Рішення № 99848823, 20.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

20 вересня 2021 р. Справа № 120/3840/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмово в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до військової частини А1660

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до військової частини А1660 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходила військову службу у військовій частині А1660 на посаді старшого телеграфіста відділення документованого зв`язку відділу телекомунікації інформаційно-телекомунікаційного вузла. Згідно наказу командира військової частини А1660 за №229 від 26.10.2018 року посаду здала та була виключена із списків військової частини та усіх видів забезпечення з 26.10.2018 року. Однак, на день звільнення, тобто станом на 26.10.2018 року, повного розрахунку не отримала. Відтак, 13.02.2021 року, позивач звернулась до командира військової частини А1660 з проханням вжити відповідних заходів щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов`язків, яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я (далі - відпустка за несення бойового чергування) з 2014 по 2018 роки; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року. Однак, 26.03.2021 року, у відповідь на звернення, військова частина А1660 повідомила Позивача, що грошові компенсації не можуть бути виплачені в зв`язку з відсутністю відповідного права у позивача на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткових відпусток. Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача, вважає, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення відповідно до закону та підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. При цьому, на переконання позивача, при проведенні розрахунку індексації його доходів з 01.01.2016 по 01.03.2018, необхідно враховувати базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року.

Ухвалою від 29.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання заяв по суті позову.

23.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що нарахування та виплата індексації доходів позивачеві за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, так, як іншим військовослужбовцям, які перебувають на грошовому забезпеченні у відповідача, не нараховувалась і не виплачувалась, оскільки фінансування на вказані цілі не здійснювалось, механізм нарахування та виплати індексації був відсутній. Крім того, відповідач вказує, що до Порядку проведення індексації № 1078 були внесені зміни Постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів". Зазначеною постановою не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць січень 2016 року для нарахування індексації.

Також, зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки яка надається військовослужбовцям, виконання обов`язків яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я.

За таких обставин, відповідач вважає заявлені позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходила військову службу у військовій частині А1660 на посаді старшого телеграфіста відділення документованого зв`язку відділу телекомунікацій інформаційно-телекомунікаційного вузла.

Наказом командира військової частини А1660 за №229 від 26.10.2018 року посаду здала та була виключена із списків військової частини та усіх видів забезпечення з 26.10.2018 року. Однак, на день звільнення, тобто станом на 26.10.2018 року, повного розрахунку не отримала.

13.02.2021 року, Позивач звернулась до командира військової частини А1660 з проханням вжити відповідних заходів щодо: нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов`язків, яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я (далі - відпустка за несення бойового чергування) з 2014 по 2018 роки; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.

26.03.2021 року, у відповідь на звернення, військова частина А1660 повідомила Позивача, що грошові компенсації не можуть бути виплачені в зв`язку з відсутністю відповідного права у позивача на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткових відпусток.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII; в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно із частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно із Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас за змістом вимог статей 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як встановлено судом з матеріалів справи та підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву, індексація грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує з посиланням на роз`яснення Міністерства оборони України та вказівки Департаменту фінансів Міністерства фінансів України. Водночас суд зауважує, що подібні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, як вже зазначалося, в силу приписів статті 19 Основного Закону органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

Крім того, не може визнаватися правомірною відмова у виплаті позивачу спірних сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування Міністерства оборони України загалом та військової частини зокрема.

Так, згідно із практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07.11.2005) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10.06.2011) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення в період з 01.01.2016 до 01.03.2018, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Також, відмова у нарахуванні та не виплата індексації грошового забезпечення є активним типом поведінки, тому, позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.01.2016 до 01.03.2018.

Зважаючи на встановлення судом факту порушення прав позивача, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає також за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.

Відтак, в цій частині заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, оцінюючи інші доводи позивача та його вимогу про необхідність врахування для виплати спірної індексації як базового місяця "01 січня 2008 року", суд зазначає про передчасність вимог позивача в частині покладення на відповідача обов`язку врахувати "січень 2008 року" як базовий для нарахування спірної індексації, адже судовому захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушене у майбутньому.

На думку суду, в даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Отже, саме в процесі виконання судового рішення, в разі набрання ним законної сили, відповідач в порядку, встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком № 1078, буде визначати базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Тобто під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

За таких обставин суд зазначає, що повноваження відносно обрахунку індексації, в тому числі щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII покладається на відповідача, в даному випадку - в процесі виконання судового рішення про зобов`язання нарахувати та виплати позивачу спірну грошову індексацію, в разі набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, вимоги позивача щодо прийняття судом рішення в частині базового місяця є також передчасними, що свідчить про їх безпідставність.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19. Такої ж позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, про що свідчить ряд постанов, зокрема, від 09.12.2020 року в адміністративній справі №120/2288/20.

Щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов`язків, яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за 2014-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018 року, суд зазначає.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Згідно з абзацами першим - четвертим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №04/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Відповідно до п.п1, 11 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо. Щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Відповідно до Переліку військових посад Збройних Сил, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року № 702 (далі Перелік): телефоніст, старший телефоніст, механік (посади військовослужбовців, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з контролем безпеки інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), належать до переліку посад військовослужбовців, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, спеціальне чергування з протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України.

Перебування позивача на вказаних посадах підтверджується матеріалами справи.

Отже, на підставі ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року № 702 позивач має право на щорічну додаткову відпустку, та відповідно, і на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, оскільки в період з 2014 року по 2018 рік така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація не виплачувалася.

Також судом встановлено, що у спірний період позивачу не надавалися інші відпустки або компенсації за них. Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

З метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину А1660 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд робить висновок, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1660 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов`язків, яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за 2014-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018 року.

Зобов`язати з військову частину А1660 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов`язків, яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за 2014-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018 року.

Визнати протиправними дії військової частини А1660 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.

Зобов`язати військову частину А1660 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Військова частина А1660 (21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 17, Код ЄДРПОУ-24976042).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя

Секретар