Ухвала суду № 99714657, 20.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

20 вересня 2021 р. Справа № 120/11095/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Томчук Андрій Валерійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 14.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути її недоліки, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обґрунтованих підстав для такого поновлення, відмінних від тих, які наведені у позовній заяві із доказами поважності причин пропуску відповідного строку.

16.09.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. У заяві позивач вказав, що заробітна плата як і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Крім того, заробітна плата і пенсія включені до законних джерел існування. Позивач вказав, що на його думку, до правовідносин у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування підлягає застосуванню ч.1 ст.122 КАС України, а не частина 2 відповідної статті. Відповідно, що у даній категорії справ неможливо застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Таким чином, на думку позивача ним не пропущено строк звернення до суду.

Надавши оцінку аргументам поданої заяви, доходжу висновку про наступне.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, або як це передбачено ч. 1 ст. 123 КАС України, вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про:

- визнання неправомірними дій щодо призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" враховується для обчислення пенсії за 2010, 2011, 2012 роки;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату призначеної з 01.03.2013 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" враховується для обчислення пенсії за 2010, 2011, 2012 роки;

- зобов`язати нарахувати та виплатити нараховані суми пенсії не отримані з 01.03.2013 без обмежень з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у період з 01.03.2013, водночас з цим позовом позивач звернувся 09.09.2021, тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України.

Суддя зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежувати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

В цьому випадку, суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

У постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Таким чином, суд також не враховує лист відповідача від 23.07.2021 № 7466-6750/Ф-02/8-0200/21, як підставу для поновлення строку звернення позивача до суду, оскільки отримання позивачем листа відповідача від 23.07.2021 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 8 років від тоді, коли на його думку мав місце факт порушення прав.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 27.08.2021 по справі справа №1.380.2019.000974 пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."

При цьому, суддя зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суддя зазначає, що із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.

Слід взяти до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року в справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» та від 13.02.2001 року в справі «Кромбах проти Франції», в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20.05.2010 року в справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

В рішенні «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

Визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об`єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому вважається, що ним не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2021 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Відтак, причини на які зіслався позивач мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду не є поважними та не можуть бути підставою для її задоволення. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).

Положення частини 2 статті 123 КАС України кореспондують приписам пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладене вище, а також враховуючи те, що позивачем не надано доказів наявності поважних причин, які б унеможливлювали звернення до суду у визначений строк, тому вважаю, що заява про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованою, а підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються неповажними, відтак позов належить повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина 8 статті 169 КАС України).

Керуючись статтями 122, 123, 169, 248 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Підстави для поновлення строку ОСОБА_1 для звернення до адміністративного суду, вказані у заяві від 16.09.2021, визнати неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович