Ухвала суду № 99912553, 21.09.2021, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Комінтернівський районний суд м.Харкова

Провадження № 2/641/1396/2021 Справа № 641/1672/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Зелінської І.В.,

за участю секретаря Гедзь А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міжрайонного відділу ДВС по Основ`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків), в якому просив зобов`язати відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який було накладено Комінтернівським ВДВС Харківського МУЮ згідно постанови АА №531199 від 30.06.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою державного виконавця Комінтернівського ВДВС ХМУЮ від 30.06.2009 року накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , власниками якої в рівних частках є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Комінтернівського ВДВС ХМУЮ від 17.07.2009 року звільнено з-під арешту майно, що належить позивачу, а саме частину вище зазначеної квартири. Однак вказана постанова до цього часу не виконана, а на звернення до відповідача щодо зняття арешту з квартири позивач отримав відмову на підставі того, що відсутня інформація щодо причин накладення арешту.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.04.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Сторони у судове засідання не з`явились. Позивач надав суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав. Відповідач надав заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає наступне.

Як вбачається з постанови державного виконавця від 30.06.2009 року арешт на частину квартири АДРЕСА_1 позивача накладено під час примусового виконання судового рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова у кримінальній справі №1-708, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судових витрат у розмірі 414, 26 грн.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачем в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконання вироку суду. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України.

Відповідно до ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Ця норма узгоджується з правилами адміністративної юрисдикції, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз наведених правових положень дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №586/77/17, провадження №14-556цс18.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зняття арешту з майна, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі ч.1 ст. 256 ЦПК України суд роз`яснює позивачеві право оскаржити дії державного виконавця у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 255, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зняття арешту з майна закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що закриття провадження у справі позбавляє його права на повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду до або через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 27.09.2021 року.

Суддя -І. В. Зелінська