Рішення № 99818165, 16.09.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/538/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківський національний автомобільно-дорожній університет, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сутра Харків", м. Київ про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - Зучек Є.М.

відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сутра Харків", в якому просить суд стягнути з відповідача на користь державного бюджету заборгованість з орендної плати у розмірі 617573,00 грн., пеню у розмірі 56611,94 грн., штраф у розмірі 617573,00 грн. та неустойку у розмірі 1016014,60 грн., що загалом становить 2307772,54 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди №6391-Н від 11.10.2017. Витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26.05.2021 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача було залучено Харківський національний автомобільно-дорожній університет.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 16.09.2021 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник третьої особи у судове засідання 16.09.2021 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Представник відповідача правом на участь у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Отже, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/538/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача та третьої особи за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

11.10.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сутра Харків” (орендар, відповідач) укладено договір оренди №6391-Н, відповідно до умов п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно загальною площею 2357,40 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106, інв. № 10301016, реєстровий № 80112, а саме: нежитлові приміщення кім. №№ 1 - 40 на 1-му поверсі 3-х поверховій будівлі учбового корпусу літ. “А1-3” загальною площею 1039,50 кв. м.; нежитлові приміщення кім. №№ 1 - 23 на 2-му поверсі 3-х поверховій будівлі учбового корпусу літ. “А1-3” загальною площею 577,80 кв.м.; нежитлові приміщення кім. №№ 1 - 19 на 3-му поверсі 3-х поверховій будівлі учбового корпусу літ. “А1-3” загальною площею 525,20 кв.м.; нежитлову одноповерхову будівлю гаражних боксів літ. “Б1-1” загальною площею 145,6 кв. м.; нежитлове приміщення кім. № 2 в одноповерховій будівлі майстерні, літ. “Д1-1” загальною площею 69,30 кв. м. Перелічене майно обліковується на балансі Харківського національного автомобільно-дорожнього університету (код ЄДРПОУ 02071168).

Пунктом 10.1 договору встановлено, що його укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, тобто з 11.10.2017 до 11.09.2020.

Факт передачі орендованого майна відповідачу підтверджується наявним в матеріалах справи трьохстороннім актом прийому-передачі орендованого майна, який підписаний сторонами і балансоутримувачем. Підписи скріплено печатками підприємств 11.10.2017.

Додатковою угодою, укладеною 28.02.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сутра Харків”, п. 10.1. договору оренди №6391-Н від 11.10.2017 викладено у новій редакції – “договір укладено строком на 10 років, що діє з 11.10.2017 до 11.10.2027”.

Умови щодо орендної плати узгоджені сторонами у розділі 3 договору, зокрема, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендованої плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - серпень 2017 - 63377,06 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2017 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за вересень-жовтень 2017 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховуються до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: - безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50%.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 100% від суми заборгованості (п.п. 3.1, 3.3, 3.6, 3.7, 3.8 договору).

Відповідно до п. 3.11. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендної платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Орендар зобов`язується, зокрема, використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору. Своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.п. 5.1, 5.3 договору).

Згідно з приписами п. 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1 договору).

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.01.2020 у справі №922/3244/19, яке набрало законної сили 10.06.2020:

- стягнуто з ТОВ "Сутра Харків" на користь Державного бюджету - 490997,36 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди №6391-Н від 11.10.2017, 86824,59 грн. пені, 605997,36 грн. штрафу;

- в частині стягнення з ТОВ "Сутра Харків" заборгованості з орендної плати у розмірі 115000,00 грн. провадження у справі закрито;

- розірвано договір оренди №6391-Н від 11.10.2017, укладений між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сутра Харків";

- зобов`язано ТОВ "Сутра Харків" вчинити певні дії, а саме: повернути Балансоутримувачу - Харківському національному автомобільно-дорожньому Університету, шляхом підписання акту приймання-передачі, державне окреме індивідуально визначене майно, загальною площею 2357,40 кв. м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106, інв. № 10301016, реєстровий № 80112, а саме: нежитлові приміщення кім. №№ 1 - 40 на 1-му поверсі 3-х поверховій будівлі учбового корпусу літ. “А1-З” загальною площею 1039,50 кв. м.; нежитлові приміщення кім. №№ 1 - 23 на 2-му поверсі 3-х поверховій будівлі учбового корпусу літ. “А1-3” загальною площею 577,8 кв. м.; нежитлові приміщення кім. №№ 1 - 19 на 3-му поверсі 3-х поверхової будівлі учбового корпусу літ. “А1-3” загальною площею 525,20 кв. м.; нежитлову одноповерхову будівлю гаражних боксів літ. “Б1 -1” загальною площею 145,6 кв. м.; нежитлове приміщення кім. № 2 в одноповерховій будівлі майстерні літ. “Д1-1” загальною площею 69,30 кв. м.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення умов спірного договору, не сплачував орендну плату на користь позивача за період з вересня 2019 по грудень 2020 року та не повернув майно з оренди, після розірвання спірного договору, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду з вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, штрафу та неустойки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що спір виник за договором оренди майна (що належить до об`єктів державної власності) стосовно платежів з орендної плати та нарахованих штрафних санкцій за несвоєчасне їх здійснення відповідачем, а також неустойки, яка підлягає сплаті відповідачем як орендарем через несвоєчасне виконання ним обов`язку повернути орендоване майно позивачу як орендодавцю після припинення договору оренди.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283-291 ГК України.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм, з урахуванням висновку, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, ЦК України та ГК України.

У питанні відповідальності сторін за невиконання зобов`язань за договором норми статті 29 Закону про оренду відсилають до інших законодавчих актів України та умов договору.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом у договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Позивач просить суд стягнути з відповідача:

- за період з вересня 2019 року по грудень 2020 року (за період наступний за періодом, що підлягав стягненню з квітня 2018 року по серпень 2019 року за рішенням господарського суду Харківської області від 13.01.2020 у справі №922/3244/19) орендну плату за час фактичного користування нерухомим майном у загальній сумі 617573,00 грн.;

- у зв`язку з фактичною наявністю у відповідача заборгованості з орендної плати, станом на 20.01.2021 позивачем, в порядку п. 3.7 договору оренди №6391-Н, нарахована пеню за період з 20.07.2020 по 20.01.2021 включно у сумі 56611,94 грн.;

- у порядку п. 3.8 договору оренди №6391-Н від 11.10.2017, позивачем нарахований штраф у сумі 617573,00 грн.;

- неустойку у розмірі 1016014,60 грн. за період з 16.06.2020 по 31.12.2020 включно.

З урахуванням фактичних обставин справи та наведених норм законодавства, судом здійснений власний розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача:

- заборгованості з орендної плати за період з вересня 2019 року по 10 червня 2020 року у розмірі 315027,25 грн. (з урахуванням часткової оплати відповідачем у розмірі 38500,00 грн. за платіжним дорученням №318 від 16.01.2020 та 3568,19 грн. за платіжним дорученням №6902 від 29.12.2020);

- штрафу, відповідно до п.3.8 договору, у розмірі 315027,25 грн.;

- пені у розмірі 19039,35 грн. При цьому, судом враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Отже, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені у розмірі 19039,35 грн. за період з 20.07.2020 по 11.12.2020 (в рамках заявленого позивачем періоду);

- неустойки у розмірі 1016014,60 грн. за період з 16.06.2020 по 31.12.2020 включно.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сутра Харків" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, оф. 51, код ЄДРПОУ 40145316) на користь державного бюджету - 315 027,25 грн. заборгованості з орендної плати, 19 039,35 грн. пені, 315027,25 грн. штрафу та 1016014,60 грн. неустойки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сутра Харків" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, оф. 51, код ЄДРПОУ 40145316) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м. Театральний, 1, код ЄДРПОУ 44223324) - 24976,63 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м. Театральний, 1, код ЄДРПОУ 44223324).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сутра Харків" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, оф. 51, код ЄДРПОУ 40145316).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Харківський національний автомобільно-дорожній Університет (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 25, код ЄДРПОУ 02071168).

Повне рішення підписано 23 вересня 2021 року.

Суддя О.В. Погорелова