Рішення № 99999294, 14.09.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2021 р.

м. Київ

Справа № 911/1039/21

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вулиця Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622)

до Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" (08290, Київська обл., місто Ірпінь, смт Гостомель, вул. Мирна, буд. 3, код ЄДРПОУ 08563671)

та Приватного акціонерного товариства "Домобудівельний комбінат № 1" (03057, м. Київ, вул. Металістів, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 25594168)

за участю Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, код ЄДРПОУ 43501242) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача,

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

позивача: Козиренко С. П.;

відповідача-1: не з`явились;

відповідача-2: Мітченко Т. В.;

третьої особи: Авілова Т. К.;

прокуратури: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Міністерства юстиції України до Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" та Приватного акціонерного товариства "Домобудівельний комбінат № 1" про визнання недійсним Договору №123-Г від 24.05.2019 про спорудження інвестиційного об`єкта та застосувати наслідки недійсного правочину.

Звертаючись до суду позивач просить визнати недійсним Договір №123-Г від 24.05.2019 про спорудження інвестиційного об`єкта та застосувати наслідки недійсного правочину, позаяк Державною установою «Бучанська виправна колонія» та ПАТ «Домобудівельний комбінат №1» укладено Договір без попереднього узгодження з Міністерством юстиції України, тобто з грубим порушенням установлених законодавством вимог.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.03.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.

Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву б/н від 27.04.2021 про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 24.05.2021. Встановлено відповідачу строк на подання відзиву – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

21.05.2021 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про залучення ОСОБА_1 в якості представника відповідача.

У підготовчому судовому засіданні 24.05.2021 судом відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 22.06.2021.

04.06.2021 до суду від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

08.06.2021 від Київської обласної прокуратури до суду надійшло клопотання №15/4270вих-21 від 07.06.2021 про ознайомлення з матеріалами справи.

Через систему «Електронний суд» 17.06.2021 від відповідача-2 до суду надійшло клопотання б/н від 17.06.2021 про долучення доказів.

22.06.2021 до суду від відповідача-2 надійшов відзив.

Також 22.06.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому судовому засіданні 22.06.2021 судом встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Також судом залучено до участі у справі Департамент з питань виконання кримінальних покарань, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 05.07.2021.

До суду 02.07.2021 від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

02.07.2021 на адресу суду від прокуратури Київської області надійшли повідомлення з вимогами про вступ у справу №911/1039/21 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

05.07.2021 до суду надійшли пояснення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань б/н від 01.07.2021.

У підготовчому судовому засіданні 05.07.2021судом залучено до участі у справі Київську обласну прокуратуру в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Також судом винесено ухвалу про закрття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.08.2021.

09.07.2021 Київською обласною прокуратурою до суду подано клопотання №15/4-299вих-21 про ознайомлення із матеріалами справи.

09.08.2021 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання б/н від 05.08.2021 про відкладення розгляду справи

У судовому засіданні 16.08.2021 судом відкрито судове засідання з розгляду справи по суті та відкладено проведення судового засідання на 07.09.2021.

У судовому засіданні 07.09.2021 суд зобов`язав представника відповідача-2 надати відомості щодо площі забудови об`єкту інвестиції, а позивача – копію Положення про Бучанську виправну колонію № 85, яке було чинне у період спірних правовідносин. Вказана ухвала занесена до протоколу судового засідання. З огляду на вищевказане суд оголосив перерву у судовому засіданні до 14.09.2021 та додатково повідомив Державну установу "Бучанська виправна колонія (№ 85)" про дату та час наступного судового засідання.

13.09.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 10.09.2021 про долучення доказів.

14.09.2021 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 до суду надійшло клопотання б/н від 14.09.2021 про долучення доказів.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.09.2021 судом продовжено розгляд справи по суті, досліджено докази, заслухано пояснення сторін та ухвалено рішення у справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

24.05.2019 між Державною установою "Бучанська виправна колонія (№ 85)" (далі – відповідач-1, сторона-1) та Приватним акціонерним товариством "Домобудівельний комбінат № 1" (далі – відповідач-2, сторона-2) укладено Договір №123-Г про спорудження інвестиційного об`єкта (далі – Договір).

Предметом Договору є реалізація Інвестиційного проекту по проектуванню, будівництву та облаштуванню Інвестиційного об`єкта за адресою: Київська область., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Мирна, земельна ділянка 3. (п. 2.1. Договору).

За умовами Договору Інвестиційний проект – сукупність організаційно-технічних, фінансових та інших заходів по реалізації інвестицій в Інвестиційний об`єкт у формі проведення (здійснення) проектних, будівельних пусконалагоджувальних робіт по його розміщенню, будівництву та облаштуванню.

Також, пунктом 1.3 Договору визначено, що земельна ділянка – це частина землі, з установленими межами, яка знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Мирна, земельна ділянка 3, площею 2.8042 га, кадастровий номер 3210945900:01:037:0041, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, що надана стороні-1 в постійне користування на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: ЯЯ №154647, виданий 27.06.2012, видавник: Гостомельська селищна рада, та на якій відбуватиметься спорудження Інвестиційного об`єкта. Земельна ділянка перебуває у користуванні сторони-1 і не може бути вилучена з користування сторони-1 і не може бути вилучена з користування на користь третіх осіб.

Відповідно до пунктів 2.2. - 2.3. Договору в рамках Інвестиційного проекту Сторона-2 зобов`язується за рахунок власних та/або залучених коштів та сил здійснити проектні, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи на інвестиційному об`єкті за адресою: Київська область., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Мирна, земельна ділянка 3, відповідно до проектної документації. Фактичні обсяги Інвестиційного проекту (його частин) уточнюються затвердженою та погодженою проектною документацією, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Сторона-1 в рамках цього Договору виступає титульним забудовником, який делегує визначені цим Договором функції (права та обов`язки) Стороні-2. При цьому сторона-1 у повному обсязі виконує обов`язки, наділені від неї як від землекористувача, а також обов`язки, покладені безпосередньо на неї цим Договором, а за необхідності – уповноважує визначених стороною-2 осіб на вчинення дій щодо виконання відповідних функцій від імені сторони-1 на підставі довіреності. Стороні-2 в обсягах, визначених цим Договором, делегуються функції (права та обов`язки) забудовника (замовника) Інвестиційного об`єкта. Сторона-2 в рамках цього Договору виконує функції генерального інвестора, або на відповідній підставі залучає іншу особу, що виступатиме генеральним інвестором, який забезпечує вкладення власних, позичкових, залучених грошових, майнових, інтелектуальних та інших цінностей у проектування та будівництво Інвестиційного об`єкта (п. 2.11 -2.12 Договору).

Пунктами 1-3 Додатку №1 до Договору про спорудження інвестиційного об`єкта №123-Г від 24.05.2019 визначено, що відповідно до п. 2.4. Основного Договору побудований та введений в експлуатацію Інвестиційний об`єкт підлягає розподілу в натурі у відповідності до визначених сторонами часток. Сторони дійшли згоди, що сторона-1 згідно з основним Договором одержить свою частку виключно у вигляді житлових помешкань загальною площею, що дорівнює сумарно 5% загальної площі квартир Інвестиційного об`єкта, але в будь-якому випадку не менше, ніж 1250 кв.м. Решта площ Інвестиційного об`єкта становить частку Сторони-2, а саме: 100% машиномісць у паркінгу та решта житлових площ, що залишились після визначення частки Сторони-1.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що згідно з положеннями п. 18 та 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» до повноважень уповноважених органів управління, зокрема, належить погодження підприємствам, установам, організаціям що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, змін до них та контролю за виконанням умов цих договорів.

Також позивач зазначає, що відповідно до п. 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 №296, суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, водночас, при зверненні відповідача-1 до Міністерства юстиції України не було дотримано вказаних вимог законодавства щодо погодження укладення вищевказаного договору.

Отже, позивач зазначає, що Договір укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 без попереднього погодження з Міністерством юстиції України, тобто з грубим порушенням установлених законодавством вимог чим порушені права та законні інтереси Міністерства юстиції України як органу управління Державної установи «Бучанська виправна колонія» №85», а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Заперечуючи проти позову відповідач-2 зауважує, що спірний Договір укладений сторонами та виконується у відповідності до вимог чинного законодавства та підстави для визнання його недійсним відсутні, тобто договір укладений відповідно до вимог, які зазвичай застосовуються до таких договорів.

Разом з тим, відповідач-2 зазначає, що особи, які вчиняли спірний Договір, наділені необхідним обсягом повноважень, зокрема, стосовно керівника Відповідача-1 в єдиному державному реєстрі відсутні обмеження щодо укладення правочинів від імені і в інтересах установи, про що свідчить витяг з ЄДР.

Позивач вважає, що вказаний договір є договором про спільну діяльність на підставі вимог Постанови Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012, проте відповідач заперечуючи стверджує, що Договір №123-Г є інвестиційним договором, який містить положення договорів про капітальне будівництво та договорів підряду і відповідає вимогам, визначеним для таких договорів, гл. 33 ГК України і не містить ознак договору про спільну діяльність.

Також відповідач-2 зауважує не тому, що питання будівництва житлового будинку для потреб Бучанської виправної колонії (№85) погоджувалися відповідними органами, в т.ч. позивачем, яким надавалась відповідь №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019 на лист Адміністрації ДКВС №9/1-3203 від 28.03.2019 щодо можливості такого будівництва, крім того, відповідачем-1 направлений на адресу третьої особи лист №05/1553 від 27.03.2019 з проханням погодити будівництво житлового будинку та існує листування органів позивача, в якому не заперечується проти будівництва – зокрема у листах №1-2301/нв від 27.03.2019., 9/1-3203/крс від 22.04.2019.

Суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін вважає за необхідне наголосити на наступному.

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції на момент укладення Договору, основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Водночас Постановою Великої Палати Верховного від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 визначено, що інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном).

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що укладений між сторонами Договір про спорудження інвестиційного об`єкта, в контексті викладеної судової практики та викладених у ньому умов щодо розподілу часток за наслідками його реалізації є Договором про спільну діяльність.

За приписами ч. 4 ст. 176 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов`язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст.ст. 1130, 1131 ЦК України).

Однією зі сторін спірного Договору є Державна установа "Бучанська виправна колонія (№ 85)".

Відповідно до п. 1,2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» Підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: засновником підприємств установ виконання покарань є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який затверджує їх статути; створення, реорганізація і ліквідація підприємств установ виконання покарань, розпорядження їх майном здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 №228 визначено, що Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, зокрема, забезпечує формування та реалізує державну правову політику, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави (ч. 1-3 ст. 26 ЗУ ««Про Державну кримінально-виконавчу службу».

Між тим, відповідно до п. 1 Положення про державну установу «Бучанська виправна колонія» (№85), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 05.03.2020 №81015, Бучанська виправна колонія є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, є правонаступником Бучанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Киїєві та Київській області (№85). Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України. Діяльність виправної колонії контролюється та координується Департаментом з питань виконання кримінальних покарань.

Згідно п. 18, 20 ч. 1. Ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють погоджують передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об`єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Вказане, також роз`яснено відповідачу-1 у листі Міністерства юстиції України №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019.

Отже, з наведеного вбачається, що для Державної установи «Бучанська виправна колонія» (№85) органом управління, зокрема, щодо погодження договорів про спільну діяльність є Міністерство юстиції України.

При цьому, Постановою КМУ України 11.04.2012 за №296 (далі – Порядок), затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Вказаним Порядком визначено механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб`єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - договір). (п. 1 Порядку).

Пунктом 2 Порядку суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами: 1) попередньо погоджений сторонами проект договору; 2) засвідчені копії статутів (положень) суб`єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір; 3) інформація про суб`єкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної; кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу.

Суб`єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб`єкта господарювання; 4) інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме: повне найменування сторони; дані про її державну реєстрацію; відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов`язань, зокрема фінансову та професійну спроможність; 5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості.

Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам; 6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

З матеріалів справи вбачається, що Державна установа «Бучанська виправна колонія (№85)» звернулась з листом №05/1553 від 27.03.2019 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації з проханням про розгляд можливості будівництва багатоквартирного житлового будинку та погодження питання із ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" договору про спорудження інвестиційного об`єкта.

27.03.2019 Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації листом №1-2301/пв звернулося до Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України з вимогами про розгляд матеріалів та погодження питання укладення договору із ПрАТ «ДБК-1» про спорудження інвестиційного об`єкту.

Адміністрація державної кримінально-виконавчої служби України листом від 28.03.2019 №9/1-3203 звернулась до Міністерства юстиції України з проханням про погодження питання укладення договору з ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" про спорудження інвестиційного об`єкта, позаяк Міністерство юстиції України здійснює контроль за використанням матеріальних ресурсів і підпорядкованих йому територіальних органів, установ.

Водночас, у відповіді Міністерства юстиції України (лист №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019) на лист Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України від 28.03.2019 №9/1-3203 не міститься згоди на погодження укладення із з ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" Договору про спорудження інвестиційного об`єкту, тобто у вказаному листі Міністерство юстиції України лише наведені посилання на норми законодавства якими повинне не керуватись Державне підприємство, зокрема, при погодженні відповідних Договорів та зазначено, що вказаний лист носить інформаційно-рекомендаційний характер.

В той же час, Державна установа "Бучанська виправна колонія (№ 85)" укладаючи Договір з ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" про спорудження інвестиційного об`єкту, у тексті Договору, посилається на лист Міністерства юстиції України №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019 як на підставу погодження вказаного Договору органу управління виправної колонії.

Факт зазначення сторонами у Договорі відомостей про наявність листа №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019, як про наявність дозволу позивача відповідачу на укладення спірного Договору, дає підстави суду стверджувати про факт усвідомлення своїх дій та їх наслідків сторонами правочину, позаяк як відповідач-1 так і відповідач-2 не могли не знати про зміст листа №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019 на який вони посилаються в Договорі, як на дозвіл, а відтак і про необхідність отримання відповідного дозволу (погодження) для легітимізації спірних правовідносин.

