Рішення № 99841794, 20.09.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5340/21

Провадження № 2/204/1864/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про зобов`язання видати наказ про звільнення, внести запис про звільнення до трудової книжки та видати трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

20 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою, в якій просила: зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати відповідний наказ про звільнення її на підставі ст. 38 КЗпП України з 16 червня 2020 року, внести відповідний запис до трудової книжки, вказавши підставою звільнення з посади ст. 38 КЗпП України та видати трудову книжку; стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 30 042,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 84 645,00 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 42 053,00 грн., моральну шкоду у розмірі 8 000,00 грн., а також судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що з серпня 2008 року вона працювала слюсарем з механоскладальних робіт у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод». 16 червня 2020 року вона написала заяву про звільнення, оскільки відповідач перестав виплачувати заробітну плату з липня 2019 року, але до сих пір відсутній наказ про звільнення, їй не видають трудову книжку, на її думку через заборгованість по заробітній платі. Вона повинна бути офіційно звільнена, відповідач був зобов`язаний видати наказ про її звільнення з посади, видати їй належним чином оформлену трудову книжку та розрахунок. Проте цього відповідачем не було зроблено. На всі її прохання щодо виплати заборгованості у відділі бухгалтерії їй повідомляють, що очікувати ще дуже довго. Відповідач відмовляється видати їй довідку про заборгованість по заробітній платі, тому вона вимушена самостійно вираховувати заборгованість по заробітній платі з урахуванням розрахункових листків. За розрахунками позивача, сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, лютий, березень 2020 року та квітень 2021 року становить 30 042,00 грн. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. В бухгалтерії їй було повідомлено, що розмір середнього заробітку за час затримки заробітної плати становить 495,00 грн., отже її середньоденна заробітна плата на день звільнення становить 495,00 грн. Посилаючись на ч. 1 ст. 117 КЗпП України зазначила, що за розрахунками позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 84 645,00 грн. Також, в усній формі їй було повідомлено, що вона має 81 день невикористаної відпустки та за весь час роботи сума складає 42 053,00 грн., а отже відповідач повинен сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 42 053,00 грн. Крім того, вважає, що протиправними діями відповідача їй завдано моральну шкоду. Вона не отримала заробітну плату починаючи з липня 2019 року, постійно змушена жити в борг, голодувати, відсутність коштів на утримання себе та своєї родини призводить до втрати здоров`я, в неї підіймається високий тиск, постійно болить голова, має психічний зрив, відчуває себе пригніченою та ображеною. Нанесену позивачу моральну шкоду вона оцінює у 8 000,00 грн. Також, витрати на правову допомогу у зв`язку зі звернення до суду з даним позовом склали 6 000,00 грн. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.

У судове засідання представник позивача – ОСОБА_2 не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт. Факт праці позивача на підприємстві відповідача підтверджується інформацією з Пенсійного фонду України, а саме з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма ОК-5) (а.с. 17-19), а також розрахунковими листками працівника ОСОБА_1 з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (а.с. 15-16).

Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував позивачу нараховану їй заробітну плату починаючи з липня 2019 року, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі, та наполягала на тому, що 16 червня 2020 року вона написала та подала до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заяву, в якій просила звільнити її на підставі ст. 38 КЗпП України, однак відповідач не видав наказ про її звільнення, не видав їй належним чином оформлену трудову книжку та не провів з нею розрахунок.

За клопотанням позивача, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2021 року судом було витребувано у Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод»: довідку про нараховану та не виплачену заробітну плату ОСОБА_1 ; довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 ; довідку про розмір компенсації за невикористану відпустку із зазначенням інформації про кількість невикористаних днів відпустки (а.с. 34). Строк виконання ухвали в частині витребування доказів було встановлено судом до 10 серпня 2021 року.

Вказану ухвалу Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» отримало, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 36), однак станом на момент розгляду справи судом, тобто станом на 20 вересня 2021 року, витребувані судом докази відповідач так і не надав та не повідомив суд про причини неподання доказів або про неможливість надати докази. За таких обставин судом встановлено, що відповідачем без поважних причин не надано докази, витребувані судом.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Оскільки відповідачем без поважних причин не надано суду докази, що витребовувались судом та не повідомлено причини неподання доказів, суд, з урахуванням обставин справи вважає за можливе визнати встановленими обставини для з`ясування яких вони витребовувались, а саме: те, що з липня 2019 року відповідач не виплачував позивачу нараховану їй заробітну плату.

Написання позивачем – ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України слід розглядати як вчинення нею дій, направлених на зміну діючих між сторонами правовідносин, з метою настання відповідних правових наслідків (в даному випадку – звільнення працівника працюючого за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, та припинення між сторонами трудових правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

За загальним правилом, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому, слід враховувати, що загальний двотижневий термін може бути і скорочено, якщо заяву працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати відповідний наказ про звільнення її на підставі ст. 38 КЗпП України з 16 червня 2020 року, внести відповідний запис до трудової книжки, вказавши підставою звільнення з посади ст. 38 КЗпП України та видати трудову книжку.

В даному випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов`язаний був розірвати трудові відносини з позивачем у визначений законом строк, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.

За таких обставин, оскільки позивач у заяві про звільнення від 16 червня 2020 року просила звільнити її за власним бажанням, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок звільнити позивача та розірвати з нею трудові відносини 16 червня 2020 року, про що видати відповідний наказ про звільнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судом встановлено, що трудові відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені. Однак, відповідач 16 червня 2020 року безпідставно не видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 та не видав їй належно оформлену трудову книжку, що є грубим порушенням вимог статті 47 КЗпП України.

Згідно положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У позовній заяві позивач наполягає на тому, що наказ про його звільнення відповідач не видав і до теперішнього часу, а також не видає позивачу належно оформлену трудову книжку, що порушує вимоги трудового законодавства України. При цьому, доказів на спростування таких обставин стороною відповідача суду не надано.

Отже, судом встановлено, що не видавши позивачу трудову книжку в передбачений законом строк після написання нею заяви про звільнення, відповідачем були порушені конституційні права позивача, а саме - право на працю та право на звільнення.

Наведені протиправні дії відповідача порушують право позивача на припинення існуючих трудових відносин та на можливість нового працевлаштування позивача, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають судовому захисту.

У зв`язку з цим суд вважає, що єдиним ефективним, належним та співмірним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача по справі - Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати їй належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення та видати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 16 червня 2020 року на підставі ст. 38 КЗпП України, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заборгованості по заробітній платі у розмірі 30 042,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з липня 2019 року відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану їй заробітну плату.

Звернувшись до суду позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 30 042,00 грн. за липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, лютий, березень 2020 року та квітень 2021 року.

Однак, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за квітень 2021 року (у розмірі 621,00 грн.) відсутні, оскільки як зазначила сама позивач у своїй позовній заяві, ще 16 червня 2020 року вона написала заяву про звільнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» та у позовній заяві позивач просила суд зобов`язати відповідача видати їй наказ про звільнення 16 червня 2020 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

Згідно з інформацією, що міститься в Індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) (а.с. 17-19), вбачається, що всього за липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, лютий та березень 2020 року включно відповідачем позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 81 816,09 грн. (липень 2019 року – 16 647,00 грн., вересень 2019 року – 11 010,54 грн., жовтень 2019 року – 19 656,93 грн., листопад 2019 року – 14 392,74 грн., грудень 2019 року – 9 543,18 грн., лютий 2020 року – 5 842,70 грн., березень 2020 року – 4 723,00 грн.).

При цьому, згідно з п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Крім того, згідно з положеннями п. 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.

З наданих позивачем розрахункових листків вбачається, що за липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, лютий та березень 2020 року позивачу до виплати (вже з вирахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів: податок на доходи фізичних осіб - 18%, військовий збір – 1,5%, а також 1% профспілкового внеску) належить всього 43 915,78 грн., з яких: за липень 2019 року – 13 235,00 грн., вересень 2019 року – 8 250,00 грн., жовтень 2019 року – 21,00 грн., листопад 2019 року – 6 269,00 грн., грудень 2019 року – 7 588,00 грн., лютий 2020 року – 4 798,00 грн., березень 2020 року – 3 754,78 грн. (розрахунковий листок за березень 2020 року в матеріалах справи відсутній, а тому судом самостійно розраховано належну позивачу до виплати суму заробітної плати за березень 2020 року з урахуванням інформації, що міститься в Індивідуальних відомостях про застраховану особу (березень 2020 року – 4 723,00 грн.) та за вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів).

У позовній заяві позивач зазначила, що відповідачем позивачу було частково виплачено заборгованість по заробітній платі, а саме: за липень 2019 року – 8 100,00 грн., за вересень 2019 року – 5 135,00 грн., за листопад 2019 року – 1 000,00 грн., а всього на суму 14 235,00 грн.

Отже, на теперішній час сума нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати, за липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, лютий та березень 2020 року, за вирахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів до виплати становить 29 680,78 грн. (43 915,78 грн. - 14 235,00 грн. = 29 680,78 грн.).

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 29 680,78 грн., з якої вже вирахувані передбачені законом податки та обов`язкові платежі, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом – 29 680,78 грн.; період стягнення дорівнює 7 місяців. Отже, розмір заробітної плати який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 29 680,78 / 7 = 4 240,11 грн., без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Оскільки згідно інформації з Пенсійного фонду України (форма ОК-5) у квітні та травні 2020 року позивачу заробітна плата не нараховувалась, та матеріали справи не містять розрахункових листків за квітень та травень 2020 року, то в даному випадку середня заробітна плата має обчислюватись виходячи з виплат за лютий та березень 2020 року.

Середньоденна заробітна плата позивача становить: лютий 2020 року – 4 798,00 грн., березень 2020 року – 3 754,78 грн., що разом складає (4 798,00 грн. + 3 754,78 грн. = 8 552,78 грн.) поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (20 + 21 = 41 день) = 208,60 грн.

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 17 червня 2020 року і по день розгляду справи судом, оскільки на день розгляду справи судом відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок,.

Кількість робочих днів за період з 17 червня 2020 року по 20 вересня 2021 року складає 316 днів, а саме: червень 2020 року – 9 днів, липень 2020 року – 23 дні, серпень 2020 року – 20 днів, вересень 2020 року – 22 днів, жовтень 2020 року – 21 день, листопад 2020 року – 21 день, грудень 2020 року – 22 дні, січень 2021 року – 19 днів, лютий 2021 року – 20 днів, березень 2021 року – 22 дні, квітень 2021 року – 22 дні, травень 2021 року – 18 днів, червень 2021 року – 20 днів, липень 2021 року – 22 дні, серпень 2021 року – 21 день, вересень 2021 року – 14 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17 червня 2020 року по 20 вересня 2021 року складає: 316 днів х 208,60 грн. = 65 917,60 грн., що розрахована вже з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

З урахуванням викладеного суд приходить до переконливого висновку, що з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65 917,60 грн., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за 81 день невикористаної відпустки суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що за час роботи на підприємстві відповідача позивач має 81 день невикористаної відпустки.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів та документів на підтвердження того, що позивач має 81 день невикористаної відпустки.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У зв`язку з цим, за відсутності доказів наявності у позивача 81 дня невикористаної відпустки суд позбавлений можливості встановити точний розмір компенсації за невикористані позивачем дні щорічної відпустки, а тому на теперішній час позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 8 000,00 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України та стаття 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.

Судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» було порушено право позивача ОСОБА_1 на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами трудових правовідносин, отримання трудової книжки та на своєчасне отримання заробітної плати за виконану ним роботу. При цьому, суд враховує, що відповідач не видає позивачу належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ще з 16 червня 2020 року, тобто вже більше року. Крім того, суд враховує, що заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем виникла ще з липня 2019 року та до теперішнього часу, а саме до 20 вересня 2021 року, відповідач заборгованість по заробітній платі перед позивачем так і не погасив в повному обсязі.

Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 як працівник має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди, яка виразилася у порушенні її права на звільнення та отримання трудової книжки, а також у порушенні її права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, що призвело до порушення права на працю, права на можливість нового працевлаштування, та як наслідок до моральних страждань.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з тривалою невиплатою заробітної плати позивач була вимушена шукати додаткове джерело доходів для забезпечення себе.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивач як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачу.

При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди суд виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, їх тривалості, а також інших негативних наслідків.

Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами трудових правовідносин та отримання трудової книжки, а також у порушенні його права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм життя позивача, вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з відсутністю трудової книжки була позбавлена можливості влаштуватись на нову роботу. Також суд враховує надмірну тривалість такого порушення, яка у часі розтягнулася більше, ніж на рік, з 16 червня 2020 року по теперішній час позивачу так і не була видана трудова книжка.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачу також була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди суд враховує те, що відповідач не видає позивачу належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ще з червня 2020 року по теперішній час.

Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред`явлений до стягнення є завищеним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Отже, за таких обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у вказаній справі надавала адвокат Бут Наталія Вікторівна, що підтверджується ордером серії АЕ № 1080674 від 20 липня 2021 року (а.с. 25), а також договором про надання правничої допомоги № 28 від 01 липня 2021 року, укладеним між адвокатом Бут Наталією Вікторівною та ОСОБА_1 (а.с. 21).

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

05 липня 2021 року між адвокатом Бут Наталією Вікторівною та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги № 28 від 01.07.2021 року, в якій сторонами договору було обумовлено вартість послуг з надання правової допомоги по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод», а саме: ознайомлення з матеріалами справи, адвокатський запит, підготовка до позову та збирання доказів, подання процесуальних документів по справі (позовна заява та заява про забезпечення доказів) – 3 000,00 грн., представництво інтересів у суді першої інстанції – 3 000,00 грн. (а.с. 22).

05 липня 2021 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Бут Н.В. 6 000,00 грн. на підставі договору про надання правничої допомоги № 28 від 01 липня 2021 року та додаткової угоди № 1 від 05 липня 2021 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 05 липня 2021 року (а.с. 23).

За таких обставин, суд вважає, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн., та вказані витрати мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені частково на суму 29 680,78 грн. та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Крім того, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, за які позивачем було сплачено судовий збір, задоволені на загальну суму 70 917,60 грн. (65 917,60 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) + 5 000,00 грн. (в рахунок відшкодування моральної шкоди) = 70 917,60 грн.), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за позовними вимогами майнового характеру у мінімальному розмірі для цих позовних вимог, а саме у розмірі 908,00 грн. Оскільки позовні вимоги немайнового характеру про зобов`язання видати наказ про звільнення, внести запис про звільнення до трудової книжки та видати трудову книжку, за які позивачем було сплачено судовий збір, задоволені, то з відповідача на користь позивача також слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. Таким чином, загальний розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача на користь позивача становить 1 816,00 грн. (908,00 грн. + 908,00 грн. = 1 816,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 47, 115, 117, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 15, 23 ЦК України, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 280-282, 273, 352, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про зобов`язання видати наказ про звільнення, внести запис про звільнення до трудової книжки та видати трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення та видати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 16 червня 2020 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), заборгованість по заробітній платі у розмірі 29 680,78 грн. (двадцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят гривень, 78 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65 917,60 грн. (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот сімнадцять гривень, 60 копійок) та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень, 00 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), судовий збір у розмірі 1 816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень, 00 копійок), та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, 00 копійок) на користь держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 4 240,11 грн. (чотири тисячі двісті сорок гривень, 11 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез