Рішення № 99887940, 27.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

27.09.2021Справа № 910/11667/21Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/11667/21

позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (код 00191129; 87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1; e-mail: office@ilyichsteel.com)

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код 40075815; 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця,5; e-mail: uz@uz.gov.ua)

про стягнення 17 022,10 грн.

без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення вартості нестачі вантажу у розмірі 17 022, 10 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору № 2057 від 19.12.2019 укладеного позивачем з ПрАТ «Суха Балка» на адресу позивача відправлено вагони №61014965 та №53450698 по залізничній накладній № 47883038 від 09.08.2020 (досилкові накладні №47905682 від 10.08.2020 та №47942842 від 11.08.2020), вантажовідправник - ПрАТ «Суха Балка». Проте, на станції Волноваха у зазначених вагонах була виявлена недостача вантажу у загальній кількості 9,100 т, про що складено відповідні комерційні акти №485002/7240 та №486202/313/763 від 14.08.2020. У зав`язку з викладеним, позивачу були спричинені збитки, які відповідач, як перевізник зобов`язаний відшкодувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі № 910/11667/21; розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

25.08.2021 Позивачем через відділ діловодства суду подано Клопотання по справі, згідно якого, Позивач надав докази понесення ним витрат на правову допомогу в розмірі 2 552,22 грн.

27.08.2021 Відповідачем до суду подано Відзив на позовну заяву, згідно якого в повному обсязі заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що Позивачем не надано належних доказів оплати вартості вантажу та відповідно понесення збитків у заявленому розмірі. Крім того, вартість втраченого вантажу не підтверджена позивачем належними доказами, з огляду на те, що у матеріалах вправи відсутній розрахунок вартості вугілля, відвантаженого на адресу позивача. Також, наводить заперечення щодо обґрунтованості суми витрат на правову допомогу.

06.09.2021 Позивачем до суду подано Відповідь на Відзив, згідно якого наводить заперечення на доводи Відповідача викладені у Відзиві.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 між Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець) та Приватним акціонерним товариством «Суха Балка» (постачальник) укладено договір № 2057 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну (далі - товар) на передбачених цим договором умовах.

Умовам пункту 3.1 Договору № 2057 від 19.12.2019 встановлено, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом маршрутними групами відповідно до Додатків (Специфікації) до цього Договору. Кількість товару по кожній маршрутній групі оформлюється товаросупровідними документами згідно з п. 3.7 цього Договору.

На виконання умов Договору № 2057 від 19.12.2019 на адресу позивача по залізничній накладній № 47883038 від 09.08.2020 (досилкові накладні №47905682 від 10.08.2020 та №47942842 від 11.08.2020), що є підтвердженням надання послуг відповідачем позивачеві відповідно до укладеного між ними Договору № 00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, здійснено доставку вантажу - руда залізна агломераційна.

Однак, позивач стверджує, що 14.08.2020 на підставі попутних актів ГУ-23 № 36045 та ГУ-23 №36033 від 13.08.2020 на станції Волноваха Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагонах № №61014965 та №53450698 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з вагою, що зазначена у накладній № 47883038 від 09.08.2020, у зв`язку з чим складено комерційні акти №485002/7240 та №486202/313/763 від 14.08.2020, якими встановлена вагова недостача у спірних вагонах - 3,300т та 5,800т відповідно.

Таким чином, відповідач, який своїми діями допустив незбереження перевезеного вантажу, заподіяв збитки позивачу у вигляді вартості втраченого майна, а саме руди залізної агломераційної.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 17022,10 грн збитків за втрату вантажу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд дійшов висновку про наступне.

По матеріалам справи судом встановлено, що Договір № 00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою є договором перевезення, а отже між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 ГК України та Глави 64 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В ч. 1 та 2 ст. 307 ГК України зазначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Судом встановлено, що відповідно до Договору № 2057 від 19.12.2019 вбачається, що ПрАТ «СУХА БАЛКА» та позивач по справі погодили умови, щодо поставки товару залізничним транспортом (п. 3.1 Договору)

Пунктом 3.5. Договору № 2057 від 19.12.2019 встановлено, що датою поставки залізничним транспортом вважається дата штемпеля станції передачі вантажу перевізнику, якщо інше не передбачено Додатками (Специфікаціями).

Умовами п. 1.3 Договору № 00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, укладеного між позивачем та відповідачем, встановлено, що надання послуг за цим Договором може підтверджуватись, в тому числі, залізничною накладною.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Частиною 1 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

В ст. 920 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Судом встановлено, що факт недостачі вантажу у вагонах № №61014965 та №53450698 за накладною № 47883038 від 09.08.2020 (досилкові накладні №47905682 від 10.08.2020 та №47942842 від 11.08.2020) підтверджений комерційними актами акти №485002/7240 та №486202/313/763 від 14.08.2020, які додані позивачем до позовної заяви.

При складанні комерційного акту (станція Волноваха Донецької залізниця) №485002/7240 від 14.08.2020 виявлено наступне: Розділ Г - проведено комісійне переважування вагона на справних 150 тн тензометричних вагах ст. Волноваха Дон зал. Розділ Д - по документу значиться: брутто - не вказано, тара 23300 кг, нетто - 70000 кг. Фактично при зважуванні виявилось: брутто - 88600 кг, тара - 23300 кг (згідно документа), нетто - 65300 кг, що менш документа на 4700 кг. При огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів 600-1200 мм, хаотичне, не рівномірне, нерозрівняне. Течі вантажу немає.

При складанні комерційного акту (станція Волноваха Донецької залізниця) №486202/313/763 від 14.08.2020 виявлено наступне: Розділ Г - проведено комісійне переважування вагона на справних 150 тн тензометричних вагах ст. Волноваха Дон зал. Розділ Д - по документу значиться: брутто - не вказано, тара 23300 кг, нетто - 70000 кг. Фактично при зважуванні виявилось: брутто - 86100 кг, тара - 23300 кг (згідно документа), нетто - 62800 кг, що менш документа на 7200 кг. При огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів 80-120 см. Праворуч по напрямку поїзду над 2,3-4 люками та по всьому вагону воронкообразні поглиблення 150 х 150, 150 х 220, 30 х 30 глибиною до полу. Течі вантажу немає.

Вказані акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належними доказами на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Пунктом 114 (п.п.а) Статуту залізниць України визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Водночас, суд зазначає, що згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Відповідно до п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що вартість втраченого вантажу не підтверджена позивачем належними доказами, з огляду на наступне.

Позивачем, на підтвердження вартості відправленого вантажу подано до суду рахунок-фактуру № 000001224 від 09.08.2020 (що є Додатком № 21 від 31.07.2020 до Договору № 2057 від 19.12.2019), що на переконання суду в силу п. 2.4 вище зазначеного Наказу № 88, не перешкоджає можливості встановити дійсну вартість вантажу, оскільки такий рахунок містить всі необхідні реквізити.

Окрім того, позивач подав до суду копію платіжного доручення № 4500078494від 08.09.2020 про оплату за Договором № 2057 від 19.12.2019 та рахунку № 000001224 від 09.08.2020.

З огляду на що, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи містяться всі необхідні документи передбачені ст. 130 Статуту залізниць України, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем).

Частиною 3 ст. 314 ГК України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частиною 2 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 113 та 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

Окрім того, імперативними норми ст. 27 Правил видачі вантажів встановлено, що при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.

За розрахунками позивача, які підтверджуються матеріалами справи, загальна вартість збитків у вигляді нестачі становить 17 022,10 грн.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 17 022,10 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 2 ст. 224 ГК України України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу у вагонах № №61014965 та №53450698, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення суми збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 17 022,10 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Щодо заявлених Позивачем витрат на професійну правову допомогу в розмірі 2552,22 грн., суд вказує наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 2552,22 грн витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс та має понести у зв`язку з розглядом даної справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копію Договору № 845 від 30.03.2018 про надання юридичних послуг (правової допомоги), Додаткову угоду № 230 від 22.12.2020, Додаткову угоду № 262 від 14.06.2021 до Договору про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018, а також Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2021.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд дослідив зазначені докази, співмірність суми витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, відповідність цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат.

Так, судом встановлено, що 30.03.2018 між Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (далі - адвокатське об`єднання, разом клієнт та адвокатське об`єднання - сторони) було укладено Договір № 845 від 30.03.2018 про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі - Договір), відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором. Зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об`єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору (пункти 1.1, 1.2).

Відповідно до п. 1.2 Договору зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об`єднання завдань узгоджуються сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього Договору.

Згідно з п. 5.3 Договору оплата послуг адвокатського об`єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих адвокатським об`єднанням послуг здійснюється на підставі актів надання послуг (актів прийому-передачі наданих послуг), оформлених у двосторонньому порядку та рахунків, наданих адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг (акт прийому-передачі наданих послуг) оформлюється адвокатським об`єднанням станом на останній день місяця в якому надавалися послуги за цим договором.

В матеріалах справи наявний Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2021 (далі - Акт № 1), який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п. 3 Акту № 1 сторони визначили, що підписанням цього акту вони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018 та Додаткової угоди № 212 від 27.10.2020. Вартість послуг адвокатського об`єднання за цим Актом становить 2552,22грн (п. 2 Акту № 1).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Судом також враховано правову позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, згідно якої саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів які б свідчили про необґрунтованість чи завищення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 17 022,10грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150 м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код 00191129) 17 022,10 грн. (сімнадцять тисяч двадцять дві) грн.. вартості втраченого вантажу, 2552,22 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн.. витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 2270,00 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.09.2021.

Суддя І.Д. Курдельчук