Ухвала суду № 99883346, 20.09.2021, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 20.09.2021 Справа № 554/8224/21

УХВАЛА

20 вересня 2021 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Микитенка В.М.,

за участю: секретаря - Різник А.В.,

прокурора - Живила В.Я.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - Кончукова П.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, з професійно-технічною освітою, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України,

встановив:

30.08.2021 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшли матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України із обвинувальним актом та угодою про визнання обвинуваченим винуватості від 28.08.2021 року з прокурором відділу Полтавської обласної прокуратури Коваленком Дмитром Анатолійовичем.

Зі змісту указаної угоди вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 під час досудового розслідування звернувся до прокурора із заявою щодо укладення угоди про визнання винуватості та призначення йому остаточного покарання за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України за сукупністю злочинів, з застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі та застосування положень ст. 75 КК України, зобов`язався дотримуватися наступних умов угоди: а) беззастережно визнати обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі підозри, повідомленої у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України; б) співпрацювати з правоохоронними органами у викритті злочинних дій ОСОБА_2 за умови, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами; в) надавати правдиві покази під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження та сприяти у встановленні органом досудового розслідування та судом обставин вчинення інкримінованих злочинів, ознак, які вказують на вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України.

Далі прокурор в угоді зазначив, що вона є добровільною та він враховує: ступінь та характер сприяння підозрюваного ОСОБА_1 у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; характер і тяжкість обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 ; визнання підозрюваним ОСОБА_1 вини, сприяння розкриттю злочинів як пом`якшуючі обставини покарання; наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження; можливість зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальному провадженні; процесуальне спрощення розгляду справи, можливість прискорення судового розгляду; відсутність у справі потерпілих осіб, яким завдано шкоду; особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання, активно сприяв розкриттю інкримінованих йому злочинів; наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття ОСОБА_1 у вчинених злочинах, підтвердженням чого є його добровільне звернення до прокурора із заявою про визнання своєї вини та прохання укласти угоду про визнання винуватості, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 , наявність на його утриманні двох малолітніх дітей.

Також прокурор зазначає, що він, ураховуючи інтереси суспільства і держави у цілому, практику призначення покарань судами в аналогічній категорії кримінальних проваджень, приходить до висновку про можливість за наявності декількох пом`якшуючих обставин (щире каяття, активне сприяння розкриттю скоєних злочинів, співпраця зі стороною обвинувачення щодо викриття злочинних дій інших учасників групи), що свідчить про істотне зниження ступеню тяжкості скоєного злочину та суспільної небезпеки обвинуваченого, застосувати ст. 69 КК України і погодитися на призначення обвинуваченому основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України та без реального його відбування тобто із застосуванням ст. 75 КК України.

На підставі викладеного, сторони погодились на призначення ОСОБА_1 покарання:

-за ч. 3 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч. 3 ст. 311 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна;

-за ч. 2 ст. 313 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вирішили остаточно призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна та відповідно до ст. 75 КК України від відбування цього покарання звільнити з випробуванням із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

У судовому засіданні прокурор Живило В.Я., обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Кончуков П.В. підтримали угоду. При цьому ОСОБА_1 на запитання суду підтвердив, що засуджувався Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у 2015 році за ч. 2 ст. 309 КК України, а до цього мав судимість того ж суду за вчинення розбійного нападу за ч. 3 ст. 187 КК України. Крім того, наразі у справі про незаконне зберігання зброї він виправданий Голосіївським районним судом м. Києва, проте вирок не набрав чинності, оскільки оскаржений прокурором до Київського апеляційного суду. Також вказав, що наразі утримує 2 своїх малолітніх дітей, хоча раніше з нього стягувались аліменти, коли він певний час жив у іншому місті без цивільної дружини. На даний час неофіційно працює таксистом в місті Кривий Ріг.

Суд, заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи сторін, приходить до висновку, що сторонами угоди не були враховані істотні обставини справи, тому вона не може бути затверджена судом, позаяк її відповідність вимогам закону та інтересам суспільства не підтверджується.

Згідно положень частини 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону.

Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

Пункт 3 частини 4 ст. 469 КК України передбачає, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.

Відповідно до вказаної угоди та обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні 32 епізодів незаконного виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту психотропної речовини у особливо великих розмірах та їх незаконному збуті, за попередньою змовою групою осіб, а саме у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, протягом тривалого періоду, зокрема, січня 2020 року – липня 2021 року. Крім того, йому інкримінують незаконне придбання, зберігання, перевезення прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин у особливо великих розмірах, повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинення тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 311 КК України, а також незаконне придбання (виготовлення) та зберігання обладнання, призначеного для виготовлення психотропних речовин, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинення тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 313 КК України.

Якщо співучасник у спільному вчиненні злочину виконав декілька ролей і в тому числі роль виконавця (співвиконавця) – кваліфікація його діяння має здійснюватися лише за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Водночас усі ролі, скоєні таким співучасником у спільному вчиненні злочину, зазначаються у мотивувальній частині відповідних процесуальних документів і враховуються при призначенні покарання (ч. 4 ст. 68 КК);

Суд зазначає, що ні обвинувальний акт, ні угода про визнання винуватості не містять жодного прямого твердження, що ОСОБА_1 не був, а інша особа навпаки, була організатором групи осіб для вчинення злочинів, відтак, прокурором не доведено дотримання вимог пункту 3 частини 4 ст. 469 КК України.

Критерієм, який визначає можливість і доцільність ініціювання та укладення угоди при визнанні винуватості, є наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, викриття більшої кількості кримінальних правопорушень, а також наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні більш тяжких кримінальних правопорушень.

Водночас матеріали провадження (обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування) свідчать про те, що досудове розслідування, незважаючи на формальний склад вчинених кримінальних правопорушень і визнання вини обвинуваченим, проводилось у повному обсязі, при цьому задіяний певний спектр розшукових і слідчих дій, щодо інших осіб за тими ж епізодами матеріали справи виділені в окреме провадження і розслідуються, як наслідок, процесуальні строки не скорочуються, а угода ж фактично стосується лише міри покарання.

Також слід звернути увагу, що, оскільки угода про визнання винуватості укладена, в тому числі, у провадженні щодо серії особливо тяжких та тяжких злочинів, повязаних з виготовленням та збутом психотропних речовин на території міста Полтави, протягом тривалого періоду, не достатньо обґрунтованим видається забезпечення співвідношення суспільного інтересу та приватного інтересу підозрюваного, обвинуваченого.

У цьому випадку інтерес держави (суспільства) щодо призначення належного покарання винному може підпорядковуватися зацікавленості у підвищенні ефективності досудового розслідування. Тобто в обмін на узгоджену міру покарання обвинувачений мав би сприяти викриттю співучасників злочину, повідомляти схему злочинної діяльності тощо.

В угоді про визнання винуватості обов`язки обвинуваченого у зв`язку з укладенням цієї угоди визначаються досить формально. Відсутність конкретизації сутності таких зобов`язань, зокрема, про яке саме досудове слідство чи інші конкретні відомі обвинуваченому подібні злочини йде мова, по-перше, не дає суду змогу пересвідчитися у реальності і можливості їх виконання, по-друге, зважаючи на передбачені ст. 476 КПК наслідки невиконання угоди, вже на етапі укладення такої угоди виникає неабияка ймовірність її подальшого скасування.

Угода в такому випадку спрямована винятково на задоволення приватного інтересу обвинуваченого щодо пом`якшення покарання.

В угоді сторони погодились на призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. ст. 69, 75 КК України, тобто нижче від найнижчої межі санкцій інкримінованих ч.3 ст. 307 та ч. 3 ст. 311 КК України із випробуванням з встановленням іспитового строку.

Однак при цьому сторонами не було обґрунтовано підстав для застосування указаних пом`якшуючих покарання норм, відповідність такого покарання закону та інтересам суспільства.

Зокрема, в угоді сторонами приховано, що ОСОБА_3 має не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення умисних особливо тяжкого та тяжкого злочинів, а саме розбійного нападу, що, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, є обтяжуючою покарання обставиною: рецидив злочину.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 06.06.2006 року був засуджений Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України на 5 років і 6 місяців позбавлення волі та звільнений 29.11.2009 року умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 3 місяці.

Пункти 8 і 9 ч. 1 ст. 89 КК України визначають строки погашення судимості, відповідно за вчинення тяжкого злочину 6 років, а за вчинення особливо тяжкого злочину 8 років, з дня відбуття покарання, якщо особа не вчинить нового злочину.

30.11.2015 року ОСОБА_1 засуджувався за ч. 2 ст. 309 КК України за незаконне придбання, зберігання психотропних речовин та наркотичних засобів без мети збуту у великих розмірах на 4 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 2 роки.

Частиною 5 ст. 90 КК України передбачено, що, якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання за останнє кримінальне правопорушення.

Враховуючи, що протягом строку погашення судимості за вироком від 06.06.2006 Саксаганського районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 вчинив новий злочин, за який 30.11.2015 року знову був засуджений за ч. 2 ст. 309 КК України, тому має непогашені судимості за ч. 2 ст. 186 і ч. 3 ст. 187 КК України, тобто за вчинення тяжкого і особливо тяжкого злочину.

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров`я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, судимостей, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім`ї, громадянство і місце проживання винного тощо.

Отже, сторони в угоді достатньою мірою не врахували суттєвих даних про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за особливо тяжких і тяжкий злочин, відбував покарання в місцях позбавлення волі, з нього стягувались аліменти на утримання дітей та він мав інше місце проживання.

При цьому було залишено без відображення в угоді, зокрема, чи після звільнення з місць позбавлення волі та покарання, у період непогашеної судимості у обвинуваченого сталися позитивні зміни у його особистості, готовність до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, чи зробив він належні висновки для себе, чи став на шлях виправлення, чи займається суспільно-корисною працею, чи належним чином утримує своїх неповнолітніх дітей, чи має постійне місце проживання і як там характеризується, зважаючи на те, що за обвинувальним актом він знову обвинувачується у серії особливо тяжких злочинів, протягом тривалого періоду, а з`явлення із зізнанням та виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи в якості обставин, що пом`якшують покарання в обвинувальному акті та угоді відсутні. Не наведено таких обставин і сторонами під час вирішення питання про затвердження угоди в підготовчому судовому засіданні.

Таким чином, у угоді не наведено переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень статей 69, 75 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті ? виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Водночас, наявність у справі обвинувального акту, який не суперечить закону, свідчить про те, що досудове розслідування у справі завершено та підстави для його повернення прокурору відсутні. Крім того, справа підсудна Октябрському районному суду м. Полтави, наразі відсутні підстави для її закриття чи зупинення, право на захист обвинуваченого забезпечено.

За вказаних обставин справа підлягає призначенню до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 314-316, 373, 374, 475 КПК України, суд, -

ухвалив:

У затвердженні угоди від 28 серпня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021170000000577 (справа №554/8224/21) про визнання винуватості за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КК України між обвинуваченим ОСОБА_1 в присутності захисника Кончукова Петра Володимировича та прокурором відділу Полтавської обласної прокуратури Коваленком Дмитром Анатолійовичем – відмовити.

Справу призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 годину 29.09.2021 року.

В судове засідання викликати учасників процесу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Микитенко