Рішення № 99864334, 21.09.2021, Калинопільський районний суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Катеринопільський районний суд Черкаської області)

Справа № 698/265/21

Провадження № 2/698/266/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 р. смт Катеринопіль

Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі: головуючого судді Баранова О.І., секретаря Триліс Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

21.04.2021 судом отримано позов АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписала заяву №б/н від 18.07.2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Позивач зазначив у позові, що свої зобов`язання перед ОСОБА_1 банк виконав, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, але у процесі користування кредитним рахунком він не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за зобов`язаннями. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 29.03.2021 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 29698,94 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 8845,80 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 8845,80 грн.; заборгованості за простроченими відсотками у сумі 18297,64 грн; нарахованої пені у сумі 2555,50 грн.

Посилаючись на ст. 598 ч. 1 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача на користь Банку частину заборгованості в сумі 27792,87 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у сумі 8845,80 грн.; заборгованість за простроченими відсотками у сумі 18297,64 грн; заборгованість за пенею в сумі 649,43 грн., а також судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2021 року постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

15.06.2021 року надійшов відзив відповідача. на позовну заяву відповідно до якого просить відмовити АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку із тим, що відповідач не є клієнтом банку, починаючи з лютого місяця ОСОБА_1 не користується послугами банку у тому числі і послугами з обслуговування рахунку, оскільки закрила рахунок у АТ КБ «Приватбанк». Жодного договору щодо надання відповідачу послуг з обслуговування кредитного рахунку № НОМЕР_1 між позивачем та ОСОБА_1 укладено не було.

27.04.2021 року надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій зазначено, що при укладанні договору сторонами були обумовлені усі істотні умови. Банком надано до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливий без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором ( погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Згідно Умов обслуговування банк відкриває Клієнту Картрахунок, видає Клієнту картки, їх вид та строк дії визначено в Заяві та в Пам`ятці клієнта. У зв`язку з чим, обставини, на які Відповідач посилається, не відповідають дійсності.Тому, посилаючись на викладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, у поданому до суду клопотанні просив розглянути справу за його відсутності, на позовних вимогах наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву від 10.09.2021 року, в якій заперечила проти задоволення позову та просить відмовити в його задоволенні з підстав спливу строку позовної давності. Розгляд справи просить провести без її участі.

Згідно з вимогами ч. 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника позивача свідчить відповідна заява, долучена до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь в розгляді справи у суді, підстав для визнання необхідним надання представником позивача особистих пояснень немає, суд вважає за можливе розглянути справу по суті вимог за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Вивчивши доводи, що наведені у позовній заяві, відзиву на позов та відповіді на відзив, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому частиною 1 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з приписами частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 вказаного вище нормативно-правового документа кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 14360570, що підтверджується копією довідки з Головного управління статистики у місті Києві та має банківську ліцензію НБУ України за № 22 від 05 жовтня 2011 року про право надання банківських послуг, визначених частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», унесеному до Державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92. Згідно зі статутом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», затвердженого постановою КМУ від 05 червня 2019 року № 594 та погодженого Національним банком України 06 вересня 2019 року, вказана фінансова установа є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Як вбачається, ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» та підписала заяву №б/н від 18.07.2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були надані кредитні картки: № НОМЕР_2 з терміном дії до 12/2014 року, № НОМЕР_3 з терміном дії до 06/2015 року, № НОМЕР_4 з терміном дії до 11/2015 року.

До позову банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем фактів підписання вказаної вище заяви про отримання банківських послуг.

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Крім мотивів, викладених вище, суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, в якій зазначено, що неоспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 «Умов та Правил надання банківських послуг» відповідач дав згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт.

При цьому, у відповідності до пункту 2.1.1.5.5 «Умов та Правил надання банківських послуг» відповідач зобов`язувався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, та комісію в строки та порядку, встановленими Договором.

У пункті 2.1.1.7.6 вказано, що у разі порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 500 гривень + 5% від суми позову.

У разі виникнення прострочених зобов`язань за кредитом згідно пункту 2.1.1.12.6.1 Договору на суму від 100 грн. клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування відсотків по кредиту.

Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. При цьому у сторін Договору виникають обов`язки: у кредитора інформувати позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в пункті 1.1.3.1.9. «Умов та правил надання банківських послуг», у позичальника отримання виписки про стан та про здійсненні операції по карткових рахунках (пункт 1.1.2.1.5 Договору).

Судом встановлено, що позивач виконав усі взяті на себе зобов`язання, встановивши ліміт на кредит відповідачу. Проте, відповідачем ОСОБА_1 було порушено зобов`язання, встановлені умовами кредитного договору, стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту і процентів за користування кредитними коштами, що вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 виконання зобов`язань за кредитним договором № б/н від 18.07.2011 року відповідач станом на 29.03.2021 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 29698,94 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 8845,80 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 8845,80 грн.; заборгованості за простроченими відсотками у сумі 18297,64 грн; нарахованої пені у сумі 2555,50 грн.

Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано.

Вирішуючи даний спір суд виходить з положень Цивільного кодексу України, що регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язав (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1статті 638 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 526 наведеного кодифікованого закону України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Частиною 1статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України обумовлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 80 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання та статті 81 вказаного Кодексу, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому у відповідності до приписів частини 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, дослідивши надані докази, суд доходить висновку, що достатніх та належних доказів на підтвердження виконання кредитного договору суду під час розгляду справи надано не було.

У той же час, у справі наявні посилання відповідача у справі на вимоги статей 256, 257та 267 Цивільного кодексу України (наслідки спливу строків позовної давності), як на підставу для відмови у позові, які беруться до уваги судом через наступне.

Як свідчать фактичні обставини справи, встановлені судом, за умовами кредитного договору № б/н від 18.07.2011 року, предметом якого було отримання ОСОБА_1 300 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання анкети заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», термін повернення кредиту до закінчення строку дії картки.

З довідки, наданої Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» строк дії виданих відповідачу карток: № НОМЕР_2 - до 12/2014 року,№ НОМЕР_3 - до 06/2015 року, № 4149437111984637 - до 11/2015 року.

Із наданих позивачем доказів судом встановлено, що останній платіж був здійснений ОСОБА_1 - 28.04.2015 року у сумі 0,57 гривень.

У той же час, звернення Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мало місце 10.04.2021 року (направлено засобами поштового зв`язку).

З цього приводу слід зазначити, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:

1) має юридичний склад;

2) позначає сплив строку;

3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);

4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;

5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;

6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Цивільне законодавство України передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правові висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18) свідчать про те, що «….загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 25 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів…».

Окрім цього, постанова Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18) визначає, що «…у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Вказане не дає підстав для обчислення спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки за 12 останніх місяців перед зверненням позивача до суду у справі № 444/9519/12, оскільки на відміну від неї у справі № 6-116цс13 строк кредитування на момент звернення до суду не сплив, з огляду на що Верховний Суд України дійшов відповідного висновку…».

Отже, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов`язань.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, останнє погашення заборгованості було здійснено відповідачем 28.04.2015 року, строк дії картки до 11.2015 року (згідно з довідкою, наданою Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»), а звернення до суду у цій справі мало місце 10.04.2021 року (засобами поштового зв`язку).

При цьому позивачем не надано доказів продовження строку дії картки або отримання відповідачем у Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк» нової кредитної картки з іншим строком дії.

Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.07.2011 року підлягає задоволенню, оскільки до моменту звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності щодо як основної, так і щодо додаткових вимог сплинув.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання представника банку стосовно проведення 08.10.2020 року операції по картці у сумі 518024 гривен 94 копійок, яка визначена як «сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості», з огляду на таке.

Пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, визначено, що картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Вказаний платіж було здійснено самостійно позивачем без погодження з відповідачем (боржником) шляхом автоматичного списання коштів з невідомих рахунків, при цьому поза межами строку дії кредитної картки.

Згідно пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та11цієї Інструкції.

Як свідчать матеріали справи такої згоди відповідач не надавав.

Отже, дії відповідача, які б свідчили про визнання ним боргу або іншого обов`язку, які б свідчили про переривання строку позовної давності в матеріалах справи відсутні.

Автоматичне списання банком частини суми кредиту у 2020 році (поза межами строку дії кредитної картки) не може свідчити про визнання боргу відповідачем та не може слугувати підставою для переривання строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у сторін є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Бездіяльність боржника (наприклад, не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-2104цс16 від 23 листопада 2016 року, вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З розрахунку, наданого банком не вбачається, що протягом строку позовної давності відповідачем вчинялись будь-які платежі за вищевказаним договором, жодних квитанцій, касових ордерів та іншого підтвердження здійснення платежів особисто відповідачем та визнання ним боргу до суду не надано.

Ненадання переконливих доказів щодо звернення до суду у строк, встановлений законом з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.07.2011 року, а також доказів переривання строку позовної давності та документального підтвердження сплати відповідачем 08.10.2020 року суми заборгованості у розмірі 518024 грн. 94 копійок, суд вважає, що позивач розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд в порядку частини 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, твердження відповідача стосовно спливу строків позовної давності не є необґрунтованим. Так, Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року (справа №6-2104цс16), висловлено наступну правову позицію: «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України)».

Пунктом 1.1.7.31 Умов кредитування, на який посилається позивач, зазначено, що строк позовної давності для вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, пені та штрафів, складає - 50 років. За такого змісту формулювання впливає, що банк наділив себе правом дострокової вимоги, нараховування та стягнення кредитних коштів протягом 50 років. Таке визначення, крім зазначеного суперечить приписам ст. 256, ч. 2 ст. 1050 ЦК України відповідно яких, Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Тобто, статтею 256 ЦК України позовна давність визначається як строк для захисту права. Вимога банку щодо повернення кредиту як зазначено п.1.1.7.31. Умов кредитування не є засобом захисту права в розумінні цієї норми, а є реалізацією свого права, визначеного ст. 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, в разі прострочення повернення чергової частини. Тобто, за умови визначення порядку дострокового повернення кредиту ст. 1050 ЦК України, невідповідність визначення п.2.1.1.4.6. Умов кредитування змісту поняття позовної давності визначеного ст. 256 ЦК України, встановити правову природу зазначеного п.1.1.7.31. Умов кредитування строку - не уявляється можливим.

Позивачем не надано належних доказів того, що заява позичальника містить домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності, а Умови надання споживчого кредиту, якими встановлено позовну давність тривалістю в 50 років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки вони не містять підпису позичальника.

Додатково слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, у постановах Верховного Суду України від 11 лютого, 11 березня, 10 червня, 1 липня та 4 листопада 2015 року (справи № 6-240цс14, 6-16цс14, 6-698цс15, 6-757цс15, 6-1926цс15) викладено правовий висновок в якому зазначено, що:

«Виходячи з положень статей 207, 256, 257, 259, 267 ЦК України, умови надання споживчого кредиту фізичним особам, якими установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо вони не містять підпису позичальника; суд не встановив належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву, а також те, що вони містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви, або в подальшому не змінювались, зокрема в частині збільшення строку позовної давності. Крім того, заява позичальника має містити домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором».

Формулювання, що наводить позивач стосовно відкриття карткового рахунку та його дії до повного виконання (не зрозуміло повного виконання чого), не містить правової визначеності, оскільки поняття строку дії договору та строку виконання зобов`язання не є тотожними але призводить до того, що його закінчення може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов`язання - конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору, в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, пов`язаних зі сплатою процентів, своєчасної та в належному розмірі сплати кредиту й процентів, - протягом більш, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, тому відсутні умови зміни строку виконання зобов`язання та дії договору. Розглядаючи справу № 6-900цс16, Верховний суд України, у Постанові від 16 листопада 2016 року, дійшов наступного висновку: «Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 листопада 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 9 лютого 2009 року. Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 9 лютого 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 2 грудня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності».

Також, у Постанові ВСУ 02.11.2016р. (справа №6-1174цс16), суд зазначив: «Якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, - зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, - усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати».

У даному випадку, в ході розгляду даної справи, судом встановлено, що початок спливу строків позовної давності пов`язано з визначеним пунктом 2.1.1.4.6 Умов, відповідно якого виникає обов`язок позичальника повернути кредит, нараховані відсотки, пеню, суми винагороди, комісій в повному обсязі у випадку порушення Позичальником зобов`язань, визначених Умовами кредитування. При цьому, згідно цього пункту Умов кредитування, такий обов`язок у позичальника виникає на 91-й день з моменту такого порушення.

Такі умови повернення кредиту обґрунтовані посиланням на ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України. При цьому, згідно ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України, за зобов`язаннями, строк виконання яких не настав, вважається, що термін наступив у 91-й день з моменту настання порушення зобов`язань Клієнта щодо погашення заборгованості за кредитом. Отже, з наданих суду доказів та пояснень вбачається, що Умовами кредитування врегульовано питання дострокового повернення кредиту, при цьому, з урахуванням дати останнього платежу – 28.04.2015 року, загальний строк позовної давності сплинув 28.04.2018 року оскільки, саме з цією датою пов`язано відлік строків, впродовж яких у кредитора існує право на звернення до суду, а не з датою, що визначена на карті, яка відповідає строку дії кредитного договору і відповідно п.1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, складає 12 місяців. Таким чином, саме зі спливом останнього дня місяця дії картки у позичальника виникає обов`язок щодо повернення кредиту в повному обсязі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку.

Таким чином, в разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (Постанова ВСУ №6-61цс14).

За наявної заборгованості і, відповідно, відсутності підстав для пролонгації договору, відповідності строку дії карти строку дії Договору, 12 місяців, що визначено п.1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг

Отже, щодо наявних правовідносин, має бути застосовано трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України.

Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно зі ст.258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст.253 ЦК України - з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено також спеціальна позовна давність в один рік, яка застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Оцінивши, за своїм внутрішнім переконанням, досліджені у судовому засіданні докази, врахувавши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок досліджених доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність законних підстав для їх задоволення, оскільки судом встановлено, що відповідач є боржником, який прострочив виконання за грошовим зобов`язанням.

Однак, з досліджених судом доказів вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу, передбаченого ст. 257 ЦК України трьохрічного строку позовної давності щодо усіх видів заборгованості пред`явленої позивачем до стягнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин, враховуючи сплив загального строку позовної давності до звернення позивача з позовом, заяву сторони про застосування позовної давності, відсутність відомостей щодо обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно довідатися про порушення його прав, а також відсутність відомостей щодо зупинення та переривання перебігу строку позовної давності, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог внаслідок спливу строку позовної давності на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача у зв`язку із відмовою у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 267, 268, 272, 273,293, 315, 352, ст.ст. 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.07.2011 року у розмірі 27792,87 грн. – відмовити внаслідок спливу строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Катеринопільський районний суд Черкаської області).

Головуючий Баранов О.І.