Рішення № 99688197, 16.09.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2158/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Франчука В. С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 з вимогою про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позов обґрунтувала тим, що він є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована відповідач, але не проживає у ньому.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд позбавити відповідача права користування квартирою АДРЕСА_1 .

У засідання належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи учасники справи або їхні представники не з`явились, у зв`язку з чим розгляд здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Позивач подав заяву, в якій просить проводити розгляд справи без його участі; позовні вимоги підтримав повністю; судові витрати просить не покладати на відповідача (а.с. 34).

Відповідач про час та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, однак конверт повернувся на адресу суду не врученим, з відміткою пошти «за вказаною адресою адресат не проживає» (а.с. 30-31).

16.09.2021 року від відповідача надійшла заява, у якій остання просить розгляд справи проводити без її участі; позовні вимоги визнала у повному обсязі; зазначила, що вона не є власником квартири (а.с. 35).

Представник Новогуйвинської селищної ради засобами електронного зв`язку подав заяву про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами справи (а.с. 33).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно довідки № 869 від 15.06.2021 року разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: син - ОСОБА_3 , донька колишньої дружини - ОСОБА_2 , онук колишньої дружини – ОСОБА_4 (а.с. 5).

Зі змісту довідки виданої Новогуйвинською селищною радою Житомирського району Житомирської області вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрована, але не проживає за вказаною адресою з 2010 року і по теперішній час (а.с. 4), що також стверджується актом обстеження на фактичне не проживання громадян за адресою № 164 від 02.06.2021 року (а.с. 3).

Технічна документація на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлена на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 7-8).

Рішенням Новогуйвинської селищної ради Житомирського району, Житомирської області № 48 перейменовано назву вулиці Комуністична на Перемоги (а.с 6).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В свою чергу, в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Отже, в даній конкретній ситуації визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Окремо суд звертає увагу, що питання щодо позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу 1 Конвенції, які стосуються захисту права власності (див. наприклад рішення Європейського Суду у справі «Андрій Руденко проти України»).

Але враховуючи конкретні обставини справи, зміст позовних вимог та надані сторонами докази, суд вважає за недоцільне розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу 1 Конвенції.

Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. пункт 47 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідача законом» суд враховує, що право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом врегульовано нормами Цивільного кодексу України(далі ЦК), а порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами регламентовано нормами Житлового кодексу України (далі ЖК).

Так, стаття 71 ЖК встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Так, в даній ситуації втручання у право відповідача здійснюється на підставі статті 71 ЖК, що регулює правовідносини щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами і стосуються наймача або членів його сім`ї.

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідачів «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

Отже, суд при співставленні «балансу інтересів» враховує, що спірна квартира має статус державного житлового фонду, користування жилими приміщеннями, в якому регулюється главою 2 ЖК.

В свою чергу, пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК» судам роз`яснено, що відповідно до статті 107 ЖК наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не проживає в спірному житлі з 2010 року, що також випливає із заяви про визнання позову.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача, такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

З огляду на вищенаведене, а також те, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин була відсутня у квартирі АДРЕСА_1 , понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, остання самостійно залишила дане жиле приміщення і протягом тривалого часу (понад один рік) не намагалася вселитись у таке, перешкод в користуванні спірною квартирою їй не чинилось і вона добровільно обрала собі інше місце проживання, а також з огляду на те, що формальна реєстрація відповідачки у спірній квартирі є такою, що перешкоджає позивачу ОСОБА_1 у здійснені ним права користування та розпорядження майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору суд залишає за позивачем за його клопотанням (а.с. 34).

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , 1992 року народження, такою, що втратила право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Дубовік