Рішення № 10001320, 07.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.06.10 р.                     Справа № 37/57                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант”, м. Одеса, ідентифікаційний код 31976914

до Відповідача: Колективне мале підприємство „Агроторг”, м. Димитрів, ідентифікаційний код 25342173

про: стягнення заборгованості по сумі, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання 61205,25грн., комісії за надання обладнання, нарахованої на його вартість – 33053,20грн., заборгованості по сплаті додаткового лізингового платежу в сумі 295,23грн., пені за прострочення сплати лізингових платежів в сумі 6084,17грн., неустойки за неправомірне користування грошовими коштами Позивача – 8815,12грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Молокопой С.М. (за довіреністю б/н від 25.01.2010р.);

від Відповідача - не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 12.05.2010р. на 25.05.2010р., з 25.05.2010р. на 07.06.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант”, м. Одеса (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Колективне мале підприємство „Агроторг”, м. Димитрів (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості по сумі, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання 61205,25грн., комісії за надання обладнання, нарахованої на його вартість – 33053,20грн., заборгованості по сплаті додаткового лізингового платежу в сумі 295,23грн., пені за прострочення сплати лізингових платежів в сумі 6084,17грн., неустойки за неправомірне користування грошовими коштами Позивача – 8815,12грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу №2702-08/126Ф від 27.02.2008р., у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №2702-08/126Ф від 27.02.2008р. з додатками та актом прийому - передачі, договір поставки №126Ф/ПС від 27.02.2008р. з актом приймання-передачі, угоду №3 від 16.03.2009р., листи №02-04/11 від 04.11.2008р., №02-23/03 від 23.03.2010р., рахунок №422 від 31.07.09р., розрахунок пені, неустойки, договір застави ;4428-СО від 14.08.2008р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 2, 54, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 526, 530, 536 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 216-219, 230 Господарського кодексу України.

Безпосередньо в позовній заяві Позивачем сформульоване клопотання про вжитті забезпечувальних заходів у вигляді накладання арешту на майно Відповідача в межах суми позову, обґрунтоване значним розміром кредиторської заборгованості.

Позивач на вимоги ухвали суду надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 52-57, 59, 60, 63-69), у тому числі – пояснення №06-04/06 від 04.06.2010р. відносно правової природи стягуваної на підставі п. 11.3 договору фінансового лізингу №2702-08/126Ф від 27.02.2008р неустойки в розмірі 8815,12грн.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, складений Позивачем та надісланий (а.с.ас.66, 67) на виконання вимог суду акт звірення розрахунків (а.с.65) з зауваженнями або без не підписав, але надав відзив від 12.05.2010р. (а.с.58), яким визнав позовні вимоги в повному обсягу.

У судових засідання представник Позивача підтримав заявлені вимоги.

Вислухавши у судових засіданнях представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №2702-08/126Ф (а.с.а.с.7-10), згідно умов п.п. 1.1-1.3. якого Лізингодавець зобов’язався придбати та передати в користування Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу майно - лінію з виробництва склопакетів, згідно встановленим Лізингоодержувачем специфікаціям, вказаним в замовленні на отримання майна в лізинг, з наступною передачею права власності на це майно Лізингоодержувачу після повної сплати останнім його вартості на умовах договору. Строк лізингу складає 34 місяці, який починається з дня передачі предмету лізингу. Закінчення строку лізингу вважається дата останнього лізингового платежу.

Згідно розділу 4 договору грошові зобов’язання Відповідача визначені наступним чином:

-          п. 4.1. - лізингові платежі сплачуються згідно „Графіку оплати основних лізингових платежів”(додаток №2 до договору – а.с.12);

-          п. 4.3. - авансовий лізинговий платіж Лізингоодержувач сплачує протягом 5-ти банківських днів з дня підписання договору;

-          п. 4.4. - до складу лізингових платежів входить: сума, яка компенсує відповідну частину вартості предмету лізингу; комісія Лізингодавця за надання предмету лізингу, нарахована на вартість предмету лізингу;

-          п. 4.5. Лiзингоодержувач сплачує Лізингодавцю додаткові лізингові платежі згідно „Розрахунку додаткових лізингових платежів” (додаток № 3 до договору – а.с.13)

Положеннями розділу 11 договору сторони дійшли згоди щодо заходів відповідальності за порушення зобов’язань, визначених умовами договору, встановивши:

- в п. 11.2., що за несвоєчасне внесення лізингових платежів Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, з дня, наступного за днем оплати поточного платежу по день фактичної оплати цього платежу включно;

- в п.11.3. - несплачений Лізингодавцю лізинговий платіж, строк уплати якого настав, вважається для Лізингоодержувача чужими грошовими коштами, що належать Лізингодавцю та знаходяться в неправомірному користуванні Лізингоодержувача, за що Лізингоодержувач на вимогу Лізингодавця сплачує неустойку в розмірі 25,00% річних від суми грошових коштів.

