Постанова № 9978614, 07.06.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2010 року Справа № 40/100-09

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Карбань І.С.,

судді Кравець Т.В.,

судді Шутенко І.А.- доповідач,

при секретарі – Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом –Дикого Я.П. (дов. №03/4/1/713 від 16.10.2009р.),

відповідача за первісним позовом –не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1" (вх. № 1258 Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2010р. по справі № 40/100 -09

за позовом Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнського Акціонерного Банка (ВАТ „ВіЕйБіБанк") в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк", м. Харків,

до ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1", м. Харків,

про стягнення 1738 536,53 грн.,

та зустрічним позовом ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1", м. Харків,

до Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнського Акціонерного Банка (ВАТ „ВіЕйБіБанк") в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк", м. Харків

про внесення змін до договору ,-

встановила:

10.04.2009р. ВАТ „ВіЕйБіБанк" в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просило стягнути з ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1" 1738536,53 грн. заборгованості по кредитному договору №7-К/08 від 06.03.2008р.

22.02.2010р. ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1" подало зустрічний позов до ВАТ „ВіЕйБіБанк" в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк" в якому просило внести зміни в кредитний договір № 7-К/08 від 06.03.2008 р. шляхом викладення пункту 1.1.2. договору в наступній редакції: "термін остаточного повернення Кредиту - 05 листопада 2011 року включно", та доповнити кредитний договір № 7-К/08 від 06.03.2008 р. пунктом 2.3.1. наступного змісту: "Кредитор надає Позичальнику відстрочку платежу у погашенні заборгованості з "22" лютого 2010 року по "05" листопада 2011 року".

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.04.2010р. по справі №40/100-09 (суддя Хотенець П.В.) У задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про витребування доказів відмовлено. Первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1" на користь ВАТ „ВіЕйБіБанк" в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк" 1738536,53 грн. заборгованості за кредитним договором №7-К/08 від 06.03.2008р., 17385, 36 грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В - задоволені зустрічного позову відмовлено.

Відповідач за первісним позовом, ТОВ „Науково-виробнича компанія „Торгівельна база № 1", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області 09.04.2010р. по справі №40/100-09 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що згідно п. 1.1.3. кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р., процентна ставка за користування кредитом становить 17% річних.

Однак, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, за користування кредитом позичальнику, банком, відповідно до умов п. 2.7. кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р., щомісячно нараховувались проценти у валюті кредиту за поточний календарний місяць, виходячи з розміру процентної ставки, встановленої згідно п. 1.1.3. цього договору - 19,0 % річних на суму щоденного фактичного залишку заборгованості за траншем.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Апелянт вказує, що жодної додаткової угоди до кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. відносно збільшення процентної ставки за користування кредитом з боку відповідача за первісним позовом підписано не було. Отже, на думку апелянта, сума процентної ставки згідно умов кредитного договору ( п. 1.1.3) становить, не 19 % річних, як зазначено в оскаржуваному рішенні суду, а 17 % річних, у зв'язку з чим, загальна сума заборгованості відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом значно зменшується, оскільки при розрахунку пені за кредитним договором також було враховано невірну суму процентів.

Таким чином, апелянт вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом Харківської області були порушені вимоги ст. 1056-1 ЦК України та положення п.1.1.3 кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008р., що призвело до винесення невірного рішення.

Не погоджуючись з відмовою місцевого господарського суду у задоволенні зустрічного позову, апелянт посилається на ст.652 ЦК України та стверджує, що при укладенні кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. сторони не могли передбачити кризових явищ в економіці України, змін економічної ситуації в Україні, поглиблення кризи, яка вплинула на платоспроможність відповідача за первісним позовом та не може бути усунена після її виникнення при всій турботливості та обачності відповідача за первісним позовом, а виконання договору призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, і позбавить відповідача за первісним позовом взагалі можливості існувати, виконувати соціальні обов'язки. Це, на думку апелянта, свідчить про істотну зміну обставин та порушення його майнових інтересів, що згідно п. 2 ст. 658 ЦК України є підставою для внесення змін до кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р., проте, дані обставини не були враховані судом першої інстанції.

Апелянт вказує, що він неодноразово звертався до позивача за первісним позовом з письмовими пропозиціями щодо внесення змін у кредитний договір № 7-К/08 від 06.03.2008р. шляхом надання позичальнику «кредитних канікул», тобто відстрочення оплати заборгованості по кредиту, посилаючись на виникнення тимчасових фінансових труднощів.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно, не прийняв до уваги письмових пропозицій відповідача за первісним позовом щодо внесення змін у кредитний договір та, в порушення ст. 652 ЦК України, яка передбачає можливість за рішення суду внести зміни у договір, відмовив ТОВ НВК «Торгівельна база № 1»у задоволенні зустрічного позову.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно, в порушення ст. 38 ГПК України, відмовив у задоволення клопотання відповідача за первісним позовом про витребування доказів.

Позивач за первісним позовом, ВАТ „ВіЕйБіБанк" в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк", надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2010р. по справі №40/100-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування - відсутні.

Представник позивача за первісним позовом підтримав позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач за первісним позовом про час та місце розгляду справи належним чином був повідомлений, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що наявних в справі документів достатньо для розгляду справи по суті та враховуючи, що представник позивача за первісним позовом не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника відповідача за первісним позовом, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за первісним позовом за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження встановлено, що 06.03.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнським Акціонерним Банком (ВАТ "ВіЕйБі Банк") в особі Харківської філії ВАТ "ВіЕйБі Банк" (кредитодавець) та ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" (позичальник) був укладений кредитний договір №7-К/08 (Кредитний договір) та додаткові угоди до нього. (а.с. 20-29).

Стаття 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.1.1 Кредитного договору, кредитодавець зобов’язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти - кредит в сумі 1200000, 00 грн.

В п. 1.1.4 Кредитного договору сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватись в повному обсязі або окремими частинами –траншами.

Згідно п. 1.1.5 Кредитного договору, надання кредиту здійснюється на підставі письмового повідомлення позичальником кредитодавця із зазначенням його суми та терміну користування.

Згідно п. 2.5 Кредитного договору, надання кредиту/траншу оформлюється додатковою угодою.

В п. 2.3 Кредитного договору встановлено, що повернення кредиту здійснюється згідно графіка (додаток №1 до даного Кредитного договору)

Відповідно до п. 1.1.2 кредитного договору, термін остаточного повернення кредиту «05»березня 2010р.

Пунктом 1.1.3 Кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує процентну ставку у розмірі 17% річних.

Нарахування та порядок сплати процентів за користування кредитом визначені сторонами в п. 2.7 та п. 2.8 Кредитного договору.

02.06.2008р. сторони уклали додаткову угоду №2 до кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008р. якою виклали в новій редакції п. 1.1.3 Кредитного договору та встановили, що з 01.06.2008р. процентна ставка за користування кредитом складає 19% річних. (а.с.29)

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта (відповідача за первісним позовом) на те, що він не підписував додаткової угоди до кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. відносно збільшення процентної ставки за користування кредитом, а підвищення процентної ставки за користування кредитом було здійснено позивачем за первісним позовом в односторонньому порядку, що є порушенням ст. 1056-1 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової норми, що закріплена в ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, узгоджений сторонами в договорі, може змінюватися, виходячи із різних факторів. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та боржником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору. Тобто, клієнт банку може або погодитися із запропонованою процентною ставкою, або шукати кращі умови кредитування.

Як вбачається з матеріалів справи додаткова угода №2 від 02.06.2008р. до Кредитного договору, як і кредитний договір №7-К/08 від 06.03.2008р. і інші додаткові угоди до нього, були підписані директором відповідача за первісним позовом (ТОВ НПК «Торговая база №1») С.О. Прокопенко і скріплені печаткою підприємства. Тобто, підписавши додаткову угоду №2 від 02.06.2008р. до Кредитного договору, відповідач за первісним позовом, тим самим, надав згоду на підвищення розміру процентної ставки за користування кредитом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем за первісним позовом, в порушення ст.33 ГПК України, не надано доказів того, що він будь-яким чином заперечував проти збільшення процентної ставки за користування кредитом до 19% річних.

Таким чином, твердження відповідача за первісним позовом про те, що він не підписував додаткової угоди до кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. відносно збільшення процентної ставки за користування кредитом, а підвищення процентної ставки за користування кредитом було здійснено позивачем за первісним позовом в односторонньому порядку –спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ч.1 ст. 193 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1.1 Кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. кредитодавець (позивач за первісним позовом) зобов’язався надати позичальнику кредит/транші.

Відповідно до п. 3.3.3 Кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р., позичальник (відповідач за первісним позовом) зобов'язався повернути кредит відповідно до умов п. 1.1.2, 2.3 цього договору зі сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом належним чином, у відповідності до умов кредитного договору та у встановлені договором строки надав відповідачу за первісним позовом кредит в сумі 1200 000, 00 грн., що підтверджується додатковою угодою №1 від 06.03.2008р. до Кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008р. та меморіальним ордером №108432 від 06.03.2008р. (а.с. 28,30)

Однак, відповідач за первісним позовом свої договірні зобов’язання щодо повернення кредиту належним чином та у терміни, встановлені пунктом 2.3. Кредитного договору та Графіком до нього, не виконав в зв’язку з чим, у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за період з лютого 2009 року по квітень 2009 року утворилась заборгованість за кредитним договором №7-К/08 від 06.03.2008р. по простроченій до повернення частки кредиту у розмірі 3000,00грн.

З матеріалів справи, також, вбачається, що починаючи з жовтня 2008р. по квітень 2009 р. відповідач за первісним позовом не виконував належним чином і свої договірні зобов’язання щодо сплати процентів за користування кредитом.

Згідно п. 4.6. Кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р., у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим Договором, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та подвійну процентну ставку за цим Договором на суму боргу.

Враховуючи, що відповідач за первісним позовом не виконував належним чином своїх зобов'язань щодо сплати на користь позивача за первісним позовом процентів за користування кредитом, у відповідача за первісним позовом, за період з жовтня 2008 року по квітень 2009 року, виникла заборгованість по простроченим до повернення процентам яка, з урахуванням встановленого індексу інфляції, становить 113739,70 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 4.3. Кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008р., у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів, визначених цим Договором, позичальник повинен сплатити кредитодавцю пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в пункті 1.1.3 цього договору (19% річних), за кожний день прострочення виконання.

Враховуючи, що відповідач за первісним позовом порушив свої зобов’язання за кредитним договором № 7-К/08 від 06.03.2008 р., несвоєчасно погашав кредит та сплачував відсотки за користування кредитом, то позивач за первісним позовом правомірно нарахував відповідачу за первісним позовом пеню за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом в сумі 99,95 грн. та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі - 8 796,83 грн.

Пунктом 4.4. Кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р. визначено, що у разі порушення позичальником вимог п.п.3.3.3. - 3.3.18. цього договору (в тому числі зобов'язань щодо своєчасного повернення часток кредиту та зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом), позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 5 (п'ять) процентів від суми кредиту, визначеної в пункті 1.1.1. цього Договору, за кожний випадок порушення за реквізитами, вказаними кредитодавцем.

З огляду на невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань щодо своєчасного повернення часток кредиту та зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом, позивач за первісним позовом, у відповідності до п. 4.4 Кредитного договору, правомірно нарахував відповідачу за первісним позовом штраф у розмірі 420 000,00 грн.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача за первісним позовом (ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1") перед позивачем за первісним позовом (ВАТ "ВіЕйБі Банк" в особі Харківської філії ВАТ "ВіЕйБі Банк") за Кредитним договором №7-К/08 від 06.03.2008 р. складає 1 738 536,53 грн.

Відповідно до п. 4.5. Кредитного договору зазначено, що у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, визначених цим договором, кредитодавець (позивач за первісним позовом) має право вимагати повного погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, а позичальник (відповідач за первісним позовом) зобов’язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, вказаний кредитодавцем у письмовій вимозі.

Згідно матеріалів справи позивач за первісним позовом неодноразово надсилав на адресу відповідача листи з вимогою погасити існуючу заборгованість за кредитним договором №7-К/08 від 06.03.2008 р., сплатити нараховані пеню та штраф (а.с. 31-34), проте відповідач за первісним позовом вимоги не виконав.

Доказів сплати боргу по кредиту та відсотків за користування кредитом відповідач за первісним позовом ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду не надав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 1738 536, 53 грн. заборгованості за кредитним договором №7-К/08 від 06.03.2008 р. є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано задовольнив первісний позов ВАТ "ВіЕйБі Банк" в особі Харківської філії ВАТ "ВіЕйБі Банк" в повному обсязі.

Стосовно зустрічних позовних вимог ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" про внесення змін до кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. шляхом викладення пункту 1.1.2. договору в наступній редакції: "термін остаточного повернення Кредиту - 05 листопада 2011 року включно", та доповнення кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. пунктом 2.3.1. наступного змісту: "Кредитор надає Позичальнику відстрочку платежу у погашенні заборгованості з "22" лютого 2010 року по "05" листопада 2011 року", колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як було встановлено, 06.03.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнським Акціонерним Банком (ВАТ "ВіЕйБі Банк") в особі Харківської філії ВАТ "ВіЕйБі Банк" (кредитодавець) та ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база №1" (позичальник) був укладений кредитний договір №7-К/08 (Кредитний договір) та додаткові угоди до нього.

Відповідно до умов, визначених кредитним договором №7-К/08 від 06.03.2008р. та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину цього договору, кредитодавець надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (Кредит) в сумі 1 200 000,00 грн., з терміном користування до 05 березня 2010 року та процентною ставкою за користування кредитом 17 % річних, а з 01.06.2008 р. процентна ставка за згодою сторін (Додаткова угода №2 від 02.06.2008 р.) збільшена до 19% річних.

Порядок внесення сторонами змін та доповнень до кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008р. визначений сторонами в пунктах 7.2, 7.3 договору, відповідно до яких, усі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін з обов'язковим посиланням на цей Договір. Обмін факсокопіями документів здійснюється з обов'язковою подальшою їх заміною на оригінали в 3 (триденний) строк. Факсимільні копії документів мають рівну юридичну силу з оригіналами. Усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у разі, якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.

Згідно ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. І лише у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто, згідно вказаної норми закону, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити умови договору, має право звернутися до суду з позовом про внесення змін до договору лише у разі, коли сторони між собою не досягли згоди щодо внесення таких змін.

Таким чином, як умовами Кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р. так і чинним законодавством України, чітко встановлений порядок щодо внесення сторонами змін та доповнень до договору, якими не передбачено внесення відповідних змін до нього ні в односторонньому, ні в судовому порядку без додержання вищенаведеного порядку їх узгодження.

Згідно зі ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач за зустрічним позовом (ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1") зверталась до відповідача за зустрічним позовом (ВАТ „ВіЕйБіБанк" в особі Харківської філії ВАТ „ВіЕйБіБанк") з письмовими пропозиціями щодо внесення змін та доповнень до кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р.

Що стосується посилань позивача за зустрічним позовом на листи №1122 від 22.11.2008р. та №1121 від 21.11.2008р., то у вказаних листах позивач за первісним позовом не пропонував відповідачу за зустрічним позовом внести зміни та доповнення до Кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р., а лише з посиланням на економічну кризу просив відповідача за зустрічним позовом не застосовувати до позивача за зустрічним позовом штрафні санкції та не збільшувати розмір процентів за користування кредитом до 26,5% річних. (а.с. 102, 103)

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на наявність обставин для внесення змін до кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р., визначених в ч. 2 ст. 652 ЦК України з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 ст. 652 ЦК України визначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, обов’язковою умовою для застосування положень ч. 2 ст. 652 ЦК України є недосягнення згоди сторонами щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились.

Однак, судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом не здійснював дій щодо приведення кредитного договору №7-К/08 від 06.03.2008 р. у відповідність з обставинами які, на думку позивача за зустрічним позовом, істотно змінились.

Що стосується посилань апелянта на економічну кризу та важке фінансове становище, то відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику.

Тобто, суб’єкт підприємницької діяльності вправі вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, підприємець вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов’язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь –яких умов договорів, що не суперечать закону.

Отже, така обставина, як настання світової економічної кризи - є комерційним ризиком і апелянт повинен сам нести відповідальність за власні комерційні ризики.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" про внесення змін до кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. шляхом викладення пункту 1.1.2. договору в наступній редакції: "термін остаточного повернення Кредиту - 05 листопада 2011 року включно", та про доповнення кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 р. пунктом 2.3.1. наступного змісту: "Кредитор надає Позичальнику відстрочку платежу у погашенні заборгованості з "22" лютого 2010 року по "05" листопада 2011 року" є необґрунтованими та не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд законно та обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1".

Стосовно посилань апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про витребування доказів, а саме - довідки знаходження позивача за первісним позовом станом на момент розгляду справи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, колегія суддів зазначає, що позивач за первісним позовом надав суду довідку з ЄДРПОУ №13632 від 15.03.2007р. з якої вбачається, що позивач за первісним позовом знаходиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. (а.с. 16-17)

Відповідно до ч.3 ст. 38 ГПК України, сторона, яка порушує перед господарським судом клопотання про витребування доказів, повинна докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Відповідач за первісним позовом в своєму клопотанні про витребування доказів не зазначив, які обставини можуть бути підтверджені довідкою про знаходження позивача за первісним позовом станом на момент розгляду справи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, та яким чином наявність такої довідки в матеріалах справи вплине на розгляд спору по суті.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про витребування доказів.

З огляду на викладене, що при прийнятті рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства і насамперед статей 33, 38, 43, 79 ГПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно чинного законодавства та дав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст. 46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством.

Відповідно до п.п. г п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”із апеляційних скарг на рішення місцевих господарських судів із спорів майнового характеру, встановлена ставка державного мита у розмірі 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Згідно матеріалів справи, розмір державного мита, яке повинно було бути сплачене за подання апеляційної скарги, складає 8735,18 грн., тоді як апелянт (ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1") сплатив лише 93,50 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.04.2010р. було зобов’язано ТОВ "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" (відповідача за первісним позовом) сплатити державне мито у належному розмірі та надати апеляційному господарському суду відповідні докази.

Проте, відповідач за первісним позовом державне мито за подання апеляційної скарги в установленому порядку та розмірі не сплатив, в зв’язку з чим, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача за первісним позовом в дохід державного бюджету України недоплачене державне мито за подання апеляційної скарги в сумі 8641, 68 грн.

Керуючись ст.ст. 46, 49, 91, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів одноголосно, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2010р. по справі №40/100-09 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" (61171, м. Харків, Салтівське шосе, буд. 240-Б, кв. 57, п/р №2600830014399 в Харківській філії ВАТ «ВіЕйБіБанк», МФО 350620, код ЄДРПОУ 32440062) в дохід державного бюджету України ( отримувач УДК у м. Харкові, код 24134490, банк ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок 31110095700002) 8641,68 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст постанови оголошено та підписано 02.06.2010р.