Рішення № 99792181, 21.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

справа №380/9329/21

м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» про стягнення заборгованості.

в с т а н о в и в :

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 79005, м.Львів, пл.Маланюка, 6, код ЄДРПОУ 13817458) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» (місцезнаходження: 81146, Львівська область, Пустомитівський район, с.Підберізці, «Тепличний» обслуговуючий кооператив, код ЄДРПОУ 39748409), в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 47846,97грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» подано Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ). Згідно із наданим звітом, середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році у товариства (код рядка 01) становила 66 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 2 особи (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2020 році для відповідача становив 3 особи. Проте, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи. Вказує на те, що середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2020 рік у відповідача становила 47846,97грн. Посилаючись на частину 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зазначає, що сума адміністративно-господарських санкцій, що підлягає сплаті становить 47846,97грн. Оскільки, відповідач у встановлений термін не сплатив вищезазначені суми, заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становить 47846,97грн. Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою від 10.06.2021 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

16.08.21 на адресу суду надійшла заява від представника відповідача, в якій зазначив, що з огляду на карантинні обмеження, що були встановлені постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання пошеренню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» здійснювали роботу з дому та не мали змоги отримати копії позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі. З огляду на зазначене просив надіслати на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» - jurists@bnb.com.ua, копію ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 у справі №380/9329/21.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов (вх. №66029 від 10.09.2021), у якому з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень зазначив, що в лютому 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» подано звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ). Зазначає, що протягом 2020 року товариство мало в наявності чотири створені робочі місця для осіб з інвалідністю, на два з них працевлаштовані особи з інвалідністю. Наголошує, що інформувало державну службу зайнятості про вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, що підтверджується звітами про попит на робочу силу (вакансії) форми № 3-ПН. Таким чином, оскільки відповідачем не порушено норм чинного законодавства, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

У зв`язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

В період з 02.08.2021 по 03.09.2021 включно головуючий суддя Лунь З.І. перебувала у відпустці.

Суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII, встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

23.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» подано до Львівьского обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики № 591 від 27.08.2020.

Згідно з поданим звітом середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» становила 66 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 2 особи. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році для відповідача становив 3 особи.

Відповідачем у 2020 році створено 2 робочих місця для осіб з інвалідністю, що підтверджується наказом від 24.02.2020 №04/2-ОД та 14.07.2020 №21-ОД. Окрім цього, у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» в 2020 році працювало дві особи з інвалідністю, що не заперечується сторонами.

Зі звітів відповідача, поданих до відповідного структурного підрозділу центру зайнятості за формою статистичної звітності №3-ПН, встановлено, що підприємство у 2020 році інформувало центр зайнятості про наявність вільного робочого місця на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, зокрема такі дії здійснювалися: 25.02.2020, 15.07.2020.

Також встановлено, що центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, фактів відмови підприємства в працевлаштуванні осіб з інвалідністю центром зайнятості не зафіксовано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII).

Статтею 18 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочих місць осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 1 ст.238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Частиною другою вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій ст.239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Водночас, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано гл.24 ГК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч.2 ст.218 ГК України видно, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Згідно з статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже, особа з інвалідністю, яка виявила бажання працювати може самостійно звернутись до підприємства, установи, організації та самостійно влаштуватись на роботу, або звернутись до державної служби зайнятості, яка забезпечить їй таке право.

Відповідно до статті 18-1 Закону 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати підбір та працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок, головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.06.2021 у справі № 920/474/20, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 08.08.2019 у справі № 805/1436/16-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписом пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 70 від 31.01.2007 (далі - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що на суб`єктів господарської діяльності хоч і не покладається обов`язок працевлаштовувати осіб з інвалідністю, але покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, своєчасно та у повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарської діяльності фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених чинним законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд встановив, що у 2020 році відповідач подав звітність за формою №3-ПН, зокрема такі дії здійснювалися на наступний день, після стоврення робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме 25.02.2020 та 15.07.2020, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення. Таким чином, у 2020 році центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» та мав можливість у 2020 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови відповідача особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для осіб з інвалідністю, який викладений, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі №520/4282/19, від 22.03.2018 у справі № 807/545/17, від 24.04.2019 у справі № 817/1188/18, від 20.05.2019 у справі 820/2380/16, від 31 липня 2019 року у справі №817/724/17, від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17 згідно з якими підстави для такого стягнення відсутні, якщо підприємством вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 77,90, 139, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні позовної заяви Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79005 м. Львів пл. Маланюка 6; код за ЄДРПОУ 13817458) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отилія Кано» (місцезнаходження: 81146, Львівська область, Пустомитівський район, с.Підберізці, «Тепличний» обслуговуючий кооператив, код ЄДРПОУ 39748409) про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.