Рішення № 99926979, 24.09.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року ЛуцькСправа № 140/9811/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Смартфінанс» про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов від 31 серпня 2021 року ВП №66656123 про відкриття виконавчого провадження та від 31 серпня 2021 року ВП №66656123 про арешт коштів боржника.

Позов мотивований тим, що відповідач відкрила виконавче провадження про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартфінанс» (далі - ТзОВ «Смартфінанс») заборгованості в розмірі 33620,59 грн. Позивач стверджує, що жодних правовідносин із ТзОВ «Смартфінанс» ніколи не мав, не укладав з ним договорів про надання кредиту/позики тощо та не отримував від нього будь-яких коштів, а тому йому не відомо, на підставі яких документів виникла заборгованість та були винесені оскаржувані постанови.

Позивач вважає, що при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем Павелків Т.Л. порушено вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» щодо місця виконання виконавчих дій. Виконавче провадження №66656123 відкрито відповідачем в межах виконавчого округу міста Києва, незважаючи на місце реєстрації та проживання позивача у місті Луцьку Волинської області, та за відсутності у нього будь-якого майна, яке б знаходилось в межах вказаного виконавчого округу. У даному випадку приватний виконавець Павелків Т.Л. повинна була повернути виконавчий документ ТзОВ «Смартфінанс» у зв`язку із пред`явленням його не за місцем виконання.

Позивач також вказав, що у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження приватним виконавцем 31 серпня 2021 року було винесено постанову, якою накладено арешт на грошові кошти на рахунках у банках, в тому числі на рахунок в Акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), який використовується для виплати позивачу заробітної плати. Внаслідок такої постанови відповідача позивач не може скористатися тими коштами, які надходять йому у вигляді заробітної плати та які є єдиним джерелом його існування.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадженні у справі; судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Статтею 287 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Як встановлено частиною першою статті 269 КАС України, у справах, визначених, зокрема, статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Відповідач правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався, вимоги ухвали суду щодо витребування належним чином завірених матеріалів виконавчого провадження не виконав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною четвертою статті 287 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

У судовому засіданні 22 вересня 2021 року представник позивача позов підтримав. Наголосив, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням правил територіальної юрисдикції, за таких обставин незаконним є і арешт коштів на рахунках у банках.

Ухвалою суду від 22 вересня 2021 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТзОВ «Смартфінанс» (далі - третя особа). Розгляд справи відкладено на 12:00 24 вересня 2021 року.

У судове засідання 24 вересня 2021 року учасники справи не прибули. При цьому представник позивача у письмовій заяві просив продовжувати розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача (а.с.61).

Відповідач та тертя особа, повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про поважність причин неприбуття у судове засідання суд не повідомили.

Про розгляд справи відповідач та третя особа повідомлені відповідно до приписів частин першої, другої статті 268 КАС України - шляхом направлення тексту повістки відповідачу на офіційну електронну адресу, зазначену в Єдиному реєстрі приватних виконавців України (а.с.30), третій особі - також електронною поштою (а.с.54), а крім того шляхом оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду, оголошення про виклик у судове засідання (а.с.33, 52).

Як визначено частиною третьою статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. При цьому відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного справу розглянуто судом у порядку письмового провадження та без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом.

Перевіривши доводи позову, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

31 серпня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66656123 з виконання виконавчого напису №20133, виданого 28 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Смартфінанс» заборгованості у розмірі 33620,59 грн (а.с.12).

Того ж дня приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. винесла постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП №66656123, якою наклала арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми стягнення та з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 39482,65 грн (а.с.13).

Не погоджуючись із зазначеними постановами, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII). Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню (далі - Інструкція №512/5, зі змінами).

Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 90 Закону України від 02 вересня 1993 року №3425-XII «Про нотаріат» стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом першим частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Вимоги до виконавчого документа визначено у частині першій статті 4 Закону №1404-VIII. Зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Як зазначено у частині третій названої статті у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

У пункті 3 розділу ІІІ Інструкції №512/5 уточнено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця.

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції №512/5 під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами четвертою та п`ятою статті 24 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції №512/5 обумовлено, що місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

Враховуючи наведені вище вимоги законодавства, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на який розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він приймає до виконання відповідні виконавчі документи та відкриває виконавче провадження з їх примусового виконання.

Згідно з частинами першою, другою статті 25 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Як встановлено у пункті 4 частини другої статті 23 вказаного вище Закону, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території приватний виконавець здійснює діяльність.

Виконавчим округом приватного нотаріуса Павелків Т.Л. є місто Київ, про що встановлено з відомостей Єдиного державного реєстру приватних виконавців України (а.с.16-17).

Отже, відповідач вправі приймати до виконання лише ті виконавчі документи, за якими боржник зареєстрований чи проживає в місті Києві, або ж у якого наявне майно в цьому окрузі.

Суд бере до уваги вимоги абзацу дев`ятого статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», де зазначено, що документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

З копії паспорта ОСОБА_1 встановлено, що з 02 квітня 1983 року його адресою реєстрації місяця проживання є АДРЕСА_1 . Ці відомості підтверджуються даними паспорта громадянина України - позивача (а.с.9-10). Така ж адреса зазначена і у постанові про відкриття виконавчого провадження №66656123 (а.с.12).

Відповідно до довідки від 07 вересня 2021 року №159, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Татрафан Пластхім-Т», ОСОБА_1 є працівником цього товариства (а.с.20).

Отже, наведені докази засвідчують, що позивач зареєстрований та проживає у місті Луцьку, яке знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача.

При цьому жодних доказів та їх документального підтвердження того, що ОСОБА_1 проживає, проживав чи має майно в місті Києві, матеріали справи не містять.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 встановлено, що за ним відсутні зареєстровані права власності, інші речові права на об`єкти нерухомого майна (а.с.55-56).

Зі змісту постанови про арешт коштів боржника від 31 серпня 2021 року ВП №66656123 слідує, що за повідомленням стягувача боржник ОСОБА_1 має відкриті рахунки у 19 банківських установах, у тому числі в АТ «КБ «Приватбанк». Позивач не заперечує щодо наявності у нього відкритого рахунку у зазначеному банку (а.с.20).

Водночас майном, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном. А тому наявність карткового рахунку у боржника не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (стаття 177 ЦК України).

Згідно зі статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України від 05 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи.

Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2021 року у справі №420/10502/20, від 08 вересня 2021 року у справі №320/14048/20 виклав правову позицію, за змістом якої банківський рахунок - це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку. Сама по собі наявність карткового рахунку, не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території міста Києва. При цьому майном, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном. Наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у місті Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові про арешт коштів боржника від 31 серпня 2021 року вказано лише перелік банківських установ у яких, за повідомленням стягувача, відкриті рахунки позивача, без зазначення конкретних номерів рахунків, а тому таке повідомлення стягувача не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Крім того, документальне підтвердження того, що на відповідному банківському рахунку обліковувались грошові кошти, належні боржнику на час відкриття виконавчого провадження, у матеріалах справи відсутні. Місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, не позбавляє можливості клієнта отримати власні кошти в готівковій формі через відповідні термінали у будь-якому місці, а не лише в місті Києві.

В той же час жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що банківський рахунок є майном в розумінні статті 190 ЦК України. Так само не передбачено й визначення місцезнаходження рахунку за місцем знаходження банку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 31 серпня 2021 року ВП №66656123 прийнята відповідачем з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону №1404-VIII: місце проживання позивача не входить до виконавчого округу приватного виконавця Павелків Т.Л, а наявність підстав для прийняття виконавчого документа до виконання за місцезнаходженням майна боржника на момент відкриття виконавчого провадження не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідач не надав суду доказів, що відповідно до пункту 3 розділу III Інструкції №512/5 до заяви стягувача про примусове виконання виконавчого документа був доданий документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Відсутність таких документів мало наслідком повернення відповідачем виконавчого документа стягувачу відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова приватного виконавця від 31 серпня 2021 року про відкриття виконавчого провадження №66656123 є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що судом встановлено протиправність винесення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження від 31 серпня 2021 року №66656123, то це призвело до незаконності прийнятої у межах такого виконавчого провадження постанови від 31 серпня 2021 року ВП №66656123 про арешт коштів боржника.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 1816,00 грн, а також витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копії договору про надання правової допомоги від 07 вересня 2021 року (а.с.22-23), квитанцію до прибуткового касового ордера №07 від 07 вересня 2021 року (а.с.24), детальний опис витрат на правову допомогу від 09 вересня 2021 року (а.с.25).

Згідно з наданими суду документами розмір гонорару адвоката у цій справі становить 5000,00 грн. За змістом детального опису витрат на правову допомогу адвокатом надані позивачу такі послуги: консультації з правових питань (2 год); ознайомлення з матеріалами справи та їх аналіз (2 год); підготовка та подача позовної заяви до суду (4 год); представництво інтересів клієнта в суді (2 год). Вартість однієї години роботи адвоката становить 500,00 грн, а загальна вартість наданих послуг становить 5000,00 грн (а.с.25).

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Суд зазначає, що відповідач своїх заперечень щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката не подав.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, суд звертає увагу, що включені до детального опису витрат на правову допомогу послуг у вигляді консультації з правових питань (2 год), ознайомлення з матеріалами справи та їх аналіз (2 год) охоплюються наданням правової послуги у вигляді підготовки та подачі позовної заяви, тому такі витрати є завищеними та послуги дублюють одна одну. Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, складність справи (у справі наявний незначний обсяг доказів), часу участі у судовому засіданні, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1816,00 грн, що підтверджується квитанцією від 09 вересня 2021 року №109Т003ІF9 (а.с.8), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.27).

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у сумі 4316,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 271, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни (01135, місто Київ, вулиця Златоустівська, будинок 55, офіс 61, 62, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Смартфінанс» (03056, місто Київ, вулиця Польова, будинок, 24Д, ідентифікаційний код юридичної особи 39395137) про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 31 серпня 2021 року про відкриття виконавчого провадження №66656123 та постанову від 31 серпня 2021 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №66656123.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни судові витрати у сумі 4316,00 грн (чотири тисячі триста шістнадцять грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк