Рішення № 100044789, 30.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ № 640/10344/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській областіпро визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27.11.2018 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.12.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача поновити тимчасову посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , безстроково та здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні відповідно до чинного законодавства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.06.2019 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у письмовому відзиві який долучено до матеріалів справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних у справі письмових доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області, правонаступником якого є відповідач, 16.03.2004 було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію Позивачу на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» (далі - Закон) разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Києва, та документована посвідкою на постійне проживання НОМЕР_2 від 16.03.2004 року, до якої внесені дані неповнолітньої доньки.

На підставі зазначеного рішення від 16.03.2004 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області в цей же день - 16.03.2004 позивачу видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

Підпунктом 5 п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №321 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

У зв`язку з досягненням 45-річного віку позивач звернулась до відповідача із заявою від 23.11.2018 про обмін посвідки.

На другій сторінці поданої позивачем заяви посадовою особою відповідача зазначено про прийняте рішення від 27.11.2018 - відмовити в оформленні посвідки на підставі пп.3 п.62 Порядку №321 від 25.04.2018.

Підпунктом 3 п.62 Порядку №321 визначено, що Територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

Слід зазначити, що окремої процедури стосовно безпосередньо відмови в обміні посвідки Порядком №321 не передбачено.

Підставою для прийняття рішення від 27.11.2018 про відмову у видачі посвідки стало те, що матеріали справи стосовно позивача у відповідача відсутні: при утворенні управління ДМС в Київській області справа відносно Позивача відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області за описом не передавалася. Тобто дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, не підтверджували надану Позивачем інформацію про наявність у неї дозволу на імміграцію.

В подальшому відповідачем прийнято рішення від 13.12.2018 №196 про скасування позивачу дозволу на імміграцію від 16.03.2004 на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Зазначене рішення прийнято на підставі Висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу від 13.12.2018, згідно якого встановлено відсутність стосовно позивача обставин для видачі дозволу на імміграцію, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію».

Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю рішень відповідача про відмову в оформленні посвідки та скасуванні дозволу на імміграцію представник позивача посилається на те, що дозвіл на імміграцію видано уповноваженими особами ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, а відповідачем не доведено подання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

За таких обставин позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач та не заперечено і не спростовано позивачем, відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області 16.03.2004 було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію».

Частиною 1, п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

За визначенням, наведеним в ст.1 Закону України «Про імміграцію», іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Суть доводів відповідача зводиться до того, що позивачем не доведено із посиланням на належні і допустимі докази того, що вона є одним з батьків або дружиною іммігранта (п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію»).

При цьому, посилання представника позивача на те, що в 2003 році позивач народила доньку, яка на підставі ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України» набула громадянство України з 17.12.2010, як підстава для видачі дозволу на імміграцію в 2004 році, відповідачем до уваги не прийнято через те, що станом на дату видачі позивачу вказаного дозволу на імміграцію і тимчасової посвідки, її донька фізично не отримала дозволу на імміграцію.

Суд критично ставиться до таких доводів відповідача з урахуванням наступного.

Так, ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України» визначено, що дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників (набуття громадянства України за територіальним походженням).

Пунктом 3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Аналіз наведеної норми п.3 ч.3 ст.4 Закону дає змогу дійти висновку, що законодавцем імперативно передбачено видачу особі дозволу на імміграцію у випадку існування у такої особи права на набуття громадянства за територіальним походженням.

Таким чином, оскільки з дати народження в 2003 році у доньки позивача виникло право на набуття громадянства України за територіальним походженням, є можливим дійти висновку про те, що донька позивача з дати народження і до 17.12.2010 - дати набуття громадянства входила до кола осіб, які в будь-якому випадку мають право на статус іммігранта.

Як наслідок, на переконання суду, відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області 16.03.2004 цілком правомірно і обґрунтовано було прийнято рішення про надання позивачу, як матері особи, яка має право на статус іммігранта через виникнення права на набуття громадянства, дозволу на імміграцію.

При цьому, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд враховує наступне.

Оскаржуваним рішенням від 13.12.2018 №196 дозвіл на імміграцію скасовано позивачу на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Матеріали справи не містять в собі доказів подання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. До того ж, позивач не зобов`язана доводити правомірність видачі дозволу на імміграцію, оскільки не має жодного відношення до втрати посадовими особами ВГІРФО її особової справи, більш того не має нести негативних наслідків від таких третіх осіб.

Таким чином, оскільки фактично підставою для відмови позивачу у видачі тимчасової посвідки на проживання та скасуванні дозволу на імміграцію стала втрата документів особової справи позивача посадовими особами ВГІРФО, а наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується право позивача на імміграцію в Україну, суд приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних рішень, як наслідок, наявності підстав для їх скасування.

Поряд із цим, приходячи до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги наступне.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто скасування дозволу на імміграцію позивача та скасування посвідки, в останньої виникли нові обставини для отримання такого дозволу - материнство щодо громадянки України.

При цьому, суд звертає увагу, що положеннями чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не передбачалося можливості зміни підстав для імміграції, з огляду на що, слід зазначити таке.

Згідно з п.п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Таким чином, у разі фактичної зміни законодавчо мотивованих підстав, з якими в особи пов`язується право на отримання дозволу на імміграцію, така особа не повинна бути позбавлена такого права за відсутності законодавчо встановленого механізму.

З урахуванням викладеного, виходячи з факту наявності у позивача підстави мати дозвіл на імміграцію, а саме: материнство щодо громадянки України, у відповідача були відсутні законодавчо мотивовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 13.12.2018 №196.

Як наслідок, суд вказує про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача оформити і видати тимчасову посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , безстроково.

Позовні вимоги в частині поновлення посвідки задоволенню не підлягають, адже посвідка не була зупинена, а отже не може бути і поновлена.

Позовні вимоги в частині здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні відповідно до чинного законодавства України задоволенню не підлягають, як необґрунтовані, оскільки відповідачем не приймалось, а позивачем не оскаржується рішення про відмову в обміні бланку посвідки.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.

Судові витрати розподілу не підлягають у зв`язку з відсутністю доказів понесення сторонами таких витрат.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 27.11.2018 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 13.12.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області оформити та видати тимчасову посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , безстроково.

5. В решті позову відмовити.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

ЦЕНТРАЛЬНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ У М. КИЄВІ ТА КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (код 42552598, адреса: 02152, місто Київ, ВУЛИЦЯ БЕРЕЗНЯКІВСЬКА, будинок 4-А).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович