Рішення № 9999738, 03.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.06.10 р.                     Справа № 9/71                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

При секретарі судового засіданні Гутевич С.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства „Согласие”, с. Високий, Харківська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ

про стягнення 65842грн.70коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазняк О.Я. – представник (за довіреністю №15 від 07.12.2009р.);

від відповідача: не з’явився.

З 25.05.2010р. о 14год.40хв. по 25.05.2010р. о 16год.50хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

          СУТЬ СПОРУ:          

Позивач, Приватне підприємство „Согласие”, с.Високий, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ, про стягнення заборгованості в розмірі 65842грн.70коп., яка складається з суми безпідставно отриманих коштів в розмірі 59526грн.40коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2206грн.55коп., 3% річних в розмірі 645грн.82коп. та інфляційних витрат в розмірі 3463грн.93коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №Кп-01/11-09Ю від 01.11.2009р., специфікацію №01 від 19.11.2009р. до даного договору, рахунок-фактуру №СФ-0000153 від 10.11.2009р., видаткову накладну №РН-0000192 від 19.11.2009р., платіжне доручення №590 від 11.11.2009р., претензію №21 від 25.02.2010р.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду Донецької області від 08.04.2010р., 28.04.2010р., 25.05.2010р. заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з’явився, тому згідно ст.75Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №5766973 Товариство з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ станом на 19.04.2010р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстроване як юридична особа.

25.05.2010р. позивачем надані письмові пояснення №21/05-10 від 21.05.2010р., згідно яких останній наполягає на задоволені позовних вимог.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у попередніх судових засіданнях, господарський суд встановив:

01.11.2009р. між Приватним підприємством „Согласие”, с.Високий та Товариством з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ укладений договір №КП-01/11-09Ю, відповідно до п.1.1 якого продавець (відповідач) зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець (позивач) прийняти та оплатити насіння соняшника (надалі - продукція) на умовах EXW, франко-склад ЗАТ „Славянсколия” Україна, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Свободи, 85 (згідно ІНКОТЕРМС-2000).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.2.1, п.3.1, п.3.2 договору загальна кількість продукції та ціна продукції, а також загальна сума договору визначаються на підставі специфікацій – додатків, які є невід`ємною частиною даного договору.

Так, сторонами укладена специфікація №01 від 19.11.2009р. до договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., якою визначено найменування та кількість товару, що підлягає поставці, а також ціна за одиницю продукції. Крім того, згідно вказаної специфікації загальна вартість продукції складає 72973горн.60коп.; строк поставки – 19.11.2009р.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передоплату за поставлену продукцію, зазначену у п.1.1 даного договору, або протягом 1-го банківського дня з моменту поставки продавцем продукції у власність покупця.

За твердженням позивача, платіжним дорученням №590 від 11.11.2009р. останній перерахував на розрахунковий рахунок відповідача передоплату за товар в сумі 132500грн.00коп. на підставі виставленого ТОВ „Славзерно” рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткової накладної №РН-0000192 від 19.11.2009р. відповідач здійснив на користь позивача поставку насіння соняшника у кількості 26,062 т загальною вартістю 72973грн.60коп.

Як зазначено позивачем, сума передоплати, перерахованої останнім на користь відповідача перевищує суму, що підлягає сплаті за договором на 59526грн.40коп.

Таким чином, позивач зазначає, що грошова сума в розмірі 59526грн.40коп. безпідставно знаходиться у ТОВ „Славзерно”, на підставі чого звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача зазначеної суми на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

За приписом ч.1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до п.1, 2 ст.139 Господарського кодексу України, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (п.5 ст.139 Господарського кодексу України).

З аналізу зазначених норм вбачається, що грошові кошти є майном, яке підлягає поверненню потерпілій стороні як безпідставно набуте в розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України.

Наразі, дослідивши у сукупності матеріали справи, господарський суд вважає посилання позивача на ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставними з огляду на наступне:

Зобов`язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов’язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. Обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує виникнення даного виду зобов`язань, є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте чи збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Як вбачається з фактичних обставин справи, кошти, які є предметом спору (передоплата в розмірі 132500грн.00коп.), були отримані відповідачем у відповідності з юридичним фактом, як сума передоплати згідно умов договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., про що також свідчить платіжне доручення №590 від 11.11.2009р. на суму 132500грн.00коп., призначенням платежу в якому зазначено: „сплата за насіння соняшника згідно договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р., в т.ч. ПДВ 20% - 22083грн.33коп.”.

Для всебічного та об`єктивного розгляду справи, господарський суд ухвалою від 08.04.2010р. зобов’язав ВАТ „БМ Банк”, м. Київ надати відомості щодо зарахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ (ЄДРПОУ 36368865) грошових коштів в розмірі 132500грн.00коп. відповідно до платіжного доручення №590 від 11.11.2009р. від Приватного підприємства „Согласие”, с.Високий, Харківська область (ЄДРПОУ 32722611).

На виконання вимоги суду, 27.04.2010р. ВАТ „БМ Банк”, м.Київ надіслав лист №б/н та дати, відповідно з яким надав виписку по особовому рахунку за 11.11.2009р., з якої вбачається, що на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ 11.11.2009р. зараховано грошові кошти в розмірі 132500грн.00коп. відповідно до платіжного доручення №590 від 11.11.2009р. від Приватного підприємства „Согласие”, с.Високий, призначенням платежу в якому зазначено сплата за насіння соняшника згідно договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р., в т.ч. ПДВ 20% - 22083грн.33коп.

Наразі, рахунок-фактура №СФ-0000153 від 10.11.2009р не містить посилання на договір №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., проте суд вважає, що він виставлений в межах вказаного договору, оскільки доказів того, що між сторонами існували інші правовідносини, крім тих, що виникли за договором №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., суду не представлено. Крім того, у претензії №21 від 25.02.2010р. (копія якої наявна в матеріалах справи) позивачем визнано, що сума передоплати в розмірі 132500грн.00коп. перерахована згідно рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р. на підставі договору.

Таким чином, суд вважає, що інші правовідносини, крім тих, що виникли за договором №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., між сторонами не існували, оскільки доказів зворотного сторонами не представлено, судом не встановлено.

Одночасно, посилання позивача на помилковість оплати рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р. саме в сумі 132500грн.00коп., а не в сумі 72973грн.60коп., як то передбачено специфікацією, судом до уваги не приймаються, оскільки:

-          по-перше, спірний рахунок виставлений відповідачем та оплачений позивачем раніше підписання специфікації №01 від 19.11.2009р.;

-          по–друге, як вище встановлено судом, рахунок-фактура №СФ-0000153 від 10.11.2009р. виставлений в межах договору №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р., а отже і спірна оплата здійснена позивачем у відповідності з юридичним фактом (договором);

-          по-третє, як зазначено вище, у претензії №21 від 25.02.2010р. позивачем визнано, що грошові кошти в розмірі 132500грн.00коп. є сумою передоплати, перерахованої на підставі договору;

-          по-четверте, позивачем не надано доказів того, що після здійснення оплати та отримання продукції він звертався до відповідача або банківської установи щодо помилковості перерахування спірних коштів.

Відповідно до Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, помилковий переказ – рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкту переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно приписів Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, неналежний отримувач – особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Враховуючи зазначене, викладена позивачем позиція щодо помилковість оплати рахунку-фактури №СФ-0000153 від 10.11.2009р. є лише суб`єктивною точкою зору останнього, а доказів протилежного Приватним підприємством „Согласие” суду не представлено.

Таким чином, обставини, на яких ґрунтує свої вимоги позивач, спростовуються наявними у справі доказами.

Разом з тим, беручи до уваги те, що доказів направлення відповідачу пропозиції про розірвання договору та доказів погодження відповідача із розірванням договору суду не представлено, у судовому порядку договір №КП-01/11-09Ю від 01.11.2009р. недійсним або розірваним не визнаний, суд вважає, що грошові кошти в розмірі 59526грн.40коп. не можуть вважатися безпідставно отриманими в розмінні ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, дослідивши у сукупності матеріали справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Согласие”, с. Високий в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ грошової суми в розмірі 59526грн.40коп. є необґрунтованими, недоведеними, а тому такими, що підлягають залишенню без задоволення.

На ряду з зазначеним, позивач заявляє про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2206грн.55коп., 3% річних в розмірі 645грн.82коп. та інфляційних витрат в розмірі 3463грн.93коп.

Враховуючи підстави відмови у задоволенні суми основного боргу, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2206грн.55коп., 3% річних в розмірі 645грн.82коп. та інфляційних витрат в розмірі 3463грн.93коп. не підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.11, 22, 536, 625, 712, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.139, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства „Согласие”, с.Високий до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Славзерно”, м.Слов’янськ про стягнення заборгованості в розмірі 65842грн.70коп., яка складається з суми безпідставно отриманих коштів в розмірі 59526грн.40коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2206грн.55коп., 3% річних в розмірі 645грн.82коп. та інфляційних витрат в розмірі 3463грн.93коп. – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У судовому засіданні 03.06.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя