Рішення № 99683933, 16.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/2142

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року м. Київ № 640/22223/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Маляра Яна Анатолійовича

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форт»,

товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС»

про визнання протиправними дій та скасування постанови приватного виконавця,

у судове засідання прибув позивач та представник позивача, прибув відповідач, треті особи не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце слухання справи

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) адреса: АДРЕСА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Маляра Яна Анатолійовича (надалі - відповідач) адреса: 01001, місто Київ, вулиця Мала Житомирська, будинок 6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форт» (надалі - третя особа 1) адреса: 03035, місто Київ, площа Солом`янська, будинок 2, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС» (надалі - третя особа 2) адреса: 79005, місто Львів, вулиця Миколи Вороного, будинок 2, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії приватного виконавця Маляра Яна Анатолійовича щодо постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 28 липня 2021 року у виконавчому провадженні № 66309201;

- скасувати постанову про опис та арешт манна (коштів) боржника від 28 липня 2021 року винесену приватним виконавцем Маляром Яном Анатолійовичем у виконавчому провадженні № 66300201;

- зобов`язати приватного виконавця Маляра Яна Анатолійовича повернути ОСОБА_1 транспортний засіб HONDA ACCORD 2008 року випуску VIN НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень та прийняттям останнім неправомірних рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Маляра Яна Анатолійовича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форт», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС» про визнання протиправними дій та скасування постанови приватного виконавця, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій та постанови прийнятою приватним виконавцем оскільки за його твердженнями остання була винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В адміністративному позові позивач насамперед звертає увагу, що на транспортний засіб належний позивачу, та відповідно до якого було прийнято оскаржувану постанову, вже було накладено арешт та проведено опис згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника по виконавчому провадженню № 44404805 від 23 жовтня 2018 року, на підставі чого позивача зауважує, що у разі накладення арешту на майно боржника кільком виконавцями право на звернути стягнення на майно боржника матиме той виконавець, який наклав арешт першим.

Також, позивач посилається на порушення приватним виконавцем пункту 7 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, за твердженнями позивача, вилучення арештованого майна з передачею його на реалізацію було здійснено з порушенням встановленого для виконавця строком, а саме раніше п`яти робочих днів після накладення арешту.

Керуючись викладеним, позивач вважає протиправними дії державного виконавця щодо прийняття оскаржуваної постанови про опис та арешт майна (кошів) боржника.

Заперечуючи проти аргументів та доводів викладених позивачем у адміністративному позові, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що приватним виконавцем здійснені всі заходи щодо встановлення актуального заставодержателя та до постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника було внесено діючого заставодержателя, зазначені дії приватного виконавця свідчать про те, що не були порушені жодні права боржника та третіх осіб, а також не було допущено процесуальних недоліків під час складання постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Також, представником відповідача було зазначено, що на виконання вимог норм діючого законодавства, а саме щодо задоволення в першу чергу вимог стягувача за рахунок заставного майна, а також на виконання пункту 2 заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження, приватним виконавцем було проведено опис та арешт транспортного засобу Honda Accord ДНЗ: НОМЕР_2 , про що було складено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Під час опису та арешту майна були присутні поняті та працівники патрульної поліції, які були викликані приватним виконавцем для підтримання суспільного порядку.

Щодо посилань боржника на порушення приватним виконавцем частини 7 статті 57 Закону України «Про виконавчого провадження» в частині опису й арешту майна боржника раніше п`яти днів після винесення постанови про арешт майна боржника, представником відповідача було зазначено, що вони є хибними, так як згідно частини 4 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Крім того, представник відповідача зазначив, що станом на сьогоднішній день, виконавче провадження приватного виконавця зупинено на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва по справі № 759/17829/21 від 10 серпня 2021 року, яку було надано боржником разом із заявою від 20 серпня 2021 року, цього ж дня приватним виконавцем було винесено відповідну постанову.

На переконання представника відповідача, твердження боржника про те що приватний виконавець не мав права описувати та арештовувати майно яке вже описано та арештовано не мають під собою законодавчого підґрунтя, так як зазначені дії не заборонені діючим законодавством.

Більш того, представник відповідача зазначив, що уважно вивчивши позов боржника, останній так і не знайшов обґрунтувань та наведення доказів щодо порушення прав чи обов`язків боржника, у позові не наведено яке саме право ОСОБА_1 було порушено Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва.

Керуючись викладеними вище обставинами, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову позивача та залишити в силі прийняті приватним виконавцем постанови у виконавчому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, 29 квітня 2008 року між банком «ПАТ «КБ «НАДРА» та громадянином України ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 94/П/41/2008-980 згідно якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 191 040,00 грн (сто дев`яносто одна тисяча сорок гривень 00 коп.).

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань, був укладений договір застави автотранспортного засобу, автомобіль марки HONDA Accord, 2008 року випуску, VIN номер НОМЕР_3 , чорний колір, реєстраційний № НОМЕР_2 , зареєстрований в ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві 26 квітня 2008 року, що належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , 26 квітня 2008 року виданого ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві.

Надалі, ПАТ «КБ «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором «Автопакет» № 94/П/2008-980 від 29 квітня 2008 року станом на 17 жовтня 2013 року в загальній сумі 314 633,94 грн, яка складається із: непогашеного кредиту в сумі 175 293,59 грн, несплачених відсотків в сумі 95620,03 грн, несплаченої пені за прострочення виконання зобов`язання в сумі 19 800,49 грн, штрафу за порушення строків сплати мінімально необхідного платежу в сумі 19 104,00 грн, індексації за період прострочення платежів в сумі 4 815,83 грн, посилаючись на те, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_1 , укладено договір «Автопакет» № 94/П/2008-980, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 191 040 грн, зі сплатою 19,5% річних та із терміном погашення кредиту до 28 квітня 2015 року, але відповідач кредит і відсотки за його користування не сплачує, у зв`язку з чим виникла заборгованість у вказаній вище сумі.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року у справі № 759/16980/13-ц позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , непогашений кредит в сумі 175 293 грн. 59 коп., несплачені відсотки в сумі 95 620 грн. 03 коп., несплачену пеню за прострочення виконання зобов`язання в сумі 19 800 грн. 49 коп., штраф за порушення строків сплати мінімально необхідного платежу в сумі 19 104 грн., суму індексації за період прострочення платежів в розмірі 4 815 грн. 83 коп., а всього: 314 633 (триста чотирнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 94 коп., а також судовий збір в сумі 3 146 грн. 34 коп.

На підставі вказаного вище рішення, 15 серпня 2014 року головним державним виконавцем П`янківською Г.П. відділу державної виконавчої служби Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження на виконання виконавчого листа № 2/759/6433/13.

В подальшому, ПАТ «КБ «Надра» було відступлено ТОВ «ФК «ФОРТ» право вимоги по кредитному договору № 94/П/41/2008-980 від 29 квітня 2008 року .

Надалі, 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., було видано виконавчий напис № 79007, відповідно до якого було запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «ФК «ФОРТ», стягнути з ОСОБА_1 , за період з 05 листопада 2020 року по 01 червня 2021 року суму у розмірі 303 419,76 грн.

На виконання вимог вказаного вище виконавчого напису, 28 липня 2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Маляром Яном Анатолійовичем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

28 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Маляром Яном Анатолійовичем було прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої приватним виконавцем вирішено описати та накласти штраф, на транспортний засіб HONDA Accord, 2008 року випуску, VIN номер НОМЕР_3 , чорний колір, реєстраційний № НОМЕР_2 , на описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права, користування ним без права використання та без права перереєстрації.

Також, вказаною постановою було призначено відповідальним зберігачем представника ДП «СЕТАМ» Давидкевича Сергія Володимировича.

Вважаючи рішення відповідача щодо прийняття постанови про опис та арешт майна боржника протиправними, останній звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Рішення, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів, визначені статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документа.

Так, згідно частини 1 цієї статті у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Як вже було встановлено судом вище, 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., було видано виконавчий напис № 79007, відповідно до якого було запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «ФК «ФОРТ», стягнути з ОСОБА_1 , за період з 05 листопада 2020 року по 01 червня 2021 року суму у розмірі 303 419,76 грн.

Відповідно до частини 1 статті 87 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-XII для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Положеннями статті 88 цього Закону передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно частини 1 статті 91 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення.

Згідно статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номер рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню або предмети, які потребують витребування, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем або державного мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

В свою чергу, під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що виконавчий напис нотаріуса відповідає вимогам статті 89 Закону України «Про нотаріат», та на момент відкриття виконавчого провадження його не визнано таким, що не підлягає виконанню, не скасовано у судовому порядку. Строк пред`явлення до виконання становить 3 роки з моменту його вчинення.

В свою чергу, відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

У відповідності з частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

В свою чергу, з аналізу наявною в матеріалах справи заяви ТОВ «ФК «ФОРТ», вбачається, що стягувачем було вказано конкретне майно боржника, на яке стягувач просив звернути стягнення, а саме, HONDA Accord, 2008 року випуску, VIN номер НОМЕР_3 , чорний колір, реєстраційний № НОМЕР_2 .

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Відповідно до статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання). Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування.

У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.

В свою чергу, згідно з пунктом 10 Розділу VIII Інструкції № 512/5 після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:

- назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

- якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

- якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

- прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

- відмітка про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

- якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження.

Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з метою виконання виконавчого документа приватний виконавець здійснює опис майна боржника та виносить постанову про накладення на нього арешту. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Тобто за умови винесення постанови про арешт майна, винесення постанови про вилучення майна є правом виконавця, а не обов`язком. Такий обов`язок виникає у виконавця у разі здійснення реалізації вже арештованого майна.

Як вбачається із постанови про опис та арешт майна боржника ВП № 66309201 від 28 липня 2021 року, приватним виконавцем здійснено опис майна, накладено арешт на майно позивача та призначено відповідальним зберігачем представника ДП «СЕТАМ» Давидкевича С.В. При цьому, в графі 2 постанови визначено вид обмеження у праві користування - накладення арешту та встановлено обмеження права користування ним без права використання та без права перереєстрації.

Окрім того, в постанові зазначено про надання сторонам можливості протягом 10-денного строку з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна про що письмово повідомити виконавця.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище в сукупності, суд приходить до висновку, що виконавцем під час прийняття постанови про опис та арешт майна (коштів) було дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження».

Також, посилання позивача на порушення приватним виконавцем частини 7 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», не беруться судом до уваги, оскільки дана норма стосується процедури вилучення майна та передачі його на реалізацію.

В свою чергу, згідно з матеріалів виконавчого провадження приватним виконавцем майно не вилучалося та не передавалося на реалізацію, а лише здійснено його опис, накладено арешт та передано на зберігання зберігачу.

Отже, на момент прийняття оскаржуваної постанови приватним виконавцем не передавалось вищевказане майно боржника на реалізацію, приватний виконавець підписавши акт приймання-передавання майна лише обмежив в праві користування майном боржника передавши його на зберігання іншим особам.

Таким чином, в даному випадку приватним виконавцем не порушено процедуру передачі описаного майна на реалізацію, оскільки приватним виконавцем було лише накладено арешт на належне майно боржника та обмежено управі користування з передачею такого майна на зберігання до уповноваженої особи.

Доводи позивача, про те, що оскаржувана постанова є протиправною у зв`язку з тим, що на транспортний засіб позивача вже накладено арешт, а тому відповідно приписів чинного законодавства та як зазначає позивач наявної судової практики, звернення на стягнення має право виконавець яким арешт було накладено першим, є безпідставними, оскільки, ні в Законі України «Про виконавче провадження», ні в Законі «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ні в Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачені будь-які обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, яке було обтяжене (арештоване) іншими виконавцями; право «першого арешту» не застосовується у разі звернення стягнення на майно боржника, а дії приватного виконавця вчинені відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Так, позивач в обґрунтування своєї позовної заяви позивач звертає увагу, що у разі накладення арешту на майно боржника кількома виконавцями право звернути стягнення на майно боржника матиме лише той виконавець, який наклав арешт першим.

Водночас, суд зауважує, що такі положення які передбачають пріоритет щодо першого арешту в чинному Законодавстві відсутні.

Суд звертає увагу, що твердження щодо пріоритетності першого арешту містять лише відповідні положення в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (статті 14 «пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації»), в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 18 «заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження») та в Цивільному кодексі (стаття 1072 «банк списує кошти з рахунка клієнта за розрахунковими документами згідно з пріоритетом відповідних обтяжень»).

Тобто, виходячи з викладених вище обставин, суд зазначає, що чинне законодавство обумовлює можливість накладення кількох арештів (обтяжень) на визначене майно боржника в порядку їх надходження.

В даному випадку, суд зауважує, що право щодо першого звернення на стягнення арештованого майна розповсюджується лише на кошти боржника.

Суд звертає увагу, що вказане питання окремо визначено в статті 1072 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі одночасного надходження до банку розрахункового документа, наданого відповідно до умов обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, та іншого розрахункового документа, на підставі якого здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка клієнта позачергово за розрахунковим документом, наданим відповідно до умов такого обтяження.

Вказана норма також продубльовано в пункті 9.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій Постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22, з якої вбачається, що якщо до банку надійде платіжна вимога за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших коштів (крім арештованих), то банк повертає такий розрахунковий документ без виконання.

Окрім того, пунктом 9.8 вказаної Інструкції визначено, що якщо під час дії документа про арешт коштів до банку протягом операційного дня надійшли інші документи про арешт коштів, то він виконує їх у порядку надходження.

Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставин, суд приходить до висновку, у разі наявності кількох відкритих виконавчих проваджень щодо одного боржника, які здійснюються одночасно кількома виконавцями (як державними, так і приватними), кожен виконавець має право на накладення арешт на майно (кошти) боржника та реєструвати відповідні обтяження.

Суд не може погодитись з доводами позивача щодо неправомірності винесення приватним виконавцем оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, тобто в даному випадку, відповідачем було виконано дії які передбачені чинним законодавством та спрямовані на реальне виконання рішення для захисту прав стягувачів.

Також, суд звертає увагу, що пунктом 5 частини 5 статті 27 та частиною 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

Тобто, суд зауважує, що у випадку, якщо вимоги виконавчого провадження будуть виконані приватним виконавцем або державним виконавцем, права позивача у випадку стягнення виконавчого збору не будуть порушені, оскільки у такому випадку, виконавчий збір буде підлягати сплаті лише тому виконавцю, яким буде виконано відповідний виконавчий документ.

Відтак, з урахуванням викладених вище обставин в сукупності, суд приходить до висновку, що при приватним виконавцем при вчиненні дій щодо прийняття оскаржуваної постанови про опис та арешт манна (коштів) боржника від 28 липня 2021 року, було дотримано передбачені чинним законодавством України вимоги виконавчого провадження, у зв`язку з чим суд приходить про необґрунтованість позовних вимог та про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Маляра Яна Анатолійовича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форт», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС» про визнання протиправними дій та скасування постанови приватного виконавця - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною 1 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова