Рішення № 9997644, 31.05.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.05.10 р.                     Справа № 44/145                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кварцяній О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-агентство “Торговий дім”, м. Херсон, ідентифікаційний код 14125656

до відповідача: Закритого акціонерного товариства “НГМЗ-БУР”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32757587

про стягнення заборгованості за передану продукцію з урахуванням трьох процентів річних, індексу інфляції та пені у загальному розмірі 23900,15 грн.,

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача – Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „НКЕМЗ”, м. Нова Каховка, ідентифікаційний код 34174632.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача - Нагорна Т.Д. (за довіреністю №665 від 06.07.2009 р.);

від Третьої особи – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 26.04.2010р. на 13.05.2010р., з 13.05.2010р. на 26.05.2010р., з 26.05.2010р. на 31.05.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Бізнес-агентство “Торговий дім”, м. Херсон (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства “Новогорлівський машинобудівний завод “НГМЗ-БУР”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за передану продукцію з урахуванням трьох процентів річних, індексу інфляції та пені у загальному розмірі 23900,15 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань з оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „НКЕМЗ” електродвигунів згідно видаткових накладних, неодноразові звернення вказаного постачальника з вимогами про оплату та ігнорування цих вимог Відповідачем, відступлення права вимоги отримання оплати та нарахованих пені, 3% річних та інфляційної індексації на користь Позивача, нездійснення платежів відповідачем на користь нового кредитора.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав: видаткові накладні, довіреності на отримання товару, вимоги про сплату боргу, договір про відступлення права вимоги №ДГ-14 від 12.05.2009р., повідомлення про відступлення права вимоги, правоустановчі документи.

Безпосередньо у позовній заяві Позивачем сформульоване клопотання про вжиття забезпечувальних заходів у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача в межах суми позову та судових витрат.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 512-514, 530, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 124, 129 Конституції України.

Позивач під час нового розгляду справи надав письмові пояснення, в яких підтримав заявлені вимоги (а.с.а.с. 100, 101) та необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Під час нового розгляду справи Відповідач надав письмові пояснення (а.с.а.с. 97-99), в яких заперечив проти задоволення позову і вжиття забезпечувальних заходів, посилаючись на: неповідомлення про факт укладання договору відступлення, відсутність повноважень у ліквідатора первісного кредитора укладати такий договір відступлення права вимоги, відсутність письмової угоди про неустойку, не викладення мотивів і ненадання доказів необхідності вжиття забезпечувальних заходів.

У поясненнях, наданих 26.05.2010р., Відповідач вказав із посиланням на додаткові докази (а.с.а.с.132-136) на наявність несплату отриманого за розгляданими видатковими накладними товару перед постачальником (первісним кредитором) у загальному розмірі 11073,53грн. – меншому, ніж вказано у договорі відступлення права вимоги, та наголосив на неотримання ані повідомлень про відступлення права вимоги, ані вимог від первісного чи нового кредитора про сплату товару.

Ухвалою суду від 31.03.2010р. суд, враховуючи викладену у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2010р. позицію, залучив до участі у справі у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „НКЕМЗ” – постачальника товару на адресу Відповідача та первісного кредитора, який укладав договір відступлення із Відповідачем.

Третя особа через канцелярію суду 26.04.2010р. надала відзив з правоустановчими документами (а.с.а.с.104-118), яким підтримав у повному обсягу заявлені позивачем вимоги, вказуючи на необхідність врахування існуючої практики касаційної інстанції відносно безпідставного застосування передбаченої ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України вимоги про оплату поставленого товару з огляду на визначений ч. 2 ст. 538 цього Кодексу строк виконання зустрічних зобов’язань.

У судових засіданнях під час нового розгляду справи сторони підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані учасниками справи документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію, тим більше, що подальше очікування на надання таких документів є неможливим, оскільки 31.05.2010р. добігає кінця встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк розгляду справи.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази, які були на момент первісного розгляду справи та надані під час нового розгляду, в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

10.01.2007р. Відповідачем без попереднього укладання відповідного договору був отриманий надісланий Третьої особою факсом рахунок-фактура №СФ-0000032 (а.с.133) про сплату товару (двигунів АИУ160S6 У2.5., 11кВТ) у кількості 12 шт. на загальну суму 66441грн. разом із ПДВ.

