Рішення № 99963817, 28.09.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/730/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей»

до фізичної особи-підприємця Резніченка Олега Віталійовича

про стягнення 533383,70 грн матеріальної шкоди,

за участі:

- третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

- секретаря судового засідання - Бєлової О.С.,

- представників:

позивача - Вершиніна К.В.,

відповідача - Резніченка О.В. ,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи Позивача

28.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «НоваПей» звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця Резніченка Олега Віталійовича про стягнення 533383,70 грн, визначивши їх правову природу як матеріальна шкода.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:

- між сторонами існували договірні правовідносини, за умовами яких Відповідач надавав у його розпорядження власний персонал касирів для виконання касових операцій,

- касові операції здійснювалися касирами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

- під час проведення інвентаризацій були виявлені нестачі коштів у касах: 12.02.2021 у сумі 79969,10 грн, 19.02.2021 у сумі 53415 грн, 13.04.2021 у сумі 399999,60 грн,

- за поясненнями ОСОБА_1 причиною нестач на суми 79969,10 грн та 53415 грн стало привласнення коштів Відповідачем, а за поясненнями ОСОБА_2 нестача у сумі 399999,60 грн є наслідком привласнення нею цієї суми,

- нестача грошових коштів у загальній сумі 533383,70 грн складає шкоду, яку Відповідач повинен сплатити на підставі положень статей 1166, 1172 ЦК України, оскільки касири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у трудових відносинах з Відповідачем.

Дії та аргументи Відповідача

Відповідач позовні вимоги не визнав тих підстав, що:

- відповідно до умов укладених договорів для встановлення розміру шкоди Позивач повинен був запросити представника Відповідача, проте цього не зробив та інвентаризації провів самостійно,

- за умовами договорів факт надання персоналу повинен підтверджуватися складеними актами прийому-передач послуг, але відповідних актів Позивач не надав,

- на даний час ведеться розслідування у кримінальному провадженні стосовно фактів відсутності коштів, а тому вина Відповідача не встановлена.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою від 02.06.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження. Цією ж ухвалою учасникам встановленні строки для подачі процесуальних заяв. Зокрема, Відповідач подав відзив на позов, а Позивач - відповідь на відзив.

Підготовче провадження здійснене у судових засіданнях, як відбулися 06.07.2021 та 31.08.2021, а розгляд справи по суті - 28.09.2021.

Розгляд справи проведений без участі Третіх осіб, оскільки вони в засідання не з`явилися.

Установлені судом обставини спору

01.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пост Фінанс», яке на даний час має назву - Товариство з обмеженою відповідальністю «НоваПей», як Замовником, та фізичною особою-підприємцем Резніченком О.В., як Виконавцем, укладений договір № 009-07-18 «про надання послуг з надання персоналу» (а.с. 70-77), за умовами якого:

- Виконавець зобов`язався надати у розпорядження Замовника власний персонал касирів для виконання касових операцій в пунктах надання фінансових послуг, а Замовник зобов`язався оплатити Виконавцеві вартість послуг (пункт 1.1.),

- касир проводить касові операції для Замовника відповідно до внутрішніх документів Замовника (пункт 1.3.),

- Замовник та персонал Виконавця (касири) у трудових правовідносинах не перебувають (пункт 1.4.),

- для отримання у власне розпорядження персоналу (касирів) Замовник направляє Виконавцеві заявку (пункт 2.1.),

- факт підтвердження в прийнятті заявки здійснюється Виконавцем шляхом підписання направлення та/або акту прийому-передачі наданих послуг (пункт 2.2.),

- касири, що направляються Виконавцем для виконання касових операцій у Замовника є працівниками Виконавця на підставі укладених з ним трудових договорів (пункт 3.1.),

- Замовник доручає касирам виконання відповідних функцій, робіт (пункт 3.2.),

- Виконавець самостійно повідомляє Державну фіскальну службу України про прийняття персоналу на роботу, веде розрахунок і оплачує його працю, сплачує податки (пункт 3.7.),

- Виконавець до направлення касира Замовнику повинен укласти з ним письмовий договір про повну матеріальну відповідальність (пункт 3.10.),

- Замовник має право вимагати від Виконавця повного відшкодування шкоди, завданої з вини його персоналу (касирів) Замовнику, майну Замовника, у тому числі майнової шкоди через недотримання законодавства України (касової дисципліни); для встановлення факту та розміру шкоди Замовник запрошує представників Виконавця, проте їх неявка не перешкоджає документальному оформленню Замовником завданої йому шкоди (пункт 3.11.),

- у разі нанесення персоналом (касиром) Виконавця шкоди Замовникові або його майну, Замовник має право звернутися до Виконавця з вимогою про відшкодування завданої шкоди, а Виконавець зобов`язаний цю шкоду відшкодувати (пункт 5.3.).

Поряд з цим, 01.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НоваПей», як Замовником, та фізичною особою-підприємцем Резніченком О.В., як Виконавцем, укладений шляхом подачі заяви про приєднання договір № 411-0421 «про надання послуг з надання персоналу» (а.с. 87-97), за умовами якого:

- Виконавець зобов`язався надати у розпорядження Замовника власний персонал касирів для виконання касових операцій в пунктах надання фінансових послуг, а Замовник зобов`язався оплатити Виконавцеві вартість послуг (пункт 1.1.),

- касир проводить касові операції для Замовника відповідно до внутрішніх документів Замовника (пункт 1.3.),

- Замовник та персонал Виконавця (касири) у трудових правовідносинах не перебувають (пункт 1.5.),

- для отримання у власне розпорядження персоналу (касирів) Замовник направляє Виконавцеві заявку (пункт 2.1.),

- факт підтвердження направлення Виконавцем своїх працівників підтверджується шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг (пункт 2.2.),

- касири, що направляються Виконавцем для виконання касових операцій у Замовника є працівниками Виконавця на підставі укладених з ним трудових договорів (пункт 3.1.),

- Замовник доручає касирам виконання відповідних функцій, робіт (пункт 3.2.),

- Виконавець самостійно повідомляє Державну податкову службу України про прийняття персоналу на роботу, веде розрахунок і оплачує його працю, сплачує податки (пункт 3.7.),

- Виконавець до направлення касира Замовнику повинен укласти з ним письмовий договір про повну матеріальну відповідальність (пункт 3.10.),

- сторони домовились, що належною підставою для заміни касира Виконавця буде надання Замовником доказів: висновок службової перевірки відділу безпеки Замовника, акт про результати інвентаризації наявних коштів з нестачею коштів у касі, письмові пояснення касира, письмові претензії клієнтів, інші докази (пункт 3.15),

- у разі нанесення персоналом (касиром) Виконавця під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків шкоди Замовникові, Виконавець зобов`язаний відшкодувати Замовнику таку шкоду протягом 5 робочих днів після отримання відповідної вимоги (претензії) Замовника; сторони домовились що належними та допустимими доказами вини касира Виконавця у заподіянні шкоди Замовнику будуть зокрема, але не виключно, докази, зазначені у пункті 3.15 договору (пункт 5.3.).

Відповідно до наказів Відповідача № 3 від 27.04.2018 (а.с. 98) та № 22 від 02.06.2020 (а.с. 82) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були прийняті на роботу на посаду касира.

Як слідує з Вкладного аркушу касової книги по касі № 23047 від 12.02.2021 (а.с. 20) касир ОСОБА_1 підтвердив власним підписом наявність у касі залишку грошових коштів у сумі 25560 грн та відсутність грошових коштів у сумі 79969,10 грн, які визначені як «витрати, нестача, винна особа не встановлена».

Згідно з Актом про результати інвентаризації наявних коштів від 12.02.2021 (а.с. 25) Позивач у складі комісії, у тому числі касира ОСОБА_1 здійснив інвентаризацію каси № 23047, за наслідками якої встановив нестачу коштів у сумі 79969,10 грн. У додатку до Акту інвентаризації ОСОБА_1 надав пояснення, за якими причину нестачі коштів пояснив їх отриманням із каси безпосередньо Відповідачем (а.с. 26).

Відповідно до Вкладного аркушу касової книги по касі № 23047 від 19.02.2021 (а.с. 102) касир ОСОБА_1 підтвердив наявність у касі залишку грошових коштів у сумі 59031,50 грн та відсутність грошових коштів у сумі 53415 грн, які визначені як «витрати, нестача, винна особа не встановлена».

Згідно з Актом про результати інвентаризації наявних коштів від 19.02.2021 (а.с. 85) Позивач у складі комісії, у тому числі касира ОСОБА_1 здійснив інвентаризацію каси № 23047, за наслідками якої встановив нестачу коштів у сумі 53415 грн. У додатку до Акту інвентаризації ОСОБА_1 надав пояснення, за якими причину нестачі коштів пояснив їх отриманням із каси безпосередньо Відповідачем (а.с. 86).

Як слідує з Вкладного аркушу касової книги по касі № 23046 від 13.04.2021 (а.с. 100) касир ОСОБА_2 підтвердила наявність у касі залишку грошових коштів у сумі 82148 грн та відсутність грошових коштів у сумі 399999,60 грн, які визначені як «витрати, нестача, винна особа не встановлена».

Згідно з Актом про результати інвентаризації наявних коштів від 13.04.2021 (а.с. 103) Позивач у складі комісії, у тому числі касира ОСОБА_2 здійснив інвентаризацію каси № 23046, за наслідками якої встановив нестачу коштів у сумі 399999,60 грн. За змістом Акту причиною нестачі зазначено привласнення коштів ОСОБА_2

20.04.2021 та 07.05.2021 Позивач надіслав Відповідачу претензії за вихідними № 20-042021-21, № 07-05/2021-17 та № 07-05/2021-18 про необхідність сплати спричинених збитків на суми 79969,10 грн, 53415 грн та 399996,60 грн.

За обліковими даними Позивача Відповідач збитки у названих сумах не сплатив.

Оцінка суду установлених обставин та норм діючого законодавства

Частина перша статті 162 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У постанові від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування цієї правової норми. Суд у пунктах 81, 83 та 86 вказав, що:

- предмет позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів,

- підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу,

- правовими підставами позову є зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги,

- саме на суд покладений обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відтак, обов`язком Позивача є самостійне визначення позовних вимог, наведення правових підстав позову, а обов`язком суду є надання правової кваліфікації відносинам сторін та правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.

У позовній заяві Позивач правову природу стягуваної суми визначив як шкоду та вказав, що між сторонами наявні деліктні правовідносини. Більш того, Позивач послався на положення спеціальної норми стосовно відшкодування особою шкоди, завданої її працівником при виконанні трудових відносин.

У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц Суд вказав, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

З огляду на викладене, право суду на самостійне надання правової кваліфікації відносинам сторін та правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору, нерозривне із безпосередньою позицією позивача щодо правової аргументації як вимог, так і характеристики спірних правовідносин. Крім того, у випадку коли позивач самостійно визначає правову підставу позову та предмет позовних вимог (який включає в себе не тільки визначену суму стягнення, але й певну матеріально-правову вимогу, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення) та наполягає на їх обов`язковому застосуванню, суд вправі виходити за обрані позивачем межі (у тому числі межі матеріально-правової вимоги) з метою вирішення наявного спору з певним відхиленням, яке може мати місце у випадку, коли для правильної оцінки характеру правовідносин потребується аналіз інших правових норм, ніж ті, які вказані Позивачем.

Отже, оскільки Позивач визначив предметом спору стягнення шкоди із застосуванням спеціальної правової норми стосовно відшкодування особою шкоди, завданої її працівником при виконанні трудових відносин, при наявності одночасно договірних правовідносин з Відповідачем та виникнення нестачі коштів під час їх виконання, суд вважає, що вправі виходити за відповідні обрані Позивачем межі матеріально-правової вимоги, тобто стягнення шкоди з визначених підстав.

За частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в статті 1166 ЦК України. Зокрема, за частинами 1 та 2 цієї статті майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У постанові від 28.11.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі № 727/8980/15-ц надала правовий висновок стосовно застосування цих статей та вказала, що зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду у повному розмірі.

Згідно з пунктами 7.4. та 7.5. постанови від 25.05.2021 Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/11027/18 Суд вказав, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, необхідно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Поряд з цим, відповідно до пункту 7.8. тієї ж постанови Суд вказав, що зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Відтак, відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Безпосередньо відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких віднесені: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Поряд з цим, у відповідності до частини 1 статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця.

У названій постанові від 28.11.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі № 727/8980/15-ц надала також правовий висновок стосовно застосування цієї правової норми та вказала, що для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Отже, Позивач, з урахуванням положень частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами як наявність деліктних правовідносин, так і безпосередньо:

- перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у трудових відносинах з Відповідачем,

- завдання шкоди Позивачу саме під час виконання цими працівниками своїх трудових (службових) обов`язків),

- неправомірність поведінки працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як підстави виникнення нестачі коштів,

- наявність шкоди та її розмір,

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Натомість, на Відповідача покладається обов`язок спростування наявності як власної вини у завданій шкоді, так і вини вказаних працівників. З цих підстав суд вважає, що заперечення Відповідача стосовно покладання обов`язку з доведення вини саме на Позивача є помилковим.

У контексті тверджень Позивача про наявність деліктних правовідносин між ним та працівниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд вважає, що з метою правильного вирішення спору, визначення прав та обов`язків сторін необхідним є надання характеристики наявним між учасниками справи правовідносинам.

Так, як зазначив суд вище, Позивач вважає, що спірна сума є шкодою, яка спричинена внаслідок допущених працівниками Відповідача нестач грошових коштів. Зобов`язання з відшкодування цих коштів він вважає деліктними.

Проте, деліктні зобов`язання виникають у випадку одночасної відсутності договірних зобов`язань.

Зокрема, у спорі між сторонами наявні договірні зобов`язання. У процесі виконання саме цих зобов`язань у Позивача виникла нестача грошових коштів. Так, працівники Відповідача здійснювали виконання зобов`язань (виконували обов`язки касирів) за умовами наведених договорів № 009-0718 від 01.07.2018 та 411-0421 від 01.04.2021, а тому для розмежування договірних зобов`язань та деліктних потребується аналіз правової природи цих договорів та відповідних зобов`язань.

Предметами вказаних договорів є надання Відповідачем Позивачу власного персоналу (касирів) для виконання касових операцій в пунктах надання фінансових послуг. За умовами пунктів 3.2. кожного з договорів сторони визначили, що Позивач доручає касирам виконання відповідних функцій, робіт. Сторонами договори сприймаються як договори про надання послуг.

За змістом частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Відтак, послуга розуміється дією, що приносить користь.

Натомість згідно з частиною 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, у процесі підряду виконуються роботи, які мають кінцевий результат.

Принциповим для правильного розуміння «послуги» як об`єкта цивільних прав є її відмежування від «робіт». Зокрема, «роботи» - це діяльність, результати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення відповідних потреб. У той час «послуги» - це діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, вони реалізуються і споживаються в процесі здійснення цієї діяльності. Тобто, коли ведеться мова про «роботи», то мається на увазі певний кінцевий результат, який виражається в певній матеріальній формі (об`єкт будівництва за договором підряду). І навпаки, коли ведеться мова про «послуги», то необхідно мати на увазі не сам результат, який споживається при виконанні робіт, а дії, які призвели до нього.

Отже, у незалежності від того, що сторони у договорах визначили, що їх предметом є роботи, вони за своєю юридичною природою являються договорами про надання послуг, оскільки при виконанні функцій касирів не створюється певний результат таких робіт, що і відрізняє їх від договорів підряду.

Як установлено судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у трудових відносинах з Відповідачем на посадах касирів. Саме під час виконання своїх посадових обов`язків на об`єктах у межах дії договорів № 009-0718 від 01.07.2018 та № 411-0421 від 01.04.2021 у касах Позивача відповідно до Актів інвентаризації були встановлені нестачі грошових коштів. Фактично нестача коштів є їх втратою для Позивача.

Відтак, обставини перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у трудових відносинах з Відповідачем, виконання ними обов`язків касирів на замовлення Позивача за наслідками надання послуг відповідно до вказаних договорів, а також виявлення нестачі коштів саме під час виконання цими працівниками своїх трудових (службових) обов`язків у межах дії договорів, вказують на спричинення Позивачу саме збитків від виконання зобов`язань за договорами. Більш того, Позивач не надав доказів того, що нестача коштів виникла поза межами виконання працівниками своїх службових обов`язків.

Безпосередньо порядок майнової відповідальності у випадку спричинення збитків у сфері господарювання встановлений положеннями статей 224, 225 та 226 ГК України.

Зокрема, відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина 1); під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2).

За змістом статті 225 того ж Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються серед іншого: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Водночас, статтею 226 названого Кодексу визначні умови і порядок відшкодування збитків. Так, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Таким чином, вартість втраченого майна, яким є і грошові кошти, складає збитки, які винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні.

Поряд з цим, за змістом частин першої та другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У пункті 5.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 у справі № 920/85/18 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що:

- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини,

- відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань,

- для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача,

- вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

Отже, зобов`язання, які виникають із заподіяння збитків у сфері господарських правовідносин, відрізняються від деліктних зобов`язань, які виникають у випадку заподіяння шкоди, безпосередньою наявністю договірних відносин та заподіяння майнової шкоди за наслідками виконання договору (правочину). Натомість, деліктні зобов`язання виникають при відсутності договірних правовідносин, тобто поза межами будь-якого договору (правочину).

Таким чином, визначення Позивачем правової природи стягуваної суми як шкоди за наслідками деліктних правовідносин є помилковим.

У спорі нестача коштів виникла під час виконання Відповідачем зобов`язань за договорами про надання послуг, за участі його працівників, які виконували посадові обов`язки касирів, а тому суд висновує, що Позивачу завдані збитки у розмірі сум нестач грошових коштів, а не шкода за наслідками деліктів. Зокрема, нестачі коштів, які виявлені 12.02.2021 на суму 79969,10 грн та 19.02.2021 на суму 53415 грн, відносяться до меж (строку) дії договору № 009-0718 від 01.07.2018, а нестача коштів, яка виявлена 12.04.2021 на суму 399996,60 грн, відноситься до меж (строку) дії договору № 411-0421 від 01.04.2021.

За таких обставин, підлягають аналізу умови обох договорів стосовно договірного порядку відповідальності за завдані збитки.

Так, відповідними умовами договору № 009-0718 від 01.07.2018 є положення пунктів:

- 3.11. - Замовник має право вимагати від Виконавця повного відшкодування шкоди, завданої з вини його персоналу (касирів) Замовнику, майну Замовника, у тому числі майнової шкоди через недотримання законодавства України (касової дисципліни); для встановлення факту та розміру шкоди Замовник запрошує представників Виконавця, проте їх неявка не перешкоджає документальному оформленню Замовником завданої йому шкоди (пункт 3.11.),

- 5.1. - у випадку невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань прийнятих за договором, сторона, що не виконала та/або неналежним чином виконала зобов`язання, несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

Натомість, відповідними умовами договору № 411-0421 від 01.04.2021 є положення пунктів:

- 3.15. - сторони домовились, що належною підставою для заміни касира Виконавця буде надання Замовником доказів: висновок службової перевірки відділу безпеки Замовника, акт про результати інвентаризації наявних коштів з нестачею коштів у касі, письмові пояснення касира, письмові претензії клієнтів, інші докази,

- 5.1. - у випадку невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань прийнятих за договором, сторона, що не виконала та/або неналежним чином виконала зобов`язання, несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

- 5.3. - у разі нанесення персоналом (касиром) Виконавця під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків шкоди Замовникові, Виконавець зобов`язаний відшкодувати Замовнику таку шкоду протягом 5 робочих днів після отримання відповідної вимоги (претензії) Замовника; сторони домовились що належними та допустимими доказами вини касира Виконавця у заподіянні шкоди Замовнику будуть зокрема, але не виключно, докази, зазначені у пункті 3.15 договору.

З викладених умов слідує, що:

- в обох договорах наявні умови відповідальності винної особи за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань, а саме - відповідно до чинного законодавства,

- за договором № 009-0718 від 01.07.2018 у випадку завдання шкоди з вини персоналу Відповідача через недотримання законодавства України необхідним є встановлення факту та розміру шкоди із запрошенням представників Відповідача,

- за договором № 411-0421 від 01.04.2021 у разі нанесення касиром під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків шкоди належними та допустимими доказами вини касира у її заподіянні є акти про результати інвентаризації наявних коштів з нестачею коштів у касі, письмові пояснення касира.

Суд також зазначає, що умовами договорів сторонами не встановлювалася окрема відповідальність Відповідача за безпосередню нестачу коштів у касах Позивача за наслідками виконання договірних зобов`язань, а тому необхідним є сприйняття нестачі як загальної підстави для визначення збитків за результатами договірних правовідносин.

Отже, для визначення підстав відповідальності за договором № 009-0718 від 01.07.2018 у випадку нестачі грошових коштів є необхідність доведення Позивачем недотримання Відповідачем (касирами) діючого законодавства (касової дисципліни) та встановлення факту і розміру шкоди за наслідками спільних з Відповідачем дій (запрошенням представника Відповідача).

Проте, Позивач не надав доказів дотримання вимог пункту 3.11. договору № 009-0718 від 01.07.2018 стосовно визначення розміру збитків за участі представника Відповідача, а тому не довів правомірність нарахування збитків у сумі 133384,10 грн (79969,10 грн + 53415 грн = 133384,10 грн).

Водночас, за договором № 411-0421 від 01.04.2021 для визначення збитків не потребується участь Відповідача, а підставою для їх визначення є акт про результати інвентаризації наявних коштів з нестачею коштів у касі та письмові пояснення касира.

У спорі Позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення збитків у сумі 399999,60 грн, послався на Акт про результати інвентаризації наявних грошових коштів від 13.04.2021, який підписаний касиром ОСОБА_2 . Зокрема, в Акті ОСОБА_2 вказала, що нестача виникла внаслідок привласнення нею коштів.

Таким чином, нестача коштів у сумі 399999,60 грн виникла внаслідок дій касира ОСОБА_2 , які виходять за межі її службових прав і обов`язків, та безпосередньо стосується коштів, які належать Позивачу. При цьому Позивач не довів, що Відповідач відповідає як за наявність коштів у касі, так і за вчинення його працівником кримінального правопорушення відносно таких коштів.

Зокрема, протиправна поведінка є різновидом правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням; протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права; необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки людини нормою права; протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

У цьому контексті Позивач повинен довести, що Відповідач за умовами договору має відповідати за дії ОСОБА_2 з привласнення коштів, проте відповідне ним не доведене. Напроти, договором № 411-0421 від 01.04.2021 не встановлена відповідальність Відповідача у випадку нестачі коштів через дії касира з їх привласнення.

З огляду за вказане суд висновує, що Позивач не довів наявність відповідальності Відповідача як за завдану шкоду у розумінні спеціальної відповідальності роботодавця за шкоду, завдану його працівником, так і за збитки у зв`язку з нестачею коштів у касах за умовами договірних зобов`язань.

За наявних обставин та висновків позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 8000,76 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України відносяться на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене - 29.09.2021.

Суддя М.К. Закурін