Рішення № 99792173, 16.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4680/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мричко Н.І.

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

в провадженні Львівського окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону код ЄДРПОУ 38326057, місцезнаходження: 79002, м.Львів, вул. Клепарівська, 20 (далі відповідач), в якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплатити на користь ОСОБА_1 невиплачену частину грошової компенсації за невикористані дні відпустки (з урахуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260) у сумі 857695,10 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо невиплати ОСОБА_1 неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного частинами 3-4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплатити на користь ОСОБА_1 неотриману частину заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного частиною четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у сумі 1406251,46 грн.

Ухвалою від 02.04.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Ухвалою від 24.06.2021 суд задовольнив заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що право військовослужбовців військових прокуратур, звільнених у запас, на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки на момент звільнення з посади здійснюється з урахуванням кратності, передбаченої пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р(ІІ) 2020, у зв`язку з чим грошове забезпечення відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не перераховано. Відтак відповідач повинен виплатити неотриману частину заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного частиною четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у сумі 1406251,46 грн.

07.05.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що величини 2,5, 2,9, 3,3, 3,8 застосовуються для розрахунку кількості календарних днів відпустки, які надаються військовослужбовцю з відповідним строком вислуги років за 1 повний місяць служби, за які здійснюється відшкодування, що відповідає положенням пункту 1 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ, де вказано загальні терміни основних відпусток. Надання військовослужбовцю упродовж календарного року 212 днів оплачуваних відпусток не передбачено жодним нормативно-правовим актом.

Крім цього, на думку відповідача, позивач безпідставно просить зобов`язати нарахувати та виплатити заробітну плату прокурора обласної прокуратури, яка на момент звільнення позивача 10.09.2020 не була створена, її штат не був сформованим, штатний розпис не затверджувався, посадові оклади та інші складові заробітної плати конкретних працівників відповідними наказами уповноважених курівників органів прокуратури не встановлювались, нарахування та виплати заробітної плати працівникам обласних прокуратур не проводилися. До того ж, недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом т.в.о. військового прокурора Західного регіону України від 02.03.2015 № 197к позивача призначено на посаду начальника відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань військової прокуратури Західного регіону України.

На вказаній посаді позивач проходив військову службу до 10.09.2020.

Згідно з довідкою про нараховану та виплачену грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за 279 невикористаних днів відпустки у розмірі 306319,68 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, та щодо невиплати неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного частинами 3-4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоро`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 вказаної статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно з пунктом 3 Розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:

- тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;

- тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;

- тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;

- тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

З аналізу наведених положень можна сформувати висновок про те, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку 3,8 календарних дня, оскільки вислуга років позивача становить більше 20 років.

Суд відхиляє аргументи позивача про те, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється військовослужбовцям, які мають вислугу 20 і більше календарних років, із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за кожен день відпустки, оскільки ні нормами статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні пунктом 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не визначено застосування коефіцієнту 3,8 календарних дні за кожен день невикористаної відпустки при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Таким чином, військовослужбовцям, які мають вислугу 20 і більше календарних років, грошова компенсація за всі невикористані у рік звільнення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обчислюється із розрахунку 3,8 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 наведеного Закону).

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260.

Щодо бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного частинами третьою-четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», то суд зазначає таке.

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Приписами частини четвертої статті 27 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (у редакції до 25.09.2019), передбачено, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Відповідно до положень першої-четвертої, дев`ятої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (у редакції до 25.09.2019) заробітна плата прокурора регулюється вказаним Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до положень статті 89 та статті 90 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до пункту 9 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України № 1697-VII.

31.05.2012 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», якою затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5 та надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених вказаною постановою схем посадових окладів.

З наведених положень вбачається, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 19.03.2020 у справі №806/3314/17, від 09.09.2020 у справі №807/1171/16.

Разом з тим, суд зазначає, що 26.03.2020 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 6-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, Конституційний Суд України зазначив, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об`єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.

Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури у розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.

У пункті 2.3. Рішення Конституційний Суд зазначив, що за Конституцією України виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1 частини другої статті 92).

Відповідно до Кодексу визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства (преамбула); регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1). Отже, Кодекс має своє специфічне призначення, тобто регулює правовідносини у бюджетній сфері.

Конституційний Суд України зазначив, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України. Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України» (абзаци шостий, восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 27.02.2020 № 3-р/2020).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким встановлене відмінне від спеціального нормативного регулювання заробітної плати прокурора, закріпленого частиною першою статті 81 Закону, за якою заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурора, законодавець запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону нормативне регулювання заробітної плати прокурора.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу, згідно з яким норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону, а отже, є таким, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно із статтею 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Суд може вимагати від відповідних органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку.

Конституційний Суд України у пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18) вказав про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26.03.2020.

Отже, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Рішення.

Таким чином, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними.

В даному випадку відповідач, у спірних правовідносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 03.03.2015 по 26.03.2020 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» відповідно до заявлених позовних вимог.

При цьому, після прийняття Конституційним Судом рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 у позивача наявне право щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 26.03.2020 по 10.09.2020, з приводу чого необхідно вказати таке.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Згідно з пунктом 9 частини п`ятої статті Закону України «Про прокуратуру» посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» до Закону № 113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності вказаним Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, то суд вважає, що право на отримання заробітної плати виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020.

Зважаючи на викладене, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу посадового окладу без урахування розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак з метою повного відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 №1-223/2018 (2840/18), за період з 26.03.2020 по 10.09.2020.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу без урахування розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 №1-223/2018 (2840/18), за період з 26.03.2020 по 10.09.2020.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення суду складене 21 вересня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.