Ухвала суду № 99817346, 23.09.2021, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/927/21

У Х В А Л А

23.09.2021 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., розглянувши без виклику сторін заяву Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (вх. № 15984/21 від 22.09.2021) про забезпечення позову у справі

за позовом: Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

(вул. Лєскова, буд. 9, м. Київ, 01011)

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(

АДРЕСА_1 )

про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/34617/485047 від 04.12.2018 в сумі 213 838, 12 гривень, яка складається з 186 196, 43 гривень – заборгованість за кредитом, 27 641, 69 гривень – заборгованість за відсотками,

В С Т А Н О В И В:

22.09.2021 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/34617/485047 від 04.12.2018 в сумі 213 838, 12 гривень, яка складається з 186 196, 43 гривень – заборгованість за кредитом, 27 641, 69 гривень – заборгованість за відсотками.

Підставами позовних вимог позивач зазначає неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 011/34617/485047 від 04.12.2018 що призвело до виникнення заборгованості в сумі 213 838, 12 гривень, яка складається з 186 196, 43 гривень – заборгованість за кредитом, 27 641, 69 гривень – заборгованість за відсотками.

Позивачем разом із позовною заявою (вх. № 15975/21 від 22.09.2021) подано заяву (вх. № 15984/21 від 22.09.2021) про забезпечення позову у якій останній просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , а саме на 1/6 двокімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 43, 8 кв. м.

Подану заяву позивач обґрунтовує тим, що всупереч умовам кредитного договору № 011/34617/485047 від 04.12.2018 позичальник не виконує взяті на себе договірні зобов`язання, тобто не здійснює погашення кредитної заборгованості, у зв`язку із чим станом на 15.06.2021 заборгованість Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" за кредитним договором становить 213 838, 12 гривень, з яких: 186 196, 43 гривень – заборгованість за кредитом, 27 641, 69 гривень – заборгованість за відсотками.

Позивач зазначає, що Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення вимоги від 06.07.2021 за № 114-43/3-178109 про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором позичальнику, надавши можливість протягом 30 календарних днів добровільно врегулювати заборгованість за кредитним договором (долучена до позовної заяви). Однак, у визначені банком строки вимоги не були виконані, заборгованість не погашена.

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.03.2021 № 105562741 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нерухоме майно: 1/6, двокімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 43, 8 кв. м. Відтак, позивач заявляє, що з огляду на те, що заявлені вимоги мають значний розмір та враховуючи відсутність належного виконання зобов`язання, в тому числі після пред`явлення позову, заявлений спосіб забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи (в т. ч. шляхом укладення як реальних, так і фіктивних правочинів), з метою подальшого приховання та унеможливлення його реалізації в тому числі через органи ДВС у випадку ухвалення рішення на користь позивача та звернення до відповідних органів із виконавчими документами. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем тощо), в даній справі відповідач повністю припинив навіть часткове виконання зобов`язання перед АТ "Райффайзен Банк", незважаючи на наявність достатньої кількості додаткового майна, кошти від реалізації якого (в самостійному порядку позичальником) могли бути частково спрямовані на погашення наявної заборгованості.

Так, позивач зазначає, що предметом у даній справі є вимога про захист прав і законних інтересів АТ "Райффайзен Банк", порушених внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення заборгованості. Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Зважаючи на дії позичальника, які свідчать про намір уникнути від сплати кредитної заборгованості, позивач вважає за необхідне клопотати перед судом про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки заборгованість позичальника є суттєвою, а обставини, що породили виникнення заборгованості вказують на неплатоспроможність боржника та поручителя. У зв`язку із чим, АТ "Райффайзен Банк" вважає що існують всі підстави забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу.

В той же час, позивач зауважує, що застосування заходів зустрічного забезпечення є недоцільним.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Однак положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія ефективності задоволення вимог позивача. Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18.

Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Відповідно до правового висновку Великої палати ВС, який наданий у постанові від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13, достатньо обґрунтованим припущенням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на можливість в майбутньому чи припущення щодо можливості вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Законів України "Про Вищу раду юстиції", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження" від 16.06.2011 № 5-рп/2011 зазначено, що регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише позивача, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв домірності (пропорційності).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник та наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову свідчить, що питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовуються судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.

Вирішуючи питання про доцільність вжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову при розгляді спору про стягнення заборгованості суд виходить з того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майнові інтереси та/або права позивача будуть погіршені, порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновити шляхом вчинення певних дій. Виконання рішення розуміє під собою сукупність дій, які спрямовані на досягнення результатів, що були поставлені позивачем, а в подальшому, - судом при прийнятті рішення, задля відновлення того чи іншого охоронюваного законом права та/чи інтересу позивача.

Поряд із цим слід відзначити, що вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.

Також суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей стосовно ринкової вартості частки нерухомого майна що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Суд наголошує на тому, що наявність обставин, з якими позивач пов`язує необхідність накладення арешту на майно відповідача, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом, зокрема, накладення арешту на майно останнього.

Разом із цим, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Суд зауважує, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 911/1530/19.

З огляду на зазначене, не може бути підтвердженою співмірність розміру позовних вимог Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/34617/485047 від 04.12.2018 в сумі 213 838, 12 гривень, оскільки матеріали справи не містять відомостей стосовно ринкової вартості вказаного нерухомого майна.

Як вже зазначалось судом, заявником у поданій на розгляд суду заяві, обов`язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, відступлення для інших осіб тощо. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, суд не може вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.

Натомість, у поданій на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності невиконання відповідачами рішення суду, у зв`язку з наявною заборгованістю за кредитним договором.

Посилання заявника лише на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 011/34617/485047 від 04.12.2018, як на підставу для забезпечення позову у даній справі, судом не приймається до уваги, оскільки такі обставини є безпосередньо предметом позову у даній справі, а факт ухилення відповідача від виконання зобов`язань не є встановленим та підлягає доведенню під час вирішення справи по суті і сам по собі не може свідчити про майбутнє ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Суд наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Як вбачається із матеріалів заяви про забезпечення позову, заявником не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій направлених на ухилення від виконання рішення у разі задоволення позову.

Решта доводів поданої заяви стосуються з`ясування обставин обґрунтованості заявлених позовних вимог та зводяться до оцінки обставин справи, які мають бути досліджені під час розгляду справи по суті, тому не враховуються судом при розгляді поданої заяви.

Одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України), про що йдеться в положеннях частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України та постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17.

З огляду на викладене, дослідивши подану до суду заяву про забезпечення позову, суд вважає, що зазначені представником заявника обставини, є припущеннями заявника та не свідчать про неможливість виконання рішення суду, у разі задоволення позову саме у даній справі, без застосування відповідних заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходу забезпечення позову в майбутньому, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення.

Суд наголошує, що у разі задоволення позову, виконання рішення суду може бути здійснено в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень, передбачених законом.

Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд також зауважує, що заява про забезпечення позову, яку раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано повторно, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись з такою заявою до господарського суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (вх. № 15984/21 від 22.09.2021) про забезпечення позову – відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строки, визначені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

4. Ухвалу складено та підписано 23.09.2021.

Суддя В. В. Михайлишин