Рішення № 9990320, 09.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2010Справа №2-2/1832-2010 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (поштова адреса: 95006, АДРЕСА_2; місце реєстрації: 98400, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джонаголд" (95053, м. Сімферополь, вул. Мате Залки, буд. №17-а)

про стягнення 14 705,30 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Позивач: ОСОБА_3 представник, довіреність у справі.

Відповідач: не зявився.

Суть спору:

Позивач звернувся із позовною заявою до відповідача про стягнення суми заборгованості у розмірі 13020грн34коп, індексу інфляції у сумі 611грн95коп, 3% річних 136грн98коп., пені у сумі 936грн03коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки від 26.01.2008 року №0002/28/02, відповідно до умов якого відповідачу було поставлено продукцію. Покупцем було здійснена лише часткова оплата за отриману продукцію, у результаті чого за відповідачем виникла заборгованість, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

19.5.2010 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.5.2010 року, яким просять суд позов задовольнити частково та стягнути з відповідача 13020грн34коп. основного боргу, в іншій частині позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду заяву від 19.5.2010 року, якою змінює позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 14140грн40коп. з врахуванням індексу інфляції, 3% річних у сумі 293грн74коп, пеню у сумі 1366грн83коп.

2 червня 2010 року до суду від відповідача надійшов додатковий відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд стягнути з нього на користь позивача лише суму основного боргу у розмірі 13020грн34коп, а в іншій частині позову відмовити, оскільки у договорі не встановлено початку перебігу строку оплати за товар.

2 червня 2010 року судове засідання відбулося за участю представника позивача ОСОБА_3 (довіреність у справі) та представника відповідача - Міндіч (довіреність у справі).

Сторони у судовому засіданні заявили клопотання про розгляд спору у більш тривалий строк ніж передбачено п.1 ст.69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джонаголд», як покупцем, було укладено договір поставки №0002 28/02 від 26.01.2008р, відповідно до п.1.1 якого у порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобовязався поставити товар, відповідно до заявки (замовлення) покупця, а покупець зобовязався прийняти цей товар та оплатити його на умовах визначених договором.

Загальну суму договору складають вартість товару, отриманого за всіма накладними. Ціна на товар визначається відповідно до підписаної сторонами специфікації. Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом безготівкових розрахунків. Оплата товару здійснюється покупцем у продовж 30 календарних днів. Днем здійснення платежу являється дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.1, 5.3, 5.6 договору).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору позивачем поставлявся відповідачу товар, тоді як відповідач у порушення умов договору та норм діючого законодавства належним чином отриманий товар повністю не оплатив, в результаті чого за відповідачем виникла заборгованість з товар отриманий від позивача (по витратним накладним РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3 483грн10коп, №РН-0002570 від 29.8.2009р на суму 5 065грн08коп) на суму 13020грн34коп, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актом звірки взаємних розрахунків станом на 17.5.2010р, а також визнається відповідачем у його відзивах на позовну заяву.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобовязань перед позивачем по сплаті 13020грн34коп боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок, більш того, відповідач визнає наявність вказаної заборгованості.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 13020грн34коп боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення 293грн74коп річних (за період з 11.6.2009р по 19.5.2010р по витратній накладній РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, за період з 11.8.2009р по 19.5.2010р по витратній накладній №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3483грн10коп., за період з 30.8.2009р по 19.5.2010р по витратній накладній №РН-0002570 від 29.8.2009р на суму 5065грн08коп) та 1 120грн06коп інфляційних (за період з червня 2009р по квітень 2010р по витратній накладній РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, за період з серпня 2009р по квітень 2010р по витратній накладній №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3483грн10коп., за період з вересня 2009р по квітень 2010р по витратній накладній №РН- 0002570 від 29.8.2009р на суму 5065грн08коп), які підлягають задоволенню лише частково, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобовязання.

Судом встановлено, що відповідно до умов п.5.6 договору та з урахуванням норм діючого законодавства, а саме ч.1 ст.692 ЦК України, у відповідача виникли зобовязання по оплаті поставленого товару у продовж 30 календарних днів після його прийняття.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 271грн97коп річних (за період з 11.7.2009р по 19.5.2010р по витратній накладній РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, за період з 10.9.2009р по 19.5.2010р по витратній накладній №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3483грн10коп., за період з 29.9.2009р по 19.5.2010р по витратній накладній №РН-0002570 від 29.8.2009р на суму 5065грн08коп) та 1020грн21коп інфляційних (за період з липня 2009р по квітень 2010р по витратній накладній РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, за період з вересня 2009р по квітень 2010р по витратній накладній №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3483грн10коп., за період з жовтня 2009р по квітень 2010р по витратній накладній №РН- 0002570 від 29.8.2009р на суму 5065грн08коп) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги у частині стягнення 21грн77коп річних та 99грн85коп інфляційних задоволенню не підлягають у звязку з неправильністю нарахування.

Окрім вимог про стягнення боргу, інфляційних та річних позивачем були заявлені вимоги про стягнення пені у сумі 1366грн83коп (за період з 11.6.2009р по 11.12.2009р по витратній накладній РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, за період з 11.8.2009р по 11.02.2010р по витратній накладній №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3483грн10коп., за період з 30.8.2009р по 30.02.2010р по витратній накладній №РН- 0002570 від 29.8.2009р на суму 5065грн08коп), які також підлягають лише частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п.6.5 договору в разі прострочення оплати товару, постачальник стягує з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Але як вже зазначалося, у відповідача виникли зобовязання по оплаті поставленого товару у продовж 30 календарних днів після його прийняття, тому, позовні вимоги у частині стягнення 1133грн54коп пені (за період з 11.7.2009р по 11.12.2009р по витратній накладній РН-0001687 від 10.6.2009р на суму 4 658грн24коп, за період з 10.9.2009р по 11.02.2010р по витратній накладній №РН-0002330 від 10.8.2009р на суму 3483грн10коп., за період з 29.9.2009р по 28.02.2010р (оскільки у лютому 2010 року 28 днів, тоді як позивач вказав у розрахунку 30) по витратній накладній №РН- 0002570 від 29.8.2009р на суму 5065грн08коп), нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

А у частині стягнення 233грн29коп пені суд вражає за необхідне відмовити у задоволенні позову, у звязку з неправильністю нарахування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні була оголошена перерва на 09.6.2010р. для підготовки рішення.

Рішення оголошено 09.6.2010р.

Керуючись ст.ст. 49, 77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонаголд» (95053, м.Сімферополь, вул..Мате Залки, б.17-А, п/р 26004056710800 у АКІБ «УкрСиббанк» МФО 351005, ЄДРПОУ 34700645) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (поштова адреса: 95006, АДРЕСА_2; місце реєстрації: 98400, АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, св.-во держреєстрації ФОП НОМЕР_2 від 08.6.1999р) 13020грн34коп боргу, 1133грн54коп пені, 271грн97коп річних, 1020грн21коп інфляційних, 154грн46коп державного мита, 230грн70коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.У частині стягнення 21грн77коп річних, 99грн85коп інфляційних та 233грн29коп пені відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.