Рішення № 99987906, 22.09.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2441/21

Провадження № 2/752/4863/21

РІШЕННЯ

Іменем України

22.09.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2021 року року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С., АТ «Альфа-Банк», в якому просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 08.11.2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., реєстровий номер 11907, а також витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , повернувши її у попередній стан до моменту укладення договору купівлі-продажу квартир від 08.11.2019 р. за реєстровим № 11907.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 із 11.09.2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.05.2019 року у справі № 127/24694/18. В період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що 01.12.2006 року ОСОБА_2 уклав із ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», договір кредиту № 028/25-418, за умовами якого відповідачу були надані кошти в сумі 115747 доларів США на фінансування житла - квартири АДРЕСА_1 . В 2008 році ОСОБА_2 зареєстрував на себе право власності на вказану квартиру, однак, ця квартира була в заставі у банка до моменту погашення заборгованості. З 11.09.2010 року погашення боргу відбувалося повивачем та відповідачем ОСОБА_2 вже в офіційному шлюбі. В зв`язку з наявною заборгованістю по кредиту, 04.12.2014 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 2 на суму 602393,00 грн., а також 04.12.2014 року між позивачем та АТ «Альфа-Банк» було укладено договір поруки № 028/16-223-ПОР2. Кредит було виплачено в 2019 році за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивач зазначає про те, що їй 11.11.2019 року стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_2 без її згоди за підробленою нотаріальною заявою зняв з місця реєстрації їх спільного сина ОСОБА_7 та здійсним 08.11.2019 року продаж квартири відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позивач звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження № 12019100010009635 від 14.11.2019 року стосовно вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Із висновку почеркознавчої експертизи, яка була проведена в рамках цього провадження вбачається, що підпис в заяві було здійснено не позивачем. Остання вказує, що продаж спільної квартири відповідачем було здійснено за підробленими документами без згоди позивача, а відтак наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу спільної квартири. Крім того, в зв`язку з тим, що квартира вибула з володіння позивача без її згоди, а відтак дане майно повинно бути витребувано у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З огляду на викладене, позвиач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В березні 2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що право власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстроване на підставі договору міни від 11.04.2008 року, а шлюб між сторнами було зареєстровано 11.09.2010 року, а відтак позивачка ніколи не була та не може бути співвласником спірної квартири в силу вимог закону. Позивачем не було заявлено вимог про визнання права власності на частину квартиру, остання, ніколи не була в ній зареєстрована, відповідач, як одноосібний власник, мав право на її відчуження, та укладенням спірного договору жодні права позивача не порушені. Приватним нотаріусом при посвідченні договору були дотримані вимоги закону, та згода позивача на відчуження квартири не вимагалась, оскільки, право власності на квартиру відповідачем було набуто до укладення шлюбу та відчуження квартири відбулось після його розірвання. Крім того, сторона відповідача вказала на те, що з`ясування обставин підроблення заяви ОСОБА_1 від 03.04.2019 року про наданя дозволу на зміну місця реєстрації їх спільної дитини, є завданням правоохоронних органів. Зазначена заява лише надає право на зміну місця реєстрації дитини і жодним чином не пов`язана із відчуженням квартири.

В березні 2021 року до суду від третьої особи приватного нотаріуса КМНО Розсохи С.С. надійшли пояснення, відповідно до яких третя особа просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що для укладення договору сторонами були надані достатні та необхідні документи, нотаріусом була перевірена дієздатність та правоздатність сторін договору купівлі-продажу. Квартира, що відчужувалась за договором належала продавцю ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії не було, а відтак доводи позивача про недійсність укладеного правочину є необґрунтованими.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2021 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та її представник в судвому засіданні позовні вимоги підтримали, та просили їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на підстави, яекі викладені в письмовому відзиві.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились. Судом про розгляд справи повідомлялись належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не звертались. Відзив на позов до суду не подали.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С. в судове засідання не з`явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи без його участі.

Третя особа АТ «Альфа-Банк» явку свого представника в судове засідання не забезпечила. Про розгляд справи повідомлялась належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не зверталась.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу з анаведеної явки сторін.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як встановлено ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, за визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України).

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначити умови такого договору.

Судом встановлено, що 01.12.2006 року ОСОБА_2 уклав із ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», договір кредиту № 028/25-418, за умовами якого відповідачу були надані кошти в сумі 115747 доларів США на фінансування житла - квартири АДРЕСА_1 .

11.04.2008 року між ВАТ «Завод Залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2) було укладено договір міни, за умовами якого сторона 1 передала у власність стороні 2 житлову квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного договору за ОСОБА_2 18.04.2008 року було зареєстровано право приватної власності, про що свідчить копія реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 із 11.09.2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.05.2019 року у справі № 127/24694/18.

В період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Позивач вказує, що квартира була в заставі у банка до моменту погашення заборгованості, та із 11.09.2010 року (з моменту реєстрації шлюбу) погашення боргу відбувалося повивачем та відповідачем ОСОБА_2 вже в офіційному шлюбі.

Так, 04.12.2014 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 2 на суму 602393,00 грн., а також 04.12.2014 року між позивачем та АТ «Альфа-Банк» було укладено договір поруки № 028/16-223-ПОР2, що підтверджується копіями відповідних договорів.

Позивач зазначає, що кредит, який надавався на квартиру було виплачено в 2019 році за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак, достатніх доказів наведеному матеріали справи не містять.

Крім того, встановлено, що 08.11.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав у власність покупців квартиру АДРЕСА_1 , а покупці прийняли у власність об`єкт нерухомого майна в рівних частинах кожен, тобто по Ѕ та зобов`язались сплатити кошти в сумі 2598674,80 грн.

З копій матеріалів нотаріальної справи вбачається, що приватним нотаріусом були дотримані вимоги закону під час посвідчення зазначеного договору, перевірена цивільна правоздатність та дієздатність сторін договору, а також досліджені та прийняті до уваги документи, на підставі яких було встановлено, зокрема, належність на праві власності об`єкту нерухомості продавцю.

Доказів, які б вказували на неправомірність дій нотаріуса при посвідченні зазначеного договору та/або ненадання сторонами всіх належних документів, матеріали справи не містять.

Позивач вказує, що в зв`язку із підробленням відповідачем ОСОБА_2 заяви від імені позивача про надання згоди на зміну місця реєстрації їх спільної дитини, вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Відповдіно до витягу з ЄДРДС від 27.01.2020 року, було встановлено, що в реєстрі було зареєстровано заява позивача від 13.11.2019 року та надана правова кваліфікація кримінального правоопршення - ч. 1 ст. 358 КК України.

Однак, доказів на підтвердження того, що зазначене правопорушення було вчинено відповідачем, та, останньому, було повідомлено про підозру, та/або ухвалено обвинувальний вирок, - матеріали справи не містять, як і не містять посилань на докази того, що в рамках зазначеного кримінального провадженя проводилась відповідна експертиза, за висновками якої було встановлено, що підпис в заяві було здійснено не позивачем.

Судом також встановлено, що в грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до відповідачів про визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 та витребування майна від набувачів, однак, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.02.2020 року у справі № 752/25997/19 позов було повернуто позивачу.

Звертаючись до суду в січні 2021 року із даним позовом про визнання недійним договору купівлі-продажу позивач вказувала про те, що відповідач ОСОБА_2 без її згоди за підробленою нотаріальною заявою зняв з місця реєстрації їх спільного сина ОСОБА_7 , здійснив без її згоди продаж квартири, яка в силу вимог закону є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу спільної квартири та витребування майна із володіння набувачів.

Сторона відповідача заперечуючи проти позовних вимог, вказувала, що відповідач набув право власності на квартиру до реєстрації шлюбу із позивачем, об`єкт нерухомого майна на момент укладення спірного договору належав йому на праві особистої приватної власності, під час укладення договору були дотримані всі вимоги закону, перевірена правоздатність осіб, а відтак підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним відсутні.

Перевіряючи обгрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2-3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, за змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, та у відповідності з приписами ч. 3 ст. 640 ЦК України, є укладеним з дня такого посвідчення.

За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вже зазначалось вище, судом було встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 року, ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначений договір було укладено відповідачем ОСОБА_2 після розірвання шлюбу із позивачем.

З тексту зазначеного договору, а також копій матеріалів нотаріальної справи, на підставі яких було посвідчено зазначений договір, вбачається, що продавцю ОСОБА_2 зазначена квартира належала на праві власності на підставі дублікату договору міни, нотаріально посвідченого 11.04.2008 року, тобто право власності відповідача ОСОБА_2 на зазначену квартиру було зареєстровано до укладення шлюбу із позивачем.

Слід вказати на те, що на час укладення спірного договору документи на підставі яких відповідач володів квартирою на праві приватної власності та, відповідно, зареєстрував це майно за собою, як єдиний власник, є чинними, у встановленому законом порядку оскаржені не були.

Крім того, вимог про визнання зазначеної квартири спільною сумісною власністю подружжя з огляду на посилання сторони позивача на те, що погашення боргу за квартиру здійснювалось за спільні кошти подружжя, пред`явлено не було, як і відсутні судові рішення, зокрема, про визнання зазначеної квартири спільною сумісною власністю подружжя, а відтак посилання сторони позивача на те, що при укладенні спірного договору приватним нотаріусом не було отримано згоди від неї, як співвласника, а відтак наявні ознаки недійсності правочину, - є безпідставними.

В ході розгляду справи стороною позивача не доведено, а судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 володів квартирою одноособово незаконно, неправомірно зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості та не мав достатньої дієздатності на відчуження квартири, а відтак підстав вважати, що договір купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 року було укладено із порушенням вимог закону, на який посилається сторона позивача, - немає.

Крім того, слід зазначити, що і з іншими доводами, які наводились стороною позивача в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним суд погодитись не може, оскільки, судом встановлено, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу квартири, який було посвідчено нотаріально, та з його змісту вбачається, що сторони, вчиняючи цей правочин, діяли добровільно і перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміли значення своїх дій, та дієздатність правоздатність сторін була перевірена нотаріусом, а підписи на договорі купівлі-продажу вчинені особисто сторонами в присутності нотаріуса, та доказів зворотному матерілаи справи не містять.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п`ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вказані вимоги процесуального закону, на переконання суду, стороною позивача залишились невиконаними.

В ході розгляду справи стороною позивача не доведено, а судом не встановлено, що 08.11.2019 року правочин було вчинено продавцем без наявності достатньої цивільної дієздатності.

Аналізуючи надані суду докази, враховуючи встановлену законом презумпцію правомірності правочину, суд приходить до висновку, що 08.11.2019 року відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, реалізуючи надане йому законом право розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд в межах гарантованої ст.ст. 6, 627 ЦК України свободи договору, при його укладенні сторони розуміли правову природу правочину та наслідки його вчинення, з будь-якими заявами чи зауваженнями при укладанні договору не звертались, були ознайомлені із його змістом, та посилання сторони позивача на те, що відповідач не мав достатньо необхідного обсягу цивільної дієздатності, не отримавши від позивача, як співвласника квартири, відповідної згоди, не знайшло свого об`єктивного підтвердження.

На переконання суду, встановлені під час розгляду справи обставини не вказують на укладення договору із порушенеям вимог закону, що виключає можливість визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених законом.

Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрала спосіб захисту порушеного права та розпорядилася своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Інші доводи сторони позивача зазначені в обґрунтування позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, враховуючи презумпцію правомірності правочину, беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу, суд прийшов до висновку, що правові підстави для визнання оспорюваного договору від 08.11.2019 року відсутні, а відтак позов в цій частині є безпідставним, недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині витребування у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 , та повернення її у попередній стан до моменту укладення договору купівлі-продажу квартир від 08.11.2019 р. за реєстровим № 11907, - слід також відмовити, оскільки, зазначена вимога є похідною від первісної позовної вимоги про визнання договору недійсним, яка, на переконання суду, задоволенню не підлягає.

В порядку ст.ст. 133, 141 ЦПК України, судові витрати позивача слід залишити за позивачем по фактично понесеним, а також із позивача на користь відповідача ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати, пов`язані із отриманням відповідачем правової допомоги в сумі 20000,00 грн., оскільки, стороною відповідача було надано суду достатні та належні докази, які свідчать про отримання відповідачем правової допомоги в рамках розгляду даної справи, а також фактичну сплату відповідачем цих витрат адвокату.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 204, 205, 215, 655, 657 ЦПК Укрвїни, та ст. ст. 12, 19, 81, 82, 133, 141,158, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, - відмовити.

Судові витрати позивача залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), - на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 ), - судові витрати, пов`язані із отриманням правової допомоги відповідачем в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Чередніченко