Заявкою на отримання майна в лізинг від 27.02.2008р. (а.с.11) Лізингоодержувачем було визначено майно предмету лізингу і його постачальник, у зв’язку із чим цього ж дня Позивачем (Покупець) був укладений з Приватним підприємством „СНС –Сервіс” (Постачальник) договір поставки №126Ф/ПС (а.с.1а.с.14, 15), специфікацією до якого (а.с.15 зворотна сторона) було визначено майно, вказане у заявки Позивача (а.с.11). Вказане майно згідно видаткової накладеної №РН-000007 від 18.06.2008р. (а.с.56) було отримано Позивачем від Постачальника і цього ж дня згідно акту приймання-передачі (а.с.16) передано в лізинг Відповідачу.

Угодою №3 (а.с. 17) до договору лізингу сторонами з 16.03.2009р. був затверджений новий графік нарахування та сплати лізингових платежів (а.с.18)

Листами №02-04/11 від 04.11.2008р., №02-23/03 від 23.03.2010р. (а.с.а.с.19, 20), які надсилалися 11.11.2008р. (а.с.52) та 24.03.2010р. (а.с.53) відповідно Позивач двічі повідомляв Відповідача про наявну заборгованість, яку необхідно сплатити.

У зв’язку із неналежним виконанням Відповідачем грошових зобов’язань за вказаним договором фінансового лізингу Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом. Як вбачається зі складеного Позивачем акту звірення розрахунків (а.с.65) та довідки №04.-10/06./04 від 04.06.2010р. (а.с.68) стягувані станом на 13.04.2010р. заборгованість по сумі, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання у розмірі 61205,25грн., по комісії з надання обладнання у розмірі 33053,2грн. та по сплаті додаткового лізингового платежу у розмірі 295,23грн. (розрахованому згідно встановленої формули – а.с.69), на момент розгляду справи не погашені.

Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсягу, про що виклав у відзиві (а.с.58).

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, викладених у позовні заяві оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними (грошовими), пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу), а їх спільний і одночасний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором фінансово лізингу та застосуванні наслідків такого невиконання у вигляді стягнення нарахованих фінансовий санкцій.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.

В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:

По-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;

По-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою – керівником Відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с.а.с.59, 60), достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”;

По-третє, із змісту наявних у справі документів не вбачається порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів у зв’язку із таким визнанням, оскільки саме Позивач та Відповідач є учасниками спірних правовідносин за договором оренди.

Відносно відсутності суперечності визнання позову закону суд зазначає таке:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов’язковість договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку (в редакції додаткової угоди №3 від 16.03.2009р.) до 20-ого числа кожного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із наявних матеріалів справи, і Відповідачем будь-яких доказів іншого всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, Лізингодержувач несвоєчасно і не в повному обсягу здійснював лізингові платежі з 20.10.2008р., а з 20.07.2009р. взагалі припинив їх сплату. У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Перевіривши правильність арифметичного розрахунку заявлених вимог щодо сплати заборгованості за сплати сум з відшкодування вартості предмету лізингу та комісії (а.с.58), а також докового платежу (а.с.69), право на отримання яких виникло у Позивача до подання позову (20.04.2010р.), і його (розрахунку) відповідність умовам договору фінансового лізингу №2702-08/126Ф від 27.02.2008р. (з урахуванням зміни редакції графіку лізингових платежів), суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, у зв’язку із чим вони задовольняються у повному обсягу: 61205,25грн. – заборгованість по сумі, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання; 33053,2грн. – заборгованості з комісії за надання обладнання, нарахованої на його вартість; 295,23грн. – заборгованість по сплаті додаткового лізингового платежу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових платежів сформульована безпосередньо у п. 11.2.договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Відтак, здійснивши перевірку правильності арифметичного розрахунку пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд задовольняє вимоги Позивача в цій частині повністю - у сумі 6084,17грн.

Натомість вимоги про стягнення з Відповідача неустойки в сумі 8815,12грн. за неправомірне користування грошовими коштами суд вважає юридично неспроможними та відхиляє через суперечність законодавству і визначення Відповідачем позову в цій частині з огляду на таке:

За умовами п. 11.3 договору фінансового лізингу, означена сума безпосередньо визначена як неустойка, стягувана у встановленому розмірі відсотках річних від суми несплачених коштів за кожен день користування ними протягом періоду прострочення платежу. За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка може виступати або у формі пені, або у формі штрафу – в залежності від порядку розрахунку. Зважаючи на те, що встановлена у п. 11.3 договору неустойка нараховується за кожне день прострочення, за своєю сутністю вона може бути кваліфікована саме як пеня.

Разом із тим, положення п. 11.2. договору вже встановлюють такий вид відповідальності як пеню за прострочення платежу, визначаючи її розмір в межах гранично дозволеного ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а ч. 1 ст. 61 Конституції України встановлює загальний принцип про неможливість подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, який (принцип) у світлі приписів ст. 91 Цивільного кодексу України застосовується і до юридичних осіб.

Наразі, приведене у позовній заяві нормативне обґрунтування цієї вимоги положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України судом відхиляється, оскільки передбачені цією статтею проценти за користування чужими грошовими коштами не тільки не є неустойкою, як це записано в п. 11.3. договору фінансового лізингу, але й взагалі не є мірою відповідальності – користування грошовими коштами за вказаною нормою не є порушенням, що не сумісно із встановленим судом фактом прострочення лізингових платежів.

В свою чергу, викладені Позивачем у поясненнях №06-04/06 від 04.06.2010р. міркування відносно того, що стягувана на підставі п. 11.3 договору сума є передбаченими ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України процентами у визначеному договорі розміру також є хибними, оскільки проценти за наведеною не є штрафними санкціями (на відміну від неустойки), а уособлюють самостійний спосіб судового захисту. Відтак, запропоноване у вказаному поясненні визначення правової природи стягуваної суми є довільним тлумаченням змісту відповідного пункту договору, в якому цей платіж визначений саме як неустойка.

Суд відмовляє у задоволені клопотання Позивача про вжиття забезпечувальних заходів, викладене у позовній заяві, шляхом накладання арешту на майно Відповідача в межах суми позову, оскільки:

- по-перше, всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем жодними належними у розумінні ст. 34 означеного Кодексу доказами не доведено ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення без вжиття також заходів, тоді як наявність такого обґрунтованого припущення є обов’язковою умовою застосування забезпечувальних заходів за змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

- по-друге, у заяві Позивач вимагає накладання арешту на майно, тоді як позовні вимоги заявлені відносно грошових коштів. В свою чергу, за змістом правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п. 6.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.1994р. N 02-5/611, накладання арешту на індивідуально визначене майно допускається у спорах, в яких позовні вимоги стосуються цього індивідуально визначеного майна. Отже, запропонований Позивачем забезпечувальних захід не кореспондується (не є адекватним та співмірним) із заявленими позовними вимогами.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант”, м. Одеса (ідентифікаційний код 31976914) до Колективного малого підприємства „Агроторг”, м. Димитрів (ідентифікаційний код 25342173) про стягнення заборгованості по сумі, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання 61205,25грн., комісії за надання обладнання, нарахованої на його вартість – 33053,20грн., заборгованості по сплаті додаткового лізингового платежу в сумі 295,23грн., пені за прострочення сплати лізингових платежів в сумі 6084,17грн., неустойки за неправомірне користування грошовими коштами Позивача – 8815,12грн. задовольнити частково.

Стягнути з Колективного малого підприємства „Агроторг”, м. Димитрів (ідентифікаційний код 25342173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант”, м. Одеса (ідентифікаційний код 31976914) заборгованості по сумі, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання, у розмірі 61205,25грн.; заборгованість з комісії за надання обладнання, нарахованої на його вартість у розмірі 33053,20грн.; заборгованості по сплаті додаткового лізингового платежу в сумі 295,23грн.; пеню за прострочення сплати лізингових платежів в сумі 6084,17грн.,

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути з Колективного малого підприємства „Агроторг”, м. Димитрів (ідентифікаційний код 25342173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія - Гарант”, м. Одеса (ідентифікаційний код 31976914) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1006,38грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 216,99грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Позивача у судовому засіданні 07.06.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 07.06.2010р.

Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя