Рішення № 99849608, 15.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 р. Справа№200/6515/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Загацької Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Скрипник К.О.,

представника позивача - Поляцько О.Ю.,

представника відповідача - Тюрменко В.В.,

представника відповідача - Лунбова В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової служби України щодо не розгляду заяви від 15.03.2021 про призначення на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Донецькій області в порядку переведення, як відокремленого підрозділу ДПС та зобов`язати Державної податкової служби України розглянути заяву від 15.03.2021;

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної податкової служби України Олексія Любченко від 19.02.2021 №378-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області у зв`язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Донецькій області, з припиненням державної служби;

- визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Донецькій області ДПС України Світлани Лунькової від 13.05.2021 №75-о про визначення дати звільнення ОСОБА_1 13 травня 2021 року з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області в ГУ ДПС у Донецькій області, який є територіальним органом утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України з 14.05.2021;

- стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області ДПС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 14.05.2021 по день постановлення судового рішення;

- звернути до негайного виконання судове рішення у цій справі в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 2010 року працював в органах Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України. З серпня 2020 року призначений в порядку переведення на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області. Позивач зазначає, що його було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення 11.11.2020. Наказом від 13.05.2021 № 75-о голови комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Донецькій області «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 » відповідно до ч.5 ст.87 Закону України «Про державну службу» та у зв`язку з виходом на роботу після тимчасової непрацездатності визначено вважати 13 травня 2021 року днем звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області. Також 13.05.2021 позивач ознайомився з наказом голови Державної податкової служби України від 19.02.2021 №378-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено його державну службу та звільнено з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області у зв`язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Донецькій області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність. Позивач вважає оскаржувані накази протиправними та такими що підлягають скасуванню, оскільки при попередженні про звільнення у зв`язку з ліквідацією державного органу йому не пропонувалась інша посада в новоствореному органі ГУ ДПС у Донецькій області, який є правонаступником Головного управління ДФС у Донецькій області. На переконання позивача, у даному випадку фактично відбулася реорганізація, а не ліквідація державного органу, внаслідок якої створене Головне управління ДПС у Донецькій області, яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи - Головного управління ДФС у Донецькій області. Також позивач зауважує, що згідно штатного розпису Головного управління ДПС у Донецькій області передбачено посаду заступника начальника, що є рівнозначною посаді, яку позивач обіймав до звільнення, з чого слідує, що відповідну посаду не скорочено. Посилаючись на викладені обставини, позивач наголошує на відсутності у ГУ ДПС підстав для його звільнення у зв`язку із ліквідацією.

Державна податкова служба України позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити. Свою позицію відповідач аргументував тим, що законодавством визначений чіткий і вичерпний перелік підстав для звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення. Однією з таких підстав є ліквідація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може, однак не зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби (за наявності). Вказує, що твердження позивача щодо обов`язку ДПС пропонувати рівнозначну посаду позивачу не відповідає дійсності, адже на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі діяла редакція Закону №889 від 05.02.2021, відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), тобто це є правом суб`єкта призначення, а не обов`язком. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від Головного управління ДПС у Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказував, що відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №889 доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому копія Наказу №378-о та копія наказу Головного управління від 22.02.2021 №71-о «Про оголошення наказу ДПС України від 19.02.2021 №378-о «Про звільнення ОСОБА_1 » були надіслані ОСОБА_1 для ознайомлення 22 лютого 2021 року засобами телекомунікаційного зв`язку (мессенджер WhatsApp на номер НОМЕР_1 ), про що складений відповідний протокол. Згідно з ч.4 ст.9-1 Закону №889 інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення. Звільнення позивача відбулось 11.11.2020, тобто, якщо державного службовця в установленому порядку повідомлено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889 і таке звільнення не відбулось до 06.03.2021, суб`єкт призначення не має обов`язку пропонувати цьому державному службовцю іншу посаду відповідно до чинної частини третьої статті 87 Закону №889. Щодо питання відсутності пропозицій, щодо працевлаштування позивача зазначає, що на час прийняття наказу ДПС України № 378-о Законом № 889 (в редакції яка діяла на час прийняття наказу) це питання було віднесена до ініціативи керівника, а саме відповідно до ч.3 ст. 87 Закону № 889 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідачів у якій зазначено, що доказів ознайомлення позивача з наказом про звільнення саме 22.11.2020 відповідачем не надано. Скрін-шот до протоколу не є документом, який повинен відповідати вимогам законодавства щодо створення електронних документів. Вважає, що днем звільнення є останній день роботи позивача - 13.05.2021, отже роботодавець повинен був запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби.

Від представника Державної податкової служби України надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідачами у повному обсязі виконано обов`язок, встановлений ст.47 КЗпП України та не порушено прав позивача, оскільки останнього з наказом про звільнення було ознайомлено 13.05.2021 під підпис.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 06.07.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2021 у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у Донецькій області про участь у судовому засіданні 06.07.2021 о 12:00 в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.07.2021 клопотання представника Державної податкової служби України про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника Державної податкової служби України у судовому засіданні, яке відбудеться 06.07.2021 о 12:00 год., в режимі відеоконференції по адміністративній справі №200/6515/21.

Протокольною ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №200/6515/21 на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч.4 ст.173 КАС України та відкладено підготовче засідання на 17.08.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2021 клопотання представника Головного управління ДПС у Донецькій області про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника Головного управління ДПС у Донецькій області у судовому засіданні, яке відбудеться 17.08.2021 о 10:00 год., в режимі відеоконференції по адміністративній справі №200/6515/21.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2021 клопотання представника Державної податкової служби України про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника Державної податкової служби України у судовому засіданні, яке відбудеться 17.08.2021 о 10:00 год., в режимі відеоконференції по адміністративній справі №200/6515/21.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.08.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.09.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2021 клопотання представників відповідачі про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представників відповідачі у судовому засіданні, яке відбудеться 15.09.2021 о 14:00 год., в режимі відеоконференції по адміністративній справі №200/6515/21.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримала, з підстав зазначених в позовній заяві.

Представники відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав наведених у відзивах, надали суду аналогічні пояснення. Просили суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 04.08.2020 працював на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області (том 1 а.с.183).

11.11.2020 ознайомлено ОСОБА_1 з попередженням про наступне звільнення (т.2 а.с.179) у якому зазначено: «Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» та наказу ДПС від 08.10.2020 №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», Головне управління ДПС у Донецькій області ліквідується як юридична особа публічного права. У зв`язку з цим відповідно до пункту 1-1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» попереджаємо Вас про наступне звільнення з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області. Ви підлягатимете звільненню відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не раніше ніж 30 календарних днів з моменту ознайомлення з цим попередженням. Зазначаємо, що до дня звільнення включно (припинення державної служби) Ви зобов`язані виконувати свої посадові обов`язки в повному обсязі, дотримуватися умов службового розпорядку.».

19.02.2021 ДПС України прийняла наказ №378-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (т.1 а.с.9), яким відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» наказано, окрім іншого, припинити державну службу та звільнити в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеній у документі про тимчасову непрацездатність, ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області, у зв`язку із ліквідацією Головного управління ДПС у Донецькій області.

22.02.2021 Головне управління ДПС у Донецькій області прийняло наказ №71-о «Про оголошення наказу ДПС України від 19.02.2021 №378-0 звільнення ОСОБА_1 » (т.1 а.с.185).

22.02.2021 складено протокол про доведення інформації до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку відповідно до вимог ст.9-1 Закону України «Про державну службу» (том 1 а.с.186).

Згідно вказаного протоколу на підставі ст.9-1, ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», за допомогою мессенджера WhatsApp (НОМЕР_1) ОСОБА_1 надіслано копію наказу ДПС України від 19.02.2021 №378-0 звільнення ОСОБА_1 », наказу Головного управління ДПС у Донецькій області від 22.02.2021 №71-о «Про оголошення наказу ДПС України від 19.02.2021 №378-0 звільнення ОСОБА_1 ».

15.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до голови ДПС України із заявою (том 1 а.с.23), в якій просив призначити його в порядку переведення на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремленого підрозділу ДПС.

13.05.2021 Головне управління ДПС у Донецькій області прийняло наказ №75-о «Про визначення дати звільнення ОСОБА_1 » (т.1 а.с.189), яким визначено 13.05.2021 днем звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області.

13.05.2021 позивач був ознайомлений з вищезазначеним наказом та отримав його копію, що підтверджується відповідним підписом позивача на зворотньому боці наказу.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно ч.ч.1 - 3 ст.5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тобто, спеціальним законом, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України «Про державну службу», а в питаннях, які ним не врегульовані, мають застосовуватися приписи загального закону, якими є Кодекс законів про працю України.

19.09.2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», яким внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про державну службу» стосовно процедури вступу на державну службу, окремих положень щодо проходження та припинення державної служби.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового Кодексу України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Частинами 2, 3 ст.81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Приписами ст.87 Цивільного кодексу, визначено, що юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі ст.82 Цивільного кодексу України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 ст.104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст.106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно до п.9 ч.2 ст.18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністр погоджує пропозиції керівника центрального органу виконавчої влади щодо утворення, реорганізації, ліквідації його територіальних органів як юридичних осіб публічного права та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України відповідне подання.

Відповідно до п.14 ч.4 ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», керівник центрального органу виконавчої влади вносить міністрові пропозиції щодо утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, а також щодо ліквідації, реорганізації Кабінетом Міністрів України територіальних органів центрального органу виконавчої влади, які є юридичними особами публічного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком.

В додатку до зазначеної постанови у переліку територіальних органів ДПС, що ліквідуються зазначене Головне управління ДПС в Донецькій області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, Державна податкова служба України видала наказ від 08.10.2020 №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», яким наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. Цим наказом затверджено список голів комісій з ліквідації територіальних органів ДПС України.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДПС в Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826) перебуває у стані припинення.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №440-IX від 14.01.2020 (чинний з 13.02.2020), внесені зміни до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та доповнено статтею 21-1.

Відповідно до абз.5 ч.1 ст.21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися у порядку, визначеному статтею 21-1 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися в межах граничної чисельності державних службовців та працівників відповідного центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади, ліквідовуватися, реорганізовуватися керівником відповідного центрального органу виконавчої влади як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади

Наказом ДПС України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 №529 відповідно до ст.21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та Положення про Державну податкову службу України, утворено як відокремлений підрозділ Головне управління ДПС в Донецькій області.

Враховуючи вище викладене, а також посилання у спірному наказі на п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», як саме й підстави припинення державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення внаслідок ліквідації державного органу є таким, що відповідає обставинам справи та діючому законодавству України.

Також Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX, ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби, по-перше, мав право, а не обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби, по-друге, вакантну посаду у тому самому державному органі, а по-третє - за наявності такої посади.

При вирішенні справи, суд також враховує роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення» якими зазначено, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Згідно вказаного роз`яснення, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до п.1 чи п.1-1 ч.1 ст.87 Закону, положення ст.49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Державної податкової служби України щодо не розгляду заяви від 15.03.2021 про призначення на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Донецькій області в порядку переведення, як відокремленого підрозділу ДПС та зобов`язати Державної податкової служби України розглянути заяву від 15.03.2021.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що відповідач повинен був запропонувати йому посаду для подальшого проходження державної служби у Головному управлінні ДПС в Донецькій області, як відокремленому підрозділі, що не відповідає приписам ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 №378-IX внесено зміни до ст.49-2 Кодексу законів про працю України в частині особливостей вивільнення працівників, які мають статус державних службовців, який набрав чинності з 02.02.2020.

Так, ч.5 ст.49-2 КЗпП України доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

Отже, на момент попередження та звільнення позивача з займаної посади законодавством, що регулює порядок звільнення його із займаної посади, не передбачалося врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, а також застосування ч.2 ст.40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, за приписами ст.41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Тобто, на час звільнення позивача підстави припинення державної служби не були змінені, проте були запровадженні певні особливості процедури звільнення державних службовців.

Із аналізу наведеної норми права, слідує, що державний службовець, за умови його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу лише за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення.

Отже, у даному випадку, право прийняти рішення про переведення належить саме керівнику державної служби або суб`єкту призначення. При цьому, суд звертає увагу що прийняття такого рішення є правом, а не обов`язком керівника державної служби або суб`єкта призначення.

Враховуючи вищезазначені висновки суду, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Державної податкової служби України щодо не розгляду заяви від 15.03.2021 про призначення на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Донецькій області в порядку переведення, як відокремленого підрозділу ДПС та зобов`язання Державну податкову службу України розглянути заяву від 15.03.2021 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд зауважує, що принцип верховенства права вимагає визначеності, ясності і недвозначності правової норми, якою встановлений порядок і умови пропонування вакантної посади у випадку звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення, якими є ст.87 та ст.41 Закону України «Про державну службу».

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.92, п.6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 №5-рп/2005).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). (речення друге абзацу першого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 469 Митного кодексу України від 31 березня 2015 року №1-рп/2015.

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Зміст поняття юридичної визначеності, повною мірою викладено у документі «Мірило правовладдя» підготованому Європейською комісією «За демократію через право» Венеційська комісія) у 2016 році. Серед принципів, які становлять зміст юридичної визначеності, вказано: 1) доступність законодавства, 2) доступність судових рішень, 3) передбачуваність актів права, 4) сталість і послідовність приписів права, 5) легітимні очікування, 6) унеможливлення зворотної дії, 7) принципи nullum crimen sine lege та nullum poena sine lege, 8) res judicata.

Зокрема, відповідно до п.58 «Мірила правовладдя», передбачуваність означає, що приписи права також мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними.

На момент спірних правовідносин приписи ст.87 та ст.41 Закону України «Про державну службу» були чинними, чіткими та передбачуваними.

У зв`язку з викладеним, суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем права позивача у зв`язку з тим, що останньому не було запропоновано вакантних посад, так як в силу вищенаведених нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у суб`єкта призначення був відсутній такий обов`язок.

Суд зауважує, що під час розгляду справи судом встановлено відсутність вакантних посад у Головному управлінні ДПС в Донецькій області (у тому самому органі де працював позивач), оскільки зазначений орган з 20.10.2020 перебуває у стані припинення.

З урахуванням вище викладеного, судом встановлено, що доводи та аргументи позивача, покладені в основу позову є безпідставними. Порядок та процедура припинення державної служби з підстави п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», дотримані відповідачем повністю. Спірний наказ відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України, тому правові підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні, отже позовні вимоги в цій частині позову задоволенню не належать.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивача звільнено правомірно, оскільки було попереджено про наступне звільнення завчасно, державний орган з якого було звільнено дійсно ліквідується, а у відповідача не було обов`язку пропонувати йому будь-які посади.

Щодо позовних про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зауважує, що такі позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення. Судом встановлено правомірність оскаржуваного наказу, та такі позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Суд вважає необгрунтованими доводи позивача про порушення процедури ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки за приписами ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про звільнення в день звільнення, та в день звільнення, 13.05.2021, позивач був ознайомлений з наказом ДПС України від 19.02.2021 №378-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень в ході розгляду справи довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими обґрунтовані позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Підстави для відшкодування судових витрат позивачу у порядку ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної податкової служби України (04053, м.Київ, пл. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 43005393), Головного управління ДПС у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) про визнання протиправною бездіяльності Державної податкової служби України щодо не розгляду заяви від 15.03.2021 про призначення на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Донецькій області в порядку переведення, як відокремленого підрозділу ДПС та зобов`язання Державну податкову службу України розглянути заяву від 15.03.2021; визнання протиправним та скасування наказу голови Державної податкової служби України Олексія Любченка від 19.02.2021 №378-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області у зв`язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Донецькій області, з припиненням державної служби; визнання протиправним та скасування наказу голови комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Донецькій області ДПС України Світлани Лунькової від 13.05.2021 №75-о про визначення дати звільнення ОСОБА_1 13.05.2021 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області; поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній заступника начальника Головного управління ДПС у Донецькій області в ГУ ДПС у Донецькій області, який є територіальним органом утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України з 14.05.2021; стягнення з Головного управління ДПС у Донецькій області ДПС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 14.05.2021 по день постановлення судового рішення - відмовити.Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 15.09.2021.

Повний текст рішення виготовлено 24.09.2021.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька