Рішення № 99786526, 10.08.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/2678/21

Провадження № 2/932/935/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Куцевола В.В.

при секретарі - Громовику Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа – комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В:

31.03.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про зняття арешту з нерухомого майна та заборони його відчуження.

04.08.2021 року позивачка уточнила предмет позову та прохає зняти арешт з усього належного їй нерухомого майна та заборону на відчуження, що накладені постановою відповідача про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № 16-551/09 від 29.09.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що у 2020 році їй стало відомо про арешт усього її майна, який накладений у виконавчому провадженні № 43580484 на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження № 16-551/09 від 29 вересня 2009 року Бабушкінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ. Виконавче провадження знищено, про що повідомлено листом відповідача від 18 березня 2021 року № 03-2/10114. З метою скасування арешту з майна вона звернулась до відповідача, однак у знятті арешту з майна їй було відмовлено, оскільки виконавче провадження закрито, а його матеріали знищенні. Посилаючись на положення ст. ст. 56, 59 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. ст. 317, 319, 321,393 ЦК України позивач звернулася до суду.

Ухвалою суду від 01 квітня 2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

24.06.2021 року третя особа – КП «Дніпроводоканал» ДМР скористалась правом на подання письмових пояснень, у яких не заперечує проти задоволення позовних вимог внаслідок погашення позивачкою заборгованості перед підприємством.

Ухвалою суду від 06.08.2021 року прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , у якій нею уточнено предмет позову.

10.08.2021 року відповідач надав, із пропуском встановленого судом строку, відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому посилається на те, що у провадженні відділу перебувало виконавче провадження № 43580484, що відкрито на підставі судового наказу, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська 22.04.2015 року у справі № 2-н/200/914/13 про стягнення із ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» заборгованості у сумі 9615,21 грн. 22.05.2014 року державним виконавцем Бутенко О.М. відкрито зазначене виконавче провадження та прийнято постанову про звернення стягнення на майно боржника, копію якої направлено органам реєстрації для внесення записів про обтяження майна боржниці у реєстри рухомого та нерухомого майна. 30.09.2014 року виконавче провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», завершено. Відновити виконавче провадження з метою зняття арешту з майна боржниці, відділ можливості не має, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені по спливу строку зберігання. Станом на 09.07.2021 року документів, що підтверджують факт сплати боргу, від позивачки до відділу не надходило. Внаслідок того, що підстави для зняття арешту з майна відсутні, прохають відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання сторони та представник третьої особи не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від позивачки надійшла заява про проведення судового засідання у її відсутність, у якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та прохала задовольнити. Інші учасники процесу письмових заяв чи клопотань не надали.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка є співвласницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, яке видано 04.01.1999 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів за наслідками приватизації державного житлового фонду.

На підставі державного акту серії ЯИ № 496247, позивачка є одноосібною власницею земельної ділянки у садовому товаристві «Зв`язківець-1», ділянка НОМЕР_1 , що розташована на території Волоської сільради, Дніпровського району, Дніпропетровської області.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 221662812 від 27.08.2020 року, 29.09.2009 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором ДФ ДП «Інформаційний центр» внесено запис № 9102440 про обтяження усього майна ОСОБА_1 арештом та забороною на відчуження, на підставі постанови Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 29.09.2009 року за № 16-551/09.

Відповідно до листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26.10.2020 року за № 17434/11, на примусовому виконанні у відділі перебував судовий наказ № 2н-296 від 04.08.2009 року, який був виданий Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення із ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» заборгованості у сумі 6915,21 грн. 22.05.2014 року виконавцем було відкрито виконавче провадження № 43580484, що завершено без виконання, через відсутність у боржника коштів та майна, 30.09.2014 року. Через те, що виконавче провадження знищено, а електронні копії постанов у АСВП відсутні, надати їх заявниці неможливо.

Згідно із витягом із АСВП, станом на 01.10.2020 року стосовно ОСОБА_1 обліковується одне закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження № 43580484, підставою для відкриття якого став судовий наказ Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2014 року за № 2н/200/914/13 про стягнення з неї на користь КП «Дніпроводоканал» заборгованості.

Відповідно до довідки КП «Дніпроводоканал» ДМР від 01.07.2021 року, заборгованість по судовому наказу № 2-н/200/914/13 від 21.03.2014 року ОСОБА_1 погашена.

Згідно із довідкою КП «Дніпроводоканал» ДМР від 18.12.2020 року, заборгованість по судовому наказу № 2н-296 від 04.08.2009 року ОСОБА_1 погашена.

Відповідно до листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 18.03.2021 року за № 03-2/10114, у відділі перебувало виконавче провадження № 43580484, що відкрито на підставі судового наказу, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська 22.04.2015 року у справі № 2-н/200/914/13 про стягнення із ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» заборгованості у сумі 9615,21 грн. 22.05.2014 року державним виконавцем Бутенко О.М. відкрито зазначене виконавче провадження та прийнято постанову про звернення стягнення на майно боржника, копію якої направлено органам реєстрації для внесення записів про обтяження майна боржниці у реєстри рухомого та нерухомого майна. 30.09.2014 року виконавче провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», завершено. Відновити виконавче провадження з метою зняття арешту з майна боржниці, відділ можливості не має, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені по спливу строку зберігання. Окрім того, 09.03.2021 року до відділу надійшла ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2012 року по справі № 2/412/1474/2012 про скасування заходів забезпечення позову. Через те, що провадження знищено, позивачці роз`яснено її право на звернення до суду із позовом.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормою ст. 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст.ст. 79-80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Арешт на усе майно ОСОБА_1 , як боржниці, накладено постановою Бабушкінського ВДВС ДМУЮ у Дніпропетровській області від 29.09.2009 року за № 16-551/09 у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження на підставі судового наказу № 2н-296 від 04.08.2009 року, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» заборгованості за спожитті послуги. На цей час, за давністю зберігання, виконавче провадження відділом знищено. Арешт накладений на підставі ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 11.06.2009 року.

Відповідач у відзиві посилається на те, що 22.05.2014 року державним виконавцем Бутенко О.М. відкрито виконавче провадження № 43580484 та прийнято постанову про звернення стягнення на майно боржника, копію якої направлено органам реєстрації для внесення записів про обтяження майна боржниці у реєстри рухомого та нерухомого майна.

Однак, докази того, що арешт на майно боржниці ОСОБА_1 накладався у межах виконавчого провадження № 43580484, що відкрито на підставі судового наказу, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська 22.04.2015 року у справі № 2-н/200/914/13 про стягнення із ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» заборгованості у сумі 9615,21 грн., не здобуто. Відповідні записи про обтяження майна позивачки у цьому виконавчому провадженні у відповідних державних реєстрах відсутні.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до постанови ВП ВС від 02.10.2019 року по справі № 904/51/19, постанови ВС від 24.05.2021 року по справі № 712/12136/18, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Оскільки арешт накладено на майно боржника у виконавчому провадженні з метою забезпечення виконання рішення суду, він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Вирішуючи питання про можливість застосування у порядку ст. 263 ЦПК України до спірних правовідносин наведених вище висновків Верховного Суду стосовно порядку зняття арешту з майна, суд виходить із того, що підстави звернення до суду із цим позовом є іншими, аніж підстави позовів у справах № 712/12136/18 та №904/51/19, де позивачі прохали зняти арешт з майна, який накладений у виконавчому провадженні, що триває. В даному випадку те виконавче провадження, що відкрито у 2009 році і у межах якого виконавцем прийнято постанову про арешт усього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, із внесенням записів про публічне обтяження до відповідних реєстрів, закінчено. По закінченню виконавчого провадження, його учасники втратили відповідні статуси стягувача та боржника, а державний виконавець не виконує покладених на нього законом функцій, у тому числі, не може самостійно скасувати арешт майна у знищеному провадженні.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Через це, а також тому, що після закінчення виконавчого провадження у порядку судового контролю за виконанням судового рішення допускається лише звернення до суду зі скаргою на постанову виконавця про закриття виконавчого провадження, оскільки оскарження будь-якого іншого рішення, дії чи бездіяльності виконавця у завершеному виконавчому провадженні, при нескасованій постанові, якою воно закрито, не відповідатиме меті звернення до суду, не сприятиме відновленню права скаржника, належним способом захисту права у даному випадку є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

В даному випадку КП «Дніпроводоканал» ДМР не може мати статусу відповідача, позивачка вірно залучила його до участі у справі, як третю особу, в інтересах якої встановлювалось обтяження, на що вказує втрата підприємством статусу стягувача у виконавчому провадженні у зв`язку з його завершенням, а також те, що спір виник з вини Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яким при завершенні виконавчого провадження та вчинення дій із його знищення не виконано вимог закону про зняття арешту з майна.

Через те, що позивачка не має заборгованості перед КП «Дніпроводоканал» за обома судовими наказами, що перебували на виконанні у відповідача, виконавчі провадження завершені, судові акти є виконаними, підстави для подальшого обтяження усього майна позивачкою відпали. Право позивачки на вільне розпорядження своїм нерухомим майном порушено, оскільки публічний арешт її майна продовжує існувати без наявності на те законних підстав. Захистити своє право в інший, не пов`язаний із зверненням до суду, спосіб позивачка можливості не має. З цих підстав, її позовні вимоги належить задовольнити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа – комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна – задовольнити.

Арешт та заборону на відчуження усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , який накладено постановою Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 29.09.2009 року за № 16-551/09, реєстраційний номер запису про обтяження № 9102440 – зняти.

Стягнути із Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 56), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на відшкодування судового збору 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя В.В. Куцевол