Рішення № 10003608, 18.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2010Справа №2-32/1653-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи – підприємця Литвиненка Сергія Андрійовича (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Чапаєва, 45, кв. 23 ідентифікаційний номер 2724113218)

До відповідача Закладу об’єднання громадян «Санаторій імені Й.О. Наговіцина Українського товариства сліпих» (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Московська, 33 ідентифікаційний код 05381538)

Про стягнення 140334,10 грн.

За участю представників:

Від позивача – Левченко І.М., довіреність № 354 від 08.04.2010р. у справі.

Від відповідача – не з’явився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фізична особа – підприємець Литвиненко Сергій Андрійович звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закладу об’єднання громадян «Санаторій імені Й.О. Наговіцина Українського товариства сліпих» про стягнення 140 334,10 грн., у тому числі 123900,02 грн. суми основного боргу, 8481,90 грн. – пені, 7952,18 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 23.03.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.04.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 12.04.2010р., розгляд справи відкладено на 26.04.2010р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

У судовому засіданні 26.04.2010р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки представник відповідача надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із тим, що як зазначено у клопотання, відповідач на день розгляду справи не отримував копії позовної заяви.

Отже суд задовольнив клопотання представника відповідача та оголосив перерву в розгляді справи. Крім того, задовольнивши клопотання представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи, суд надав представнику відповідача таку можливість. ( а.с. 132 т. 1).

17.05.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд зазначене клопотання задовольнив та відклав розгляд справи на 01.06.2010р., про що сторони були поінформовані рекомендованою кореспонденцією.

27.05.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від відповідача вже втретє надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку і з хворобою представника.

Не дивлячись на те, що відповідач не позбавлений права направити до суду будь-якого іншого уповноваженого представника, суд вирішив за необхідне задовольнити клопотання представника відповідача та відкласти розгляд справи, про що сторони були також поінформовані рекомендованою кореспонденцією.

У судовому засіданні 14.06.2010р. , що відбулось о 15 годині оголошено перерву до 16 години в порядку статті 77 господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із тим, що представником відповідача знов було надане клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Яке було задоволено судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У судовому засіданні 14.06.2010р., що відбулось о 16 год. 00 хв. оголошено перерву до 18.06.2010р. на 10 год. 00 хв., про що сторони були повідомлені належним чином, про що свідчить підпис представників у бланку про оголошення перерви.

Позовні вимоги були мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором купівлі-продажу № П-1 від 13.04.2009р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 123900,02 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача надав клопотання про зміну підстави позову, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 123900,02 грн. та 7952, 50 грн. інфляційних втрат на підставі позадоговірної поставки товару. Від стягнення 7952, 50 грн. представник відповідача відмовився.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже суд вважає за можливе прийняти зміну підстави позову, оскільки позивач змінив позов у бік зменшення, а тому вона не порушує права відповідача.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд у відзиві на позов залишити позовну заяву без розгляду, оскільки на думку відповідача, позивач не подав витребувані докази, а саме акт звірки, а акти звірки, додані до позовної заяви не є достатніми.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

За період з 13.04.2009р. по 01.10.2009р. позивачем був поставлений відповідачу, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 348678,11 грн., що підтверджується видатковими накладними на вказану суму, доданими до матеріалів справи. (а.с. 38-150т. 2, 1-16 т. 3)

Вказаний товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи у видаткових накладних.

Позивачем були виставлені рахунки на сплату поставленого товару. ( а.с 51- 150 т.3, 1-9 т. 4)

У підтвердження зобов’язання з оплати отриманого товару відповідачем частково був оплачений товар на суму 219224, 97 грн., що підтверджується виписками банку по розрахунках за договором ( а.с. 13 -27 т.2), проте відповідач порушив свої зобов’язання за договором в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 12953, 14 грн.

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаними обома сторонами накладними на поставку товару, довіреністю на його отримання .

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов’язання щодо поставки товару.

Факт отримання товару підтверджується підписом у видаткових накладних, тим що відповідач частково оплачував товар на протязі тривалого часу, а отже доводи представника відповідача проте, що товар не був ним отриманий, не можуть бути враховані судом як належні, оскільки суперечать фактам, підтвердженим відповідачем у первинній бухгалтерській документації.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати товару в повному обсязі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 129453, 14 грн., проте оскільки позивачем заявлена до стягнення сума 123900,02 грн., а суд позбавлений права виходити з а меді позовних вимог, то саме сума 123900,02 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Зазначена заборгованість також була визнана відповідачем у підписаних обома сторонам актах звірки на зазначену суму. ( а.с 14-15, 17 т. 1).

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 7952, 18 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Остання поставка товару була здійснена 01.10.2009р.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати = ( (134 149, 33 грн.( така була сума боргу до 29.12.2009р.) х 101,2 х 100,6) / 100 ) – 134149,33 грн. = 2424, 35 грн.

29.12.2009р. відповідач здійснив оплату за поставлену продукцію в розмірі 6179, 10грн. та 4070, 21 грн., що підтверджується випискою банка на зазначені суми ( а.с. 27 т. 2).

інфляційні втрати = ( (123900,02 грн. х 101,9 х 102, 5) / 100 ) – 123900,02 грн. = 5510, 45 грн.

Таким чином сума інфляційних втрат за період з листопада 2009р. по лютий 2010р. в розмірі 7934, 80 грн., підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

У судовому засіданні представник відмовився від стягнення пені у розмірі 8481, 90 грн.

Так, виходячи з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, судом досліджено правомірність відмови позивача від позову:

-          цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (довіреністю);

-          при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

-          не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

-          при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

-          не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Приймаючи до уваги той факт, що звернення з позовом до господарського суду було ініційоване саме позивачем, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову.

Судом встановлено, що відмова позивача від позову в частині стягнення пені не порушує чиї-небудь законні права та охоронювані законом інтереси, а також повноваження, надані представнику Фізичної особи – підприємця Литвиненка Сергія Андрійовича Левченко І.М. , дозволяють відмовитися від позову.

Таким чином, клопотання позивача про відмову від позову в частині стягнення пені підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 4 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закладу об’єднання громадян «Санаторій імені Й.О. Наговіцина Українського товариства сліпих» (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Московська, 33 ідентифікаційний код 05381538) на користь Фізичної особи – підприємця Литвиненка Сергія Андрійовича (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Чапаєва, 45, кв. 23 ідентифікаційний номер 2724113218) 123900, 02 грн. заборгованості, 7952, 50 грн. інфляційних втрат, 1318, 52 грн. державного мита та 221, 74 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині провадження у справі припинити.

4.          Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника у судовому засіданні 18.06.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 18.06.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.