Рішення № 99760940, 19.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2021 року №640/12911/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мамедової Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейко Україна" до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейко Україна", (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві, (далі - відповідач), про скасування податкового повідомлення-рішення №0307681209 від 10 квітня 2019 року, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику осіб.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким збільшено розмір податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб та застосовано штрафні санкції, оскільки позивачем вірно розраховано вказаний податок та не допущено порушень вимог законодавства при його визначенні за 2019 р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, оскільки позивачем занижено податкове зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб за 2019 р., що встановлено у відповідному акті камеральної перевірки, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

18 березня 2019 року відповідачем було проведено камеральну перевірку податкової декларації ТОВ «Тейко Україна» з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019 рік, за результатами якої складено акт № 74/26-15-12-09-19/36038285.

На зазначений акт перевірки позивачем було подано заперечення, однак листом ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2019 року № 66436/10/26-15-12-09-18 повідомлено позивачу про відмову у задоволенні його заперечень.

Також, 19.04.2019 року позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 10.04.2019 року № 0307681209 яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 288.5 статті 288, пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, п. 4.3. договору оренди земельної ділянки від 05.11.2018 р. та збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 304 790,10 грн., з яких 203 193,40 грн. збільшення податкових зобов`язань, а 101 596,70 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з таким податковим повідомлення-рішенням відповідача, позивач звернувся до ДФС України зі скаргою.

Так, рішенням ДФС України від 20.06.2019 року № 28194/6/99-99-11-06-01-25 позивачу відмовлено у задоволені скарги та залишено в силі оскаржуване податкове повідомлення рішення.

Позивач не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його таким, що порушує його законні права та інтереси, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Приписами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, та є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється систематичний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 36.1 статті 36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку-тягне за собою накладання на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання.

Згідно пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Так, згідно підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

При цьому, згідно положень пункту 288.1 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 286.1 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 288.2 статті 288 ПК України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.3 статті 288 ПК України, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Так, пунктом 289.1 статті 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно пункту 288.7 статті 288 ПК України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Відповідно до пункту 285.1 статті. 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Крім того, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

При цьому, згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (у редакції що діє з 01.01.2018), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Як визначено пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України та пункту 13.5. статті 13 Положення про плату за землю в місті Києві розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3% нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

Отже, ПК України та Положення про плату за землю в місті Києві визначає тільки обмеження щодо максимального та мінімального розміру орендної плати за землю. За цим виключенням, питання щодо розміру орендної плати регулюються виключно договором оренди, про що свідчать і положення статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до статей 13, 21, 31, 33 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Порядок подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, а також обчислення та справляння податків і зборів затверджено постановою КМУ від 21.12.2011 року № 1386.

Так, згідно пункту 4 зазначеного вище порядку Держгеокадастр та Міністерство юстиції України подає до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, в тому числі Держгеокадастр надає інформацію про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельне ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласники земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності) а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Відповідно до пункту 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051 держателем Державного земельного кадастру та його ведення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи, зокрема Головне управління Держгеокадастру у м. Києві.

Як вбачається з матеріалів справи між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Сітібуд» та ТОВ «Тейко Україна» укладено Договір оренди земельної ділянки від 05.11.2018 року (зареєстровано в реєстрі за № 1254).

Відповідно до пункту 4.2 вказаного Договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 5 (п`яти) відсотків від її нормативно грошової оцінки.

Окрім того, сторонами зазначеного вище Договору в порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724, було укладено розрахунок від 10.08.2018 року № Ю-42809 відповідно до якого розмір орендної плати встановлено на рівні 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, позивач керуючись зазначеними вище положеннями Договору задекларував податок на землю із розрахунку 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Натомість відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення керувався пунктом 4.3 Договору оренди земельної ділянки від 05.11.2018 року, відповідно до якого : «у випадку, якщо протягом п`яти місяців з моменту набрання чинності рішенням Київської міської ради, зазначеним у підпункту 1.1 цього Договору, Орендарями не вчинено необхідних та достатніх дій, спрямованих на укладення цього Договору згідно з чинним законодавством, то розмір річної орендної плати (зазначений у пункту 4.2 Договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладення договору оренди землі, встановлюється у подвійному розмірі, але не більше 12 % від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки».

Водночас, суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи рішення про передачу позивачу земельної ділянки в оренду прийнято Київською міською радою 06.07.2017 року.

26.07.2017 року позивач звернувся з листом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) з проханням підготувати відповідний договір оренди, тобто саме з цієї дати позивач, як орендар почав вчиняти дії щодо укладення договору оренди.

Натомість, відповідачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства при визначенні орендної плати з юридичних осіб за 2019 р. згідно договору від 05.11.2018 р. та не вчинення позивачем необхідних та достатніх дій, спрямованих на укладення Договору оренди земельної ділянки згідно з чинним законодавством, а посилання на те, що укладення Договору відбулось у строк більш ніж 5 місяців з дня прийняття відповідного рішення Київрадою є необґрунтованим, адже зволікання з його укладенням могло бути спричинене і діями орендодавця чи іншими обставинами, що не залежали від волі позивача.

За таких умов, суд дійшов до переконання про необґрунтованість збільшення відповідачем податкових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій, та відсутність порушення позивачем вимог чинного законодавства та положень п. 4.3. договору оренди земельної ділянки від 05.11.2018 р. у 2019 р. при визначенні орендної плати з юридичних осіб за спірний період.

Відтак суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0307681209 від 10 квітня 2019 року та його скасування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивачем надано достатні та належні докази в обґрунтування позовних вимог.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейко Україна" (місцезнаходження: 08130, Київська обл., с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 2) до Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про скасування податкового повідомлення-рішення №0307681209 від 10 квітня 2019 року задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0307681209 від 10 квітня 2019 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейко Україна" (місцезнаходження: 08130, Київська обл., с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 2, код ЄДРПОУ 36038285) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судовий збір у розмірі 4 571,86 грн. (чотири тисячі п`ятсот сімдесят одна гривня вісімдесят шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова