Рішення № 99760941, 20.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2021 року №640/8235/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мамедової Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта", (далі - позивач), до Головного управління ДФС у Запорізькій області, (далі - відповідач-1), Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 "Про проведення фактичної перевірки" від 26.12.2018 року №4392; (далі - оскаржуваний наказ);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.01.2019 року №0000391405 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12068,68 грн., прийняте відповідачем-2, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2019 року, після усунення недоліків адміністративного позову на виконання ухвали суду від 17.05.2019 року, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику осіб.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем 1 було протиправно проведено фактичну перевірку діяльності АЗС позивача, та невірно здійснено заміри залишків пального на АЗС, що призвело до прийняття протиправного та необґрунтованого податкового повідомлення-рішення.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що відповідчем 1 на підставі звернення Токмацької місцевої прокуратури проведено фактичну перевірку АЗС та виявлено порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо зобов`язання суб`єкта господарювання вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку, що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що перевірка була проведена в межах визначених чинним законодавством, а виявлені порушення обґрунтовано стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

28 січня 2019 року відповідачем 2 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000391405, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 12068,68 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту фактичної перевірки від 08.01.2019 року № 0001/08/01/14/00135390 проведеної Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Запорізькій області, відповідно до якого відповідачем 1 виявлено порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Суть порушення: порушено ведення в порядку, встановленому законодавством обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснення продажу лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Згідно з вказаним актом перевірки, облік ПММ на АЗС ведеться в літрах, приведених до температури 15 С. Різниця залишків запасів ПММ за даними обліку станом на 27.12.2018 р. та фактичними залишками запасів ПММ з урахуванням похибки становить загальну суму 6034,34 грн., зокрема, різниця залишків бензину марки "А-95" - на суму 3468, 98 грн., марки А-92" - на суму 2565,36 грн.

Позивач не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 28.01.2019 року № 0000391405 оскаржив його до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 11.04.2019 року № 16968/6/99-99-11-08-01-251 відмовлено позивачу у задоволені його скарги та залишено оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Позивач не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та наказом, вважаючи їх такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки, визначено положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу.

Відповідно до п. 75.1.3. ст. 75 Податкового кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до положень підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Згідно положень пункту 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 1 була здійснена фактична перевірка автозаправної станції № 07/125 ПАТ «Укрнафта», що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Гуляйполе, вул. Донецька, 35 згідно наказу № 4392 від 26.12.2018 р. Про проведення фактичної перевірки.

Підставою проведення фактичної перевірки у вказаному наказі відповідачем визначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Зазначеним підпунктом передбачено, що фактична перевірка здійснюється у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Як вбачається з відповіді відповідача-1 від 10.01.2019 р. № 201/1 на лист позивача, підставою для проведення фактичної перевірки відповідно підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України стала вимога Токмацької місцевої прокуратури.

З вказаної вимоги від 13.12.2018 року № 1.2-5518-18, вбачається, що Гуляйпільським відділом Токмацької місцевої прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42018081350000257 від 10.10.2018 року за частиною 1 статті 272 Кримінального кодексу України за фактом незаконної діяльності АЗС/АГЗП на території Гуляйпільського району, з метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин кримінального провадження прокуратура просить відповідача 1 вжити заходи державного контролю (провести перевірку) щодо дотримання податкового законодавства на автозаправних станціях ПАТ «Укрнафта» та інших суб`єктів господарювання.

Як вже зазначалось вище, відповідно до положень статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється у разі наявності та/або отримання інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Так з вимоги Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області від 13.12.2018 року не вбачається фактів щодо можливих порушень на автозаправній станції № 07/125 ПАТ «Укрнафта» вимог законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що інформація на підставі якої (начебто) прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Податковим органом не доведено, що саме ця вимога та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття спірного наказу, відсутня інформація, що в даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме в формі фактичної перевірки.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №520/1304/2020 та від 04 грудня 2018 року у справі 820/4894/18.

Відповідно до вимог пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Згідно з абзацом третім п.81.1 ст.81 Податкового кодексу, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення ст.ст. 75-81 Податкового кодексу, суд приходить до висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз.3 п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Дослідивши зміст спірного Наказу від 26.12.2018 року №4392, судом встановлено відсутність у тексті спірного наказу інформації, яка свідчила б про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, та у зв`язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.

Також, суд зазначає, що у спірному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки, а саме ст.20 та п.п.80.2.2. п.80.2 ст.80 Податкового кодексу.

Також відповідачем-1 не доведено, що саме вимога Токмацької місцевої прокуратури та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття спірного наказу, відсутня інформація, що в даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме в формі фактичної перевірки.

За таких умов, суд погоджується з позицією позивача, що відповідач 1 здійснюючи фактичну перевірку порушив вимоги статті 80 ПК України, не мав обґрунтованих підстав для її проведення.

Таким чином суд дійшов до переконання про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу відповідача-1 "Про проведення фактичної перевірки" від 26.12.2018 року №4392.

Що стосується позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.2019 року №0000391405, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем 2 на підставі акту фактичної перевірки від 08.01.2019 року № 0001/08/01/14/00135390.

Так, розглядаючи даний адміністративний спір, суд враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 від 21 лютого 2020 року відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Відповідно до положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаних постановах Верховного Суду.

В даному випадку, судом встановлено, що контролюючим органом порушено порядок проведення податкової перевірки, наказ відповідача-1 "Про проведення фактичної перевірки" від 26.12.2018 року №4392 є протиправним та підлягає скасуванню, відтак, Акт (довідка) фактичної перевірки від 08.01.2019 року № 0001/08/01/14/00135390 є недопустимим доказом, а висновки вказаного акту фактичної перевірки не можуть бути покладені в основу жодних рішень контролюючого органу, в тому числі і в основу спірного податкового повідомлення-рішення від 28.01.2019 року №0000391405.

За таких обставин, у зв`язку із встановленням порушення порядку проведення податкової перевірки, суд не досліджує зміст виявлених порушень, оскільки такі виявлено з порушенням встановленої процедури.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Водночас, 15.07.2019 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про відшкодування позивачу витрат на проведення експертизи у розмірі 8 000 грн.

На підтвердження здійснення таких витрат позивачем надано експертний висновок від 12.07.2019 року та квитанцію про оплату від 05.07.2019 року на суму 8 000 грн.

Водночас, суд не вбачає наявності підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на наступне.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин третьої - восьмої статті 137 КАС України:

- Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

- У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

- Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

- Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

- У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

- Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 1, 6, 7, 9 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 відповідно до яких, передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

При цьому, відповідно до частини першої - третьої статті 101 КАС України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частинами 1, 6, 7 статті 104 КАС України встановлено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

При цьому, згідно частини першої стаття 106 КАС України, експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться на замовлення учасника справи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Положення статті 137 КАС України передбачають, що судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Учасниками справи є, зокрема, сторони, треті особи (частина перша статті 42 КАС України). Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 46 КАС України).

Таким чином КАС України встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача до розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на підготовку експертного висновку.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року № 824/647/19-а.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області "Про проведення фактичної перевірки" від 26.12.2018 року №4392.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.01.2019 року №0000391405, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, Запорізька обл. м. Запоріжжя, просп. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)

5. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, код ЄДРПОУ 39440996).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова