Рішення № 99821288, 16.09.2021, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2369/21

провадження №: 2/398/1428/21

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" вересня 2021 р.Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальової Т.Ю.,

представника відповідача - Лягуші С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрії в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання незаконним рішення житлово-побутової комісії, зобов`язання поновити на квартирному обліку та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини 2269 Національної гвардії України, в якому просить визнати незаконним рішення житлово-побутової комісії Військової частини 2269 від 25 вересня 2020 року, оформлене протоколом №9, щодо зняття з квартирного обліку частини капітана запасу ОСОБА_1 у складі родини - 3 особи, зобов`язати Військову частину 2269 поновити капітана запасу ОСОБА_1 у складі родини - 3 особи на отримання постійного житла з датою зарахування на квартирний облік 23 грудня 1993 року та стягнути з Військової частини 2269 моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у період з 18 січня 1993 року по 16 жовтня 2004 року він проходив військову службу у військовій частині 2269 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та був звільнений з військової служби у запас Збройних сил України згідно з наказом Командувача внутрішніх військ МВС України від 11 жовтня 2004 року №87о/с. Під час проходження військової служби, 01 листопада 1993 року ним був поданий рапорт командиру військової частини 2269 про постановку на облік для одержання житлової площі (поліпшення житлових умов) у складі сім`ї в кількості двох осіб. 23 грудня 1993 року на засіданні Житлово-побутової комісії військової частини 2269 було прийнято рішення, оформлене протоколом №10, у відповідності до якого військовослужбовець - ст. лейтенант ОСОБА_1 був зарахований на квартирний облік військової частини 2269 зі складом родини - 1 особа та був включений в список черговиків на загальних підставах. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 02 грудня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. 25 вересня 2020 року на засіданні комісії житлово-побутової комісії ВЧ 2269 було прийнято рішення, оформлене протоколом №9, яким на підставі п. 3.15 п.п. 1 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям МВС України та членам їх сімей житлових приміщень», затвердженої Наказом МВС України від 28 липня 2007 року №278, знято з квартирного обліку частини родину капітана запасу ОСОБА_1 у складі 3 особи: він, дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 . З вказаним рішенням позивач не погоджується, оскільки самостійно ним та членами його сім`ї штучне погіршення житлових умов не здійснювалось. Вважає зазначене рішення незаконним, оскільки відсутні докази, що позивач або члени його сім`ї були власниками нерухомого майна. Так як відповідач вдруге порушує права позивача, знімаючи з квартирного обліку, що змушує його вишукувати додаткові можливості та час для захисту свого порушеного права, що спричиняє йому додаткові моральні страждання, то просить стягнути моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн.

14 червня 2021 року представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Позивач дійсно перебував у черзі на отримання постійного житла з датою зарахування на квартирний облік 23.12.1993 року, але 08.02.2018 року за наслідками засідання житлово-побутової військової частини 2269 Національної гвардії України останньому було перенесено дату зарахування на квартирний облік з 24 березня 1995 року на 07 вересня 2017 року. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 було поновлено на квартирному обліку. Крім того, квартирна справа ОСОБА_1 була вилучена працівниками військової прокуратури Кіровоградського гарнізону на підставі ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва у кримінальному провадженні №42020120050000045 від 20 листопада 2020 року. Виключення з квартирного обліку було здійснено житлово-побутовою комісією ВЧ 2269 в ході проведення засідання 25 вересня 2020 року, протокол №9, у зв`язку з поліпшенням житлових умов, внаслідок чого потреба в наданні житла відпала. Позивач порушив вимоги п. 17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження душевних та психічних страждань, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Ковальова Т.Ю. підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позові та пояснила, що ОСОБА_1 проходив військову служби з 18.01.1993 року. З 23 грудня 1993 року родину позивача було включено в список черговиків на загальних підставах. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.12.2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - учасників бойових дій. 25 вересня 2020 року на засіданні житлово-побутової комісії ВЧ 2269 було прийнято рішення, оформлене протоколом №9, про зняття позивача з квартирного обліку у зв`язку з штучним погіршенням житлових умов. При цьому позивач з 1999 року проживав у квартирі свого батька за договором піднайму, який не визнано недійсним, потім з 2005 року у гуртожитку училища культури по АДРЕСА_1 , а з грудня 2015 року по теперішній час зареєстрований в гуртожитку військової частини за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до витягів з Державних реєстрів право власності на нерухоме майно за позивачем та членами його родини не зареєстровано. Через протиправні дії відповідача позивач поніс душевні страждання та переживання, йому довелося звертатися за правовою допомогою та поновлювати порушене право. Крім того рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у 2019 році вже вирішувались житлові правовідносини між позивачем і відповідачем з приводу зміни черги квартирного обліку. Рішення суду набрало законної сили і виконано ВЧ 2269. Тобто, відповідач вдруге порушив право позивача на першочергове забезпечення житлом. Відповідач жодних дій для відновлення порушеного права не вчинив. Ігноруючи рішення суду, відповідач зняв родину позивача з квартирного обліку. Позивач звертався до всіх можливих інстанцій з метою поновлення його порушених прав.

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_4 заперечував проти позову та пояснив, що при щорічній перевірці квартирних справ комісією було встановлено, що позивач у 1999 році проживав з родиною у трикімнатній квартирі по АДРЕСА_3 , яка належить його батькові, тобто поліпшив житлові умови. Відповідно до ст. 34 ЖК особами, що потребують поліпшення житлових умов визнаються такі, що забезпечені житловою площею менше ніж 13,65 кв. м. на особу по Україні, та 7,8 кв. м. по м. Олександрія. Тобто, проживаючи у трикімнатній квартирі позивач поліпшив житлові умови, де його родина була забезпечена житлом понад встановлені норми. В законодавстві не зазначено, що осіб, які не мають у приватній власності житла, держава повинна забезпечити житлом. Це була підстава для зняття позивача з квартирного обліку, оскільки позивач з родиною реально мав місце проживання. Договір піднайму квартири, укладений позивачем, не відповідає вимогам законодавства, а саме: не зареєстрований у Виконавчому комітеті міської ради, в ньому не зазначена ціна та строк дії договору. Крім того, в даному договорі власник квартири зазначений наймачем. До позовної заяви не долучено доказів розірвання договору піднайму та не зазначені підстави виселення позивача з квартири. Зареєструвавшись у гуртожитку по АДРЕСА_1 , позивач штучно погіршив свої житлові умови. На засідання комісії було запрошено ОСОБА_1 , під час ухвалення рішення про зняття його з квартирного обліку він був присутнім, йому було вручено відповідне рішення. У ВЧ 2269 відсутні докази того, що позивачем надавалися неправдиві відомості для встановлення на квартирний облік. Квартирна справа ОСОБА_1 вилучена військовою прокуратурою, оскільки порушено кримінальне провадження за його заявою. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення проти нього, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, зазначена норма визнає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Згідно з ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення їх та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, закріплене ч. 1 ст. 31 ЖК Української РСР, згідно з якою громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Потребуючі поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах (ст. 33 ЖК Української РСР).

Згідно з ст. 34 ЖК Української РСР такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством. Облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання (ст. 37 ЖК Української РСР).

Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), який, зокрема, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною 2 статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» передбачено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 11 Закону №2011-XII).

Згідно з абз. 1 п. 1 ст. 12 Закону №2011-ХІІ держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Абзацом 1 пункту 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року за №1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок №1081).

Пунктом 1 частини 2 статті 40 ЖК УРСР визначено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Аналогічні положення закріплені у підпункті 1 пункту 26 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради міністрів Української PCP №470 від 11 грудня 1984 року, у п.30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 та підпункті 3.15 пункту 3 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №278 від 28 липня 2007 року.

Крім того, п. 13 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень» (Постанова №470 від 11.12.1984 р.) передбачено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються не лише громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок, а і громадяни, які проживають у гуртожитках (п.п. 6 п. 13 Правил).

Пунктом 14 цих Правил встановлено, що такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також учасники бойових дій та учасники війни.

Відповідно до п. 7 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осі та їх соціальний захист» від 24.03.1998 року ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 18 січня 1993 року по 16 жовтня 2004 року та проходив військову службу у військовій частині 2269 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

23 грудня 1993 року на засіданні житлово-побутової комісії військової частини 2269 прийнято рішення, оформлене протоколом №10, про зарахування військовослужбовця - ст. лейтенанта ОСОБА_1 на квартирний облік військової частини 2269 та включення у список черговиків на загальних підставах.

Наказом Командувача внутрішніх військ МВС України від 11 жовтня 2004 року №87о/с капітан ОСОБА_1 , бортовий авіаційний технік 3 вертолітної ескадрильї військової частини 2269 звільнений з військової служби у запас Збройних сил України по п. 63 - «в» (за станом здоров`я), вислуга років на 01 жовтня 2004 року складає у календарному обчисленні: 16 років 2 місяці, у пільговому обчисленні: 28 років 2 місяці 17 днів.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії « НОМЕР_1 , виданим головним управлінням Національної гвардії України 22 червня 2015 року, тобто є таким, що має право на поліпшення житлових умов як учасник бойових дій.

На квартирному обліку військової частини сім`я позивача перебувала в складі трьох осіб: сам позивач, його дружина ОСОБА_2 , викладач Олександрійського училища культури, та син ОСОБА_3 , який в цій же частині перебуває на військовій службі з вересня 2016 року, посада льотчик-штурман. Про бажання перебувати на квартирному обліку разом з батьком ОСОБА_3 подав письмову заяву.

Рішенням комісії, яке внесене до протоколу №2 засідання житлово-побутової комісії військової частини 2269 від 08.02.2018 року, перенесено дату постановки на квартирному обліку капітану запасу ОСОБА_1 у складі родини 3 особи, в зв`язку із зміною адреси реєстрації, яку вважали штучним погіршенням житлових умов з моменту погіршення житлових умов протягом 5 років, з 23.12.1993 року на 22.04.2010 року.

Рішення мотивоване тим, що позивач в період перебування на квартирному обліку порушив п. 17 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень» (Постанова №470 від 11.12.1984 р.), так як штучно погіршив житлові умови, а саме: будучи зареєстрованим та проживаючим за адресою: АДРЕСА_4 (жила площа 37 кв.м, зареєстрована 1 особа), 22.04.2005 року змінив місце реєстрації на гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 (жила площа 11 кв.м, зареєстрована 1 особа).

Підставою для прийняття рішення було те, що з 01 листопада 1999 року позивач проживав за договором піднайму у квартирі свого батька - ОСОБА_5 - за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 27.10.1999 року та копією договору піднайму квартири, а потім змінив місце реєстрації на гуртожиток.

За позовом ОСОБА_1 рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2019 року, яке постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишено без змін, визнано незаконним рішення житлово-побутової комісії військової частини 2269 від 08 лютого 2018 року, оформлене протоколом №2, щодо перенесення дати постановки на квартирному обліку капітана запасу ОСОБА_1 у складі родини 3 особи з 23 грудня 1993 року на 22 квітня 2010 року та зобов`язано військову частину 2269 Національної гвардії України поновити капітана запасу ОСОБА_1 у складі родини 3 особи в пільговій черзі (право позачергового одержання житла) на отримання постійного житла з датою зарахування на квартирний облік 23 грудня 1993 року.

При цьому, рішенням суду встановлено, що з 22 квітня 2005 року по 2015 рік позивач був зареєстрований у кімнаті гуртожитку Олександрійського училища культури за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями довідок (виписок з домової книги про склад сім`ї та прописку), виданих Олександрійським училищем культури від 29.04.2005 року №52, від 04.10.2006 року №248, 09.11.2007 року №200, від 15.12.2008 року №248, 22.10.2009 року №143, 23.07.2012 року №234, 05.02.2015 року №72; з 13.04.2015 року дружина позивача ОСОБА_2 , 1972 року народження, та син ОСОБА_3 , 1995 року народження, зареєстрували своє місце проживання в гуртожитку військової частини 2269 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями довідок, виданих військовою частиною 2269 від 13.04.2005 року №294, 05.10.2006 року №424, 07.11.2007 року №537, 22.12.2008 року №648, 23.10.2009 року №713, 16.07.2012 року №86, 26.03.2015 року №515; з грудня 2015 року по теперішній час позивач разом із членами своєї родини дружина - ОСОБА_2 , 1972 року народження, син - ОСОБА_3 , 1995 року народження, проживають і постійно зареєстровані в гуртожитку військової частини 2269 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про місце реєстрації і склад сім`ї, виданих Військовою частиною 2269 від 24.12.2015 року №729, 16.12.2016 року №203, 27.09.2017 року №343.

Згідно з ч. 2 ст. 159, ч. 3 ст. 168 ЖК України жиле приміщення здається наймачеві на визначений строк або без зазначення строку. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї, тому суд виходив з того, що проживання в житловому приміщенні за договором піднайму не може вважатися поліпшенням житлових умов.

Рішення суду відповідачем виконано та за рішенням комісії, яке внесене до протоколу №2 засідання житлово-побутової комісії військової частини 2269 від 20 лютого 2020 року, поновлено капітана запасу ОСОБА_1 у складі родини 3 особи в списках осіб загальної черги з 23 грудня 1993 року та пільговій черзі (право позачергового одержання житла) з 04 листопада 2004 року.

Однак, рішенням комісії, яке внесене до протоколу №9 засідання житлово-побутової комісії військової частини 2269 від 25 вересня 2020 року, родину капітана запасу ОСОБА_1 в складі 3 особи знято з квартирного обліку військової частини в зв`язку з поліпшенням житлових умов. Рішення комісії мотивоване тим, що проживаючи за договором піднайму у квартирі батька ОСОБА_1 поліпшив житлові умови, а зареєструвавшись в гуртожитку, погіршив свої житлові умови, а фактично безперервно з 01 листопада 1999 року проживає з родиною у квартирі свого батька.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовної певної особи рішенням суду у цивільній справі, не доказуються при розгляді іншої справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту».

Разом з тим, рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2019 року встановлено, що проживання в житловому приміщенні за договором піднайму не може вважатися поліпшенням житлових умов, а також встановлено місце реєстрації та фактичного проживання родини позивача саме в гуртожитку військової частини.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження того факту, що позивач фактично безперервно з 01 листопада 1999 року проживає з родиною у квартирі свого батька відповідач не надав жодного доказу.

Довідками про місце реєстрації та місце проживання відповідача та його родини, починаючи з 1992 року, в тому числі, виданих відповідачем, підтверджується відсутність поліпшення житлових умов позивача.

Відповідно до архівної довідки КП «ОМБТІ» №170 від 21.09.2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не приймали участі у приватизації житла.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що право власності на нерухоме майно за позивачем, його дружиною та сином не зареєстровано.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач та члени його сім`ї були або є власниками нерухомого майна, або поліпшили житлові умови.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст.. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява №39948/06, пункт 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява №20082/02, пункт 56, ECHR 2009).

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява №30856/03).

За наведених обставин, з урахуванням характеру спірних правовідносин та пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі ст. 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом житлових прав позивача суд дійшов висновку, що рішення відповідача щодо зняття з квартирного обліку частини родини капітану запасу ОСОБА_1 , у складі сім`ї 3 особи: він, дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 є незаконним, а його право підлягає захисту шляхом поновлення ОСОБА_1 та членів його родини в пільговій черзі (право позачергового одержання житла) на отримання постійного житла з датою зарахування на квартирний облік 23 грудня 1993 року. Тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, що відповідатиме ст. 8 Конвенції.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди судом встановлено наступне.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При цьому, суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з родиною перебуває на квартирному обліку з 1993 року, з 2004 року має право на першочергове отримання житла як учасник бойових дій, член сім`ї позивача також є військовослужбовцем, за 28 років відповідач житла йому не надав, при цьому двічі порушував його право на житло: перший раз незаконно змінивши черговість отримання житла, а після поновлення його прав судом, відповідач повторно порушив право позивача на житло, незаконно знявши його з квартирного обліку.

Суд вважає, що такими незаконними діями відповідача позивачу дійсно заподіяна моральна шкода, оскільки порушено його право на житло, що завдало йому душевних страждань і призвело до вимушених змін в життєвий розпорядок, докладання зусиль на відновлення попереднього стану. Отже, вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди є правомірними та підлягають задоволенню. Посилання відповідача на недоведеність позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

За роз`ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує ступінь вини відповідача, характер порушення права позивача на житло, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у способі життя позивача та інші обставини, які мають істотне значення.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

З урахуванням викладеного, керуючись засадами розумності, виваженості і справедливості, суд вважає можливим стягнути на користь позивача з відповідача на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 гривень.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій.

За приписами п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто у цій справі позивача повинен був сплати за вимоги немайнового характеру щодо визнати незаконним рішення та обов`язати вчинити дії 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908,00 грн. ( 2 270,00 грн. х 0,4 = 908,00 грн.) та за вимогу майнового характеру щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн. - 1 відсоток ціни позову, що становить 1 500,00 грн. (150 000,00 грн. х 1% / 100% = 1 500,00 грн.). При цьому, позивачем за майнову вимогу про стягнення моральної шкоди сплачено судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог, в розмірі 49,50 грн. (150 000,00 грн. (майнова вимога) / (5 000,00 грн. (стягнуто судом) х 100%) = 3,3%; 1 500,00 грн. (судовий збір, який підлягав сплаті) х 3,3% / 100% = 49,50 грн.) та на користь держави судовий збір за немайнові вимоги, від сплати якого звільнений позивач, в розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 82, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини 2269 Національної гвардії України (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Діброви, буд. 77/95, код ЄДРПОУ 14322859) про визнання незаконним рішення житлово-побутової комісії, зобов`язання поновити на квартирному обліку та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним рішення житлово-побутової комісії Військової частини 2269 Національної гвардії України від 25 вересня 2020 року, оформлене протоколом №9, щодо зняття з квартирного обліку Військової частини 2269 Національної гвардії України родини капітана запасу ОСОБА_1 у складі 3 особи: капітан запасу ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 .

Зобов`язати Військову частину 2269 Національної гвардії України поновити капітана запасу ОСОБА_1 у складі родини 3 особи: капітан запасу ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , в пільговій черзі (право позачергового одержання житла) на отримання постійного житла з датою зарахування на квартирний облік 23 грудня 1993 року.

Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Діброви, буд. 77/95, код ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Діброви, буд. 77/95, код ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 49 (сорок дев`ять) грн. 50 коп.

Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Діброви, буд. 77/95, код ЄДРПОУ 14322859) на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23 вересня 2021 року.

Суддя О.В.Авраменко