Рішення № 9990142, 01.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2010Справа №2-7/3228.1-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін і К» (95000, м. Сімферополь, 11 км Московського шосе, ідентифікаційний код 32817156)

До відповідачів: 1) Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (95000, м. Сімферополь, вул.. Некрасова, 11); 2) Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15)

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – 1) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим (95000, м. Сімферополь, вул. Залеська, 12)

2) Сімферопольська міська рада (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15).

За участю прокуратури Автономної республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 21)

Про визнання права власності.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідачів – 1) не з’явився (клопотання)

2) не з’явився

Треті особи – 1) не з’явився

2) не з’явився (клопотання)

Прокурор – Меренцов С. І., посв. №07247.

Сутьспору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою, в якій просить суд визнати право власності на нерухоме майно за літерами: А – виробнича будівля загальною площею 594,0 кв. м., 1Ж – виробнича будівля, загальною площею 527,1 кв. м., 1ж – навіс, 1И – прохідна, загальною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе та зобов’язати Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» провести державну реєстрацію права власності на зазначене майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні об’єкти нерухомості збудовані ним за власні кошти, на належній на праві оренди земельній ділянці, проте за відсутністю необхідних дозволів, у зв’язку з чим вважаються самочинно збудованими. Враховуючи невизнання права власності на збудоване майно з боку відповідачів, Товариство з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” звернулося до суду з відповідним позовом, посилаючись при цьому на приписи статті 376 Цивільного кодексу України.

Рішенням ГС АР Крим від 14.08.2008 р. позов був задоволений повністю, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” право власності на новозбудоване нерухоме майно, що складається з літер А – виробнича будівля загальною площею 594,0 кв. м., 1Ж – виробнича будівля, загальною площею 527,1 кв. м., 1ж – навіс, 1И – прохідна, загальною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе та зобов’язано Кримське Республіканське підприємство “Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації”, зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” право власності на вищевказане нерухоме майно без відмітки “Не здано в експлуатацію”.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2009 р. рішення ГС АР Крим від 14.08.2008 р. у справі №2-1/7891-2008 скасовано, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа передана на розгляд судді Дворному І. І. із привласненням номеру 2-7/3228.1-2009 та ухвалою від 24.06.2009 р. була прийнята до провадження. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим та Сімферопольська міська рада.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим проти позову заперечувала з тих підстав, що будівництво спірних об’єктів нерухомості здійснювалося позивачем за відсутністю дозволів на виконання будівельних робіт, тобто самочинно.

Ухвалою ГС АР Крим від 05.10.2009 р. провадження у справі було зупинено через призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої були поставлені наступні питання:

-          чи є нерухомим майном збудовані Товариством з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” об’єкти за літерами: А – виробнича будівля загальною площею 594,0 кв. м., 1Ж – виробнича будівля, загальною площею 527,1 кв. м., 1ж – навіс, 1И – прохідна, загальною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе?

-          чи відповідають збудовані Товариством з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” об’єкти за літерами: А – виробнича будівля загальною площею 594,0 кв. м., 1Ж – виробнича будівля, загальною площею 527,1 кв. м., 1ж – навіс, 1И – прохідна, загальною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе, державним будівельним нормам та правилам та вимогам закінчених будівництвом об’єктів?

Після надходження до суду висновку експерта ухвалою ГС АР Крим від 14.05.2010 р. провадження у справі було поновлено.

Позивач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» у судове засідання не з’явилося, однак направило до суду клопотання з проханням розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Сімферопольська міська рада у судове засідання не з’явилася, однак направила до суду відзив з проханням відмовити в задоволенні позову.

          Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, суд

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду АР Крим від 17.12.2004 р. у справі №2-20/16998-2004 поділено в натурі майно, що є у спільній частковій власності, розташоване за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе з виділом на праві власності, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” – гаражі літер А, площею 592,3 кв. м.

15.11.2007 р. між позивачем та Сімферопольською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,4332 га, яка знаходиться за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе для обслуговування та експлуатації виробничої бази.

Як вбачається з довідки Сімферопольського міського бюро реєстрації та технічної інвентаризації від 21.02.2008 р., на вказаній земельній ділянці позивачем збудовані об’єкти нерухомості за літерами 1Ж – виробнича будівля, загальною площею 527,1 кв. м., 1ж – навіс, 1И – прохідна, загальною площею 4,7 кв. м., гараж літер А переобладнаний у виробничу будівлю загальною площею 594 кв. м. При цьому, вказані об’єкти органом технічної інвентаризації визначені в якості самочинно збудованих.

Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельфін і К” з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване будівництво відповідно до приписів статті 376 Цивільного кодексу України.

Суд не вбачає правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 331 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

У той же час, матеріали справи свідчать, що спірний об’єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом.

Так, ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (тут і діл застосовується законодавство в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). Причому частиною 4 цієї статті передбачено, що у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Вказане положення кореспондується зі статтею 95 Земельного кодексу України, якою передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Однак, суд звертає увагу на те, що дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних (ч. 14 ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій»).

Згідно з частинами 1, 2 статті 29 вищевказаного Закону дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

У той же час, роботи по спорудженню спірного об’єкту нерухомого майна були виконані позивачем без наявності відповідного дозволу інспекції ДАБК, про що безпосередньо зазначено третьою особою. Іншого суду доведено не було, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

З вищевикладеного вбачається, що спірне нерухоме майно було збудоване позивачем без належного дозволу, у зв’язку з чим відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України воно вважається самочинним будівництвом. Цей факт безпосередньо зазначений самим позивачем в позовній заяві.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною 3 цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Але, частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є:

- відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки;

- відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки;

- відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

У той же час, в матеріалах справи відсутня згода власника земельної ділянки (Сімферопольської міської ради) на визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Більш того, Сімферопольська міська рада заперечує проти визнання за позивачем права власності на спірні об’єкти нерухомості.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що позивачем не наведені чіткі та конкретні юридичні підстави поданого ним позову, а саме: не вказано, на підставі якої саме норми висуваються вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво – чи то ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, чи то ч. 5 цієї ж статті, при тому, що умови застосування цих норм є різними.

Суд також звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

На момент первісного звернення позивача до суду (серпень 2008 року) основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва були визначені Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N1243.

Вказаним Порядком передбачено, що прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту підтверджується відповідним актом державної приймальної комісії, який затверджується органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.

Однак, матеріали справи свідчать, що відповідний акт складений не був, що підтверджує той факт, що спірний об’єкт до теперішнього часу не прийнятий в експлуатацію. В свою чергу, наведе свідчить про неможливість визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, згідно з приписами статті 331 ЦК України, до завершення будівництва (тобто до моменту складання акта державної комісії про прийняття об’єкта в експлуатацію) особа, що здійснила будівництво, є лише власником будівельних матеріалів.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання за ним права власності на нерухоме майно за літерами: А – виробнича будівля загальною площею 594,0 кв. м., 1Ж – виробнича будівля, загальною площею 527,1 кв. м., 1ж – навіс, 1И – прохідна, загальною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе.

При цьому, суд враховує висновок проведеної в рамках цієї справи судової експертизи, згідно якого спірні об’єкти відносяться до нерухомого майна та споруджені з дотриманням будівельних норм і правил, однак наведене не є достатньою підставою для визнання права власності на спірну нерухомість.

Крім того, в постанові від 20.05.2009 р. у цій справі Вищий господарський суд України зазначив, що судом при попередньому розгляді справи не досліджено якими саме діями чи бездіяльністю кожний з відповідачів порушив права позивача, про захист яких він просить, і які саме дії відповідачі мали вчинити.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, за змістом статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази порушення прав позивача з боку Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» та Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради.

Ухвалами ГС АР Крим від 24.06.2009 р., 18.08.2009 р., 07.09.2009 р., 15.09.2009 р. суд витребував у позивача докази звернення до Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» та Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради з заявами про оформлення та реєстрацію права власності на спірні об’єкти нерухомого майна.

Проте, відповідні докази, всупереч положенням статей 33, 34 ГПК України, суду надані не були.

За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін і К» задоволенню не підлягають.

Судові витрати суд залишає за позивачем згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.