Рішення № 9993932, 10.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

10.06.2010Справа №2-7/2280-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» (49083, м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Собінова, 1, ідентифікаційний код 32232867)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, Центральний район, вул. Севастопольська, 47, ідентифікаційний код 32973371)

Про стягнення 109375,52 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» 109375,52 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушеннями з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору поставки №Пр-40021-SF/1223-Si від 10.04.2008 р. в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв’язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» складає 105145,08 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути також з відповідача пеню в сумі 3433,51 грн., 294,46 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 502,47 грн.

У судовому засіданні, що відбулося 13.05.2010 р., представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що при складанні позову не були враховані платежі у загальному розмірі 60000,00 грн., а після складання позову відповідачем сплачено 24077,47 грн., у зв’язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» заборгованість у розмірі 21067,61 грн., 3% річних у сумі 141,41 грн. та 966,27 грн. пені.

У відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайер» повідомило, що станом на 19.05.2010 р. заборгованість погашена в повному обсязі. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем товариства.

У судове засідання представники сторін не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

10.04.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайер» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» (Постачальник) був укладений договір поставки №Пр-40021-SF/1223-Si, пунктом 1.1 якого передбачено, що Постачальник зобов’язується поставити товар в строки, обумовлені цим договором, згідно замовлення покупця, яке є невід’ємною частиною договору, а покупець – прийняти його та оплатити на умовах, обумовлених в Додатку №4 до цього договору «Додаткові умови», який є невід’ємною частиною договору.

Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, що підтверджує факт передачі товару (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 7.2 Договору Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в строк, встановлений сторонами в пункті 6 додатку №4 до цього договору «Додаткові умови».

В пункті 6 додатку №4 до договору «Додаткові умови» сторони обумовили, що Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем здійснювалася поставка товару відповідачеві, що підтверджується видатковими накладними, однак, неповна та несвоєчасна оплата товару стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в сумі 105145,08 грн. примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як вже було вказано раніше, у судовому засіданні, що відбулося 13.05.2010 р., представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що при складанні позову не були враховані платежі у загальному розмірі 60000,00 грн., а після складання позову відповідачем сплачені наступні суми:

-          15.03.2010 р. – 10000,00 грн.;

-          24.03.2010 р. – 10000,00 грн.;

-          26.04.2010 р. – 182,62 грн.;

-          26.04.2010 р. – 792,86 грн.;

-          26.04.2010 р. – 1804,56 грн.;

-          26.04.2010 р. – 713,71 грн.;

-          26.04.2010 р. – 583,72 грн.

Документальне підтвердження цих оплат (платіжні документи, банківські виписки по рахункам) позивачем суду надані не були.

Однак, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Так, матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» звернулося до суду з позовом у цій справі 08.04.2010 р. (позов був зданий до відділення поштового зв’язку). У той же час, за твердженням самого позивача, до цього моменту (до 08.04.2010 р.) відповідачем була оплачена заборгованість в загальному розмірі 80000,00 грн. (враховуючи платежі, здійснені 15.03.2010 р. та 24.03.2010 р.).

Отже, частина заборгованості в загальному розмірі 80000,00 грн. була сплачена відповідачем ще до звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» до суду та не була врахована позивачем при первісному обчисленні розміру боргу.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, факт порушення або оспорювання права повинен існувати до часу звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення. У той же час, відповідно до статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Як зазначається в п. 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» від 25.02.92 р. N 01-6/244 (з наступними змінами та доповненнями), суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства. Аналогічна позиція викладена в п. 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (з наступними змінами та доповненнями). Тобто, перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов’язком суду, тобто суд зобов’язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в п. 3 Роз’яснень «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» від 23.08.94 р. N 02-5/612 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий арбітражний суд України зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК зокрема у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

У випадках відмови позивача від позову (пункт 4 статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб (п. 5 Роз’яснень).

Таким чином, приймаючи до уваги те, що частина заборгованості у загальному розмірі 80000,00 грн. була сплачена відповідачем ще до часу звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» до суду, у позивача було відсутнє право заявляти до суду вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у зазначеному розмірі, через що судом не може бути прийнята заява позивача про зменшення розміру позовних вимог на суму 80000,00 грн., відповідно, в частині стягнення заборгованості у зазначеному розмірі в позові слід відмовити.

У той же час, матеріали справи свідчать, що після звернення позивача до суду відповідачем була погашена заборгованість у загальному розмірі 25144,86 грн.:

-          26.04.2010 р. – 182,62 грн.;

-          26.04.2010 р. – 792,86 грн.;

-          26.04.2010 р. – 1804,56 грн.;

-          26.04.2010 р. – 713,71 грн.;

-          26.04.2010 р. – 583,72 грн.;

-          19.05.2010 р. – 21067,39 грн.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 25144,86 грн. підлягає припиненню за пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України через відсутність предмета спору.

Отже, з первісно заявлених позивачем до відшкодування 105145,08 грн., судом відхиляються 80000,00 грн. як безпідставно заявлені, борг в сумі 25144,86 грн. погашений після звернення до суду та порушення провадження у справі, різниця складає 0,22 грн.

Однак, суд звертає увагу на те, що ухвалами ГС АР Крим від 16.04.2010 р.,13.05.2010 р. та 27.05.2010 р. від позивача були витребувані, серед іншого, видаткові накладні, що вказані в розрахунку заборгованості, в повному обсязі; довіреності на отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними; документальне підтвердження часткового погашення відповідачем заборгованості за поставлений товар (платіжні документи, банківські виписки тощо); детальний та обґрунтований розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Необхідність витребування цих документів обґрунтовувалося непідтвердженням в повному обсязі фактів, викладених в позові, матеріалами справи. Так, зокрема, додані до позову видаткові накладні підтверджували поставку товару лише на суму 97904,34 грн., докази здійснення якихось часткових оплат взагалі були відсутні.

Проте, вимоги суду, викладені у вищевказаних ухвалах, позивачем надані не були, у зв’язку з чим суд позбавлений можливості встановити суму, на яку реально був поставлений товар позивачем, суму сплачених коштів за товар, та, відповідно, розмір заборгованості.

У той же час, відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 7 Закону України «Про судоустрій України». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб’єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов’язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи – учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Причому ризик настання наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обов’язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.

Таким чином, враховуючи невиконання позивачем вимог суду та ненадання в повному обсязі документів в обґрунтування своїх вимог, в позові в частині стягнення 0,22 грн. заборгованості слід відмовити.

Крім того, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, як вже було вказано вище, позивачем не був наданий суду ані детальний та обґрунтований розрахунок заявлених до відшкодування сум, ані видаткові накладні на поставлений товар в повному обсязі та докази здійснення відповідачем часткової оплати товару, наявність яких дозволила б суду здійснити розрахунок відповідних сум самостійно. Отже, правомірність та обґрунтованість нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат матеріалами справи документально не підтверджується, що є також підставою для відмови в позові в цій частині.

Враховуючи, що частина заборгованості була погашена відповідачем після звернення позивача до суду та порушення провадження у справі, судові витрати суд покладає на обидві сторони згідно з положеннями статті 49 ГПК України.

З урахуванням викладеного, керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» 25144,86 грн. заборгованості.

2.          В іншій частині в позові відмовити.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, Центральний район, вул. Севастопольська, 47, ідентифікаційний код 32973371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» (49083, м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Собінова, 1, ідентифікаційний код 32232867) 251,45 грн. державного мита та 54,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.