Ухвала суду № 99954028, 28.09.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14481/21

Провадження 2/127/2488/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Мутовкіній В.І.,

за участю представника позивача – адвоката Мишковської Т.М.,

представника відповідача Бешлея І.В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Першої вінницької державної нотаріальної контори, про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до співвідповідачів Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Першої вінницької державної нотаріальної контори, про звільнення майна з-під арешту.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 липня 2008 року ОСОБА_2 придбала у відповідача ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В., зареєстрованого в реєстрі за №3991.

Однак 11 липня 2008 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано арешт на цю квартиру на підставі постанови №б/н від 09 липня 2008 року слідчого Староміського ВМ ВМС УМВС України у Вінницькій області. Реєстраційний номер обтяження: 7549851. Власником при накладенні арешту вказано попереднього власника – відповідача ОСОБА_3 .

При цьому, позивач не є учасником кримінальної справи, не є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного чи обвинуваченого.

Накладений арешт на майно порушує права позивача як власника нерухомого майна, а саме перешкоджає її реалізації шляхом відчуження квартири.

Позивач вказує на те, що арешт було накладено слідчим під час досудового слідства за правилами КПК 1960 року, а позивач не є стороною кримінального провадження.

З огляду на вказане, позивач просить звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 , що накладено Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 09.07.2008 Староміського ВМ ВМС УМВС України у Вінницькій області, реєстраційний номер обтяження: 7549851.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Мишковська Т.М. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.1-2).

У судовому засіданні представник відповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за довіреністю Бешлей І.В. заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (а.с.42-46), просив суд закрити провадження у справі у зв`язку із тим, що питання про зняття арешту має бути вирішено у порядку кримінального, а не цивільного судочинства.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 при вирішенні позову поклався на розсуд суду. Додатково суду пояснив, що вирок суду в частині стягнення коштів за цивільним позовом не виконано, завдану діями ОСОБА_3 та інших шкоду йому не компенсовано.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про час та місце розгляду справи, правом на відзив на позов не скористався.

Представник третьої особи Першої вінницької державної нотаріальної контори Шарко О.В. у судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву про розгляд справи без представника нотаріальної контори, при вирішенні спору поклалась на розсуд суду (а.с.66).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали даної цивільної справи та кримінальної справи №221/30102/2012, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача та закриття провадження у справі.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 09 липня 2008 року слідчий СВ Староміського РВ УМВС України у Вінницькій області капітан поліції Чубатюк С.М. наклала арешт на квартиру по АДРЕСА_2 , яка належала на момент накладення арешту на квартиру підозрюваному ОСОБА_3 на праві приватної власності. Арешт було накладено в цілях забезпечення цивільного позову (а.с.14-16).

Відомості про зазначений арешт внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11 липня 2008 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою відповідно до інформації станом на 11 січня 2021 року (а.с.8).

Однак, після винесення постанови про арешт квартири, але до внесення відповідного запису до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів, а саме 10 липня 2008 року між підозрюваним ОСОБА_3 та позивачем у справі ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. (а.с.11). Цього ж дня ОСОБА_2 отримала реєстраційне посвідчення на квартиру (а.с.12, на звороті).

У подальшому 16 серпня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області у вказаній кримінальній справі постановлено вирок, яким серед іншого визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України та призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк терміном на один рік шість місяців. Позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 8 528 грн. 15 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, та 3000 грн. моральної шкоди. Питання про скасування арешту судом не вирішувалося.

Вказаний вирок не оскаржувався та набрав законної сили 03 вересня 2013 року.

Отже, арешт на спірну квартиру було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_3 , з метою забезпечення цивільного позову.

Відповідно до п.9 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Частинами 1,6 ст.126 КПК України 1960 року визначено, що забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.324 КПК України 1960 року постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Як вбачається зі змісту вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 16 серпня 2013 року, питання про скасування арешту при його винесенні судом не вирішувалось.

Разом із тим, відповідно до ч.3 ст.401 КПК України 1960 року обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.

Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок. Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання (ч.ч.8-9 ст.405 КПК України 1960 року).

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що вирок суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заподіяної ними матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 не виконаний.

Зокрема, 24.02.2017 на підставі заяви потерпілого ОСОБА_1 виконавчі листи виписано. Повідомлень про їх виконання на адресу суду не надійшло, виконавчі листи не повертались.

При цьому питання виконання вироку у відповідній частині та накладення арешту на майна підозрюваного, якого у подальшому було засуджено, є взаємопов`язаними.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.411 КПК України 1960 року питання зв`язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора. В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.

Натомість позивач просить звільнити майно, на яке накладено арешт у межах вказаної вище кримінальної справи, у порядку цивільного судочинства, оскільки вважає, що воно порушує її право на розпорядження своєю власністю.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства було вже неодноразовим предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.

Так, позивач посилається у підтвердження своїх вимог на позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц. Предметом розгляду у даній справі була можливість зняття арешту з земельної ділянки, накладеного постановою слідчого за КПК України 1960 року. При цьому, у подальшому постановою слідчого було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно позивача. Суд звертає увагу позивача на те, що правовідносини у цій справі відмінні від тих, що наявні у даній справі, адже відносно ОСОБА_3 кримінальну справу не закрито, а щодо нього постановлено обвинувальний вирок, який не виконано у частині цивільного позову. Відтак посилання представника позивача на дану постанову є недоречним. Крім цього від висновку у п. 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц Велика Палата Верховного Суду відступила (див. п.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19).

В цілому, у постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду нагадала всі раніше висловлені нею орієнтири щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства. Зокрема вказала на те, що якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 569/4374/16-ц).

При винесенні постанови від 23 травня 2018 року у справі N 569/4374/16-ц та Велика Палата Верховного Суду керувалась тим, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Натомість у інших правових позиціях Велика Палата Верховного Суду орієнтує на те, що справу про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та незнятого після закриття кримінальної справи постановою слідчого від 24 грудня 2010 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачають застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у закритій кримінальній справі. Протилежне означало б скасування процесуальних рішень, якими держава відмовилась від кримінального переслідування певної особи.

У даному випадку кримінальне провадження (кримінальна справа) існує, воно не вичерпало свою юридичну дію, не є закритим чи припиненим, обвинувальний вирок суду у частині стягнення майнової та моральної шкоди за позовом ОСОБА_1 не виконано, тобто кримінально-процесуальні правовідносини не припинені. Відтак арешт, накладений на майно підозрюваного ОСОБА_3 , який після накладення арешту відчужив його третій особі, не втратив кримінально-процесуальний характер.

Суд окремо підкреслює, що у даному випадку розгляд питання про скасування арешту майна не потребує відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), скасування процесуальних рішень, якими держава відмовилась від кримінального переслідування ОСОБА_3 , адже щодо нього не винесено постанову про закриття кримінальної справи, а постановлено обвинувальний вирок, який на час розгляду даної справи не виконано.

Суд цивільної юрисдикції не може замінювати функції суду кримінальної юрисдикції, не може вирішувати питання, пов`язані з виконанням вироку, не може вивчати питання співмірності накладення арешту на певне майно та вимог цивільного позову.

Відтак, питання про доцільність зняття арешту з майна, яке було накладено з метою забезпечення цивільного позову, повинно вирішуватись судом у кримінально-процесуальному порядку щодо розгляду питань, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову.

За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суд роз`яснює позивачу, що вона як власник майна, на яке накладено арешт у межах кримінальної справи, обвинувальний вирок по якій не виконано, має право вернутись до суду з відповідним клопотанням про скасування арешту у порядку, передбаченому статтею 409 КПК України 1960 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.255, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання представника відповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Бешлея І.В. задовольнити.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Першої вінницької державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 , про звільнення майна з-під арешту, – закрити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали суду складено 28 вересня 2021 року.

Суддя