Постанова № 9997756, 01.06.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.06.10Справа №2а-4595/10/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіній Г.Л., при секретарі Налбандян Р.В., за участю позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Чупріної С.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ОСОБА_1

до Військової частини А4418 Міністерства оборони України

про спонукання до виконання певних дій

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Військової частини А4418 Міністерства оборони України про зобовязання відповідача надати розмір недоплаченої частини щомісячної надбавки за кваліфікацію 1 класу, зобовязання командування військової частини А 4418 Міністерства оборони України нарахувати до повного розміру та виплатити позивачеві недоплачену частину винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 886,50 грн., нарахувати до повного розміру за період з січня 2009 року по березень 2010 року та виплатити позивачеві недоплачену частину місячної надбавки за кваліфікацією 1 у розмірі, який буде наданий відповідачем, зобовязання виплатити індексацію за листопад, грудень 2009 року та січень-березень 2010 року у розмірі, який буде наданий відповідачем.

У судовому засіданні позивач надав заяву про уточнення позивних вимог, в якій він просить зобовязати командування військової частини А 4418 Міністерства оборони України: виплатити недоплачену частину винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 886,50 грн., виплатити позивачеві недоплачену частину місячної надбавки за кваліфікацією 1 за період з січня 2009 року по березень 2010 року у розмірі 613,56 грн., виплатити індексацію з листопада 2009 року по березень 2010 року у розмірі 1194,12 грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач на уточнених позовних вимогах наполягав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення уточнених позовних вимог заперечував, надав заперечення на адміністративний позов, просив відмовити у їх задоволенні.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі в військовій частині А 4418.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_1 та військовою частиною А 4418, у тому числі з командуванням зазначеної частини, з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

Судом встановлено, що 03.08.2010 року позивачем було подано рапорт до командира військової частини А 4418 з проханням виплатити грошову винагороду за двадцять років безперервної служби у Збройних силах України з 01.08.89р. по 01.08.09р.

Згідно з наказом Командира військової частини А4418 № 145 від 03.08.2009 року передбачено виплатити капітану 2 рангу ОСОБА_1- начальнику штабу першому заступнику командира військової частини А4418 одноразово винагороду за тривалу безперервну військову службу у розмірі 886,50 гривень, що складає 50% від розміру, передбаченого Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджену Наказом Міністра оборони України N 260 від 11.06.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за N 638/15329 (далі Інструкція).

Судом встановлено, що винагорода за тривалу безперервну військову службу була виплачена ОСОБА_1 у розмірі 50% від розміру, передбаченого Інструкцією, що складає 886,50 грн. Обґрунтуванням відмови у виплаті ОСОБА_1 винагороди у повному обсязі стали Накази Міністра оборони України № 30 від 24.01.2009 року, № 260 від 11.06.2008 року та Закон України «Про державний бюджет України на 2009 рік».

Оцінюючи вищезазначені уточнені позовні вимоги, суд дійшов до висновку про їх обґрунтованість виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захистгромадянУкраїни,які перебуваютьнаслужбіу Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Відповідно до п.1,2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011 від 20.12.2001 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад, оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Позивач у питаннях грошового та інших видів забезпечення користується всіма правами та пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на нього розповсюджується Постанова КМУ “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” № 1294 від 7 листопада 2007 року, яка набрала чинності з 01.01.2008 року (далі - Постанова КМУ № 1294 від 7 листопада 2007 року).

Відповідно до п.1 Постанови КМУ №1294 від 7 листопада 2007 року грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У той же час суд звертає увагу сторін, що згідно з п. 2 Постанови КМУ № 1294 від 7 листопада 2007 року виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державним департаментом з питань виконання покарань.

На виконання п. 2 Постанови КМУ № 1294 від 7 листопада 2007 року такий порядок встановлений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджену Наказом Міністра оборони України N 260 від 11.06.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за N 638/15329 (далі Інструкція), яка на час спірних правовідносин безпосередньо регулювала питання виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби.

Відповідно до п. 32.1. розділу ХХХІІ Інструкції - особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, одноразово, залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, виплачується винагорода в таких розмірах:

строк безперервної календарної розмір винагороди

військової служби (посадовий оклад і оклад за

військовим званням)

15 років 1,0;

20 років 1,5;

25 років 2,0;

30 років 2,5;

35 років і кожні наступні 3,0.

5 років

Винагорода за тривалість безперервної військової служби надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру винагороди.

Отже матеріали справи свідчать про те, що відповідач, реалізувавши свої повноваження, прийняв наказ від 03.08.09р. №145, яким прийняв рішення про сплату позивачу винагороди за тривалість безперервної військової служби, але всупереч встановленому діючим законодавством порядку встановив розмір винагороди за тривалість безперервної військової служби у розмірі, який складає 50% від встановленого діючим законодавством та не сплатив позивачу одноразову винагороду у повному обсязі.

Щодо виплати надбавки за кваліфікацію 1 класу за період з січня 2009 року по березень 2010 року у розмірі 613,56 грн. судом встановлено наступне.

Правила виплати надбавки за класність передбачає 19 розділ Інструкції, п. 19.1. вказує, військовослужбовцям, які мають кваліфікацію (класність), присвоєну в установленому порядку, займають посади, за якими може присвоюватися класна кваліфікація, виплачується надбавка за кваліфікацію у відсотках посадового окладу в таких розмірах на місяць:

19.1.1. Особам офіцерського складу (крім військових льотчиків і штурманів, військових льотчиків і штурманів інструкторського складу), особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що мають: 2 клас - 5 відсотків, 1 клас - 8 відсотків, клас майстра - 11 відсотків.

19.2. Надбавка за кваліфікацію військовослужбовцям, які мають відповідну класну кваліфікацію, виплачується:

особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом з того дня, з якого вони стали до виконання обов'язків за посадами, за якими встановлена виплата надбавки, але не раніше дня видання наказу про призначення на ці посади;

Судом встановлено, що позивачу виплачувалась щомісячно надбавка за класність у розмірі 42,08 грн., тобто 50% від 8% посадового окладу (4% від посадового окладу).

Судом встановлено, що надбавка за класність у розмірі 613,56 грн. відповідачу на час розгляду справи виплачена не була. Обґрунтуванням відмови у виплаті ОСОБА_1 надбавки стали Накази Міністра оборони України № 30 від 24.01.2009 року та № 260 від 11.06.2008 року та ЗУ «Про державний бюджет України на 2009 рік»

На звернення позивача від 05.01.10р., у якому позивач просить відповідача сплатити грошову винагороду за двадцять років безперервної служби та надбавку за класність, відповідач надіслав позивачу відповідь від 12.01.10р., у якій повідомив, що при несплаті позивачу винагороди командування керувалося Законом України “Про державний бюджет на 2009рік”, Бюджетним Кодексом України і не мало права діяти іншим чином.

Крім того, відповідач посилається на наказ Міністерства Оборони України №260 від 11 06,08р. відповідно до якого грошова винагорода за безперервну службу та надбавка за класність є додатковим видом грошового забезпечення і їх виплата не є обов'язковою, так як зазначені виплати є виплатою стимулюючого характеру з боку держави, яка сама може встановлювати відповідні обмеження по їх виплаті.

Додатком №25 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. N 1294 затвердженні додаткові види грошового забезпечення у тому числі і грошова винагорода за безперервну службу та надбавка за кваліфікацію. Пунктом 7 зазначеної вище постанови встановлено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети (до перелічених осіб позивач не відноситься).

Пунктом 12 наказу МО України №30 від 24.01.09р. „Про бюджетну політику МО України Міністерства оборони України на 2009 рік" встановлено, що щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім надбавки за виконання особливо важливих завдань та премії) виплачується з урахуванням пункту 7 постанови КМУ №1294 від 07.11.07р.

Суд зазначає, що посилання представника відповідача на п. 7 Постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 року, на п. 12 наказу Міністра оборони України №30 від 24.01.2009 року, № 260 від 11.06.2008 року та Закон України «Про державний бюджет України на 2009 рік відповідно до якого винагорода за тривалість безперервної військової служби та щомісячна надбавка за кваліфікацію відноситься до додаткових видів грошового забезпечення та підлягають виплаті в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50%, є безпідставними, оскільки нормами Закону Україна "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено будь якого обмеження щодо розміру виплати видів грошового забезпечення, тому нормі Постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 року, наказу Міністра оборони України №30 від 24.01.2009 року, № 260 від 11.06.2008 року не підлягають застосуванню к спірним правовідносинам, оскільки, у частини встановлення розміру винагороди за тривалість безперервної військової та щомісячній надбавки за кваліфікацію, суперечать нормам Закону Україна "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на підставі та на виконання яких були прийняти, порушують законні права позивача щодо достатнього матеріального, грошового та інші видів забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів та передбачені діючим законодавством. Крім того, суд зазначає, розмір встановлень Інструкцією винагороди за тривалість безперервної військової та щомісячній надбавки за кваліфікацію, тому підлягає нарахуванню та виплаті відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд зазначає, що одним із основних принципів адміністративного судочинства є принцип законність, закріпленій у статті 9 КАС України, яким передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Суд не приймає до уваги лист Міністерства праці та соціальної політики України від 01.03.2010 року №2076/0/14-10/13, оскільки цій документ не встановлює норми права, яки підлягають обовязковому застосуванню. Крім того, Міністерства праці та соціальної політики України не відноситься до органів які мають повноваження щодо тлумачення норм права.

На думку суду позиція відповідача щодо відсутності коштів, призначених на виплати грошового забезпечення є необґрунтованою з наступних підстав, а також, що виплата здійснюється у межах бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України”).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що ст.1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі «Шмалько проти України» Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку невиплата сум грошового забезпечення позивачу у повному обсязі передбачає вилучення у позивача грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації дій відповідача, як його втручання у право власності позивача

Реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги про зобовязання відповідача виплатити грошову винагороду за безперервну службу у розмірі 886,50 грн. та надбавку за кваліфікацію 1 класу у розмірі 613,56 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобовязання командування військової частини А 4418 Міністерства оборони України виплатити позивачеві індексацію з листопада 2009 року по березень 2010 року у розмірі 1194,12 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1,2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011 від 20.12.2001 грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 індексацію заробітної плати з листопада 2009 року по березень 2010 року у розмірі 1194,12 грн. не нарахована та не виплачена у звязку з відсутністю бюджетних асигнувань на ці види виплат, але відповідно до розрахунку підлягає виплаті у розмірі 1194,12 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що відповідач визнає необхідність сплати позивачеві індексацію з листопада 2009 року по березень 2010 року в сумі 1194,12 грн., зазначив, що частиною подана заявка до вищого органу з метою отримання коштів на виплати індексації, але належне фінансування обмежено. Єдиним джерелом для виплати грошового забезпечення є державний бюджет, згідно якого частина виплачує грошове забезпечення та одноразові і постійні додаткові види грошового забезпечення. Самостійних джерел надходження коштів частина не має.

Таким чином, підставою для відмови у виплаті індексації грошового забезпечення є та обставина, що зазначені кошти не надходять на рахунки частини із Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що відповідач визнає зазначені позовні вимоги, суд приходить до висновку про необхідність їх задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про зобовязання відповідача командування військової частини А 4418 Міністерства оборони України нарахувати до повного розміру та виплатити позивачеві недоплачену частину винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 886,50 грн., зобовязання нарахувати до повного розміру за період з січня 2009 року по березень 2010 року та виплатити позивачеві недоплачену частину місячної надбавки за кваліфікацією 1 у розмірі 613,56 грн., зобовязання виплатити індексацію за листопад грудень 2009 року та січень-березень 2010 року у розмірі 1194,12 грн., а не про стягнення недоплаченої частини винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 886,50 грн., стягнення за період з січня 2009 року по березень 2010 року недоплаченої частини місячної надбавки за кваліфікацією 1 у розмірі 613,56 грн., стягнення виплатити індексації за листопад грудень 2009 року та січень-березень 2010 року у розмірі 1194,12 грн., суд вважає можливим в цій частини вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

ОСОБА_1 при звернені до суду сплатила 3,4 грн. судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, які і потрібно стягнути на його користь.

Під час судового засідання, яке відбулось 01.06.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 04.06.2010 р.

Керуючись ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Уточнений адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з військової частини А 4418 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 24291806) на користь ОСОБА_1 грошову винагороду за безперервну службу у розмірі 886,50 грн., надбавку за кваліфікацію 1 класу за період з січня 2009 року по березень 2010 року у розмірі 613,56 грн. та індексацію за листопад грудень 2009 року та січень-березень 2010 року у розмірі 1194,12 грн., а разом 2694,18 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Тоскіна Г.Л.