Рішення № 99844451, 22.09.2021, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/1210/21

Провадження № 2/484/769/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2021р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі : головуючого судді – Літвіненко Т.Я.

секретар судового засідання – Шаповалова В.О.

за участю прокурора – Параконної А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Первомайську цивільну справу за позовом заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області звернулася з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року та витребування земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 4825487600:06:000:0354 площею 2,0000га, розташованої в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та передано йому у власність вищевказану земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного наказу 15.10.2019 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку. При цьому, наказ №5891/0/14-19-СГ прийнятий з порушення вимог чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки, так як раніше вже використав свою можливість на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі для даного виду використання та отримав у власність земельну ділянку площею 0,0536га. по АДРЕСА_1 , а тому, на думку позивача, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від відповідача.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в судове засідання не з`явився, надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року, вказуючи, що у Держгеокадастру не було підстав вважати, що ОСОБА_1 зловживає правом на безоплатне отримання земельних ділянок у власність. Також, жодним нормативно-процесуальним актом не встановлено обов`язку та не визначено процедури, за якою орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, може перевіряти обставини щодо дійсності волевиявлення заявника та факт використання особою свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Тобто, зазначений наказ прийнятий управлінням під впливом навмисного, цілеспрямованого введення в оману щодо фактів та обставин, які мають істотне значення та які вплинули на його прийняття. Крім того, для витребування земельної ділянки не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Просив справу слухати без його участі.

Відповідач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій вказав, що позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення та просив справу слухати без його участі.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 1 ЗК земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Частиною 6 ст. 118 ЗК України, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

02.07.2015р. ОСОБА_1 , звернувся до Балтського міського голови із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність загальною площею 0,1500га., в тому числі 0,1000 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0500га. для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.15)

Також, 28.08.2015р. ОСОБА_1 надав Балтському міському голові заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,1536га., в тому числі 0,1000 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0536га. для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.28)

Рішеннями Балтської міської ради Одеської області № 1112-ІІ та № 1115-ІІ від 03.09.2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність із земель житлової і громадської забудови, затверджено даний проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1536га., в тому числі 0,1000 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5120610100:02:007:0233 та 0,0536га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5120610100:02:007:0234, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.13-14, 19-27)

17.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 (два) га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації. В заяві зазначав, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню не використав.(а.с.32-34)

10.05.2019р. наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №3250/0/14-19-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.(а.с.31)

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га., в тому числі пасовищ площею 2,0000га., з кадастровим номером 4825487600:06:000:0354, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (а.с.35-41)

Тобто, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4825487600:06:000:0354.

У відзиві представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, вказував, що у Держгеокадастру не було підстав вважати, що ОСОБА_1 зловживає правом на безоплатне отримання земельних ділянок у власність. Також, жодним нормативно-процесуальним актом не встановлено обов`язку та не визначено процедури, за якою орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, може перевіряти обставини щодо дійсності волевиявлення заявника та факт використання особою свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Тобто, зазначений наказ прийнятий управлінням під впливом навмисного, цілеспрямованого введення в оману щодо фактів та обставин, які мають істотне значення та які вплинули на його прийняття.

Однак, дане твердження представника відповідача не відповідає дійсності та суперечить вимогам чинного законодавства виходячи з наступного.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ч.ч. 1, 2 ст. 79-1, ст. 194 Земельного Кодексу України).

Статтями 2, 6, 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей. Крім випадків, передбачених пунктами 162 і 163 цього Порядку, відомості Державного земельного кадастру надаються, зокрема, громадянам у формі довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України). Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Згідно додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформаці до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Тобто, враховуючи наведені норми та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не було позбавлено можливості здійснити перевірку наданих заявником документів (які містили його прізвище, ім`я по батькові, податковий номер, номер та серію паспорту) та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог ст. 116 Земельного кодексу України, а тому доводи про введення останнього в оману стосовно використання заявником права на одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), та неможливості здійснення перевірки вказаних заявником відомостей є необґрунтованими.

Прокурор у позовній заяві просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4825487600:06:000:0354, площею 2,0000га, розташовану в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Згідно з ст.ст. 13-14 Конституції України, земля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони з об`єктами права власності Українського народу. Від Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним багатством, що перебуває під охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою включно відповідно до закону.

Так, відповідно до ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Частиною 1 статті 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

При цьому ст. 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на його майно за іншими особами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

При цьому, суд згідно положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом обставини, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 діяв неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню він не використав. В подальшому Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області приймаючи рішення щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірило обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинили дії, які суперечать закону.

Таким чином, за дійсних (а не фіктивних, неправдивих) обставин спірна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади не з її волі.

Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набув права власності у передбаченому законом порядку.

Отже, позовні вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави є обґрунтованими, а втручання держави у право власності ОСОБА_1 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018р. по справі № 183/1617/16 звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Тобто, підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності є рішення суду саме про витребування спірної земельної ділянки на користь власника, а не зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у власність останнього, а тому, з метою належного відновлення порушеного права, враховуючи, що перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК не вбачається, суд вважає за необхідне витребувати у ОСОБА_1 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4825487600:06:000:0354, площею 2,0000га, розташовану в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Також, у відзиві представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року, вказуючи, що для витребування земельної ділянки не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Дане твердження представника відповідача є слушним та заслуговує на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У пунктах 85, 86 постанови від 14.11.2018 р. у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди мають відмовляти у задоволенні вимог про визнання неправомірним і скасування рішення суб`єкта владних повноважень про передачу земельної ділянки у власність.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі за № 922/614/19, зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Отже, суд приходить до висновку, що вимога про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до володіння земельною ділянкою, так як такий наказ є актом ненормативного одноразового характеру, який вичерпав свою дію, та така вимога є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Твердження прокурора стосовно того, що у разі не звернення позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській областів частині визнання незаконним і скасування спірного наказу у ОСОБА_1 не припиняється право власності на землю у розумінні ст. 1 Першого протоколу конвенції не заслуговує на увагу, оскільки, як зазначалося раніше, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Держгеокадастр як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно відчужило земельну ділянку державної власності. При цьому, Держгеокадастр не вжило заходів до виявлення та усунення вказаного порушення закону, та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є відповідачем у справі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Згідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Згідно зі ст. 151 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

На момент виникнення спірних правовіднисин Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області мало право розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Тобто, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області має право звернутись до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення, однак не здійснювало своїх повноважень, як власник земель сільськогосподарського призначення, щодо захисту порушених прав.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, отже, первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада.

З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, який є одним зі відповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Порушення інтересів держави полягає також в тому, що внаслідок незаконного розпорядження землею порушуються і суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства, і положення законодавства України, щодо обов`язків органів влади та місцевого самоврядування діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку представляє загрозу належному виконанню державної програми забезпечення земельними ділянками учасників АТО та інших пільгових категорій населення, а також призводить до свавілля відповідних органів та знищення правового порядку у державі.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельної ділянки у державну власність, що незаперечно становить суспільний інтерес.

Подання позову прокурором за умови допущення порушень з боку органу місцевого самоврядування є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави та відновлення правопорядку.

У цьому випадку прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний можливий суб`єкт звернення до суду, забезпечуючи європейський принцип рівності сторін у процесі шляхом здійснення представництва інтересів держави у суді та усунення виниклої невигідності у становищі між сторонами правовідносин.

Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом, оскаржуючи, крім іншого, наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо цієї земельної ділянки та згідно зі статтею 56 ЦПК набув статусу позивача.

Зазначена позиція узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, (провадження 14-317цс19, постанові Верховного Суду (КЦС) від 26 травня 2021 року у справа № 330/1621/16-ц).

Отже, на думку суду, представництво інтересів держави прокурором в даному випадку є належним та обґрунтованим.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог в сумі 2270 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4825487600:06:000:0354, площею 2,0000га, розташовану в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

В задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5891/0/14-19-СГ від 23 серпня 2019 року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балта Одеської області, на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00коп.

Повне судове рішення буде складено 01.10.2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Первомайська окружна прокуратура Миколаївської області, адреса: вул. Івана Виговського, 18, м. Первомайськ Миколаївської області, код ЄДРПОУ 02910048.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, адреса: проспект Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балта Одеської області, проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 14 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

СУДДЯ: Т.Я. Літвіненко