Рішення № 9977691, 01.06.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.10                                                                                 Справа № 4/25

Розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанський Краситель», м. Рубіжне Луганської області

до Комунального підприємства «Рубіжне виробниче управління водопровідно- каналізаційного господарства»Рубіжанської міської ради, м.Рубіжне Луганської області

про стягнення 83925 грн. 98 коп.

Суддя: Батюк Г.М.

за участю секретаря судового засідання: Чорній І.М.

у присутності представників сторін:

від позивача –Ширина О.В., довіреність № 2-юр-88 від 01.01.2010;

від відповідача –Шпілєвой С.Е., довіреність № 01/197 від 11.02.2010.

          Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 54480 грн. 20 коп., інфляційні нарахування в сумі 20506 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 3211 грн. 89 коп., пеню в сумі 5727 грн. 14 коп.

          У судовому засіданні 17.05.2010 по справі № 4/25, згідно ст. 77 ГПК України, була оголошена перерва до 01.06.2010.

          Рішення господарського суду Луганської області виноситься 01.06.2010.

Представник відповідача відзивом - запереченням на позовну заяву від 17.02.2010 № 20/214, відзивом від 02.03.2010 № 20/265, запереченням на позовну заяву від 01.06.2010 № б/н, заявою, здану до суду 01.06.2010,позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що:

- відповідач проводив оплату згідно додаткової угоди № 1 від 04.01.2005, де встановлена вартість використання технологічних мереж у розмірі 17,00грн. за 1000кВт годин та має заборгованість перед позивачем у сумі 739 грн. 83 коп., що підтверджено актом звірення взаємних розрахунків від 30.03.2010;

- позивач не законно та безпідставно у рахунку-фактурі від 31.01.2008 № РК0118 виставив вартість використання технологічних мереж по 50,00 грн. за 1000кВт годин, тим самим в односторонньому порядку змінив ціну договору;

- позивачем пропущений строк позовної давності щодо нарахування пені у сумі 5727 грн. 14 коп. за період з 05.10.07 по 03.04.08..

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,

встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубіжанський Краситель»/позивачем/ (далі - основний споживач) та Комунальним підприємством «Рубіжне виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Рубіжанської міської ради /відповідачем / (далі - субспоживач) був укладений договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 158 від 01.04.2004 (далі - Договір).

Згідно умов п.1.1 договору, позивач зобов’язався забезпечити передачу електричної енергії у межах величин, дозволених відповідачу, а відповідач зобов’язався своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, у тому числі за послуги з компенсації перетоків реактивної електричної енергії.

Відповідно до п. 4.1 договору, п.6 Додатку №10 «Порядок розрахунків»до договору, розрахунок за послуги і втрати «Основного споживача»на передачу електричної енергії за розрахунковий період, сум на відшкодування витрат та інші., відповідач здійснює на підставі рахунків-фактур, наданих позивачем.

Позивач зазначив, що відповідно до актів приймання-передачі енергоресурсів за вересень 2007 року та січень 2008 року відповідачу були надані послуги на загальну суму 67790,51 грн. (з ПДВ) та виставлені рахунки від 29.09.07 № РК 1338 та від 31.01.08 № РК 0118.

Проте, відповідач зобов’язання за договором не виконав, здійснив оплату за вказані послуги частково, та станом на 15.12.2009 заборгованість відповідача по сплаті наданих послуг за вказаний період складає 54480 грн. 20 коп.

Відповідно до умов п. 8.2 договору, за прострочення виконання зобов’язань сплати за надані послуги, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення, яка складає 5727,14 грн. за період 16.06.09 по 15.12.09.

Відповідно п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків, які відповідно склали інфляційні нарахування в сумі 20506 грн. 75 коп. за період з жовтня 2007р. по листопад 2009р., 3% річних в сумі 3211 грн. 89 коп. за період з 05.10.07 по 15.12.09.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суддя вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково, з огляду на наступне.

Позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 54480 грн. 20 коп., інфляційні нарахування в сумі 20506 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 3211 грн. 89 коп., пеню в сумі 5727 грн. 14 коп.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем був укладений договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 158 від 01.04.2004, згідно умов п.1.1 договору, позивач зобов’язався забезпечити передачу електричної енергії у межах величин, дозволених відповідачу, а відповідач зобов’язався своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, у тому числі за послуги з компенсації перетоків реактивної електричної енергії (а.с.8-18.

Вартість використання технологічних мереж була встановлена у розмірі 21,66 грн. за 1000 кВт годин.

Між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода № 1 від 04.01.2005 до договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 158 від 01.04.2004, якою встановлена вартість використання технологічних мереж була встановлена у розмірі 17,00 грн. за 1000 кВт годин.

Відповідно до п. 4.1 договору, п.6 Додатку №10 «Порядок розрахунків»до договору, розрахунок за послуги і втрати «Основного споживача»на передачу електричної енергії за розрахунковий період, сум на відшкодування витрат та інші., відповідач здійснює на підставі рахунків-фактур, наданих позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач проводив оплату за надані послуги згідно наданих позивачем рахунків. Але, у лютому 2008 року відповідач отримав від позивача рахунок - фактуру від 31.01.2008 № РК 0118 на суму 53740,37 грн., в якому виставив вартість використання технологічних мереж по 50,00 грн. за 1000 кВт годин (а.с.23). Вказаний рахунок- фактуру відповідач повернув позивачу з пояснюваним листом від 12.02.08 № 04/196, позивач даний лист отримав 13.02.2008, що підтверджено матеріалами справи.

          Суд вважає, що позивач не законно та безпідставно у рахунку - фактурі від 31.01.2008 № РК 0118 на суму 53740,37 грн. змінив вартість використання технологічних мереж з 17,00 грн. на 50,00 грн. за 1000 кВт годин, тим самим в односторонньому порядку змінив ціну договору.

Як вбачається, ніяких додаткових угод на зміну вартості використання технологічних мереж між сторонами не складалися, вартість використання технологічних мереж не переглядалися.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 54480 грн. 20 коп. за період з вересня 2007року по січень 2008року.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України , обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженими засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не надано суду доказів направлення відповідачу рахунку - фактури від 31.01.2008 № РК 0118 на суму 53740,37 грн. або докази їх отримання останнім вказаного рахунку - фактури, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява в частині стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 53740,37 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано суду належних доказів щодо направлення відповідачу та отримання рахунку - фактури від 31.01.2008 № РК 0118 на суму 53740,37 грн. відповідачем на оплату за надані послуги, тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за надані послуги з компенсації перетоків реактивної електричної енергії -53740,37 грн., слід відмовити.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з компенсації перетоків реактивної електричної енергії складає 739 грн. 83 коп., що підтверджено актом звірки взаємних розрахунків від 30.03.2010, який підписаний сторонами у справі без доповнень та заперечень, скріплений печатками їх підприємств.

Як вбачається, за порушення п. 4.1 договору, п.6 Додатку10»Порядок розрахунку»до договору, відповідно до п. 8.2 договору, позивачем нарахована відповідачу пеня за прострочення платежу у розмірі 5727 грн. 14 коп. за період з 16.06.09 по 15.12.09.

Позивач 04.02.2010 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 54480 грн. 20 коп., інфляційні нарахування в сумі 20506 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 3211 грн. 89 коп., пеню в сумі 5727 грн. 14 коп. ( згідно відмітки господарського суду), згідно штемпелю почтового відділення на конверті позовну заяву надіслано до суду 29.01.09.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України, встановлено, поняття позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. З ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)(скорочена спеціальна позовна давність).

Таким чином, керуючись п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України, за вимогами, заявленими у позові в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5727 грн. 14 коп. за період з 16.06.09 по 15.12.09., тобто, перебіг строку позовної давності в цій частині позовних вимог закінчився.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) початок перебігу позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про стягнення неустойки.

На підставі викладеного, позивач, в порушення вимог ст. ст.256, 258 ЦК України, звернувся з даним позовом в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5727 грн. 14 коп. за період з 16.06.09 по 15.12.09 після спливу строку позовної давності, що згідно ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові в цій частині.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду з даною позовною заявою в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5727 грн. 14 коп. за період з 16.06.09 по 15.12.09 сплинув строк позовної давності на право даної вимоги.

У задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5727 грн. 14 коп. за період з 16.06.09 по 15.12.09 слід відмовити.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 20506 грн. 75 коп. за період з жовтня 2007 року по листопад 2009 року, 3% річних в сумі 3211 грн. 89 коп. за період з 05.10.07 по 15.12.09, відповідно до п.2 ст.625 ЦК України.

З огляду на наведе вище, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 1590 грн. 14 коп. за період з жовтня 2007року по листопад 2009року, 3% річних в сумі 186 грн. 22 коп. за період з 05.10.07 по 15.12.09 є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних слід відмовити.

          За таких обставин, позов слід визнати обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення частково.

У судовому засіданні 01.06.2010 за згодою представників судового процесу була оголошена лише вступна та резолютивна частина рішення.

Відповідно до ст. ст.44,49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526,625 ЦК України, ст.ст.173,193 ГК України, ст.ст. 44,49,77,82,84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Рубіжне виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Рубіжанської міської ради, м.Рубіжне Луганської області, вул. Менделеева,49, код ЄДРПОУ 32026192 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанський Краситель», м. Рубіжне Луганської області, пл. Хіміков,2, код ЄДРПОУ 32803997 борг у сумі 739 грн. 83 коп., 3% річних в сумі 186 грн. 22 коп., інфляційних нарахувань в сумі 1590 грн. 14 коп., витрати по держмиту 25 грн. 16коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 07 грн. 07 коп., видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення –07.06.2010

Суддя                                                                                           Г.М. Батюк