Рішення № 99676750, 10.09.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/14072/15-ц

Провадження № 2/932/3013/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участю секретаря судового засідання Мотуз Я.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Андрієнко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості по договору про надання відновлювальної кредитної лінії, –

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року позивач – Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 28.09.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 32.2-13/45-7 зі сплатою 15 відсотків річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному цим Договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 600 000, 00 грн. в межах максимального ліміту заборгованості з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 27 вересня 2017 року.

27 червня 2008 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої була встановлена процента ставка у розмірі 18 % річних.

В якості забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1 від 28.09.2007 року.

27 червня 2008 року між позивачем та відповідачами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки, згідно якої сторони дійшли згоди встановити процентну ставку за користування кредитом у розмірі 18% річних.

Позивач умови кредитного договору виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредитні кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії в межах максимального ліміту до 600 000, 00 грн. Відповідач ОСОБА_1 порушуючи умови кредитного договору, припинив повертати основну суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем станом на 12.05.2015 року у розмірі 2 080 457, 88 грн., яка складається з суми простроченої заборгованості за кредитом 544 999, 67 грн., сума заборгованості за відсотками у розмірі 655 870, 07 грн., пені у розмірі 178 366, 28 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків 172 700, 82 грн., інфляційних витрат за кредитом в розмірі 269 229, 84 грн., інфляційних витрат за відсотками у розмірі 259 291, 20 грн.

З наведених підстав позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 32.2-13/45-7 від 28.09.2007 року у розмірі 2 080 457, 88 грн. та судовий збір в сумі 3 654, 00 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2015 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2016 року ухвалено здійснювати заочний розгляд справи.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду від 21 вересня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 32.2-13/45-7 від 28.09.2007 року в сумі 2 080 457,88 грн. (два мільйона вісімдесят тисяч чотириста п`ятдесят сім гривень 88 коп.), з яких: 544 999,67 грн. сума простроченої заборгованості за кредитом; 655 870,07 грн. сума заборгованості за відсотками; 178 366,28 грн. розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту; 172 700, 82 грн. розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків; 269229,84 грн. розмір інфляційних втрат за кредитом; 259291,20 грн. розмір інфляційних витрат за відсотками. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 та скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду від 21 вересня 2016 року, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2019 року суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 було відсторонено від здійснення правосуддя у зв`язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення з посади.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 04.05.2020 року справа передана судді Литвиненко І.Ю.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2020 року справа прийнята в провадження судді Литвиненко І.Ю.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника акціонерного товариства «Укрсоцбанк» – Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Рішенням Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 липня 2020 року за № 2299/3дп/15-20, суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_4 відсторонено від здійснення правосуддя у зв`язку із внесенням подання про звільнення судді з посади.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 27.01.2021 року справа передана судді Лукіновій К.С.

Відповідно до ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2021 року суддею Лукіновою К.С. заявлено у даній справі самовідвід.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 02.02.2021 року справа передана судді Кондрашову І.А.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року справа прийнята в провадження судді Кондрашова І.А.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року повернута позивачу заява про зміну предмету та підстав позову.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про закриття провадження у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2021 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено її до розгляду.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Позивач в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Подав клопотання від 17.08.2021 року про розгляд справи за відсутності представника позивача. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідачі та представник відповідача проти задоволення позову заперечували. Пояснили, що банк вже кілька разів стягнув з відповідачів заборгованість та звернув стягнення на предмет іпотеки. Намагання банку ще один раз стягнути борг є протиправним та має ознаки подвійного стягнення тієї самої заборгованості, що суперечить чинному законодавству. Просили закрити провадження у справі з тих підстав, що є рішення, які набрали законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тим самих підстав. Просили відмовити у прийняті заяви АТ «Альфа-Банк» про зміну предмета і підстав позову. В задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості по договору про надання відновлювальної кредитної лінії просять відмовити повністю.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим Законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 вересня 2007 року між Акціонерним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 32.2-13/45-7 (далі – кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, кожна частина окремо – транш, зі сплатою 15% річних та комісій, в розміру та порядку, визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 600 000, 00 грн. Кредит надається позичальнику на споживчі цілі. Кінцевий термін повернення 27.09.2017 року.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 27.06.2008 року до кредитного договору, сторони дійшли згоди з 01.07.2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 18% на рік.

За змістом п. 1.3. кредитного договору в якості забезпечення виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки. Предметом даного договору є нерухоме майно, а саме земельна ділянка, площею 0, 600 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221481000-02-004-0041. Крім того, 28 вересня 2007 року між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого поручитель – ОСОБА_2 зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання Позичальником умов щодо суми кредиту, відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

27 червня 2008 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору поруки та встановлено з 01.07.2008 року проценту ставку за користування кредитом на рівні 18% річних.

Рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року. Отже, АТ «Альфа-Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», в тому числі за кредитними договорами, договорами іпотеки, поруки, що укладені позичальниками – фізичними особами.

Згідно заяв про видачу готівки № 119-01 від 28.09.2007 р. на суму 100 000, 00 грн., № 119-02 від 01.10.2007 року на суму 300 000, 00 грн., № 119-02 від 28.09.2007 р. на суму 200 000, 00 грн., відповідач ОСОБА_1 отримав загалом кредитних коштів на суму 600 000, 00 грн. Відтак, позивач умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачу 1 кредитні кошти у розмірі 600 000, 00 грн., в порядку та на умовах, передбачених договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 32.2-13/45-7 від 28.09.2007.

Згідно п. п. 3.3.8., 3.3.10 кредитного договору, відповідач зобов`язався погашати кредит та сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, не сплачував основну суму заборгованості та проценти за користування кредитними коштам, внаслідок чого у нього виникла заборгованість станом на 12.05.2015 року у розмірі 2 080 457, 88 грн. Структура заборгованості наступна:

544 999, 67 грн. – сума простроченої заборгованості за кредитом;

655 870, 07 грн. – заборгованість за відсотками;

178 366, 28 грн. – пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

172 700, 82 грн. – пеня за несвоєчасне повернення відсотків;

269 229,84 грн. – інфляційні витрати за кредитом;

259 291,20 грн. – розмір інфляційних витрат за відсотками.

Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до норми ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

В силу ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодовець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

З аналізу наведених норм слідує, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю позику (кредит) в порядку, на умовах та в строк, що передбачені кредитним договором, і сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Як убачається із розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, станом на 12.05.2015 року, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у розмірі 2 080 457, 88 грн. Суд приймає цей розрахунок як належний та допустимий доказ.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення вказаної заборгованості, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації Українських банків від 21 січня 2013 року по справі № 10/13, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього на користь банку заборгованість по Договору про надання відновлювальної кредитної лінії в сумі 927 710, 90 грн., яка складається з суми основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 544 999, 67 грн., заборгованість за процентами в розмірі 202 710, 60 грн., штраф у розмірі 180 000, 00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2013 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про скасування рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року в задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду – відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Ухвала апеляційного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року скасована. Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2013 року залишена в силі.

Таким чином, рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації Українських банків від 21 січня 2013 року по справі № 10/13 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», є чинним та остаточним (далі – «рішення третейського суду»).

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про третейські суди» сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Вищезазначеним рішенням третейського суду було стягнуто з відповідача основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 544 999, 67 грн. Проте при зверненні до суду з цим позовом позивач повторно включив до розрахунку ту саму заборгованість по тілу кредиту, нарахувавши на неї відсотки, пеню, інфляційні витрати. Загалом сума заборгованості, яка стягнута з відповідача за рішенням третейського суду, складає 927 710, 90 грн. При цьому право нараховувати відсотки за кредитним договором припиняється, зокрема, у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Тому стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із ч.1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 ЦК України, від дня порушення грошового зобов`язання.

Рішенням третейського суду відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк» у стягненні відсотків та пені за період з 15.09.2008 року по 14.10.2010 року, у зв`язку зі сливом строку позовної давності.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки - а саме на земельну ділянку, площею 0, 600 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221481000-02-004-0041 для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 1 182 161, 62 грн.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Кредитор, безумовно, має право на застосування різних способів захисту своїх прав та інтересів у кредитних правовідносинах, що полягає у можливості звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості, звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, заявити вимоги до поручителя тощо. Але таке право не є абсолютним.

Суд вважає, що звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, не можна вважати подвійним стягненням заборгованості, як вважає представник відповідача, оскільки в цьому випадку кредитором застосовується інший законний спосіб захисту свого порушеного права. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) від 18 вересня 2018 року.

Однак звернення повторно до суду з позовом про стягнення фактично тієї ж самої суми заборгованості, за наявності рішення третейського суду про стягнення боргу у сумі 927 710, 90 грн. та рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення боргу в розмірі 1 182 161, 62 грн. свідчить про намір подвійного стягнення заборгованості позивачем.

Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 81 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування лежить не на суду, а на сторонах. Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Позивачем не доведено та не надано жодного допустимого доказу щодо вартості реалізації предмета іпотеки за іпотечним договором № 848 від 28.09.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л., за реєстр. № 240. Проте сам факт застосування позивачем судового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і можливість відчуження вказаного майна, свідчить про реалізацію кредитором свого права за задоволення вимог за рахунок забезпечувального обтяження. Суд бере до уваги також, що заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, наразі набрало законної сили, є чинним та не скасовано у встановленому порядку. Аналогічно й рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації Українських банків від 21 січня 2013 року по справі № 10/13, набрало законної сили та не скасовано. В матеріалах справи є копії виконавчих листів, що видавались кредитору. При цьому з відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що виконавчі провадження стосовно ОСОБА_2 завершені.

Суд звертає увагу, що примусове виконання будь-якого рішення суду, рішення третейського суду, є правом стягувача, в даному випадку - АТ «Альфа – Банк».

Таким чином, суд вважає, що позивачем було реалізовано своє право на стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , тому повторно стягувати цю заборгованість суд позбавлений можливості.

Щодо вимог про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16), про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Оскільки є рішення третейського суду від 21 січня 2013, яке має статус остаточного, порука вважається припиненою. Відтак, вимоги про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що кредитором було реалізовано своє право на стягнення кредитної заборгованості з відповідача, є такими, що набрали законної сили рішення суду про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, інших об`єктивних причин для стягнення суми боргу позивачем не наведено, тому повторно стягувати кредитну заборгованість з відповідачів є безпідставним та призведе до подвійного стягнення боргу, тому позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. В. Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), про стягнення заборгованості по договору про надання відновлювальної кредитної лінії, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів із дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участі в судовому засіданні – протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.А. Кондрашов