Рішення № 99675762, 07.09.2021, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/2706/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.09.2021 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого – судді Леньо В.В., при секретарі – Турок Б.Б., за участі позивача – ОСОБА_1 , її представника – ОСОБА_2 , представника відповідача – ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Виноградівського районного суду Закарпатської області з позовом до ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед” про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Заявлений позов мотивує тим, що з 30.11.2016 року по 30.07.2020 року позивачка перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді начальника відділу логістики, що підтверджується записами трудової книжки.

14.07.2020 року, після особистого конфлікту з директором ТОВ Котіною А.В. підписала підготовлену відділом кадрів заяву про надання з 17.07.2020 р. щорічної відпустки тривалістю 14 днів з наступним звільненням.

Наказом №519 від 14.07.2020 р. позивачу надана відпустка за період з 03.11.2016 р. по 02.11.2017 р. (9 днів), з 03.11.2018 р. по 02.11.2019 р. (4 дні) та з 03.11.2019 р. по 02.11.2020 p. (1 день).

Таким чином позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 14 днів з 17.07.2020 року по 30.07.2020 року включно.

Перебуваючи в відпустці позивачка продовжувала працювати, що підтверджується електронною перепискою з власниками ТОВ.

29.07.2020 року позивачка на електронну адресу Відповідача відправила заяву підписану особистим електронним підписом про відкликання свого наміру звільнення з роботи, про який було зазначено в заяві про надання відпустки, і повідомила, що після закінчення відпустки приступить до виконання своїх обов`язків.

Дана заява також була відправлена на електронні адреси директора відповідача Котіної А., начальника відділу кадрів Товт О., керівника відділу фінансів Демиденко Д., системного адміністратора Смалюга А.

Зазначене підтверджується текстами заяв (листів) та підтвердження відправлення/отримання електронного листа адресатами (скріншоти).

30.07.2020 року позивачу було відкрито листок непрацездатності серії АКА №065621 з 30.07.2020 року по 03.08.2020 року включно.

Про цей факт 30.07.2020 року позивачка повідомила надісланою на електронну пошту Відповідача та вищеперерахованим адресатам підписаною власним електронним підписом заявою.

Листом Відповідача від 30.07.2020 року позивачу надіслано повідомлення №178 про звільнення згідно ст. 38 КЗпП з 30.07.2020 року, наказ №201-1481 від 30.07.2020 року про припинення трудового договору.

04.08.2020 року після відпустки з врахуванням періоду тимчасової непрацездатності, позивачка вийшла на роботу.

Але її вже чекав обхідний лист від 04.08.2020 року, та продовження конфлікту з директором Котіною, яка пов`язує своє перебування на посаді директора з її відсутністю на підприємстві.

Характерною ознакою примусового та незаконного звільнення позивачки з роботи є виплата їй допомоги по тимчасовій непрацездатності по лікарняному листку за період з 30.07.2020 року по 03.08.2020 року включно, тобто оплатили за період, коли вона по їх наказу про звільнення, вже не була працівником підприємства.

Факт оплати лікарняного підтверджується довідкою банку про рух коштів по рахунку - дата отримання коштів по листку непрацездатності 04.08.2020 в сумі 985,18 грн. та 11.08.2020 р. - 4029,96 грн.

Загальне правило ч. 1 ст. 38 КЗпП таке: працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Ключовим моментом у такому звільненні є обов`язок працівника відпрацювати два тижні. Протягом цього строку роботодавець має час знайти заміну працівнику, а працівник має упевнитися у своєму бажанні звільнитися, а може і відкликати подану ним заяву.

Згідно ст. 3 ЗУ «Про відпустки», за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Ініціатива працівника про звільнення оформлюється письмовою заявою.

Якщо працівник, який попередив роботодавця про розірвання трудового договору, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву.

Звільнення в цьому випадку не проводиться, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч. 2 ст. 38 КЗпП).

У справі № 127/14903/18 (постанова КЦС ВС від 11.04.2019 р.) звільнення було визнано незаконним, адже працівник продовжив працювати, не вимагав розірвання трудового договору та двічі письмово звертався до роботодавця із заявами про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням.

У справі № 826/322/17 суд зазначив, що оскільки працівник до закінчення двотижневого строку з моменту написання заяви про звільнення направила роботодавцеві лист про її відкликання, суд вважає, що у роботодавця не було підстав для звільнення на підставі раніше поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажанням (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2020 p.).

У даній справі працівник відкликала заяву про наступне звільнення в електронному вигляді.

Зі змісту заяв (листів), поданих Позивачем в електронному вигляді, однозначно зрозуміло, що працівник відкликає (анулює) свою заяву про звільнення за власним бажанням.

Отже, позивачка вважає, що 30.07.2020 року була звільнена без законної підстави.

Відповідно до Довідки від 17.08.2020 року №PU000000048 заробітна плата позивачки за травень та червень 2020 року без відрахувань/утримань становить 62.206,09 грн.

Відповідно до листа Мінпраці від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про норму тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів у травні та червні 2020 року становить 39 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить: 62206,09 грн / 39 днів = 1595 грн./день.

З 01.08.2020 року по 30.09.2020 року кількість робочих днів становить 63.

Тому, орієнтовний середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2020 року по 31.10.2020 року становить: 1595 грн. х 63 днів вимушеного прогулу = 100485 грн. 00 коп.

У зв`язку з незаконними діями відповідача позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що були втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення моїх прав та глибину душевних страждань, я вважаю за необхідне стягнути з відповідача на мою користь моральну шкоду.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Спричинену моральну шкоду позивачем оцінено у 150000 гривень.

Крім цього, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог у зв`язку із збільшенням періоду вимушеного прогулу (а.с.180).

Подана заява мотивована тим, що відповідно до Довідки від 17.08.2020 року №PU000000048 заробітна плата позивача за травень та червень 2020 року без відрахувань/утримань становить 62.206,09 грн.

Відповідно до листа Мінпраці від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про норму тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів у травні та червні 2020 року становить 39 днів. Таким чином її середньоденна заробітна плата становить: 62206,09 грн / 39 днів = 1595 грн./день.

З 01.08.2020 року по 19.03.2021 року кількість робочих днів становить 160.

Серпень 2020 - 20 р.д., вересень 2020 - 22, жовтень 2020 - 21, листопад 2020 -21, грудень 2020 - 22, січень 2021 - 19, лютий 2021- 20, до 19 березня 2021 - 15 р.д.

Тому, орієнтовний середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2020 року по 19.03.2021 року становить: 1595 грн. х 160 днів вимушеного прогулу = 255.200 грн.

Таким чином, з урахуванням збільшених позовних вимог позивачка просить поновити її на роботі, стягнути з відповідача за вимушений прогул з 01.08.2020 р. по 19.03.2021 р. 255200 грн. та 150000 грн. моральної шкоди.

Заперечуючи заявлені позовні вимоги відповідачем подано письмовий відзив (а.с.43-49). Доводи відзиву зводяться до наступного.

Між керівництвом відповідача та позивачкою не існувало жодних особистих конфліктів, такі доводи позивачки є її особистим припущенням та недоведеними аргументами.

14.07.2020 між 09.00 та 11.00 год. к.ч. ОСОБА_1 зайшла до відділу кадрів та попросила оформити заяву на відпустку з подальшим звільненням 30.07.2020.

ОСОБА_4 , розуміючи можливу причину такого рішення, попросила ОСОБА_1 не поспішати з рішенням та зачекати до моменту, коли емоції стихнуть. На що ОСОБА_1 повідомила, що вже два тижні над цим думає і рішення вже прийняла.

Тоді ж було оформлено заяву на відпустку з подальшим звільненням 30.07.2020. Заява оформлена в друкованому вигляді, оскільки на підприємстві саме в такий спосіб здійснюється оформлення кадрової документації. Роздруковану заяву на відпустку з подальшим звільненням одразу з наказом на відпустку ОСОБА_1 підписала.

ОСОБА_4 , дотримуючись встановленої процедури, повідомила ОСОБА_1 про необхідність інформування про своє звільнення Директора підприємства. ОСОБА_1 забрала заяву з наказом та вийшла з офісу відділу кадрів.

Залишивши підприємство перед обідньою перервою, того дня ОСОБА_1 на роботу більше не з`явилася.

Оскільки дата початку відпустки припадала на 17.07.2020, то оплачуватися вона мала того ж дня. 14.07.2020. ОСОБА_4 неодноразово телефонувала протягом того дня позивачці ОСОБА_1 з проханням визначитися із заявою про звільнення, так як повинна була бути здійснена процедура реєстрації наказу на відпустку та передачі його у відділ фінансовий для нарахування відпускних. Спочатку ОСОБА_1 запевняла ОСОБА_4 , що вона повернеться з обідньої перерви та передасть документ. Ближче до кінця робочого дня ОСОБА_4 , вчергове зателефонувала ОСОБА_1 з проханням визначитися із заявою та передати для подальшої обробки для нарахування відпускних. ОСОБА_1 відповіла, що ОСОБА_4 може забрати документ з її столу, де він лежав. Що і було зроблено

Наказ на відпустку був зареєстрований, переданий до фінансового відділу для подальшої обробки та нарахування відпускних коштів.

15.07.2020 у відділі кадрів відбулася ще одна тристороння нарада - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо рішення ОСОБА_1 про звільнення. ОСОБА_5 наголосила ще раз, що готова до компромісу у питанні, який став каменем спотикання - об`єднаний відділ буде створено, але у складі відділу логістики. Це компроміс, на який ОСОБА_5 пішла з метою збереження існуючого керівного складу підприємства та погашення напруження, що виникло. Вчергове ОСОБА_1 висловила свою думку щодо неможливості співпрацювати у подальшому. Не маючи більше аргументів для залагодження ситуації, ОСОБА_5 завершила нараду.

З моменту написання заяви 14.07.2020 в період двох наступних тижнів, що є терміном попередження про звільнення, ОСОБА_1 про своє бажання відкликати заяву на звільнення не інформувала, хоча, з огляду на те, що контактувала (телефоном) з окремими колегами, була цілком спроможна це зробити, зателефонувавши директору чи нач. відділу кадрів.

Протягом відпустки ОСОБА_1 не продовжувала працювати, не виконувала жодних посадових обов`язків. Хоча позивачка і надсилала електронні листи на адреси представників власників підприємства, проте їх зміст не відповідав тим діям, котрі здійснювалися на підприємстві. Так як ОСОБА_1 перебувала у відпустці наради відбувалися без її участі. Таким чином, комунікуючи з представниками власників у цей період вона не виконувала свою роботу.

Позивачка підписала особистим підписом заяву про надання відпустки з подальшим звільненням, отже скористалась правом на звільнення із роботи за ініціативою працівника.

Позивачка не писала від руки жодних заяв про надання їй відпустки. Вся кадрова документація на підприємстві формується в друкованому форматі з подальшому підписом працівника. Практики написання заяв від руки немає на підприємстві більше 10 років.

Під час перебування у відпустці позивачка не працювала і не виконувала жодну роботу та жодні обов`язки в якості начальника відділу логістики.

Ані під час відпустки, ані по її завершенню, позивачка не подавала до підприємства жодних заяв, клопотань, повідомлень про відкликання заяви про звільнення. На підприємстві немає такої посади - як «системний адміністратор», на електронні адреси Відповідача не поступало жодних заяв від позивачки. Тим більше, не поступало таких прохань ані по телефону, ані в письмовій формі. Як відомо, позивачка не перебувала за кордоном чи поза межами області, тож протягом двох тижнів така мала можливість повідомити в будь-якій формі про бажання відкликати своєї заяви про звільнення, однак позивачка такою можливістю та правом умисно не скористалась.

Після закінчення відпустки позивачка не вийшла на роботу, не продовжила виконувати свої посадові обов`язки, що також свідчить про її небажання на звільнення.

Після подання листка непрацездатності - підприємством було здійснено відповідні оплати по 03.08.2020, оскільки це пряма вимога закону.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то слід зазначити, що така нічим не доведена та не обґрунтована. Звільнення позивачки відбулось за її власним бажанням у спосіб, що визначений законодавством. Саме тому вимога про стягнення моральної шкоди підлягає також відхиленню.

Позивачкою було прийнято рішення про звільнення, внаслідок чого така скористалась правом на відпустку із подальшим звільненням.

Жодного примусу щодо написання позивачкою заяви про звільнення не вчинялось, це було її вольове та остаточне рішення.

Наказом № 201-1481 від 30.07.2020 позивачку звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 30.07.2020.

Під час двотижневого строку, під час перебування у відпустці позивачка не працювала, не виконувала свої посадові та трудові обов`язки у відділі логістики, ані до закінчення відпустки, ані після її закінчення позивачка жодних заяв про відкликання звільнення не писала і не подавала, після закінчення двотижневого строку не продовжувала працювати, що свідчить про відсутність підстав для застосування частини 2 ст. 38 КЗпП України.

Звільнення позивачки було здійснено на підставі та виконання її особистої заяви та на реалізацію її особистого волевиявлення.

Факт зміни думки про необхідність звільнення, після такого звільнення, не створює правові наслідки для позивачки і не є підставою для її поновлення.

Підприємство влаштувало на дану посаду іншу людину 04.08.2020, хоча очікувало рішення позивачки про її продовження роботи весь час її відпустки. Позивачка не виявила бажання працювати протягом встановленого законом часу, а її рішення «передумати» після звільнення є нічим іншим, ніж нехтування правами та інтересами підприємства.

Відповідач не визнає роздруківки «електронних листів» як належні і допустимі докази, вважає їх фальшивими, оскільки вони з`явилися після звільнення із роботи і створені минулою датою для подання недобросовісного позову.

В судовому засіданні позивачка вимоги позову підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та зазначила, що дійсно 17.07.2020 року написала заяву про надання відпустки з подальшим звільненням. В останній день відпустки вона відправила на електронну адресу підприємства заяву про відкликання заяви. Дану заяву підписала цифровим електронним підписом. Наступного дня вона занедужала, була у лікаря і відкрила лист непрацездатності. По закриттю лікарняного 04.08.2020 року вона прийшла на роботу де їй повідомили, що вона звільнена з 30.08.2020 року за власним бажанням.

Про відкликання заяви та лікарняний дзвонила до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Однак, ніхто з них, крім ОСОБА_9 , трубку не піднімав.

Своє звільнення вважає незаконним, так як вона скористалася правом відкликання заяви, що нею було зроблено.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позову підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що під час розгляду справи доведено факт написання позивачем заяви про відкликання свого наміру звільнення з роботи 29.07.2020 року, підписання її власним електронним підписом і надіслання її в цей день на електронну адресу відповідача та персональні корпоративні електронні адреси керівника, головного бухгалтера, начальника відділу кадрів та IT менеджера (системного адміністратора) відповідача. Покази свідків – діючих на даний час працівників просив оцінювати критично.

Волевиявлення позивача щодо відкликання раніше поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажанням зафіксованого в електронному листі від 29.07.2020 року, який доставлено адресату і його менеджменту. Зазначене підтверджується показами свідка ОСОБА_10 та долученими до позову доказами.

Доводи заперечення позивача про фальшивість електронних листів є безпідставними і необґрунтованими.

Щодо завданої моральної шкоди представник позивача зазначив, що для позивачки, яка виховує чотирирічну дитину, дана робота була єдиним джерелом доходу. Через неправомірні дії відповідача вона була позбавлена заробітку. Така ситуація змінила її звичний ритм та уклад життя і спричинили моральні страждання.

Просив вимоги позову задоволити у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позову заперечив з підстав. викладених у поданому відзиві. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі. Зазначив, що позивачка подала безпідставний позов. Вона особисто написала заяву про надання відпустки на 14 днів з наступним звільненням. Протягом усього терміну жодних заяв про відкликання до роботодавця не подавала. На підприємстві відсутня офіційна електронна пошта. Позов вважає безпідставним, а дії позивачки недобросовісними.

В судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 .

Так, свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показала, що працювала до 01.09.2020 року у ТОВ “Платі”. За час роботи її робоче місце було в одному кабінеті з позивачкою ОСОБА_1 та “компютерщиком” ОСОБА_13 . У липні 2020 року позивачка написала заяву про відпустку з звільненням. Згодом ОСОБА_13 їй повідомив, що ОСОБА_14 написала заяву про відкликання заяви про звільнення. Особисто вона заяву від позивачки не бачила, про таку дізналася від ОСОБА_13 , з яким працювали в одному кабінеті.

Щодо електронних адрес працівників додатково показала, що на підприємстві була заведена практика, що у всіх працівників, які працювали в офісі, були створені електронні поштові скриньки з прізвищем та назвою фірми і через електронну пошту велася переписка.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_5 показала, що працює керівником ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед”. У липні 2020 року позивачка повідомила їй про намір звільнення. У той період на підприємстві відбувалася зміна виробничих процесів, тому вона просила позивачку добре все обдумати. На що отримала відповідь, що все обдумала. Тоді позивачка написала заяву на відпустку з 17.07.2020 року на 14 днів з наступним звільненням. Протягом часу відпустки позивачка на роботу не виходила. Тому в останній день відпустки на підприємстві було видано наказ про звільнення ОСОБА_15 з роботи за власним бажанням. Після звільнення позивачка надала лікарняний, який вони були змушені оплатити. 04.08.2020 року позивачка з представником з`явилися на підприємство, однак позивачка з приводу звільнення нічого не говорила, бо спілкувався тільки її представник. На його вимогу було надано наказ та інші документи про звільнення.

Жодного повідомлення про намір відкликання заяви про звільнення ні на підприємство ні їй особисто від позивачки не надходило. У роботі користується особистою електронною поштою. Офіційної електронної пошти на підприємстві не має.

Позиція позивачки на її думку є недобросовісною. На даний час вони найняли іншу людину, яка працює а підприємстві. Заявлені вимоги вважає безпідставними.

Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_4 дали аналогічні покази. Зазначили, що у роботі користуються особистими електронними поштовими скриньками.

Подану заяву щодо обставин справи від ОСОБА_13 (а.с.11 т.2) суд до уваги не приймає як покази свідка, оскільки таке суперечить принципу безпосередності, оскільки свідок допитується у судовому засіданні і попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання.

У судовому засіданні досліджені наступні докази: трудова книжка НОМЕР_1 від 16.07.2004 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с.7-8 т.1), заява від 14.07.2020 р. (а.с.9 т.1) наказ №519 від 14.07.2020 року (а.с.10 т.1), скріншоти (а.с.11-16 т.1), скріншот заяви ОСОБА_1 від 29.07.2020 р. (а.с.17-19 т.1), протокол створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису (а.с.20 т.1), скріншот заяви ОСОБА_1 від 30.07.2021 року (а.с.21-22 т.1), протокол створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису (а.с.23 т.1 ), листок непрацездатності Серія АКА №065621 (а.с.24 т.1), лист ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед” №178 від 30.07.2020 року (а.с.25 т.1), наказ №201-1481 від 30.07.2020 року (а.с.26 т.1), історія по картковому рахунку від 01.07.2020 року по 19.08.2020 року (а.с.27-29 т.1), Довідка ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед” №PU000000048 від 17.08.2020 року (а.с.30 т.1), заява ОСОБА_13 (а.с.11 т.2), скріншоти (а.с. 19-22, 24-26 т.2).

Заслухавши сторін та їх представників, свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що з 30.11.2016 року по 30.07.2020 року позивачка ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед”, працюючи на посаді начальника відділу логістики, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.7-8 т.1).

14.07.2020 року позивачка подала заяву про надання з 17.07.2020 р. щорічної відпустки тривалістю 14 днів з наступним звільненням (а.с. 9 т.1).

Наказом №519 від 14.07.2020 р. позивачу надана відпустка терміном 14 днів за період з 03.11.2016 р. по 02.11.2017 р. (9 днів), з 03.11.2018 р. по 02.11.2019 р. (4 дні) та з 03.11.2019 р. по 02.11.2020 p. (1 день) (а.с.10 т.1). Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 14 днів з 17.07.2020 року по 30.07.2020 року включно.

29.07.2020 року позивачка на електронну адресу Відповідача відправила заяву наступного змісту: “Я, ОСОБА_1 , керівник логістики ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед” відкликаю свій намір про звільнення з роботи в ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед”, про який було зазначено у моїй заяві про надання мені відпустки. По завершенню відпустки приступлю до виконання покладених на мене обов`язків, про що інформую керівництво ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед”.

Вказаний лист було підписано цифровим підписом, що стверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису (а.с.20 т.1) та надіслано 29.07.2020 року о 23:22 год. та 23:58 год. ОСОБА_16 та ОСОБА_17 відповідно, що стверджується скріншотами сторінки електронної пошти позивача (а.с.17, 18, 19 т.1).

30.07.2020 року позивачка на електронну адресу Відповідача відправила заяву наступного змісту: “Я, ОСОБА_1 , керівник відділу логістики повідомляю Вас про те, що у зв`язку з моєю хворобою, я знаходжуся на лікуванні, у зв`язку з чим Виноградівською лікарнею мені відкрито лист непрацездатності з 30 липня 2020 року”.

Вказаний лист було підписано цифровим підписом, що стверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису (а.с.23 т.1) та надіслано 30.07.2020 року о 16:19 год., що стверджується скріншотами сторінки електронної пошти позивача (а.с.21, 22, 23 т.1).

Згідно листка непрацездатності Серія АКА №065621 позивачка перебувала на лікуванні у період з 30.08.2020 року по 03.08.2020 року. Стати до роботи 04.08.2020 року (а.с. 24 т.1).

Згідно наказу №201-1481 від 30.07.2021 року позивачку ОСОБА_1 звільнено 30.07.2020 року за ст.38 КЗпПУ. Підстава – заява від 14.07.2020 року (а.с.26 т.1).

Листом Відповідача №178 від 30.07.2020 року позивачу надіслано повідомлення про звільнення згідно ст. 38 КЗпП з 30.07.2020 року з проханням з`явитися до відділу кадрів ТОВ “Платі Юкрейн Лімітед” для отримання трудової книжки та повернення матеріальних цінностей наданих у користування (а.с.25 т.1).

Суд констатує, що правовідносини між сторонами врегульовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України).

Так, згідно п. 4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні (ч.1 ст. 38 КЗпП України).

Відповідно до ч.2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України “Про відпустки” за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Положення ч.2 ст. 38 КЗпП України регламентує безумовне право працівника на відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням.

Факт перебування у трудових відносинах, написання позивачем заяви про відпустку з наступним звільненням сторонами не оспорюється.

Як підставу позову позивачем зазначено, що під час наданої відпустки вона продовжувала працювати.

Однак вказані доводи позивача не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду з огляду на наступне.

Так, у судовому засіданні встановлено, що позивачка у період часу з 17.07.2020 р. по 30.07.2020 року перебувала у відпустці. На підтвердження доводів позову про те, що в цей час вона продовжувала трудову діяльність, позивачем надано скріншоти про ділову переписку.

Суд констатує, що позивачка не надала належних доказів про те, що за вказаний період з 17.07.2020 р. по 30.07.2020 року відкликалася з відпустки. Перебування у відпустці і продовження здійснення посадових обов`язків за своєю суттю є взаємовиключні обставини. Разом з тим навіть ведення ділової переписки у період відпустки не може розцінюватися судом як продовження роботи. Відтак доводи у цій частині позову є безпідставними.

Разом з тим доводи позивача про те, що до закінчення 14 ти денного терміну вона відкликала заяву про звільнення заслуговують на увагу.

Дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема заявою позивачки від 29.07.2020 року (а.с.18 т.1) підтверджується воля працівника скористатися положенням ч.2 ст.38 КЗпП України щодо відкликання заяви про звільнення. Вказана заява була створена за допомогою комп`ютерної техніки, підписана кваліфікованим електронним підписом позивача та надіслана на електронну пошту відповідача завчасно, тобто до 30.07.2020 року. Вийти на роботу позивачка 30.07.2020 року не могла з поважних причин, так як хворіла.

Неможливості застосування положень ч.2 ст. 38 КЗпП України (крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору) відповідачем не зазначено.

Доводи заперечення відповідача, які зводяться до того, що позивачка добровільно здійснила волевиявлення для розірвання трудового договору з власної ініціативи і відповідач (роботодавець) задоволив таке волевиявлення і звільнив позивача за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. І вже після звільнення остання діючи недобросовісно, надаючи підроблені заяви оспорює законне звільнення судом розцінюється як лінія захисту.

Покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 з одного боку та свідка ОСОБА_11 які є протилежними за змістом і підтримують позиції сторін, суд вважає суб`єктивними.

Так, свідком ОСОБА_11 підтверджено, що позивачка відкликала заяву про звільнення. Разом з тим, особисто вона не таку заяву не бачила. Про це їй повідомив співробітник ОСОБА_18 , який у судовому засіданні не допитувався. Крім того, вказаний свідок наразі звільнена.

Разом з тим свідок повідомила, що на підприємстві була практика використання службових поштових електронних скриньок за допомогою яких велася службова переписка. Вказані покази узгоджуються з матеріалами справи, позаяк у наданими позивачем доказами підтверджено комунікацію через електронні адреси: (а.с.13, 14, 17, 18, 19, 21, 22).

Надіслана заява позивачки про відкликання заяви на звільнення за власним бажанням від 29.07.2021 року підписана електронним підписом (а.с.20).

Електронний цифровий підпис (ЕЦП) - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Відносини, які виникають у разі застосування ЕЦП та електронного документообігу, врегульовані чинним законодавством України, а саме Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року № 852-IV та Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Положення зазначених вище законодавчих актів надають ЕЦП статус аналогу власноручного підпису, створюють правову основу для застосування ЕЦП і здійснення юридично значущих дій шляхом електронного документообігу. Тобто, як і власноручний, електронний підпис засвідчує, що підписаний документ надходить від особи, яка його підписала.

За вказаних обставин доводи відповідача про те, що позивачка спокійно могла прийти на підприємство протягом встановленого часу і особисто подати заяву значення для розгляду справи не мають, оскільки відповідачем обрано встановлений Законом альтернативний спосіб подачі заяви, завіреної особистим електронним підписом на електронні засоби комунікації відповідача.

Допитані як свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 дали пояснення, що офіційної електронної адреси на підприємстві не має, для службових потреб користуються особистими електронними поштовими скриньками, які повністю узгоджуються з лінією захисту відповідача. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 є керівником відповідача, а свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_4 працівниками відповідача тому такі суд сприймає критично.

Разом з тим судом досліджено заяву позивачки, яка повністю підтверджує волю працівника на відкликання раніше поданої заяви про звільнення і яка жодним чином не спростована.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року (зі змінами та доповненнями) визначено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Текстом листа позивача від 29.07.2020 р. (а.с.18) надісланого ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача (а.с.17, 18. 19), підтверджується волевиявлення позивача, за яким вона відкликає подану заяву на звільнення, тобто позивачкою вчинено дії по відкликанню заяви про звільнення із займаної посади та повідомлено про її бажання продовжувати працювати.

Вказаний лист спонукає роботодавця перевірити справжнє волевиявлення працівника у разі наявності сумнівів щодо такого волевиявлення.

Доводи відповідача, що позивачем не доведено направлення електронного листа на електрону відповідача не заслуговують на увагу, оскільки повністю спростовані наданими позивачем доказами.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

Приймаючи рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З огляду на викладене, звільнення позивача відбулось не на підставі волевиявлення працівника і не могло відбуватись відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, доводи відповідача про неотримання такої заяви, на що неодноразово наголошувалося у судовому засіданні суперечить поданому відзиву, оскільки Відповідачем заперечувався сам факт існування такого листа, вважає його фальшивим, оскільки вони з`явилися після звільнення з роботи і створені минулою датою для подання недобросовісного позову (а.с.49 т.1).

Щодо обрахування компенсації за вимушений прогул.

Відповідно до Довідки від 17.08.2020 року №PU000000048 заробітна плата за травень та червень 2020 року без відрахувань/утримань становить 62.206,09 грн.

Відповідно до листа Мінпраці від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про норму тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів у травні та червні 2020 року становить 39 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 62206,09 грн / 39 днів = 1595 грн./день.

Позивачка ставить вимогу про оплату вимушеного прогулу з 01.08.2020 року по по 19.03.2021 року, що становить 160 днів. Разом з тим, позивачка у період з 30.07.2020 року по 03.08.2020 року перебувала на лікарняному. Відтак їй підлягає до оплати за серпень 2020 року вимушений прогул за 19 днів, вересень 2020 - 22, жовтень 2020 - 21, листопад 2020 -21, грудень 2020 - 22, січень 2021 - 19, лютий 2021- 20, до 19 березня 2021 - 15 р.д.

Отже, компенсація за вимушений прогул становить 1595 грн./день х 159 днів =253605 грн.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно Листа Мінюсту України від 13.05.2004, № 35-13/797 "Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно приписів Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що звільнення позивачки з роботи відбулося з порушенням вимог закону, тобто незаконне.

За вказаних обставин доводи про те, що незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, вона втратила душевний спокій, постійно перебувала роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй сім`ї заслуговують на увагу.

Однак доказів того, що вона виховує малолітню дитину матеріали справи не містять.

З урахуванням зазначеного позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у розмірі 15000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Так, згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК).

Крім того представником відповідача до суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу (а.с. 42-43 т.2).

Доводи вказаного клопотання зводяться до того, що від Позивача надійшла до Виноградівського районного суду Закарпатської області заява про стягнення позивача на правничу допомогу, разом з доданим актом виконаних робіт (наданих послуг) та прибутковими ордерами. В вищезазначеному акті виконаних робіт Позивач зазначив наступний обсяг та вартість отриманих/наданих юридичних послуг та виконаних юридичних робіт:

1. З`ясування обставин звільнення з роботи та збір документальних підтверджень волевиявлення ОСОБА_1 , щодо звільнення та відкликання заяви про звільнення з роботи (заяви; електронні листи, запити, свідки) 12 год. х 850 грн. = 10.200 грн.;

2. Вартість правового аналізу отриманих первинних матеріалів, щодо звільнення та відкликання свого наміру звільнення з роботи; відпрацювання стратегії захисту та написання позову, та інших процесуальних документів - 16 год х 850 грн. = 13.600 грн.;

3. Участь адвоката в судових засіданнях та роботі зі справою в суді складає в загальному 7 годин - (х 850 грн.) = 5950,00 грн.

Всього до оплати: 29.750 грн .

Що стосується з`ясування обставин звільнення з роботи та збір документальних підтверджень волевиявлення ОСОБА_1 , щодо звільнення та відкликання заяви про звільнення з роботи (заяви; електронні листи, запити, свідки), то в 2020 році цим займався ОСОБА_19 , а не безпосередньо ОСОБА_2 . Варто зазначити також, що ОСОБА_19 не входить до складу адвокатського об`єднання «ЕГІДА», учасником якого був виконавець наданих юридичних послуг Позивачці згідно доданих документів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «Bast/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час подання позовної заяви про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди Позивач зазначив попередній розрахунок судових витрат на правову допомогу, який складав 20 000 грн.

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, серед іншого належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до журналів судових засідань вбачається, що адвокат Лапчак І.Я. не витратив 7 (сім) годин на судові засідання, що, власне, спростовується самими матеріалами справи. Адвокатські запити теж не були подані ОСОБА_2 , а іншим адвокатом. Жодних інших відомостей щодо подання ОСОБА_2 будь-яких додаткових запитів, звернень чи інших документів - матеріали справи не містять.

Вважає, що такі витрати в сумі 29.750,00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: - заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); - суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); - заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Враховуючи вищезазначене вважає, що покладення судових витрат на Відповідача є неправильним і несправедливим. Зокрема вважає, що розмір судових витрат на правову допомогу, враховуючи виконаний обсяг робіт Адвоката по даній справі, складає 5 000 гривень.

Вказані обставини частково заслуговують на увагу.

Так суд погоджується з доводами представника відповідача щодо захищеності витрат на правову допомогу у розмірі 29500 грн.

Розрахунок у розмірі 10200 грн. за з`ясування обставин звільнення зазначено безпідставно. Також на думку суду вартість правового аналізу справи, зазначена у розмірі 13600 грн. є завищеною. На думку суду 7 год з розрахунку по 850 грн. на суму 5950 грн. у повній мірі відповідатиме складності справи.

Разом з тим доводи представника відповідача про завищення розміру витрат за участі у судових засіданнях, оскільки не було затрачено 7 годин, суд вважає безпідставними з огляду на наступне. Так, згідно журналів судових засідань у вказаній справі відбувалися наступні судові засідання: 12.11.2020 р., 13.11.2020 р., 03.12.2020 р., 18.12.2020 р., 01.03.2021 р., 19.03.2021 р., 21.04.2021 р., 11.05.2021 р., 18.06.2021 р., 09.07.2021 р., 16.07.2021 р., 02.09.2021 р. та 06.09.2021 р., а всього 13 судових засідань. Відтак вказані 7 годин за участь у судовому засіданнях відповідають дійсності і витрати у розмірі 5950 грн. підлягають до задоволення.

За вказаних обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 11900 грн. витрат на надання правової допомоги.

Також з відповідача на користь держави підлягає стягненню розмір судового збору по ставці за немайнові вимоги щодо поновлення на роботі та з відповідача на користь позивача – пропорційно задоволених вимог за вимогу про виплату за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Збільшені позовні вимоги задоволити – частково.

Поновити позивача – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на роботі на посаді начальника відділу логістики Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” (код ЄРДПОУ 30005041, адреса 90300 Закарпатська область м.Виноградів, вул. І.Франка, 129).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” (код ЄРДПОУ 30005041, адреса 90300 Закарпатська область м.Виноградів, вул. І.Франка, 129) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за час вимушеного прогулу (з 01.08.2020 року по 19.03.2021 року) у розмірі 253605 гривень (двісті п`ятдесят три тисячі шістсот п`ять гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” (код ЄРДПОУ 30005041, адреса 90300 Закарпатська область м.Виноградів, вул. І.Франка, 129) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

У задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” (код ЄРДПОУ 30005041, адреса 90300 Закарпатська область м.Виноградів, вул. І.Франка, 129) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2761 (дві тисячі сімсот шістдесят одну) гривень судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” (код ЄРДПОУ 30005041, адреса 90300 Закарпатська область м.Виноградів, вул. І.Франка, 129) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 11900 (одинадцять тисяч дев`ятсот) гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Платі Юкрейн Лімітед” (код ЄРДПОУ 30005041, адреса 90300 Закарпатська область м.Виноградів, вул. І.Франка, 129) на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення в частині поновлення на роботі та компенсації за вимушений прогул в частині стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17.09.2021 року.

ГоловуючийВ. В. Леньо