Рішення № 99770289, 17.09.2021, Михайлівський районний суд Запорізької області

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/1260/19

Провадження № 2/321/51/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.09.2021 смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кравченко Н.О.

за участю:

секретаря судового засідання Цаплі Г.В., Засько О.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мельникової Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів за депозитним вкладом,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приват Банк» про стягнення коштів, обґрунтовуючи позовні вимоги таким.

08.12.2013 року між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» було укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000,00 грн., строком на 12 місяців під 21% річних. Згідно договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено строком на 12 місяців, тобто до 08.12.2014 року включно. Впродовж дії договору здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01.01.2014 року сума вкладу поповнена на 2000 грн.; 03.01.2014 року на 1000 грн.; 11.01.2014 року на 11.02 грн.; 04.02.2014 року на 7000 грн.; 07.02.2014 року на 1990,05 грн.; 11.03.2014 року - 0,50 грн.; 11.03.2014 року - 17,70 грн., внаслідок чого загальна сума депозитного вкладу станом на 05.08.2014 року складає 20 650 грн. Відповідно до умов Договору його дія припиняється з виплатою Вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, нарахованими відповідно до умов договору. Проте, по закінченні строку Договору йому не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами. Відповідно до умов Договору, вкладник має право достроково розірвати Договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти йому не було повернуто. Відповідач не належним чином не виконав свої зобов`язання щодо повернення позивачеві вкладу за договором строкового банківського вкладу (депозиту), в наслідок чого утворилась заборгованість, до складу якої входить: 20650 грн. - сума депозитного вкладу; 23 498,58 грн. – сума відсотків за користування вкладом за період (з 01.03.2014 року до 01.08.2019 року); 2837,82 грн. – 3% річних за ст. 625 ЦК України; 21122,78 грн. – інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України; 1035804 грн. – пеня за ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього: 1080414,60 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали. Позивач пояснив, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення вкладу та нарахованих відсотків, проте отримував неодноразові відмови, оскільки депозит було поповнено в відділенні банку в м. Севастополі, діяльність яких в 2014 року припинена у зв`язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією. Проте, наявність укладеного між сторонами договору та сума внесеного позивачем вкладу підтверджується наявними в нього первинними документами, тому така позиція відповідача є протиправною, у зв`язку з чим він просить стягнути з нього не тільки суму вкладу з нарахованими відсотками, а і суми за невиконання грошових зобов`язань, передбачені ст. 625 ЦК України, а також пеню за ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

В судовому засідання представник відповідача заперечувала проти задоволення позову до АТ «Приватбанк», обґрунтовуючи тим, що за даним депозитом зобов`язання було переведено на ТОВ ФК «Фінілон» згідно договору б/н від 17.11.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» та з посиланням на відсутність вимоги позивача щодо повернення депозиту, а відтак і відсутності відповідальності за прострочення виконання зобов`язань. Представник відповідача вважає наданий лист від 25.11.2014 року за № 20141113/1985 327189 13.11.2014 р. за підписом провідного спеціаліста Г.В.Чорної, наданий позивачем неналежним доказом.

Також у відзиві на позовну заяву від 01.10.2019 року, який підтримувався при розгляді справи до 28.01.2021 року відповідачем зазначалося, що рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-ЗЗ/І від 21.04.2014 року було припинено з 21.04.2014 року діяльності на території АР Крим ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, що унеможливлювало діяльність відокремленого підрозділу банку на території АР Крим та міста Севастополя — Філії “Кримське РУ ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”. Відповідно до Протоколу засідання Правління ПАТ КБ ПРИВАТБАНК від 15.05.2014р№18 було прийнято рішення про припинення діяльності усіх відокремлених підрозділів Кримської філія ПАТ КБ ПРИВАТБАНК на території АР Крим. Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” на території АР Крим та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після її окупації. На підставі ст.ст. 626-639, 1058, 1059, 1068 Цивільного кодексу України, п. 8 глави 2 розділу III Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, та п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року №516 письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. У зв`язку з тим, що договір банківського вкладу вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу), підтвердженням укладення договору є наявність оригіналу договору та касових документів, що підтверджують факт внесення коштів на банківській рахунок. Крім того, підлягає підтвердженню факту знаходження грошових коштів на банківських рахунках на час звернення позивача до суду. Так як матеріали справи вказаних документів (договору, касового документу) не містять, представник відповідача зазначає про недоведеність факту виникнення між ним та банком правовідносин за договором банківського вкладу. На підтвердження наявності грошових коштів на банківському рахунку позивачем надається виписка № ID1001245327 від 05.08.2014 року, що видана начальником департаменту по координації роботи Кримського РУ після відкликання НБУ банківської ліцензії у відокремлених підрозділів відповідача, що розташовані на території АР Крим, а отже й припинення діяльності відокремлених підрозділів банків, що є не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України, оскільки отримана із порушенням порядку встановленого законом. Стосовно стягнення 3% річних, інфляційних втрат зазначалося, що так як за договором банківського вкладу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, однак, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до банку із відповідною вимогою, а відтак у банку не виникав обов`язок повертати грошові кошти, що свідчить про відсутність будь-якого прострочення виконання зобов`язання зі сторони банку та неможливість застосування ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач звернувся до суду 02.09.2019 року, здійснивши розрахунок 3% річних, інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 2014 року по 01.08.2019 рік, що виходить за межі загальної позовної давності – три роки. Крім того, позивачем здійснено розрахунок пені за період 1672 дні, що виходить за межі спеціальної позовної давності — за один рік. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 759/13827/15 зазначає про невірність розрахунку позивачем пені, так як при визначенні пені в розмірі 3% вартості фінансової послуги з 07.03.2018 року по 07.03.2019 року - необхідно виходити з наступного розрахунку: період розрахунку - 365 днів; сума грошового зобов`язання — 20650,00 грн.; відсоткова ставка за договором (вартість фінансової послуги за 1 рік) — 21% річних (інформація про відсоткову ставку отримано із змісту позовної заяви); вартість фінансової послуги за 1 день — 21 : 365 дн. = 0,0575342466 %. Таким чином, 3% вартості фінансової послуги складає: 0,0575342466% (значення рахується як відсотки) х 20650,00 грн. х 3% х 365 дн. = 130,09 грн. Отже, сума пені, відповідно до ч. 5 ст. 10 "ЗУ Про захист прав споживачів" має складати — 130,09 грн. Також зазначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 1035804,00 грн. (при заявленому розмірі вкладу — 20650,00 грн.), яка є явно завищеною та не відповідає передбаченим ч.3 ст. 509 та ч.ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам, що надає право суду її зменшити. На підставі Федерального Закону РФ № 39-Ф3 “Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя”, зобов`язання за договорами, укладеними між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” в особі Кримської філії та кримськими клієнтами, виконує саме АНО “ФЗВ” за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АР Крим та міста Севастополь, та яке було конфісковано та націоналізовано окупаційною владою. На підставі викладеного просить застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення неустойки (пені), 3% річних, інфляційних втрат, відмовити у задоволенні позову у випадку недоведеності вимог. У випадку задоволення вимог позивача зазначити судом у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню в установленому законом порядку. Надалі, при розгляді справи 21.01.2021 року в судовому засіданні представником відповідача залучено у якості третьої особи ТОВ ФК «Фінілон» та згідно пояснень за даним депозитом укладено договір про переведення боргу 17.11.2014 року, а відтак АТ КБ «Приватбанк» не має відповідати за даним зобовязанням.

Представник третьої особи ТОВ ФК «Фінілон», повідомлений належним чином згідно зворотних повідомлень, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком.

Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Статтями 629, 525, 526 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Діяльність відокремленого підрозділу відповідача на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя було припинено постановою правління Національного банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06 травня 2014 року № 260. Згідно з пунктом 5 цієї постанови банкам, серед яких зазначено і ПАТ КБ «ПриватБанк», визначено припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документу, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Статтею 1064 ЦК України установлено, що укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунку за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунку, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Отже, операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, а також Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до пункту 4.14. Положення емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунку під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі 201/8674/14-ц. доказом укладення такого договору.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, є безпідставними, оскільки договір банківського вкладу укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичною особою, а не з його кримською філією. Відтак у відповідача повинна бути у наявності вся необхідна інформація за вказаними договорами.

Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058,1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Відповідачем не надало доказів, які б свідчили про те, що між сторонами не укладався договір депозитного вкладу, не відкривався рахунок за цим договором, не надходили грошові кошти до банку, як і доказів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вказаній справі майном позивача є грошові кошти.

З огляду на зазначене, власник рахунку мав легітимні очікування на видачу вкладу на його вимогу, тобто, законні очікування щодо здійснення права власності.

Так, судом встановлено, що 08.12.2013 року між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» було укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000,00 грн., строком на 12 місяців під 19% річних. Згідно договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено на строк 12 місяців, тобто до 08.12.2014 року включно. Згідно додаткової угоди від 08.12.2013 року на час депозиту встановлюється надбавка у вигляді 2 % річних (а.с. 76-77).

Впродовж дії договору, здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01.01.2014 року сума вкладу поповнена на 2000 грн.; 03.01.2014 року на 1000 грн.; 11.01.2014 року на 11.02 грн.; 04.02.2014 року на 7000 грн.; 07.02.2014 року на 1990,05 грн.; 11.03.2014 року - 0,50 грн.; 11.03.2014 року - 17,70 грн.

Внаслідок чого, загальна сума депозитного вкладу складає 20 650 грн., що підтверджується не тільки випискою № ID1001245327 від 05.08.2014 року, виданою начальником департаменту по координації роботи Кримського РУ (а.с. 6-8), а й оригіналами квитанцій про поповнення рахунку № НОМЕР_1 , які не викликають сумніву в їх належності та допустимості, враховуючи вищевикладену позицію суду (а.с. 78).

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно листа-відповіді, копію якого завірено належним чином адвокатом Ніконенком О.О. згідно ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», наданої провідним спеціалістом з розробки технологій ГО Г.В.Чорної ПАТ КБ «Приватбанк» повідомляє пана ОСОБА_1 , що на його вимогу: «Прошу Вас виплатити грошові кошти з мого депозитного вкладу № SАМDNWFD0070030042700 який було відкрито на території АР Крим», яке отримано 13.11.2014 року, банк приносить вибачення й з розумінням поставитися до ситуації у зв`язку із окупацією (т.2 а.с.58). суд визнає даний доказ допустимим та бере до уваги дату звернення позивача з вимогою про повернення вкладу – 13.11.2014 року.

Згідно п.5 Договору у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору. у п.6 даного договору зазначено, що, якщо договір розривається до спливу строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу, за неповний строк вкладу проценти нараховуються та сплачуються за зниженою ставкою. Розмір зниженої процентної ставки договором не визначений.

На вимогу позивача ОСОБА_1 вклад не повернуто, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні.По закінченні строку Договору 08.12.2014 року позивачу також не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до умов Договору, вкладник має право достроково розірвати Договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не було йому повернуто.

Відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення позивачеві вкладу за договором строкового банківського вкладу(депозиту) в наслідок чого утворилась заборгованість сплати суми вкладу та нарахованих відсотків, які підлягають стягненню з відповідача.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за процентами, які останній раз нараховувались 08.03.2014 року, тобто за лютий 2014 року. Отже, в 2014 році належало нарахуванню та сплаті проценти за період з березня по грудень 2014 року. Крім того, підлягають сплаті проценти за період з січня 2015 року по липень 2019 року. Вказаний розрахунок відповідачем в судовому засіданні не спростований. Кількість місяців, за які банк зобов`язаний сплатити проценти за користування вкладом, складає 65 місяців (з 01.03.2014 року до 01.08.2019 року), 65 місяців = 1978 днів. 21% річних : 365 днів = 0,05753 % в день20650 грн * 0,05753% *1978 днів = 23 498,53 коп. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи, що депозит підлягав поверненню 08.12.2014 року, кількість днів прострочення - 2014 рік - 23 дн.; з 01.01.2015 - 01.08.2019 року = 1672 дн.; 3% : 365 = 0,0082191781 % / день20650 грн * 0,0082191781% * 1672 днів = 2837,82 грн, Індекс інфляції складає 20650 грн * 143,3% (2015 рік)* 112,4% (2016 рік) * 113,7% (2017 рік)* 109,8 % (2018 рік) * 100,6% (середній індекс інфляції за період січень-липень 2019 року) = 21 122.78 грн.

Суд з таким розрахунком погодитись не може.

Судом встановлено, що позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13.11.2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення ч. 5 Договору, а саме - 15.11.2014 року.

Оскільки банк, отримавши лист від вкладника про повернення депозиту, договір вкладу б/н від 08.12.2013 року не був прологований.

Законом передбачено обов`язок банку разом з поверненням вкладу (депозиту) виплатити і нараховані проценти. Тобто, не допускається затримання виплати процентів за вкладом, одностороння відстрочка чи розстрочка виплати процентів за вкладом. У випадку таких дій з боку банку вкладник має право захистити свої права у передбаченому законом порядку (глава 3 Цивільного Кодексу України).

Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про закриття рахунку.

Враховуючи, що договором вкладу від 08.12.2013 року визначено ставку нарахування процентів за вкладом у розмірі 19%, до визначеної дати банком повинні нарахуватися 19% річних, оскільки положення додаткової угоди про збільшення процентної ставки з урахуванням дострокового розірвання договору застосовуватись не може, а зменшена договором не визначена.

Згідно ч. 6 ст. 1061 ЦК України Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

Таким чином, сума банківського вкладу на момент розірвання договору з 11.03.2014 року по 15.11.2014 року, у відповідності до ч.6 ст. 1061 ЦК України склала:

За березень: 20650 грн.*19%:365дн*20дн.=214,99грн, тобто на 01.04.2014 р. місяць (за перший квартал)

Сума депозиту, станом на кінець першого квартала 20650+214,99=20864,99 грн.

З 01.04.2014р по 3106.2014 р (за другий квартал) :

20864,99*19%:365дн.*92дн=988,37грн

Сума депозиту, станом на 01.07.2014 року 20864,99+988,37 грн= 21853,36 грн.

З 01.07.2014 року по 30.09.2014 року (за третій квартал):

21853,36*19%:365*92=1046,57грн.

Сума депозиту, становм на 01.10.2014 року 21853,36+1046,57 грн= 22899,93 грн.

З 01.10.2014р. по 15.11.2014 р (частина четвертого кварталу):

22899,93 грн*19%:365*46=548,34грн

Сума депозиту з процентами з урахуванням капіталізації на 15.11.2014 року склала 548,34+22899,93 грн=23448,27грн., з яких сума депозиту 20650 грн та % з капіталізацією 2798,27 грн., які не були повернуті на вимогу позивача та підлягають стягненню на користь позивача.

Отже, суд вважає, що після розірвання договору з 16.11.2014 року та неповернення внеску, для подальшого розрахунку вважається встановленою сума у розмірі 23448,27 грн, враховуючи вищевикладене.

Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Укладений сторонами договір не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань після закінчення терміну його дії.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Банку на користь вкладника 8 388, 2 доларів США, суд першої інстанції виходив із загальної відсоткової ставки 9,5% річних, передбаченої договором банківського вкладу.

Проте слід звернути уваги на те, що станом на 27 січня 2017 року договір банківського вкладу розірвано, що встановлено іншим судовим рішенням, умовами договору розмір процентів, які банк повинен сплачувати вкладнику по закінченні строку договору не визначено, а отже у відповідності до ч.2 ст.1070 ЦК України банк має сплатити вкладнику проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до Наказу №7 від 05.01.2004 голови Правління Банку відсоткова ставка по вкладам «На вимогу» становила 1% річних. Комітетом управління активами і пасивами Банку рішенням від 25.04.2017 з 04.05.2017 відсоткова ставка по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті по рахунку «На вимогу» встановлена у розмірі 0,01% річних.

Відтак проценти за період після розірвання договору банківського вкладу у період з 16 листопада 2014 року по 04 травня 2017 року повинні розраховуватися за ставкою 1% річних:

23448 грн*1%:365дн*900дн=578,17 грн;

З 05.05.2017 по 01.08.2019 року у розмірі 0,01% річних: 23448,27грн * 0,01% х : 365*785дн=5,04 грн.

Тобто сума відсотків, нарахованих до розірвання договору і після разом складає 2798,27грн + 578,17грн+5,04грн= 3381,48 грн.

Стосовно частини позовних вимог про стягнення 3% річних за ст. 625 ЦК України, суд відмічає таке.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто, будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору є грошовим зобов`язанням.

Саме до останнього виду грошових зобов`язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору - сума вкладу.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України , а тому поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договорів банківських вкладів, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності.

Отже, враховуючи вищевикладене, 3% річних, відповфідно до положень ст. 625 ЦК України, складає: 23448,27 грн (не виплачені з моменту вимоги і до закінчення строку дії договору вкладу та знаходились у користуванні банку з 16.11.2014 року по 01.08.2019р.)*3% :365дн*1718 дн= 3311,02грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення пені за ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» суд звертає увагу на таке:

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі №6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі №6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі №6-2128цс16.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини та необхідність стягнення з відповідача пені на користь позивача.

Відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Згідно зі статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою (постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16).

Відповідно до правової природи пені позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що на час вирішення справи кошти банку позивачу не повернуті, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач мав право на стягнення пені, нарахованої у межах річного строку позовної давності до звернення до суду.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що цей розмір значно перевищує розмір збитків.

Так, сума пені за період з 01.08.2018 року по 01.08.2019 року(дату звернення) у розмірі 3% за кожен день згідно ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» складає:

23448,27 грн*3%:365*365 дн=256758,56 грн з урахуванням заявленого відповідасем застосування полождень ст. 551 ЦК України та правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справах № 761/26293/16-ц, №757/32522/17-ц, № 757/49408/18-ц, стягненню підлягає сума в розмірі заборгованості за депозитом із відсотками (нарахованими на день розірвання договору), що дорівнює 23448,27 грн (20650грн+2798,27 грн)

Також, Індекс інфляції складає 1123,03 грн (23448,27грн * 143,3% (2015 рік)* 112,4% (2016 рік) * 113,7% (2017 рік)* 109,8 % (2018 рік) * 100,6% (середній індекс інфляції за період січень-липень 2019 року) = 24571,3 грн., з яких сума інфляції 24571,30 грн-23448,27грн=1123,03 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи невиконання відповідачем грошового зобов`язання до теперішнього часу, його заява про застосування строку позовної давності до вимог про відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України, не ґрунтується на законі.

Згідно ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Відповідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі Zolotas проти Греції №2 Європейський суд з прав людини зазначив наступне: "Якщо особа, кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберегти і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ним правом».

Відмовляючи повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною.

У статті 1 першого Протоколу вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не повернув кошти позивачу, внесенні ним на банківський рахунок, а тому суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту шляхом стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 51913,80 грн., з яких 20650 грн. – сума депозитного вкладу, 2798,27 грн. – відсотки за вкладом за період з 11.03.2013 року по 15.11.2014 року, 583,21 грн – відсотки за період з 16.11.2014р. по 01.08.2019 року (відсотки за депозитний вклад за період з 11.03.2014 по 0.08.2019 року – 3381,48 грн.), 3% за ст. 625 ЦК України складає 3311, 02 грн, 1123,03 грн. – індекс інфляції, 23448,27 грн. – пеня відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» із застосування положень ст. 551 ЦК України.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не грунтуються на вимогах діючого законодавства.

При цьому, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, на підставі яких він заперечує проти позовних вимог в частині відповідальності ТОВ ФК «Фінілон», суд вважає зазначити наступне.

Доводи відповідача, що саме ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківські вклади замість ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», є безпідставними та не ґрунтуються на законі виходячи з наступного.

Відповідно до ст.520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.3 ст.205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Депозитний договір № SAMDNWFD 0070030042700 від 08.13.2013 не містять положень про внесення змін про переуступку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» банківського вкладу іншим особам шляхом мовчання.

Відповідно до ч.1 ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.2 ст.1059 ЦК України, у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Отже, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що Договір про переведення боргу №б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень ч.1 ст.520, ч.1 ст.654, ч.2 ст.1059 ЦК України.

Відповідно до ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 5 ст.216 ЦК України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Велика Палата ВС в своїй постанові від 04.06.2019 за результатами розгляду справи №916/3156/17 дійшла наступного правового висновку: «68.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17 щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. 69.Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемний правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 70.Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 75.За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 76.Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження №14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав…».

Таким чином, для належного та ефективного захисту прав позивача з врахуванням позиції Великої Палати ВС викладеної в постанові від 04.06.2019р, не має необхідності окремо визнавати недійсним нікчемний «Договір про переведення боргу №б/н від 17.11.2014 р.

В той же час є слушним посилання відповідача на врахування податкового законодавства, а саме: пп. 164.2.8, 164.2.14 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, згідно яких сума відсотків на депозитні кошти та пені зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За таких обставин, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Так, позивач мав сплатити судовий збір в сумі 9605 грн., судом було задоволено позовні вимоги на 4,8 %, тому сума судового збору, підлягає стягненню з відповідача – 461,04 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, статтями 524, 526, 533, 610, 623, 625, 629, 1066, 1067, 1068, 1070, 1074, 1075 ЦК України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів за депозитним вкладом - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором від 08 грудня 2013 року № SAMDNWFD 0070030042700 в сумі: 20650 грн. - сума депозитного вкладу; 2798,27 грн. – відсотки за вкладом за період з 11.03.2013 по 15.11.2014 рр., три проценти річних за ст. 652 ЦК України з 15.11.2014 по 01.08.2019 рр. в сумі 3311,02 грн., індекс інфляції - 1123,03 грн.; пеня відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - 23448,27 грн., а всього: 51330 (п`ятдесят одна тисяча триста тридцять) грн. 59 коп.

Сума відсотків на депозитні кошти та пеню зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 456 (чотириста п`ятдесят шість) грн. 24 коп.

Дата складання повного тексту рішення - 21.09.2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Никоненко Олег Олександрович, РНОКПП НОМЕР_3 , місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 27, оф. 84.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», код ЄДРПОУ 38920700, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, 29-А.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду через Михайлівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області Н.О. Кравченко