Рішення № 99817326, 22.09.2021, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/708/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеммікс Україна",

про стягнення заборгованості в сумі 133 976 грн 15 к., з них: 126 263 грн 20 к. - основний борг, 871 грн 73к. - 3 % річних, 2 537 грн 89 к. - інфляційні, 4 303 грн 33 к. - штрафні санкції (пеня)

установив: товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" (далі – позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеммікс Україна" (далі – відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 133 976 грн 15 к., з них: 126 263 грн 20 к. - основний борг, 871 грн 73к. - 3 % річних, 2 537 грн 89 к. - інфляційні, 4 303 грн 33 к. - штрафні санкції (пеня).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині оплати за отримання від позивача щебенево-піщаної продукції на підставі видаткових накладних.

Відповідно до ухвали від 22.07.2021 Господарський суд Івано-Франківської області вирішив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу надано строк (протягом 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі) для подачі відзиву на позовну заяву.

20.07.2021 позивачем подано заяву за вх. № 11919/21 про забезпечення позову.

Ухвалою від 22.07.2021 Господарський суд Івано-Франківської області відмовив в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" за вх. № 11919/21 від 20.07.2021 про забезпечення позову.

29 липня 2021 року до Господарського суду Івано-Франківської області поступила від позивача по справі заява (вх.№11881/21 від 29.07.2021), в якій просить суд постановити ухвалу про відкриття провадження у справі з призначенням дати судового засідання.

Щодо вказаного клопотання, то суд зазначає наступне.

Порядок подачі сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін передбачено приписами ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, ч.7 ст. 252 ГПК встановлено, що вказане вище клопотання позивач має право подати разом з позовом або протягом п`яти днів з дня отримання відзиву.

Як встановлено судом позивачем по справі позов подано 17.07.2021 (здано на поштовий зв`язок), а до суду надійшло 20.07.2021, а заява про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (вх.№11881/21 від 29.07.2021) позивачем подано 26.07.2021 (до суду надійшло 29.07.2021).

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач вимоги суду щодо надання відзиву на позовну заяву з урахуванням вимог ст.165, 178 ГПК у встановлений строк суду не надав., а отже і позивачу не надсилав.

Встановлені судом факти, свідчать про порушення позивачем термінів щодо подачі вказаного вище клопотання. А отже, у суду відсутні правові підстави для задоволення зазначеного клопотання (заяви вх.№11881/21 від 29.07.2021 ) позивача.

04 серпня 2021 року відповідач по справі подав суду клопотання, в якому повідомив про сплату заборгованості на суму 126 263 грн 20 к. В підтвердження погашення заборгованості надав суду копії платіжних доручень № 404 від 14.07.2021 на суму 20 000 грн 00к., №419 від 19.07.2021 на суму 40 000 грн 00к. та №424 від 27.07.2021 на суму 66 263 грн 20 к.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд виходить з наступного.

18 червня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" (по справі позивач) та відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю "Цеммікс Україна" (по справі - відповідач) виникли позадоговірні правовідносини щодо поставки щебенево-піщаної продукції на підставі накладних та інших первинних документів.

Зокрема, судом встановлено, що відповідачем по справі отримано від позивача по справі щебенево-піщану продукцію на загальну суму 391 702 грн, про що свідчать видаткові накладні, підписані з обох сторін сторонами по справі, копії яких долучені до матеріалів справи, зокрема: №223 від 18.06.2020, №226 від 19.06.2020, №246 від 30.06.2020, №254 від 06.07.2020, №320 від 31.07.2020, №334 від 04.08.2020, №336 від 05.08.2020, №340 від 07.08.2020, №371 від 18.08.2020, №376 від 19.08.2020, №467 від 23.09.2020, №395 від 24.11.2020.

Згідно вищенаведених накладних, претензій до кількості та якості відповідачем не було пред`явлено.

Окрім того, відповідачем здійснено частково оплату за поставлений товар на загальну суму 265 438 грн 80к., проте, решту заборгованості, зокрема на суму 126 263 грн 20к. не оплатив.

Претензійним листом від 29.03.2021 року позивач звернувся до відповідача про погашення існуючої заборгованості в розмірі 126 263 грн 20к. (про факт направлення свідчить поштова квитанція № 59000665414337 від 31.03.2021, копія якої долучена до матеріалів справи).

Претензійним листом від 18.06.2021 позивач повторно звернувся до відповідача про сплату існуючої заборгованості та направив Акт звірки взаєморозрахунків.

Однак, відповідач вказану суму заборгованості не оплатив, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.

В спірному випадку між сторонами виникли договірні відносини на підставі усного правочину щодо поставки товару на підставі видаткових накладних.

Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору та інших правочинів.

Приписами ч.1 ст.202, ч.1 ст.626 ЦК України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (надалі за текстом - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст. 206 ЦКУ).

За наведеного, суд дійшов висновку, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, підтвердженням чого є видаткові накладні №223 від 18.06.2020, №226 від 19.06.2020, №246 від 30.06.2020, №254 від 06.07.2020, №320 від 31.07.2020, №334 від 04.08.2020, №336 від 05.08.2020, №340 від 07.08.2020, №371 від 18.08.2020, №376 від 19.08.2020, №467 від 23.09.2020, №395 від 24.11.2020, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України до договору поставки не встановлена спеціальна форма (письмова, усна, нотаріальна), а тому сторони вправі укладати так і у тій формі, в який вони домовились це зробити.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). обов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом відповідачем по справі порушено зобов`язання в частині здійснення оплати у визначений законом термін за отриманий ним від позивача товар (щебенево-піщану продукцію), внаслідок чого виникла заборгованість на суму 126 263 грн 20к.

Однак, при розгляді справи, судом встановлено факт проплати відповідачем зазначеної заборгованості. Про вказаний факт відповідач повідомив суд, подавши заяву (вх.№ 12205/21 від 04.08.2021) з належними копіями платіжних доручень, які долучені до матеріалів справи.

З оглянутих платіжних доручень судом встановлено, що частину основної заборгованості, зокрема в сумі 20 000 грн 00к. відповідач проплатив за день до звернення позивача із позовом до суду (платіжне доручення №404 від 14.07.2021) та решту в загальній сумі 106 263 грн 20к. (платіжні доручення №419 від 19.07.2021 та №424 від 27.07.2021) після звернення з позовом до суду.

Щодо частини заборгованості, зокрема в сумі 20 000 грн 00к., яка проплачена відповідачем згідно платіжного доручення №404 від 14.07.2021, тобто перед зверненням позивачем до суду (позовні матеріали позивачем здані на поштове відділення 15.07.2021, про що свідчить відмітка на поштовому конверті, який долучено до матеріалів справи), то суд приходить до висновку про відмову в цій частині позову, оскільки вказана заборгованість фактично не існувала на момент такого звернення.

Щодо решти основної заборгованості, зокрема в загальній сумі 106 263 грн 20к., яка сплачена відповідачем після звернення з позовом до суду (платіжні доручення №419 від 19.07.2021 та №424 від 27.07.2021), то суд зазначає, що цій частині відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За наведеного, предмет спору в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 106 263 грн 20к. - відсутній, а тому провадження у справі в цій частині слід закрити.

При цьому, суд роз`яснює, що відповідно до ч.3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Отже, непогашеною залишилась заборгованість щодо стягнення штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання в розмірі 4 303 грн 33к., 3% річних в розмірі 871 грн 73 к. та інфляційні збитки в розмірі 2 537 грн 89 к. Загальна сума 7 712 грн 95 к. Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення зазначеної заборгованості не надав.

За наведеного, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошового зобов`язання встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. В спірному випадку сторонами зобов`язань не передбачені штрафні санкції.

Враховуючи встановлення судом вище факту неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати поставленого товару існують в наявності підстави для настання відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді стягнення штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, що передбачено законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язань складає 4 303 грн 33к. Період нарахування складає з 08.04.2021 по 30.06.2021.

Суд здійснивши перевірку її нарахування штрафних санкцій (пені) за період з 08.04.2021 по 30.06.2021 в сумі 4 303 грн 33 к., прийшов до висновку про обгрунтованість їх нарахування та таких, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку позивачем нараховано за прострочення сплати заборгованості за поставлений товар також 3% річних в сумі 871 грн 73 та інфляційних - 2 537 грн 89 к.

Суд здійснивши перевірку нарахування інфляційних та 3% річних приходить до висновку про обгрунтованість їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.

Статтями 73,74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість нарахування інфляційних втрат та 3% річних та таких, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини , які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, в частині стягнення інфляційних, щтрафних санкцій та 3% річних. В частині стягнення основної заборгованості провадження у справі слід закрити у зв`язку з їх сплатою відповідачем.

Щодо судових витрат по справі, то суд зазначає наступне.

При зверненні з позовом до суду позивач у позовній заяві просив суд відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу, зазначивши його орієнтовний розрахунок в розмірі 10 000 грн 00к. та судовий збір в розмірі 2270 грн 00к.

Щодо клопотання позивача про стягнення орієнтовного розміру 10 000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу, заявленого у позовній заяві, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Позивачем на підтвердження заявлених до відшкодування витрат за послуги адвоката, при поданні позовних вимог подав суду копії Договору про надання правової допомоги та представництво від 28.06.2021, ордеру серія ЛВ №103261 від 28.06.2021, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №000646 від 14.07.2017.

Разом з тим, частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, то подача будь-яких клопотань по справі у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу обмежена місячним терміном з дня відкриття провадження у справі.

Господарський суд Івано-Франківської області виніс ухвалу про відкриття провадження у вказаній справі 22.07.2021, а отже строк подачі заяв закінчився 22.08.2021.

Однак, позивач доказів понесення витрат на правову допомогу (доказів їх сплати) в розмірі 10 000 грн 00к. суду не надав, разом з тим і не надав суду заяву (клопотання) про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи відсутність доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн 00к., а також належного подання (заявлення) клопотання (заяви) позивачем в порядку передбаченому ч.8 ст. 129 ГПК про їх подання після ухвалення судового рішення, суд приходить до висновку про залишення без розгляду витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн 00к., який позивачем зазначено й позовній заяві як орієнтовний розрахунок.

Щодо судового збору, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В спірному випадку судом відмовлено в частині стягнення 20 000 грн 00к., оскільки відповідач зазначену заборгованість проплатив до моменту звернення позивача до суду (зокрема позивач звернувся до суду із позовними вимогами з моменту здачі позовних вимог на засоби поштового зв`язку, зокрема 15.07.2021).

Щодо розрахунку судового збору в частині закриття провадження у справі, то суд зазначає, що судовий збір в цій частині, який сплачений позивачем, покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини, а погашення суми основної заборгованості відбулося після звернення позивача із даним позовом до суду.

За наведеного, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судовий збір в сумі 1931 грн 13 к. Судовий збір в частині відмови судом в позові в сумі 338 грн 87 к. слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 73, 86, 123, 129, 231, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеммікс Україна" про стягнення заборгованості 133 976 грн 15 к., з них: 126 263 грн 20 к. - основний борг, 871 грн 73к. - 3 % річних, 2 537 грн 89 к. - інфляційні, 4 303 грн 33 к. - штрафні санкції (пеня) - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Цеммікс Україна" (вул. Шевченка, буд. 3 В, с. Братківці, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77462, код 39053840) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" (вул. Яворівська, 8а, с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область,81110, код 41496477) 871 грн 73 к. - 3 % річних, 2537 грн 89 к. - інфляційні, 4 303 грн 33 к. - штрафні санкції (пеня) та 1931 грн 13 к. - (одна тисяча дев`ятсот тридцять одна гривня тринадцять копійки) судового збору.

В позові в частині стягнення 20 000 грн 00к. - основного боргу - відмовити.

В частині стягнення 106 263 грн 20к. - основного боргу провадження у справі закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О. М. Фанда