З наведеного суд робить висновок про неможливість визнання відповідача-2 (Приватне акціонерне товариство "Домобудівельний комбінат № 1") добросовісним набувачем прав за Договором, позаяк, останній знав і повинен був знати про відсутність необхідного дозволу (погодження) на укладення спірного Договору, проте здійснював дії, спрямовані на забудову земельної ділянки.

Також суд звертає увагу на те, що додатковою обставиною, що підтверджує обізнаність відповідача-2 та його недобросовісність є факт здійснення забудови не дивлячись на те, що спори з приводу законності дій сторін Договору розпочалися майже відразу після його укладення, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема справами №911/2991/19 та №367/5938/19.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Державна установа "Бучанська виправна колонія (№ 85)" ведучи (через відповідні органи) переписку з Міністерством юстиції України щодо погодження укладення спірного Договору, зазначає про надсилання останньому матеріалів, проте не конкретизує чіткого переліку останніх.

Як вже зазначалось вище Пунктом 2 Порядку визначено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, звернення щодо погодження укладення договору разом з чітким переліком документів.

Водночас, з листа Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України листом від 28.03.2019 №9/1-3203 вбачається, що останнім разом з вказаним листом надіслано (передано) Міністерству юстиції України додатки на 8 аркушах, проте не міститься інформації щодо доданих документів, у зв`язку з чим, суд не може встановити факт надсилання позивачу всього пакету документів, визначених у п. 2 Порядку, зокрема: попередньо погодженого сторонами проекту договору; засвідченої копії статутів (положень) суб`єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір тощо.

Варто зазначити, що за наявності вказаних додатків до листа від 28.03.2019 №9/1-3203 у кількості 8 аркушів, суд може лише припускати факт передачі Міністерству всіх необхідних документів для погодження договору, водночас, рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Принагідно суд констатує, що лише спірний Договір разом з додатком міститься на 10 аркушах, що без врахування решти необхідних документів вже перевищує кількість вказаних у листі додатків.

Отже, з поданих до справи доказів суд не може констатувати факт дотримання відповідачем-1 пункту 2 Порядку, а саме надання позивачу (через відповідні органи) конкретного, визначеного п. 2 Порядку переліку документів, необхідних для погодження укладення спірного Договору.

Таким чином, за відсутності у листі Міністерства юстиції України №13845/3852-32-19/21.1.4 від 09.04.2019 інформації про погодження укладення Договору про спорудження інвестиційного об`єкта та доказів, які б підтверджували дотримання відповідачами умов укладення державним підприємством договору про спільну діяльність, які визначені Порядком, суд не має підстав стверджувати, що вказаний Договір укладений без порушень положень чинного законодавства.

Положеннями частини 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, судом встановлено, що Договір №123-Г від 24.05.2019 про спорудження інвестиційного об`єкта укладений з недотриманням «Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном», а отже вказаний Договір укладений незаконно, передчасно та підлягає в порядку ст. 215 визнанню недійсним, а позов в цій частині задоволенню.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

При цьому, суд позбавлений можливості застосувати наслідки недійсності правочину та відмовляє в цій частині з тих підстав, що суду не надано доказів того, в якій частині договір на сьогоднішній день виконано, та відповідно доказів понесених сторонами Договору витрат.

Поряд з тим суд наголошує, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з самостійною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину надавши докази визначеної вартості одержаного кожною із сторін в правочині.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, суд на підставі наведеного доходить висновків про часткове задоволення позову, а саме визнання недійсним Договору №123-Г про спорудження інвестиційного об`єкта, укладений 24.05.2019 між державною установою «Бучанська виправна колонія (№85)» Приватним акціонерним товариством «Домобудівельний комбінат №1». В решті позову суд відмовляє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Сторони також звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом пропорційно на відповідача-1 та відповідача-2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №123-Г про спорудження інвестиційного об`єкта, укладений 24.05.2019 між державною установою «Бучанська виправна колонія (№85)» (код ЄДРПОУ 08563671, вул. Мирна, 3, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська обл., 08290) та Приватним акціонерним товариством «Домобудівельний комбінат №1» (код ЄДРПОУ 25594168, вул. Металістів, 11-а, м. Київ, 03057).

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" (08290, Київська обл., місто Ірпінь, смт Гостомель, вул. Мирна, буд. 3, код ЄДРПОУ 08563671) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вулиця Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622)(МФО 820172, рахунок в Державній казначейській службі України, UA428201720343190001000000177) – 1135,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Домобудівельний комбінат № 1" (03057, м. Київ, вул. Металістів, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 25594168) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вулиця Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622)(МФО 820172, рахунок в Державній казначейській службі України, UA428201720343190001000000177) - 1135,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2021.

Суддя А.Ф. Черногуз