Платіжним дорученням №55 від 11.01.2007р. (а.с.134) Відповідач згідно вказаного рахунку перерахував Третій особі 33220,5грн. В подальшому, платіжними дорученнями №1184 від 04.07.2007р. та №2432 від 21.06.2007р. (а.с.136) на сплату означеного рахунку Відповідач перерахував ще 22147грн. разом із ПДВ, сплативши, таким чином, за двигуни АИУ160S6 У2.5., 11кВТ усього 55367,5грн., що на 11073,5грн. менше, ніж було зазначено у рахунку-фактурі №СФ-0000032.

В свою чергу, від Третьої особи уповноважений представник Відповідача (а.с.11) 19.02.2007р. за видатковою накладною №РН-0000358 (а.с.10), отримав 12 електродвигунів АИУ160S6 У2.5., 11кВТ на загальну вартість 66441,02грн. (разом із ПДВ).

Поряд із цим, за видатковою накладною №РН-0000259 (а.с.8) уповноважена особа Відповідача (а.с.9) 08.02.2007р. отримала від Третьої особи ще 6 інших електродвигунів на загальну вартість 30421,9грн. разом із ПДВ, з яких платіжним дорученням №643 від 14.02.2007р. Відповідачем було оплачено – 30421,89грн. (несплачений залишок – 0,01грн.).

Таким чином, за вказаними видатковими накладними розмір недоплаченої Відповідачем вартості отриманого товару становить 11073,53грн., що відображено у складеному Відповідачем на виконання вимог ухвали суду акті звірення розрахунків (а.с.132).

27.11.2008р. Третьою особою була складена вимога №11/08-146 (а.с.12) на адресу Відповідача про сплату залишку боргу за накладною №РН-0000259 від 08.02.2007р. – 0,01грн., та за накладною №РН-358 від 19.02.2007р. – 22147,02грн., а усього – на суму 22147,03грн., що з огляду на встановлені судом обставини здійснених на дату складання цієї вимоги платежів Відповідача не відповідає фактичній вартості несплаченого товару. Доказів надсилання цієї вимоги до матеріалів справи не надано, а факт її отримання Відповідачем заперечується.

22.01.2009р. Третьою особою була складена вимога №11/09-02 (а.с.13) на адресу Відповідача, тотожна за змістом із попередньою. На підтвердження факту надсилання цієї вимоги до матеріалів справи надано поштовий чек №9657 (а.с.13 зворотна сторона) та бланк опису вкладеного від 28.01.2009р (а.с.64), в якому вказано про надсилання вимоги про оплату 10000грн. боргу. Факт отримання вимоги №11/09-02 (а.с.13) Відповідач заперечує, а Позивач у поясненнях, наданих від 26.04.2010р. (а.с.а.с.100,101) вказує на помилковість змісту бланку опису щодо визначення розміру вимоги сумою 10000грн., викликаною необачністю юриста Третьої особи, наголошуючи на нелогічності припущення того, що Третя особа вимагала сплатити лише частину існуючого боргу.

12.05.2009р. між Третьою особою (Первісний кредитор) та Позивачем (Новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги № ДГ-14 (а.с.15), згідно п.п.1.1-1.3. якого Новий кредитор отримав з дня укладання договору право вимоги виконання грошового зобов’язання від Боржника (Відповідача0 у загальному розмірі 22147,03 грн. на підставі накладних № РН-0000259 від 08.02.2007р. та №РН-0000358 від 19.02.2007р.

Положеннями п. 2.2. договору встановлений обов’язок Первісного кредитора повідомити Боржника про відступлення права вимоги за цим договором в термін до 22.05.2009р. Таке повідомлення за вих. №11/09-21 від 14.05.2009р. (а.с.16) Третьою особою на ім’я Відповідача було складено, проте докази його надсилання у матеріалах справи відсутні, а Відповідач факт його отримання заперечує.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення: 22147,03грн. заборгованості; інфляційної індексації у сумі 852,07грн., нарахованої за період з лютого по квітень 2009р.; пені в сумі 720,84грн. за період 3 08.02.2009р. по 18.05.2009р. та 3 % річних за цей же період в сумі 180,21грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.07.2009р. (суддя Мєзєнцев Є.І.) позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ЗАТ "Новогорлівський машинобудівний завод “НГМЗ-БУР" на користь ТОВ "Бізнес-агентство "Торговий дім" борг в сумі 22147,03 грн., річні в розмірі 180,21 грн. та інфляційні 852,07 грн.; в решті позовних вимог відмовлено (а.с.21)

Донецький апеляційний господарський суд (судді: М’ясищев А.М., Геза Т.Д., Москальова І.В.), переглянувши рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2009р. в апеляційному порядку, постановою від 21.09.2009р. (а.с.а.с.69-71)скасував його та прийняв нове – про відмову у задоволені позову у зв’язку із визнанням з власної ініціативи договору про відступлення права вимоги №ДГ-14 від 12.05.2009р. недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2010р. (а.с.а.с.89-93) рішення господарського суду Донецької області від 07.07.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2009р. у справі № 44/145 було скасовано, а справу було направлено на новий розгляд. При цьому касаційною інстанцією в порядку ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України були сформульовані обов’язкові до виконання під час нового розгляду справи вказівки відносно необхідності дослідження факту надсилання Третьою особою повідомлення про від стулення права вимоги на адресу Відповідача, опосередкування таким повідомленням переходу самого права вимоги, наявності у боржника підстав для здійснення розрахунку з новим кредитором та наявність у нього заперечень до первісного або нового кредитора

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 31.03.2010 року справа № 44/145 була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д. О.

Під час нового розгляду Позивач підтримав всі заявлені під час первісного розгляду справи позовні вимоги, а також – необхідність вжиття забезпечувальних заходів відносно Відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поясненнях, наданих 26.04.2010р. (а.с.а.с.97-99) та 26.05.2010р. (а.с.а.с.129-131).

Третя особа підтримала обґрунтованість заявлених позовних вимог, про що зазначила у відзиві від 23.04.2010р. (а.с.а.с.104, 105).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України відносно обставин, які мають бути встановлені під час нового розгляду із наданням їм відповідної правової оцінки, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань з оплати поставленого товару та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення 3% річних, індексу інфляції та пені, право Позивача на що ґрунтується на договорі про відступлення права вимоги, укладеного із Третьою особою, у зобов’язаннях між нею та Відповідачем.

Враховуючи статус учасників справи та характер правовідносин між ними правовідносин, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України договір віднесений до дво- або багатосторонніх правочинів, що зумовлює необхідність застосування загального правила ст. 208 цього Кодексу та ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу відносно необхідності вчинення правочину між Позивачем та Відповідачем у письмовій формі єдиного документу.

Разом із тим, за відсутністю спеціального законодавчого припису про нікчемність договору постачання у разі недотримання вимог щодо його письмової форми, відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України відсутність єдиного документи не впливає на можливість кваліфікації правовідносин сторін як постачання (купівля-продаж товарів), адже досягнення згоди по всіх істотних умовах цього виду правовідносин (асортимент, ціна, кількість, вартість товару) підтверджується змістом наявних в матеріалах справи рахунку–фактури, видатковими накладними, підписання яких уповноваженими Відповідачем на отримання товару особами вказує на погодження якості прийнятого товару і вказаних вище умов його постачання, та платіжними дорученнями, які у своєї сукупності дає підстави для висновку про прийняття пропозиції Третьої особи у розумінні ст.ст.641, 642 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги правову природу вчинених між Третьою особою та Відповідачем угод, кореспондуючі права та обов’язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов’язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов’язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Вказані норми розцінюються судом як встановлене законодавцем загальне правило про послідуючу оплату товару (на відміну від попередньої оплати) після його отримання, а не як визнання моменту виконання обов’язку з оплати, адже вказані норми не встановлюють коли саме після отримання товару має бути здійснений платіж. При цьому, суд відносно міркувань Третьої особи про можливість визначення моменту оплати товару виходячи із загального правила про одночасність виконання зустрічних зобовязань, зазначає, що ч. 2 ст. 538 Цивільного кодексу України безпосередньо вказує на можливість встановлення винятків з цього правила, і таким винятком саме є згадані приписи ст. 692 цього Кодексу, що є спеціальними у правовідносинах поставки (купівлі-продажу).

Таким чином, відповідно до загальних умов виконання зобов’язання, викладених в статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, а якщо строк виконання зобов’язання не встановлений (як у розглядуваному випадку), кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час боржник повинен виконати сплату боргу в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги.

Відтак, визначальним у з’ясуванні моменту здійснення платежу з боку Відповідача за отриманий товар є факт надсилання/не надсилання вимоги про його оплату кредитором – Третьою особою. Принагідно суд відмічає, що рахунки-фактури, які згадаються у платіжних дорученням про часткову оплату отриманого товару такими вимогами вважаться не можуть, оскільки опосередковують оферту на постачання, на дату надсилання якої у Відповідача ще не існувало жодних грошових зобов’язань та підстав для їх виникнення відносно оплати отриманого у подальшому товару.

Втім, ані Третьої особою, ані Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів надсилання такої вимоги на адресу Відповідача – наявні поштовий чек з бланком опису судом до уваги не приймаються, оскільки за своїм змістом не вказують про надсилання вимоги саме відносно заявленої до стягнення суми, а посилання на помилку юриста, що готував документи, носять характер нічим не обґрунтованих припущень, а тому відхиляються судом.

Більш того, надані Позивачем вимоги первісного кредитора про сплату боргу №11/08-146 від 27.11.2008р. та №11/09-02 від 22.01.2009р. містять визначення розміру залишковою і стягуваної в межах цієї справи заборгованості, яке є більшої, ніж сума несплаченого Відповідачем залишку станом на відповідні дати отриманого товару за вказаними видатковими накладними.

Недоведеність факту надсилання вимог унеможливлює визначення моменту виникнення обов’язку зі сплати залишку вартості отриманого товару, а відтак – прострочення його виконання з боку Відповідача по відношенню до Третьої особи у розумінні ч. 1 ст. 612 цивільного кодексу України. Оскільки доказів надсилання відповідних вимог вже від імені Позивача як нового кредитора також не надано, вказаний висновок стосується і взаємовідносин між Позивачем та Відповідачем.

Поряд із цим, судом також враховується, що через менший розмір суми несплаченого товару (на момент укладання договору відступлення права вимоги залишок складав лише 11073,53грн.) Третя особа об’єктивно не могла передати Позивачу, а той - отримати - право вимоги на суму 22147,03грн. Заперечення Відповідача проти позову з підстав розбіжності у сумах грошових взаємовідносин із первісним кредитором є належними у світлі ст. 518 Цивільного кодексу України, недоведений за матеріалами справи факт повідомлення Відповідача з боку Третьої особи про таке відступлення у світлі ч. 2 ст. 517 цього Кодексу за будь-яких обставин унеможливлює прострочення з боку Боржника по відношенню до Нового кредитора.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Приймаючи до уваги, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України у зобов’язальних відносинах право кредитора зумовлене наявністю кореспондуючого йому обв’язку боржника, відсутність доказів наявності за Відповідачем несплаченого залишку саме у стягуваній сумі 22147,03грн. та настання моменту платежу, унеможливлює існування у Позивача захищуваного суб’єктивного права на отримання визначеної у позові суми боргу, а також – існування факту порушення такого права у вигляді прострочення платежу, що має наслідок відмову у позові.

Крім того, вимоги щодо стягнення пені підлягають відхиленню також і через те, що ст. 547 Цивільного кодексу України під загрозою нікчемності вимагає письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 цього є неустойка (а, отже, і пеня – як її різновид за змістом ст.549), тоді як ані у Третьої особи, ані у Позивача не має письмової угоди з Відповідачем про встановлення пені.

Необґрунтованість позовних вимог зумовлює і відмову у задоволенні клопотання про вжиття заходів на їх забезпечення, тим більше, Позивачем жодними доказами не доведено передбаченої ст. 66 Господарського процесуального кодексу України підстави їх застосування у вигляді ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати компенсації не підлягають, натомість Позивач, враховуючи правову позиції Вищого господарського суду України, викладену в п. 6.4. Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. N 02-5/78, має відшкодувати понесені Відповідачем витрати зі сплати державного мита за апеляційне оскарження попереднього рішення у цій справі від 07.07.2009р. в сумі 119,5грн., сплаченого згідно платіжного доручення №4438 від 15.07.2009р. (а.с.31)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-агентство “Торговий дім”, м. Херсон (ідентифікаційний код 14125656) до Закритого акціонерного товариства “НГМЗ-БУР”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32757587) про стягнення основного боргу в сумі 22147,03грн., витрат від інфляції в сумі 852,07грн., 3% річних в сумі 180,21грн., та пеню в сумі 720,84грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-агентство “Торговий дім”, м. Херсон (ідентифікаційний код 14125656) на користь Закритого акціонерного товариства “НГМЗ-БУР”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32757587) витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2009р. по справі №44/145 у сумі 119,5грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

3 Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Відповідача у судовому засіданні 31.05.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 31.05.2010р.

4.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя