Рішення № 9990097, 01.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2010Справа №2-2/1486-2010 за позовом ВАТ "Укртелеком" (01030, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 18) в особі його структурного підрозділу Цеху телекомунікаційних послуг №3 Кримської філії (98100, м.Феодосія, вул. Назукіна, 3)

до Військової частини А 2934 (98100, м. Феодосія, вул. Анюнаса, 1)

про стягнення 760,47 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Мандзюк М.В. – юрисконсульт Кримської філії ВАТ "Укртелеком", довіреність у справі.

Від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

ВАТ "Укртелеком" в особі його структурного підрозділу Цеху телекомунікаційних послуг №3 Кримської філії звернулось до господарського суду АР Крим із позовом до Військової частини А 2934 із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 723,23 грн., пені у сумі 1,47 грн., індексу інфляції у сумі 33,97 грн., 3% річних у сумі 1,80 грн., а всього 760,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір №211 від 23.6.2005р., відповідно до якого позивач надає послуги електрозв’язку (телекомунікаційні послуги) відповідачу. Відповідно до умов договору одержані послуги підлягають своєчасній оплаті, але відповідачем оплата за вказані послуги не виконана, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

29.4.2010 року від відповідача надійшла заява від 26.4.2010 року №427, якою просять суд розглянути справу без участі представника відповідача.

Також від відповідача 29.4.2010 року надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що виходячи зі змісту п. 4.2 договору №211 від 23.06.2005р., споживач (в/ч А2934) сплачує послуги електрозв'язку на підставі рахунків. Згідно п. 4.5 договору розрахунок за послуги проводяться протягом десяти днів від дня отримання рахунку, проте, в матеріалах справи, які були надіслані на адресу військової частини А2934 не представлені докази своєчасного пред'явлення рахунків підприємством зв'язку споживачу, отже, несвоєчасність оплати не знайшло своє підтвердження, у зв’язку із чим відповідач вважає вимоги позивача щодо сплати пені, індексу інфляції та 3% річних безпідставними. Також у вказаному відзиві зазначено, що у 2007 року компетенція військової частиниА2934 як суб'єкта господарювання була звужена, відповідно Доручення командувача Військово-Морських Сил України від 06.4.2007 №41, яке передбачає, що військова частина А2934 зарахована на повне фінансове забезпечення до військової частини А2272, тобто всі фінансові потоки в тому числі оплата послуг зв'язку проходить через вищезазначену військову частину, на підставі чого було відправлено звернення на адресу позивача з письмовим повідомленням вищезазначеної інформації та пропозицією переукласти договір надання послуг з військовою частиною А2272 як розпорядника бюджетних коштів з метою недопущення несвоєчасної оплати наданих послуг, але дане звернення залишилося без належної уваги зі сторони позивача. Також відповідач посилається на ч.2 ст.5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», відповідно до якого військова частина відповідає в межах наявних коштів, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису, а у разі їх недостатності, відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. враховуючи викладене у відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог позивача та залучити до участі у справі військову частину А2272, як розпорядника кошті для військової частини А2934.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча про час там місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією із повідомленням.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, майнові відносини у сфері господарювання регулюються цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору іншого не встановлено.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання телекомунікаційних послуг є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених НКРЗ, або оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Між позивачем, як оператором, та Військовою частиною А 2934, як споживачем, був укладений договір №211 від 23.6.2005р про надання послуг електрозв’язку.

Відповідно до п.1 вищенаведеного договору предметом договору є надання підприємством зв’язку послуг електрозв’язку, перерахованих у додатку 1, та безплатних послуг, перерахованих у додатку 2.

Оплата та порядок розрахунків передбачені р.4 договору, згідно з яким послуги, що надаються підприємством зв’язку, оплачуються по тарифам, затвердженим відповідно до діючого законодавства. Споживач сплачує послуги електрозв’язку за спільно погодженою авансовою та кредитною системою оплати з наданням рахунків. Споживач повинен своєчасно оплачувати надані послуги. Розрахунок абонплати за користування місцевим телефонним зв’язком здійснюється по постійній (без почасової оплати) або по змінній (з почасовою оплатою) величині, якщо остання передбачена технічними можливостями обладнання АТЗ. Розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв’язку за кожний попередній місяць проводяться споживачем протягом десяті днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. За отримані в кредит послуги міжміського та міжнародного телефонного зв’язку стягується додаткова плата в розмірі двох відсотків вартості наданих послуг. (4.1, 4.2, 4.3, 4.5).

У виконання узятих на себе обов’язків за договором, позивач надав відповідачеві передбачені договором телекомунікаційні послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст..33 Закону України „Про телекомунікації” вказані послуги підлягають оплаті абонентом.

Однак, відповідач не сплатив надані позивачем послуги належним чином та судом встановлено, що на момент звернення позивача з позовом у суд заборгованість відповідача за договором №211 від 23.7.2005р про надання послуг електрозв’язку за період з 01.01.2009р по 01.10.2009р склала 723,23 грн., яка на момент розгляду спору не погашена, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи та давши оцінку представленим доказам, суд прийшов до висновку, що, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, позов у частині стягнення 723,23 грн боргу за надані, відповідно до договору №211 від 23.6.2005р про надання послуг електрозв’язку, послуги обґрунтований, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у сумі 1,47 грн., індексу інфляції у сумі 33,97 грн., 3% річних у сумі 1,80 грн, але суд вважає за необхідне у цій частині позовних вимог у позові відмовити у зв’язку з необґрунтованістю нарахування, оскільки позивач не довів порушення строків оплати.

Що стосується доводів відповідача у частині передачі фінансування до військової частини А2272 неспроможні, тому як договір №211 від 23.6.2005р про надання послуг електрозв’язку, укладений між сторонами по справі, з позивачем у встановленому законом порядку не розірваний та до вказаного договору не внесені які – набудь зміни.

Відповідно до ст. 49 ГПК України держмито та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відноситься на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.9.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 03.6.2010р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Військової частини А 2934 (98100, м. Феодосія, вул. Анюнаса, 1, р/р 35212001002585 у ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополя, МФО 384607, ЗКПО 07935998) на користь ВАТ "Укртелеком" (01030, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 18, ЄДРПОУ 21560766) в особі його структурного підрозділу Цеху телекомунікаційних послуг №3 Кримської філії (98100, м.Феодосія, вул. Назукіна, 3, п/р 2600316582 в КРД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 324021, ЄДРОУ 22236588) 723,23 грн боргу, 102,00грн. держмита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          У частині стягнення пені у сумі 1,47 грн., індексу інфляції у сумі 33,97 грн., 3% річних у сумі 1,80 грн відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.