Постанова № 10000431, 09.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 червня 2010 р. № 7/41-10-589

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши

касаційну скаргу ДПІ у Малиновському районі міста Одеси

на постанову

та ухвалугосподарського суду Одеської області від 02.03.2010 року

господарського суду Одеської області від 15.04.2010 року

у справі

господарського суду№ 7/41-10-589

Одеської області

за заявоюТОВ "Імпер"

доТОВ "Імпер"

провизнання банкрутом

ліквідаторЗозуля Євген Володимирович

(в судовому засіданні представники сторін не з'явились)

В С Т А Н О В И В :

          господарський суд Одеської області ухвалою від 05.02.2010 року порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Імпер" (далі –боржника) за заявою голови ліквідаційної комісії боржника, в зв’язку з прийняттям його засновником рішення про ліквідацію підприємства та призначення голови ліквідаційної комісії, здійснюючи провадження з особливостями, передбаченими статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою суду від 02.03.2010 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Зозулю Євгена Володимировича, зобов’язано ліквідатора опублікувати оголошення в офіційному друкованому органі в п’ятиденний строк (том 1, а.с. 57).

12.03.2010 року в газеті "Урядовий Кур'єр" № 46 опубліковано оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі ( том 1, а.с. 79).

15.04.2010 року на затвердження до господарського суду Одеської області надійшов звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника (том 1, а.с 71-79).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.04.2010 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника, ліквідовано ТОВ "Імпер", провадження у справі № 7/41-10-589 припинено (том 1, а.с. 81).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою та постановою суду, ДПІ у Малиновському районі міста Одеси звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати зазначену ухвалу та постанову господарського суду Одеської області та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 104, 105, 110, 111 ЦК України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотанням від 18.05.2010року ліквідатор боржника Зозуля Є.В. просить відкласти вирішення питання про прийняття касаційної скарги ДПІ для розгляду заяви ліквідатора боржника Зозулі Є.В. про перегляд ухвали суду першої інстанції від 15.04.2010р. за нововиявленими обставинами. Колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованим зазначене клопотання, оскільки чинним господарсько-процесуальним законодавством не передбачено норм, які б дозволяли касаційному суду відкладення касаційного розгляду справи за наведених підстав. Одночасно, розгляд справи касаційною інстанцією не перешкоджає розгляду по суті заяви ліквідатора про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статей 112-114 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу та постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Згідно з частиною 4 статті 105 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом частини 5 статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, враховуючи вищезазначені вимоги закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливо лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

З матеріалів даної справи вбачається, що засновником боржника 05.10.2009 року прийнято рішенням про припинення діяльності боржника та створення комісії з припинення юридичної особи, головою ліквідаційної комісії призначено Зозулю Євгена Володимировича (том 1, а.с.51).

Головою ліквідаційної комісії боржника 01.02.2010 року прийнято рішення про звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство (том 1, а.с.53).

Голова ліквідаційної комісії боржника 03.02.2010 року звернувся до господарського суду Одеської області із заявою про банкрутство ТОВ "Імпер" згідно статті 51 Закону.

У заяві про визнання боржника банкрутом відсутні відомості та до матеріалів заяви не додано доказів щодо публікації оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів, встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості та повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Головою ліквідаційної комісії боржника не дотримано позасудової процедури самоліквідації боржника, яка є обов'язковою передумовою для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 51 Закону. З такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові № 08/172 від 10.06.2008 у справі №15/682-б.

Отже, справа про банкрутство зазначеного боржника порушена судом за відсутності в матеріалах справи документів, які підтверджують дотримання процедури самоліквідації відповідно до статей 105, 111 Цивільного кодексу України, зокрема, відсутні докази здійснення публікації про ліквідацію боржника його засновниками в спеціальному бюлетені державного реєстратора, виявлення кредиторів боржника, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Відтак, суду належало повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до положень частин 1 статей 8, 9 Закону, та статті 51 Закону, як таку, що подана боржником без дотримання вимог чинного законодавства у випадку ініціювання процедури банкрутства при самоліквідації боржника.

Однак, ігноруючи зазначені приписи процесуального та матеріального права, суд першої інстанції безпідставно порушив провадження у справі та безпідставно визнав боржника банкрутом.

Також, за змістом Звіту ліквідатора від 14.04.2010р. вбачається, що після здійснення публікації в офіційному друкованому органі-газеті "Урядовий кур"єр" №46 від 12.03.2010р. заяв кредиторів з грошовими вимогами до банкрута не поступало, реєстру вимог кредиторів до ліквідаційного балансу не надано (а.с. 71-79).

Отже, висновки суду першої інстанції про ліквідацію боржника, як такого, що не здатний задовольнити вимоги кредиторів у процедурі банкрутства не узгоджуються з положеннями статей 31(частина 5), 32 (частин 2, 3), 51 (частини 3) Закону, які презюмують наявність незадоволених грошових вимог кредиторів на момент завершення ліквідаційної процедури. Погашення грошових вимог кредиторів внаслідок їх неподання в рамках ліквідаційної процедури виключає можливість затвердження судом ліквідаційного балансу боржника, як такого, що нездатний задовольнити грошові вимоги кредиторів.

Про позитивний обов'язок законодавця на предмет заповнення прогалин у статті 40 Закону для належного застосування судами норм законодавства про банкрутство та про можливість припинення незаконно порушеного провадження у справі про банкрутство з інших підстав, окрім тих, які передбачено статтею 40 Закону наголошується в частині 5 Рішення Конституційного суду України №5-рп/2007 від 20.06.2007року у справі №1-14/2007 за конституційним зверненням ВАТ "Кіровоградобленерго" про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009року (пункт 36) роз'яснено: "Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору)".

З врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу господарського суду Одеської області від 15.04.2010 року та постанову господарського суду Одеської області від 02.03.2010 року не можна вважати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню. Провадження у справі необхідно припинити, керуючись пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України, як таке, що порушено безпідставно.

Згідно з частиною 1 статті 122 Господарського процесуального кодексу України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою. Отже, до компетенції судів касаційної (апеляційної або першої інстанції) належить вжиття заходів до повороту виконання скасованого судового рішення.

Відповідно до статті 122 ГПК України, суд вважає необхідним зобов'язати державного реєстратора за адресою місцезнаходження боржника внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування ухвали господарського суду Одеської області від 15.04.2010 року та постанови господарського суду Одеської області від 02.03.2010 року та припинення провадження у справі № 7/41-10-589.

Відповідно до статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010року касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу ДПІ у Малиновському районі міста Одеси задовольнити частково.

2.          Ухвалу господарського суду Одеської області від 15.04.2010 року та постанову господарського суду Одеської області від 02.03.2010 року скасувати, провадження у справі № 7/41-10-589 припинити.

3.          Державному реєстратору за місцезнаходженням боржника ТОВ "Імпер" внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування ухвали господарського суду Одеської області від 15.04.2010 року та постанови господарського суду Одеської області від 02.03.2010 року та припинення провадження у справі № 7/41-10-589 про банкрутство ТОВ "Імпер" (код ЄДРПОУ 32429300).

Головуючий           Н. Ткаченко

Судді                                                                                 Л. Катеринчук

О. Яценко