Рішення № 9999803, 20.05.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.05.10 р.                     Справа № 14/88пн                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Екоресурс”,

ЄДРПОУ 30500412, м.Костянтинівка

до відповідача Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, м.Костянтинівка

про визнання права

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: Леонов С.В.-по дов.

від відповідача: не з’явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Екоресурс”, м.Костянтинівка, позивач, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Виконавчий комітет Костянтинівської міської ради, м.Костянтинівка, про визнання права власності на промислові відходи у кількості 2492,336858 тисяч тон, розміщені на полігоні твердих промислових відходів, який знаходиться на земельній ділянці розміром 45 га згідно Державного акту на право постійного користування землею 1-ДН №001017 від 26.04.2000р., який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №186.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття ним права власності на спірне майно внаслідок відкритого та безперервного володіння останнім протягом п’яти років.

Відповідач в заяві від 20.05.2010р. №361/12 позовні вимоги визнав частково. Проте, відповідач не визначив, в якій саме частині визнає позовні вимоги, та не надав заперечень проти решти позовних.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Рішенням від 18.08.1999р. №459 Костянтинівською міською радою народних депутатів вирішено надати позивачу у постійне користування земельну ділянку площею 45 га в межах згідно з планом землекористування для обслуговування звалища промислових відходів.

Згідно державного акту на право постійного користування землею, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №186, позивач є постійним користувачем вказаної вище земельної ділянки.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відходи” відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Згідно із ст.26 Закону України „Про відходи” державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону. Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

26.11.2004р. позивачем за реєстраційним номером 76 був затверджений та погоджений паспорт місця видалення відходів – міського полігону промислових відходів.

Оригінал вказаного паспорту згідно із ст.36 Господарського процесуального кодексу України оглянутий судом та позивачем в судовому засіданні 20.05.2010р.

За змістом вказаного паспорту станом на 31.12.2008р. обсяг видалення відходів за період з 02.04.1958р. по 31.12.2008р. склав 2492,336858 тисяч тон.

Таким чином, з урахуванням визначення терміну „відходи”, наданого в ст.1 Закону України „Про відходи”, на земельній ділянці, постійним користувачем якої є позивач, знаходяться речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власники позбулися.

Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з вимогами ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом.

За змістом ст.344 Цивільного кодексу України набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу (договір найму, збереження тощо), виключає застосування набувальної давності.

Володіння має бути добросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Водночас, фактичне володіння чужою річчю вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном.

Згідно ч.1 ст.397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Як встановлено судом, позивач внаслідок отримання у постійне користування земельної ділянки фактично здійснював володіння промисловими відходами у кількості 2492,336858 тисяч тон, які знаходились на цій земельній ділянці з 02.04.1958р.

При цьому, доказів наявності відповідних підстав для володіння позивачем цим майном до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про здійснення позивачем фактичного, безтитульного (незаконного) володіння промисловими відходами, тобто, речовинами, матеріалами і предметами, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товарами (продукцією), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власники позбулися.

Одночасно, таке володіння позивачем вказаними відходами є добросовісним. Зокрема, враховуючи, що власники позбулися цього майна, суд дійшов висновку, що позивач не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю (тобто, річчю, яка належить іншій особі).

Вказане володіння також є відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, та безперервним - протягом більш ніж п’ять років.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 та п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно із ст.8 Закону України „Про відходи” право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом.

Власником відходів згідно із ст.1 Закону України „Про відходи” є фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.

Як встановлено судом вище, позивач починаючи з 26.11.2004р. здійснював відкрите та безперервне володіння, користування та розпорядження промисловими відходами у кількості 2492,336858 тисяч тон, розміщеними на полігоні твердих промислових відходів, який знаходиться на земельній ділянці розміром 45 га згідно Державного акту на право постійного користування землею 1-ДН №001017 від 26.04.2000р., який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №186.

За таких обставин, за висновками суду, позивач став власником промислових відходів у кількості 2492,336858 тисяч тон, розміщених на полігоні твердих промислових відходів, який знаходиться на земельній ділянці розміром 45 га.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.

При цьому, нормами Цивільного кодексу України не визначено перелік осіб, до повноважень яких належить визнання чи невизнання прав за будь-якими юридичними чи фізичними особами. Особою, яка не визнає право, може бути будь-яка особа, а не лише особа, якій надано такі повноваження.

Як встановлено судом, листом від 01.03.2010р. №157/12 виконавчим комітетом Костянтинівської міської ради повідомлено позивача про здійснення міською комісією з розгляду питань поводження з безхазяйними промисловими відходами заходів з виявлення власника вторинної сировини – склобою, який знаходиться на території полігону промислових відходів. Одночасно, вказаним листом запропоновано позивачу до 05.03.2010р. надати до виконкому міської ради інформацію щодо власника вказаного склобою.

Таким чином, за висновками суду, фактично відповідач вважає спірне майно безхазяйним, тобто, не визнає право власності позивача на спірне майно.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги про визнання права власності на промислові відходи у кількості 2492,336858 тисяч тон, розміщені на полігоні твердих промислових відходів, який знаходиться на земельній ділянці розміром 45 га згідно Державного акту на право постійного користування землею 1-ДН №001017 від 26.04.2000р., який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №186, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду у останнього були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, за висновками суду, з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі.

Таким чином, у відповідності із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

За таких обставин, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Екоресурс”, м.Костянтинівка до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, м.Костянтинівка задовольнити повністю.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Екоресурс”, м.Костянтинівка на промислові відходи у кількості 2492,336858 тисяч тон, розміщені на полігоні твердих промислових відходів, який знаходиться на земельній ділянці розміром 45 га згідно Державного акту на право постійного користування землею 1-ДН №001017 від 26.04.2000р., який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №186.

В судовому засіданні 20.05.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя