Рішення № 99714748, 29.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року Справа № 160/4335/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі за участю представників: позивача відповідача третьої особи Юхно І.В. Главчеві В.Ф. Смольнякової А.І. Стороженка А.І. Свистунова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,–

ВСТАНОВИВ:

23.03.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 24.02.2021 №23-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, або у разі її ліквідації на день судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування поданої позовної заяви позивач посилається на те, що за період роботи позивача на посаді слідчого ТУ ДБР до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» неодноразово вносились зміни, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ, було змінено правовий статус ДБР, що стало державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції (за раніше діючою редакцією Закону України «Про Державне бюро розслідувань» ДБР був центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції). Проте, зміни, внесені цим Законом, надають гарантії залишення на посадах слідчих, по яких (гарантій), у тому числі, входять визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Отже, звільнення Позивача у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового та начальницького складу прямо суперечить пп.4 п.3 Прикінцевих та Перехідних положень № 305-ІХ.

Крім того, позивач акцентує увагу, що під час роботи ОСОБА_1 надано доступ до інформації зі ступенем секретності «Цілком таємно» та «Таємно». Проте, відповідачем проігноровані гарантії працівників, які працюють в умовах режимних обмежень, на переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого Постановою КМУ від 15.06.1994 №414). Так, Позивачу не пропонувалося відповідачем обійняти посаду одного з 4 слідчих відділів ТУ ДБР у м. Полтаві (до змін у штатний розпис слідчих відділів було 3) або іншу рівнозначну посаду у ТУ ДБР у м. Полтаві. Також, Відповідач не надав пояснень щодо наявності вимог, яким не відповідав позивач на вказаній посаді. Не пропонування всіх рівнозначних посад та посади, яку обіймав Позивач до початку здійснення відповідачем процедури звільнення, на думку позивача, не може вважатися належним виконанням відповідачем обов`язку щодо вжиття заходів до переведення Позивача як працівника за його згодою на іншу посаду і є протиправним.

Позивач вважає, що сам факт внесення змін до штатного розпису державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. При цьому, звільненню Позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. Навпаки, у листопаді 2020 року за результатами щорічного оцінювання, відповідачем надано саму високу оцінку виконання завдань Позивачем на займаній посаді – «відмінно».

На думку позивача, в ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ передбачене право (а не обов`язок) керівника державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду, не може трактуватись як можливість прийняття рішення таким керівником на власний розсуд, без будь якого обґрунтування такого рішення. Проте, приймаючи рішення про звільнення Позивача, відповідач обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення з урахуванням наявності вакантної посади, обов`язки за якою Позивач виконував з листопада 2018 року та переважне право залишення на роботі у зв`язку з наявністю доступу до інформації зі ступенем секретності цілком таємно та таємно.

Позивач вказує, що фактично відбулося лише зміна назви посади Позивача, що не призвело до змін структури та завдань ТУ ДБР у м. Полтаві, а також не призвело до скорочення посади, яку обіймав Позивач. Кількість слідчих слідчих відділів не було скорочено, а навпаки, збільшено, розміри посадових окладів слідчих слідчих відділів залишилися також не зміненими. Зміна категорії посади не призвела до скорочення посад слідчих слідчих відділів ТУ ДБР у м. Полтаві при відсутності змін в посадових обов`язках, розміру посадового окладу, відсутності зміни правого статусу ТУ ДБР у м. Полтаві в 2020-2021 роках. Крім того, в організаційній структурі ТУ ДБР у м. Полтаві, займана Позивачем посада залишилась, але дещо змінилась її назва. При цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій слідчого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві, не існує.

Позивач наголошує, що станом на день звільнення Позивача, директор ТУ ДБР у м. Полтаві є особою начальницького складу ДБР та не є керівником державної служби, до повноважень якого не відноситься звільнення державних службовців. Оскільки директор ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_2 не є державним службовцем, його посада відноситься до осіб рядового та начальницького складу, тобто не займає вищу посаду державної служби в ТУ ДБР у м. Полтаві (ця особа взагалі не є державним службовцем), то повноважень відповідно до статті 17 Закону України «Про державну службу» звільняти державних службовців категорії «В» та «Б» особа рядового та начальницького складу ДБР не має.

Разом із цим, на думку позивача, факт прийняття ним Присяги державного службовця, замість складання Присяги особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань відповідно до вимог ч.1 ст.14-1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не змінює його особливого статусу особи рядового і начальницького складу – слідчого правоохоронного органу ДБР, який має спеціальне звання, виключний спосіб призначення на посаду, проходження служби, матеріального та соціального забезпечення, тобто відмінність від державного службовця.

Позивач також зазначає, що жодним Законом України щодо правоохоронних органів, статус слідчого будь-якого правоохоронного органу ніколи не відносився до державного службовця, оскільки це нівелює професійну самостійність слідчих правоохоронної системи України в цілому.

Позивач наголошує, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі п.1 ч.1, 4 ст.87 Закону України «Про державну службу», але з дещо відмінним формулюванням ніж закріплений в п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», а саме зазначено: «припинити державну службу та звільнити ... у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису». Проте, фактично, відбулась зміна категорії посади Позивача (а не скорочення посади) та введено посади іншої категорії. Стосовно зміни категорії посади без фактичного скорочення такої посади (кількість слідчих слідчих відділів не скорочено, а збільшено), та, як наслідок, наступне звільнення працівників, на думку позивача, Закон України «Про державну службу» не передбачає.

Крім того, позивачем вказано, що 09.11.2020 йому було вручене попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві. Проте в даному попередженні не зазначено дату, з якої Позивача належало звільнити з зазначених підстав. Ані по спливу 30 календарних днів (як то передбачено ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII), ані по спливу 2 місяців (як то передбачено ст. 49-2 Кодексу законів про працю) звільнення не відбулось, у зв`язку з чим попередження про звільнення без зазначення дати такого звільнення не дає підстав вважати, що Позивач був належним чином повідомлений про наступне звільнення.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що наявні всі підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу Відповідача в частині звільнення Позивача, як такого, що є протиправним та порушує права Позивача, у зв`язку з чим Позивач підлягає поновленню на посаді, різнозначній посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві.

Одночасно із позовною заявою позивачем було надано до суду заяву про забезпечення доказів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №160/4335/21; встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов; залучено Державне бюро розслідувань як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; встановлено третій особі 10-денний строк з дня вручення ухвали для подання до суду пояснень щодо позову або відзиву; справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні 19.04.2021 о 10:00 год.; витребувано від відповідача та третьої особи додаткові докази по справі.

15.04.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення підготовчого судового засідання у зв`язку з незакінченням строку на подання відзиву на позовну заяву та перебуванням представника ТУ ДБР у м. Полтаві в іншому судовому засіданні.

15.04.2021 до суду від третьої особи надійшло клопотання про призначення судового засідання у режимі відеконференції поза межами суду за допомогою системи «EasyCon».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 відмовлено у задоволенні заяви представника Державного бюро розслідувань про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

19.04.2021 в підготовче судове засідання представники учасників справи не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання учасники справи були повідомленні належним чином, про що свідчать матеріали справи. Судом за клопотанням відповідача з метою забезпечення права на подачу відзиву на позов відкладено підготовче судове засідання до 11.05.2021 об 11:00 год.

21.04.2021 до суду від Державного бюро розслідувань (далі – ДБР) надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких третя особа просила суд відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на те, що після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019, яким змінено правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, розпочато ряд комплексних заходів для удосконалення організації та діяльності ДБР, як структурно-організаційного, процедурного так і кадрового характеру, у зв`язку з чим, наказом ДБР від 08.07.2020 №323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Зазначеним переліком передбачено, що посади директора та заступників директора територіальних управлінь, які належали до посад державної служби, заміщуються посадами рядового та начальницького складу із присвоєнням граничних спеціальних звань за цими посадами. Надалі, наказом ДБР від 15.10.2020 №583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 №323 та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу.

Третя особа посилається на те, що на підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та подання відповідача №15094/15-10 про затвердження нової структури та численності територіального управління, наказом ДБР від 15.10.2020 № 581 в.о. Директора полковник ДБР ОСОБА_3 затвердив нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Полтаві; наказом ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК (з урахуванням змін, внесених наказом ДБР від 30.12.2020 № 303 ДСК) затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, які вводяться в дію з 01.03.2021. Так, згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві, в тому числі посаду, яку обіймав позивач – слідчий першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), виведено із штатного розпису, водночас, до штатного розпису введено нові посади (іншої категорії) – рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), а саме 13 штатних посад слідчих скорочено. У результаті змін структури та штатного розпису у ТУ ДБР у м. Полтаві мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців. При виведенні скороченої посади із штатного розпису державного органу відбувається або звільнення працівника, або переведення на інші рівнозначну або ж нижчу посади. Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок введення іншої категорії посад, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу, так і навпаки) особи, що займали такі посади, підлягали виключно звільненню.

На думку третьої особи, сам факт прийняття наказу ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК є належним та достатнім доказом скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач у ТУ ДБР у м. Полтаві. При цьому, накази ДБР від 15.10.2020 № 581 та від 20.10.2020 № 197 ДСК позивачем взагалі не оскаржувалися, отже, ДБР вважає, що суд позбавлений процесуальних можливостей надавати правову оцінку зазначеним наказам у межах даного провадження.

Третя особа акцентує увагу, що з аналізу пп.4 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №305-ІХ вбачається, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності Законом України від 03.12.2020 № 305-ІХ, не продовжують здійснювати свої повноваження, навіть у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, а лише продовжують здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу. Отже, позивачем у даному випадку наведено помилкове тлумачення положень Закону України від 03.12.2019 № 305-ІХ, оскільки його положення не свідчать про те, що законодавець передбачив імперативний обов`язок у разі визначення посад слідчих державних службовців посадами рядового і начальницького складу автоматично переводити їх на такі посади, як і те, що слідчі не можуть бути звільненні саме з цих підстав (зміни категорії посад), про що зазначає позивач.

Окрім іншого, третя особа посилається на те, що жодного нормативно-правового обґрунтування не мають доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин загальних положень КЗпП України в частині закріпленого обов`язку роботодавця перевести за погодженням особи, посада якої скорочується, на рівнозначну, або нижчу вакантні посади та враховувати наявність у працівника переважного права залишення на роботі, оскільки правових підстав для незастосування чинних на момент виникнення спірних правовідносин норм Закону України «Про державну службу», що регламентували процедуру вивільнення державних службовців, або ж застосування норм в інший спосіб визначений законом, не було.

Третя особа акцентує увагу, що скорочення чисельності або штату державних службовців, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення. Отже, фактично для припинення державної служби із ініціативи суб`єкта призначення достатнього лише юридичного факту затвердження нового штатного розпису державного органу, як із скороченням чисельності або штату державних службовців так і без такого скорочення. Таким чином, питання, що піднімає позивач, про те, що посади за новим штатним розписом не відрізняються за своїм статусом, функціональними обов`язками від посад за старим штатним розписом, на думку третьої особи, взагалі не доречні та є безпідставними, оскільки спростовуються наявними матеріалами у справі та положеннями Закону України «Про державну службу».

Третя особа звертає увагу, що положення чинного трудового законодавства станом на день виникнення спірних правовідносин, яке не містило імперативних норм, які б передбачали обов`язок суб`єкта призначення переводити особу-державного службовця, посада якої скорочується, на рівнозначну або нижчу посаду, а також враховувати наявність у такої особи переважного права на залишення на роботі, відповідачем прийнято' кадрове рішення у порядку та у спосіб визначений законодавством.

Отже, третя особа вважає, що ТУ ДБР у м. Полтаві діяло у межах повноважень визначених у статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» із дотриманням закріплених у частині 2 статті 2 КАС України вимог.

23.04.2021 до суду від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі – ТУ ДБР у м. Полтаві) надійшов відзив, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заявленої правової позиції відповідачем зазначено, що наказом ДБР від 25.01.2021 № 42 ДСК затверджено штатний розпис по ТУ ДБР у м. Полтаві на 2021, з додатку до якого також вбачається, що посада державної служби, як і рівнозначні їй посаді в ТУ ДБР у м. Полтаві відсутні. Отже, у результаті змін до штатного розпису у ТУ ДБР у м. Полтаві мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців. При виведенні скороченої посади із штатного розпису державного органу або підприємства будь-якої форми власності, відбувається або звільнення працівника, або переведення його на інші рівнозначну або ж нижчу посади. Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок введення іншої категорії посад, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу, так і навпаки) особи, що займали такі посади, підлягали виключно звільненню.

На думку відповідача, скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. При цьому, роботодавець має право самостійно визначати, змінювати чисельність працівників і штатний розпис. При цьому, дані обставини не потребують додаткового доведення і обґрунтування від державного органу щодо доцільності скорочення чисельності або штату. Отже, сам факт прийняття наказу ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК є належним та достатнім доказом скорочення посади державної служби, зокрема - слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві. Відповідач, як і третя особа зауважує, що накази ДБР від 15.10.2020 № 581 та від 20.10.2020 №197ДСК Позивачем не оскаржувалися, а тому, суд позбавлений процесуальних можливостей надавати правову оцінку цим наказам, так само і у ТУ ДБР у м. Полтаві відсутній обов`язок спростування не правомірності їх прийняття.

Також відповідач вважає, що позивач безпідставно посилається на положення Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ, оскільки переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу Законом 794 та Законом України від 03.12.2019 № 305-ІХ не передбачено.

На думку відповідача, з комплексного аналізу пп.4 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ вбачається, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим законом, не продовжують здійснювати свої повноваження, навіть у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу. Також, цим же Законом України від 03.12.2019 № 305-ІХ, повноваження Директора ДБР, першого заступника Директора ДБР та заступника Директора ДБР припинялися достроково з дня набрання ним чинності. Таким чином, законодавець, переслідуючи за мету уникнення ситуацій правової невизначеності, лише передбачив особливості припинення повноважень для інших категорій працівників ДБР і це обґрунтовується, зокрема, необхідністю забезпечення безперервності та ефективності досудових розслідувань, які перебували у проваджені слідчих ДБР на день набрання чинності цим Законом, однак встановлення певних гарантій для слідчих та оперуповноважених, як мета, очевидно не переслідувалася.

Відповідач також посилається на те, що у зв`язку із вказаними законодавчими змінами в ДБР був розпочатий масовий конкурс на зайняття особами посад рядового і начальницького складу, в якому Позивач приймав участь. Втім, за результатом цього конкурсу Позивача не було визначено переможцем, у зв`язку із чим, підстав для переведення останнього на посаду рядового і начальницького складу не існувало.

Відповідач вказує, що відповідно до переліку вакансій в ТУ ДБР у м. Полтаві станом на 01.03.2021 вакантні посади державної служби категорії «В» підкатегорії «В3» відсутні, а тому запропонувати Позивачу іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду державної служби не представлялось за можливе.

Відповідач посилається на те, що Позивачем у даному випадку наведено помилкове тлумачення положень Закону № 305-ІХ, оскільки його положення не свідчать про те, що законодавець передбачив імперативний обов`язок у разі визначення посад слідчих державних службовців посадами рядового і начальницького складу автоматично переводити їх на такі посади, як і те, що слідчі не можуть бути звільненні саме з цих підстав (зміни категорії посад), про що зазначає позивач.

На думку відповідача, після набрання чинності Законом № 305-ІХ (з 27.12.2019) ОСОБА_4 продовжував здійснювати свої повноваження на своїй посаді до дати виникнення обставин, що стали підставою для його звільнення, а правових підстав для ствердження про неможливість його звільнення саме внаслідок визначення посади слідчого посадою рядового та начальницького складу, немає.

Відповідач наголошує, що жодного нормативно-правового обґрунтування не мають доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин загальних положень КЗпП України в частині закріпленого обов`язку роботодавця перевести за погодженням особи, посада якої скорочується, на рівнозначну, або нижчу вакантні посади та враховувати наявність у працівника переважного права залишення на роботі. Крім того, правових підстав для незастосування норм Закону України «Про державну службу», що регламентують процедуру вивільнення державних службовців, або ж застосування норм в інший спосіб визначений законом, в рамках спірних правовідносин не було. Скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.

Відповідач вважає, що доводи Позивача про те, що посади за новим штатним розписом не відрізняються за своїм статусом, функціональними обов`язками від посад за старим штатним розписом, взагалі не доречні та є безпідставними, оскільки спростовуються наявними матеріалами у справі та положеннями Закону України «Про державну службу». Скорочення посади державної служби зумовлено не зміною завдань та функцій слідчих територіальних управлінь, а у зв`язку із введенням замість посад державної служби (яка скорочена, оскільки не притаманна правоохоронним органам) посад іншої категорії – рядового і начальницького складу з присвоєнням відповідного звання.

Оскільки дії ДБР в частині видання наказів від 15.10.2020 № 581 та від 20.10.2020 № 197 ДСК безспірно мають правомірний характер (протилежне у судовому порядку не встановлено), то відповідач наголошує, що у ТУ ДБР у м. Полтаві були наявні правові підстави для попередження Позивача про наступне вивільнення та подальше його звільнення, у зв`язку із скороченням займаної ним посади. З вищезазначеного очевидно, що ТУ ДБР у м. Полтаві діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

05.05.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від третьої особи надійшло клопотання, відповідно до якого останній просить: задовольнити заяву ДБР про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №160/4335/21; призначити судове засідання на 11.05.2021 у режимі відеоконференції; у разі неможливості проведення судового засідання у режимі відеоконференції відкласти розгляд справи на інший час та дату.

06.05.2021 від представника позивача – адвоката Смольнякової А.І. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (представник позивача ознайомився з матеріалами справи – 06.05.2021).

07.05.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від відповідача надійшла заява про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату, в зв`язку із перебуванням представника останнього в іншому судовому засіданні у Червонозаводському районному суді м. Харкова.

11.05.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

11.05.2021 до суду від позивача надійшла заява ОСОБА_1 про доповнення предмету позову (уточнена позовна заява) до відповідача 1 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, відповідача 2 Державного бюро розслідувань, у якій позовні вимоги позивачем викладені в такій редакції:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №583;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №197 ДСК;

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 24.02.2021 №23-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, або у разі її ліквідації на день судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

11.05.2021 в підготовче судове засідання з`явився представник позивача, інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належними чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкладено підготовче судове засідання у справі №160/4335/21 до 19.05.2021 о 14:00 год.; задоволено клопотання Державного бюро розслідувань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та допущено представника Державного бюро розслідувань до участі в судовому засіданні у справі №160/4335/21, призначеному на 19 травня 2021 року о 14:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №196 від 23.04.2020.

19.05.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення, у яких відповідач підтримав раніше викладену правову позицію та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

19.05.2021 в підготовче судове засідання з`явився представник відповідача, представник третьої особи брав участь у підготовчому судовому засіданні за допомогою програмного забезпечення «EasyCon». Позивач у підготовче судове засідання не прибув, про день, час та місцем судового засідання був повідомлений належним чином. Судом у зв`язку з неявкою позивача відкладено підготовче судове засідання до 01.06.2021 о 16:00 год.

27.05.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від третьої особи надійшло клопотання, відповідно до якого останній просить задовольнити заяву ДБР про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №160/4335/21; призначити судове засідання на 01.06.2021 о 16:00 у режимі відеоконференції; у разі неможливості проведення судового засідання у режимі відеоконференції відкласти розгляд справи на інший час та дату.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 задоволено клопотання Державного бюро розслідувань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та допущено представника Державного бюро розслідувань до участі у підготовчому провадженні по справі №160/4335/21 та в підготовчому судовому засіданні у справі №160/4335/21, призначеному на 01 червня 2021 року о 16:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №196 від 23.04.2020.

20.05.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судового засідання у режимі відеконференції поза межами суду за допомогою системи «EasyCon», яке було долучено до матеріалів справи 01.06.2021.

01.06.2021 до суду від представника позивача – адвоката Смольнякової А.І. надійшли:

- клопотання про долучення копій документів до матеріалів справи;

- заява про визнання повноважним причин пропуску строку на оскарження.

01.06.2021 в підготовче судове засідання з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи брали участь у підготовчому судовому засіданні за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 задоволено клопотання Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та допущено представника Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві до участі у підготовчому провадженні по справі №160/4335/21 та в підготовчому судовому засіданні у справі №160/4335/21, призначеному на 01 червня 2021 року о 16:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №196 від 23.04.2020.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 заяву позивача ОСОБА_1 про доповнення предмету позову (уточнена позовна заява) в адміністративній справі №160/4335/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Державного бюро розслідувань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто заявнику без розгляду.

З метою забезпечення права позивача на ознайомлення із запереченнями судом оголошено перерву у підготовчому судовому засідання до 11.06.2021 о 14:00 год.

09.06.2021 до суду від представника позивача – адвоката Смольнякової А.І. надійшли письмові пояснення у справі.

11.06.2021 в підготовче судове засідання з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи брали участь у підготовчому судовому засіданні за допомогою програмного забезпечення «EasyCon». Представники сторін в підготовчому судовому засіданні, зазначили про надання всіх наявних доказів та підтримали обрані правові позиції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 25.06.2021 о 13:00 год.

18.06.2021 від третьої особи надійшли додаткові пояснення у справі.

25.06.2021 в судове засідання з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи брали участь у судовому засіданні за допомогою програмного забезпечення «EasyCon». Судом оголошено перерву у судовому засіданні перед судовими дебатами до 19.07.2021 о 14:00 год.

15.07.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від третьої особи надійшла заява про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

16.07.2021 головуючий суддя Юхно І.В. перебувала у відпустці, у період з 19.07.2021 по 23.07.2021 – перебувала на лікарняному, а 17.07.2021-18.07.2021 та 24.07.2021-25.07.2021 були вихідними днями.

19.07.2021 до суду від представника позивача – адвоката Смольнякової А.І. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом питання про відкриття провадження у справі №200/3619/21 як зразкової адміністративної справи.

19.07.2021 у зв`язку із перебуванням головуючого судді Юхно І.В. на лікарняному адміністративну справу знято з розгляду та призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.07.2021 о 14:00 год.

20.07.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

23.07.2021 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від третьої особи надійшло клопотання про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 задоволено клопотання Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві та Державного бюро розслідувань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та допущено представників Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві та Державного бюро розслідувань до участі у розгляді справи по суті по справі №160/4335/21 та в судовому засіданні у справі №160/4335/21, призначеному на 29 липня 2021 року о 15:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференц зв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №196 від 23.04.2020.

29.07.2021 в судове засідання з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи брали участь у судовому засіданні за допомогою програмного забезпечення «EasyCon». Представник позивача у судовому засіданні відмовився від клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з відмовою Верховним Судом у відкритті провадження у справі №200/3619/21 як зразковій, у зв`язку з чим судом знято з розгляду вищевказане клопотання.

У судовому засіданні 29.07.2021 представники учасників справи підтримали раніше обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

З трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 вбачається, що позивач у період з 27.11.2018 по 01.03.2021 працював на різних посадах в ТУ ДБР у м. Полтаві, а саме:

- 27.11.2018 – призначений на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності а корупції) як такого, що пройшов за конкурсом, з випробувальним строком шість місяців (наказ від 23.11.2018 №28-о);

- 27.11.2018 – прийняв Присягу державного службовця;

- 28.11.2018 – переведений на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління з випробувальним строком шість місяців (наказ від 28.11.2018 №39-о);

- 29.09.2019 – присвоєний 8 ранг державного службовця, як такого, що пройшов випробування та має спеціальне звання старший лейтенант поліції (наказ від 28.05.2019 №152-ОС);

- 01.03.2021 – припинено державну службу та звільнено із займаної посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (наказ від 24.02.2021 №23-о).

Так, наявними у матеріалах справи копіями відповідних наказів підтверджується, що пунктом 20 наказу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 23.11.2018 №28-о «Про призначення» ОСОБА_5 , призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 27.11.2017, як такого, що пройшов за конкурсом з випробувальним строком 6 місяців.

27.11.2018 позивачем складено присягу державного службовця наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 , усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов`язки»

Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 28.11.2018 №39-о «Про переведення», зокрема, переведено ОСОБА_1 слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві 28.11.2018, за його згодою з випробувальним строком 6 місяців (п.23 наказу).

Пунктом 14 наказу Державного бюро розслідувань від 28.05.2019 №152-ос ОСОБА_1 , слідчому Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з 29.05.2019 присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця, як такому, що пройшов випробування та має спеціальне звання старший лейтенант поліції.

02 листопада 2020 року ОСОБА_1 вручене попередження про наступне вивільнення від 02.11.2020р. №16091/15-01, яким позивач попереджений, що у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581, від 20.10.2020 №197ДСК, буде скорочено посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, яку він обіймає, не раніше 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження, тому його буде звільнено на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 24.02.2021 №23-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п.2 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з 01.03.2021р., у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису.

Як підставу для видання у вказаному наказі визначено: накази Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581, від 20.10.2020 №197ДСК, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 29.10.2020 року №167-о, попередження про наступне вивільнення від 02.11.2020 року № 16091/15-01.

Вважаючи протиправними наказ від 24.02.2021 №23-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Частиною 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі – Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, відповідно до статті 1 якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Отже, нормами Закону №794-VIII ДБР визначався як орган виконавчої влади із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів.

На виконання пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову №127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».

03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі – Закон №305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.

Статтею 1 Закону №794-VIII (у редакції з 27.12.2019 року) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Отже, з 27 грудня 2019 року змінено правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, на державний правоохоронний орган, у зв`язку із чим розпочато ряд комплексних заходів з удосконалення організації та діяльності ДБР та її територіальних управлінь, як структурно-організаційного, процедурного, так і кадрового характеру.

Судом встановлено, що позивач до звільнення обіймав посаду державної служби – слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, був державним службовцем та склав присягу державного службовця, а оскаржуваним наказом позивача звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису, з припиненнями державної служби відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII).

У частині 1 статті 1 Закону №889-VIII визначено, що державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець – це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2 ст.1 Закону №889-VIII)..

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За приписами частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким, зокрема, змінено порядок скорочення посад державної служби.

Зокрема, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою, яка визначає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 422, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус (тобто для державних службовців – Законом України «Про державну службу»).

Крім цього, статтю 49-2 КЗпП України доповнено частиною 6, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу (звільнення, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) та положення частини другої цієї статті (частина 2 статті 49-2 КЗпП України - при вивільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі) не застосовуються;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-ІХ (далі – Закон №440-IX), яким, зокрема, внесені зміни до Закону №889-VIII.

Так, відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону №440-IX від 14.01.2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)» від 20.02.2020р. №86 р/з, згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Тобто, за змістом вказаного роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 по справі №640/11024/20.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, після внесення Законом №440-IX змін до Закону №889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Конституційний Суд України в Рішенні від 07 травня 2002 року у справі №8-рп/202 зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час існування спірних правовідносин було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Таким чином, аргументи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача та врахування наявності у нього переважного права залишення на роботі, суд вважає помилковими.

Разом із тим, суд вважає безпідставними посилання позивача на приписи п.7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414, з огляду на таке.

Так, на виконання постанови Верховної Ради України від 21 січня 1994 р. "Про порядок введення в дію Закону України «Про державну таємницю» Кабінет Міністрів України 15 червня 1994 року затвердив Постанову №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, якою затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі – Положення №414).

Положення №414 визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших державних органів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (п.1 Положення №414).

Пунктом 7 Положення №414 передбачено, що особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

При цьому ч.2. ст.49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Перелік категорій працівників, які мають переважне право залишення на роботі передбачений в статті 42 КЗпП України не є вичерпним та доповнюється.

Водночас, відповідно до ч.6 ст.49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, здійснюється, зокрема без застосування положень ч.2 ст.40 КЗпП України та положення ч.2 ст.49-2 КЗпП України.

Таким чином, суд застосовує до спірних правовідносин саме норми Закону №889-VIII та положення ч.6 ст.49-2 КЗпП України, відповідно до яких при звільнені державного службовця на підставі пункту 1 чи пункту 11 статті 87 Закону України «Про державну службу», у суб`єкта призначення відсутній обов`язок як переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посади, так і враховувати переважне право залишення на роботі, в тому числі, передбачене Положенням №414 (для осіб, що мають доступ до державної таємниці).

Надаючи оцінку доводів позивача про відсутність скорочення посади, яку він обіймав, та змін в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників ТУ ДБР у м. Полтаві, суд звертає увагу на таке.

Як зазначалося вище, 27 грудня 2019 року відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону №794-VIII (в редакції зі змінами, внесеними Законом №305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом ДБР від 08.07.2020 №323 (зі змінами згідно наказу №583 від 15.10.2020) затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Зазначеним переліком передбачено, що посади директора та заступників директора територіальних управлінь, які належали до посад державної служби, заміщуються посадами рядового та начальницького складу із присвоєнням граничних спеціальних звань за цими посадами.

В подальшому, наказом ДБР від 15.10.2020 №583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 №323 та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема, посадами:

- начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР;

- заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР;

- старший слідчий слідчого відділу - майор ДБР;

- слідчий слідчого відділу - капітан ДБР.

13.10.2020 до ДБР надійшло подання Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, №15094/15-10 про затвердження нової структури та чисельності територіального управління.

На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та зазначеного подання, наказом ДБР від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» в.о. Директора полковник ДБР Сухачов О.О. затвердив нову структуру та штатну чисельність Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві.

Надалі, 19.10.2020 до ДБР надійшло подання Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, №50дск/15-10 про внесення змін до штатного розпису територіального управління.

Наказом ДБР від 20.10.2020 №197ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві» відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу», та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 №323 (із змінами), затверджено зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01.12.2020), №4 (вводяться в дію з 23.12.2020), №5 (вводяться в дію з 04.01.2021), №6 (вводяться в дію з 01.02.2021).

При цьому, наказом ДБР від 30.12.2020 №303ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема, пунктом 2 внесено зміни у пункті 4 наказу ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, зокрема, замість 01.02.2021 року визначено дату 01.03.2021 року.

Згідно із додатками до наказу ДБР від 20.10.2020 №197ДСК (зміни до штатного розпису на 2020 рік №6), посади державної служби ТУ ДБР у місті Полтаві, в тому числі посаду, яку обіймав позивач – слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, виведено із штатного розпису.

Водночас до штатного розпису ТУ ДБР у місті Полтаві введено нові посади (іншої категорії) – рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно з новою структурою територіального управління.

Відтак, посади державної служби у раніше діючих підрозділах ТУ ДБР у місті Полтаві, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності), а саме: 1 штатну посаду начальника відділу; 1 посаду заступника начальника відділу та 13 штатних посад слідчих; 1 штатну посаду головного спеціалісту (із забезпечення зберігання речових доказів) – скорочено.

Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Полтаві виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:

- Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Полтаві) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 5 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 5 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 12 посад начальницького та середнього складу;

- Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Харкові) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 8 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 19 посад начальницького та середнього складу;

- Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Дніпрі) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 9 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 20 посад начальницького та середнього складу;

- Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сумах) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу.

Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.10.2020 №197ДСК та від 30.12.2020 №303ДСК посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління, в тому числі і посада, яку займав позивач – слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, введено посади старших слідчих (старшого начальницького складу – майор ДБР) та слідчих (середнього начальницького складу – капітан ДБР).

За викладених обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок внесення змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві.

Отже, скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, відбулося внаслідок зміни структури та зміни штатного розпису органу, в якому він працював.

При цьому, з урахуванням вищенаведених приписів п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, як зі скороченням чисельності або штату державних службовців, так і без такого скорочення, є самостійною та достатньою підставою для припинення державної служби та звільнення працівника – державного службовця, скорочення посади якого відбулося у наведений спосіб та зазначений порядок.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що доводи позивача щодо відсутності фактичного скорочення чисельності державних службовців внаслідок зміни структури та зміни штатного розпису органу, в якому він працював, спростовуються вищенаведеними обставинами.

Разом із ти, судом враховується, що станом на день судового розгляду справи накази Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №197ДСК та від 30.12.2020 №303ДСК є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.

З урахуванням викладеного, доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Водночас, помилковими є аргументи позивача про те, що у даному випадку мала місце зміна істотних умов державної служби та його посилання у зв`язку із цим на положення 43 Закону України «Про державну службу», з огляду на те, що частиною 3 статті 43 Закону № 889-VIII визначено, що зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Разом із тим, зі змісту статті 43 Закону № 889-VIII вбачається, що визначені нею правові наслідки застосовуються саме у разі зміни істотних умов державної служби.

Проте, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в заявленому до розгляду спорі відбувалося скорочення посади державної служби взагалі (припинення державної служби), а не зміна істотних умов державної служби, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 43 Закону № 889-VIII.

Стосовно посилань позивача на те, що зазначене в ньому формулювання підстави звільнення дещо відрізняється від підстави, вказаній у п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», суд звертає увагу на наступне.

В силу п.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Під час судового розгляду судом встановлено, що в спірному наказі із посиланням на п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу» відповідачем зазначено «Припинити державну службу та звільнити ОСОБА_6 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з 01 березня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису».

Суд вважає, що наведена незначна відмінність у формулюванні не спотворює суті підстави звільнення та не перешкоджає її вірному розумінню, а також не суперечить змісту п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з чим наведені аргументи позивача не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу ТУ ДБР у м. Полтаві від 24.02.2021 №23-о.

Крім того, не спростовують правомірність оскаржуваного наказу і твердження позивача стосовно того, що у врученому позивачеві попередженні про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, не зазначено чітку дату, з якої позивача належало звільнити з зазначених підстав, оскільки вищенаведені вимоги Закону України «Про державну службу» та КЗпП України не передбачають обов`язкового зазначення дати звільнення у попередженні про наступне звільнення, а лише вимагають, що б про наступне вивільнення працівників персонально було попереджено не пізніше ніж за 30 календарних днів, що у даному випадку і було зроблено відповідачем.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем під час видання оскаржуваного наказу гарантій продовження здійснення повноважень усіма працівниками на посадах в ДБР відповідно до пп.4 п.4 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ, працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Поряд із цим, частиною 3 статті 14 Закону №794-VIII визначено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

В той же час Законом №305-ІХ до Закону №794-VIII введено нову статтю 14-3, якою визначено, що:

1. Державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

2. Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

3. Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

З огляду на зазначені норми, переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено.

Водночас, позивач помилково тлумачить приписи підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ, зазначаючи, що відповідно до них слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, оскільки зі змісту вказаної норми слідує лише, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі і у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу.

Суд також зауважує, що визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Водночас, чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, тобто з 27.12.2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.

Отже, доводи позивача відносно того, що оскаржуваний наказ суперечить приписам підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ є безпідставними та помилковими.

Крім цього, безпідставними також є доводи позивача відносно того, що спірний наказ про звільнення є незаконними, оскільки підписаний неповноважною особою, а саме не керівником державної служби, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

До повноважень Директора ТУ ДБР у м. Полтаві належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону №794-VIII ).

Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, затвердженого наказом ДБР від 29.12.2020 року №877, директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, які призначаються Директором ДБР.

З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадовою особою у відповідному ТУ ДБР, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII.

Відповідно до наказу ДБР від 30.09.2020 року №434-ос/дск ОСОБА_2 з 01.10.2020 року призначено на посаду Директора ТУ ДБР у м. Полтаві.

Таким чином, саме ОСОБА_2 як директор ТУ ДБР у м. Полтаві мав повноваження на підписання оскаржуваного наказу.

Стосовно доводів позивача щодо дискримінації, що полягає у вибірковому підході щодо залишення певних працівників на роботі, суд наголошує, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97).

Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).

Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».

Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом №889-VIII (у редакції, чинній на момент існування спірних відносин), а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб`єкта призначення є його правом, а не обов`язком, судом не встановлено, що позивачу створені менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб.

За таких обставин, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд доходить висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 24.02.2021 року № 23-о.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а підтвердження наявності судових витрат відповідача, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, (місцезнаходження: 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 37, код ЄДРПОУ 42334163), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державне бюро розслідувань (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Мирного Панаса, буд. 28; код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст згідно з вимогами частини 3 статті 243 КАС України складений 09 серпня 2021 року.

Суддя І.В. Юхно