Рішення № 99986907, 29.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Справа № 160/8231/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області управління пенсійного забезпечення відділ перерахунків пенсій №5 від 18.03.2021 року №0400-010309-8/38494 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії на загальних підставах на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачу до стажу державної служби період роботи в органах податкової служби за період з 25 січня 1993 року по 27 червня 2012 року і перевести ОСОБА_1 з 12 березня 2021 року на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням стажу державної податкової служби, згідно трудової книжки та довідки Державної податкової інспекції у м. Дніпро Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 24.12.2019 року № 47298/10/04-36-11-01-06.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період з 25.01.1993 року по 27.06.2012 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах Державної податкової служби України. Дані трудової книжки, а також довідки ГУ ДПС у Дніпрпетровській області свідчать і про присвоєння позивачеві персонального звання інспектора податкової служби II рангу 30.01.1995 року, інспектора податкової служби І рангу 13.12.2006 року, спеціального звання радника податкової служби III рангу 15.12.2008 року, радника податкової служби II рангу 16.12.2011 року і про прийняття нею присяги державного службовця 09.06.1994 року.

На думку позивача, з системного аналізу Закону України №889-VІІІ та ст.37 Закону України №3723-XII можна зробити висновок, що із набранням чинності Закону №889-VІІІ державні службовці втратили право на призначення спеціальних пенсій та отримали право на призначення пенсій на загальних підставах, тобто відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення». Разом із тим, законодавцем передбачено виключення для тих осіб, які станом на 01.05.2016 (день набрання чинності Законом №889-VІІІ) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, або які мають не менш як 20 років стажу на таких посадах. Для такої категорії осіб збережено право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХП в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок.

Позивач вказує, що згідно трудової книжки вона станом на 01.05.2016 займала посаду державної служби та була звільнена з посади керівника апарату Васильківської районної державної адміністрації 25.02.2021, в зв`язку з реорганізацією, тобто стаж її державної служби з урахуванням роботи в органах податкової служби та Васильківської районної адміністрації станом на 01.05.2016 складає 23 роки та 3 місяці, а загальний стаж державної служби на час звільнення (25.02.2021) - 28 років.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що до періоду роботи ОСОБА_1 з 02.07.2012 по 25.02.2021 в Васильківській районній державній адміністрації у відповідача не виникало спірних питань.

Отже, позивач вважає, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); розгляд справи по суті вирішено розпочати з 15.06.2021; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано від відповідача для залучення до матеріалів справи належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача та встановлено строк для їх подання до 14.06.2021.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи. Копію ухвали про відкриття провадження направлена відповідачеві на офіційну електронну адресу 07.06.2021, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк для подання відзиву до 22.06.2021 включно.

25.06.2021 засобами поштового зв`язку до суду від відповідача надійшов відзив на позов (направлений на адресу суду 18.06.2021), у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні.

В обґрунтування заявленої правової позиції відповідачем було зазначено, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування періоду періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Згідно трудової книжки Позивача, в період з 25 січня 1993 року по 27 червня 2012 року вона працювала у органах податковою служби. Відповідно до статті 343.1 ПК України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання, тому ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Враховуючи вищевикладене, 18.03.2021 рішенням №0400-010309-8/38494 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області також посилалось на дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Суд зазачає, що ані у встановлений судом до 14.06.2021, ані станом на 29.06.2021 відповідачем на виконання ухвали від 31.05.2021 до суду не було надано копії матеріалів пенсійної справи позивача.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405 та від 16.06.2021 № 611), з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на території України встановлений карантин.

Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 29.06.2021 жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 31.05.2021 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв`язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачем процесуального строку, встановлений судом для подання витребуваних доказів.

З огляду на вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянинкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 20.08.1996 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.

З 07.09.2020 позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як не заперечується сторонами, 12.03.2021 ОСОБА_1 звернуласься до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо переведення її на інший вид пенсії - на пенсію по вислузі років відповідно до ЗУ «Про державну службу». При цьому, суд звертає увагу, що в порушення обов`язку доказування, визначеного ч.2 ст.77 КАС України, відповідачем не було надано до матеріалів справи копії вказаної заяви з доданими до неї документами.

Листом відділу перерахунків пенсій №5 управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.03.2021 №0400-010309-8/38494 позивачеві повідомлено, що Позивачу призначено пенсію за віком з 07.09.2020 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», 12.03.2021 ОСОБА_1 було надано заяву про перехід на пенсію за іншим Законом. З 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про Державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про Державну службу» №3723-XII від 16.12.1993. Порядок призначення таких пенсій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», яка застосовується починаючи з 01.05.2016. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ втратив чинність Закон №3723, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. Право особи на призначення пенсії відповідно до Закону №889-VІІІ слід визначати відповідність займаної посади до посад, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Відповідно до статті 25 Закону №3723-ХІІ визначено сім категорій посад державних службовців, в залежності від яких встановлюються ранги державних службовців. Основним критерієм, який визначає підстави для зарахування періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Відповідно до статті 343.1 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання, тому ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ. Враховуючи вищевикладене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з відмовою в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 45 Закон №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Водночас, до 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців в Україні було врегулювано положенням статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII).

Разом із тим, 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон України №889-VІІІ), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до статті 90 Закону №889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

При цьому, відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Так, згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18 та у постанові від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

З матеріалів справи та доводів пенсійного органу вбачається, що єдиною підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію за нормами ЗУ «Про державну службу» є недостатній стаж державної служби, який полягає в незарахуванні трудового стажу позивача на посадах в органах державної податкової служби, оскільки на думку відповідача ці посади не відносяться до категорій посад визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

Згідно з пунктом 1.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) державна податкова справа - сфера діяльності контролюючих органів, передбачена Податковим кодексом і іншими актами законодавства України, спрямована на формування і реалізацію державної податкової політики в частині адміністрування податків, зборі; платежів.

У статті 41.1 ПК України визначено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні орган.

Пунктом 342.4 статті 342 ПК України регламентовано, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Згідно із пунктом 342.6 статті 342 ПК України правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України «Про державну службу» та іншими законами.

Пунктом 344.1 статті 344 ПК України встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до статті 38 Закону України №889-VІІІ прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби та рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.

Статтею 39 Закону України №889-VІІІ встановлено, що ранги державних службовців є видом спеціальних звань. Встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Присвоюються такі ранги: державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «А», - 1, 2, 3 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «Б», - 3, 4, 5, 6 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В», - 6, 7, 8, 9 ранг.

Пунктом 7 частини 2 статті 46 Закону України № 889-VIII встановлено, що до стажу державної служби зараховується зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються спеціальні звання.

Згідно із пунктом 343.1 статті 343 ПК України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової служби; державний радник податкової служби I рангу; державний радник податкової служби II рангу; державний радник податкової служби III рангу; радник податкової служби I рангу; радник податкової служби II рангу; радник податкової служби III рангу; інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу; інспектор податкової служби III рангу; інспектор податкової служби IV рангу; молодший інспектор податкової служби.

Відповідно до пункту 343.2 статті 343 ПК України положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положення Закону України №889-VІІІ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ встановлено, зокрема, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, до втрати ним чинності на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» №5083-VI від 05 липня 2012 року, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» (надалі - Закон №509-XII).

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №509-XII державна податкова адміністрація є центральним органом виконавчої влади.

Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації.

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам Закону №3723-ХІІ щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону №509-XII встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Підсумовуючи вищевикладене слід зробити висновок про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок №283).

Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівникі і спеціалістів в апараті державної податкової служби.

Статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ визначено основні критерії класифікації посад державних службовців та встановлено сім категорій посад державних службовців. До шостої категорії посад відносяться посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади.

З аналізу наведених норм вбачається, що до стажу державної служби зараховуються періоди роботи на посадах у контролюючих органах із присвоєнням спеціальних звань.

В ході судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Державній податковій інспекції по Васильківському району Дніпропетровської області з 25 січня 1993 року по 16 січня 1997 року, в Державній податковій адміністрації у Васильківському районі з 17 січня 1997 року по 10 липня 1998 року, в Покровській міжрайонній державній податковій інспекції з 10 липня 1998 року по 27 червня 2012 року, а саме:

- 25 січня 1993 року - прийнята на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу податкових розслідувань Державної податкової інспекції по Васильківському району по переводу з районного відділу статистики (наказ ДПІ по Васильківському району Дніпропетровської області від 25.01.1993 № 2 «Про прийом на роботу т. ОСОБА_1 »);

- 09 червня 1994 року - прийняла Присягу державного службовця;

- 30 січня 1995 року - присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби II рангу (наказ ДПІ по Васильківському району Дніпропетровської області від 30.01.1995 № 3/2);

- 16 січня 1997 року - звільнена у зв`язку з переведенням на роботу в Державну податкову адміністрацію у Васильківському районі за згодою керівників (наказ ДПА у Васильківському районі від 16.01.1997 № 4 «Про звільнення працівників»);

- 18 січня 1997 року - прийнята на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу справляння податків з юридичних осіб Державної податкової адміністрації по Васильківському району, на час відпустки Зайця О.М. (наказ ДПА у Васильківському району від 17.01.1997 К № 10 «Про прийом на тимчасову роботу ОСОБА_1 »);

- 20 жовтня 1997 року - переведена на постійну роботу на посаду державного податкового інспектора відділу справляння податків юридичних осіб (наказ ДПА по Васильківському району від 20.10.1997 № 68 «Про переведення на постійну роботу ОСОБА_1 »);

- 10 липня 1998 року - звільнена з ДПІ у Покровському району у зв`язку з переведенням на роботу в Покровську міжрайонну державну податкову інспекцію (наказ Покровської МДП1 від 10.07.1998 № 8 «Про звільнення працівників»);

- 10 липня 1998 року - призначена по переводу з ДПІ у Покровському районі на посаду державного податкового інспектора відділу прямих і непрямих податків Покровської МДПІ (наказ Покровської МДПІ від 10.07.1998 № 1 «Про призначення на посади»);

- 12 червня 2000 року - у зв`язку із зміною структури Покровської МДПІ призначена на посаду державного податкового інспектора групи справляння податків юридичних осіб Васильківського відділення Покровської МДПІ (наказ Покровської МДПІ від 12.06.2000 № 24-о «Про затвердження структури, штатного розпису та призначення на посади»);

- 25 січня 2005 року - відповідно до змін у структурі інспекції та штатного розпису переведена на посаду державного податкового інспектора Васильківського відділення (наказ Покровської МДПІ від 25.01.2005 № 27-о «Про переведення ОСОБА_1 »);

- 03 травня 2006 року - відповідно до змін у штатному розписі Покровської МДПІ переведена на посаду старшого державного податкового інспектора відділення Покровської МДПІ у Васильківському районі, як така, що пройшла за конкурсом (наказ Покровської МДПІ від 03.05.2006 № 32-о «Про переведення ОСОБА_1 »);

- 01 листопада 2006 року - покладено виконання обов`язків заступника начальника інспекції - начальника відділу контрольно-перевірочної роботи Покровської МДПІ (наказ Покровської МДПІ від 01.11.2006 № 74-о «Про покладання обов`язків»);

- 13 грудня 2006 року - призначена на посаду заступника начальника інспекції - начальника відділу контрольно-перевірочної роботи Покровської міжрайонної державної податкової інспекції, як така, що пройшла за конкурсом, та присвоєно чергове спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу (наказ ДПА у Дніпропетровській області від 13.12.2006 № 658-0 «Про призначення ОСОБА_1 та присвоєння їй чергового спеціального звання»);

- 19 січня 2007 року - у зв`язку із змінами в організаційній структурі та штатному розписі Покровської МДПІ переведена на посаду заступника начальника інспекції - начальника відділу аудиту юридичних осіб Покровської МДПІ (наказ ДПА у Дніпропетровській області від 19.01.2007 № 25-о «Про переведення ОСОБА_1 »);

- 21 квітня 2008 року - у зв`язку із змінами в організаційній структурі та штатному розписі Покровської МДПІ переведена із займаної посади на посаду заступника начальника Покровської міжрайонної державної податкової інспекції (наказ ДПА у Дніпропетровській області від 21.04.2008 № 228-о «Про переведення ОСОБА_1 »);

- 15 грудня 2008 року - присвоєно спеціальне звання радника податкової служби III рангу (наказ ДПА у Дніпропетровській області від 15.12.2008 № 702-о);

- 16 грудня 2011 року - присвоєно чергове спеціальне звання радника податкової служби II рангу (наказ ДПА у Дніпропетровській області від 16.12.2011 №554-о);

- 27 червня 2012 року - звільнена по переводу до Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, згідно п.5 ст.36 КЗпП України (наказ ДПС у Дніпропетровській області від 27.06.2012 № 369-о «Про звільнення ОСОБА_1 »).

Наведені обставини підтверджуються копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та довідки Головного управління ДПС у Дніпропетровскій області від 24.12.2019 №47298/10-04-36-11-01-06.

Крім того, з наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 вбачається, що у період з 02.07.2012 року по 25.02.2021 року позивач працювала на посаді керівника апарату Васильківської райдержадміністрації (розпорядження про прийняття №75-к-12 від 02.07.2012; розпорядження про звільнення №К-17 від 25.02.2021). В зазначений період позивачу присвоювались 10 та 9 ранг державного службовця; 5 державного службовця категорії Б та 4 ранг державного службовця категорії В.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність зарахування до стажу державної служби перебування позивача на посадах у Державній податковій інспекції по Васильківському району Дніпропетровської області з 25 січня 1993 року по 16 січня 1997 року, в Державній податковій адміністрації у Васильківському районі з 17 січня 1997 року по 10 липня 1998 року, в Покровській міжрайонній державній податковій інспекції з 10 липня 1998 року по 27 червня 2012 року, який протиправно не враховано відповідачем під час вирішення питання про переведення позивача на інший вид пенсійного забезпечення.

Враховуючи викладене, суд також дійшов висновку, що рішення відділу перерахунків пенсій №5 управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.03.2021 №0400-010309-8/38494 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Поряд із цим, як вже зазначалось судом вище, визначальною підставою для збереження для особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XI є, зокрема, наявність у такої особи станом на 01 травня 2016 року займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі.

В ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 займала посаду державного службовця та у період з 25 січня 1993 року по 01 травня 2016 року працювала на відповідних посадах державної служби. Тобто, стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 складав більше 23 років.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що в силу наведених норм ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-XII.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17.

Щодо посилань відповідача на дискреційність повноважень пенсійних органів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Оскільки судом встановлено, що дії відповідача щодо відмови в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу», то належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» з 12.03.2021 (дати подання відповідної заяви).

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 21.05.2021 №0.0.2135014407.1, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсій №5 управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.03.2021 №0400-010309-8/38494 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби перебування позивача на посадах у Державній податковій інспекції по Васильківському району Дніпропетровської області з 25 січня 1993 року по 16 січня 1997 року, в Державній податковій адміністрації у Васильківському районі з 17 січня 1997 року по 10 липня 1998 року, в Покровській міжрайонній державній податковій інспекції з 10 липня 1998 року по 27 червня 2012 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 12 березня 2021 року на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно