Ухвала суду № 99660445, 16.09.2021, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 148/962/19

УХВАЛА

Іменем України

16 вересня 2021 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

члена колегії суддів, судді: Васильєвої Т.Ю.

секретар судового засідання: Жигарова Д.О.

за участю: прокурора Петришина П.І., захисника Воронцової О.В., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене доЄдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020310000123 від 07.03.2019 відносно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького районного суду перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке призначене до розгляду на 16.09.2021.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2021 р. № 855 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», на території України продовжено дію карантину до 1 жовтня 2021 року з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19).

Законом України «Про внесення зміни до пункту 20-5 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 23.04.2020 року, під час досудового розслідування та під час судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою подається не пізніше ніж за десять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Враховуючи вищевказані положення законодавства, беручи до уваги, що на території України триває карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), до закінчення строків тримання під вартою обвинуваченого неможливо колегіально розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд приходить до висновку про необхідність вирішення питання щодо строку дії застосованого запобіжного заходу членом колегії по справі одноособово.

Прокурор в судовому засіданні підтримав подане до суду письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Подане клопотання мотивував тим, що ризики, які стали підставою для встановлення міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою не зникли та продовжують існувати, судовий розгляд справи триває, на даний час ще не всі свідки допитані, обвинувачений не працевлаштований, постійного офіційного доходу та стійких соціальних зв`язків не має, перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду, впливати на покази свідків, які ще не є допитаними, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вважає, що підстави для зміни запобіжного заходу ОСОБА_1 відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив проти клопотання прокурора, просив відмовити в задоволенні заявленого клопотання та змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою його реєстрації в с. Бугаків Немирівського району Вінницької області, в даному будинку на даний час ніхто не проживає, та в даному селі проживають його дядько та тітка, які будуть його утримувати.

Захисник обвинуваченого Шкамбули О.П. підтримала позицію підзахисного, просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора, оскільки не згодна з тим, що існують зазначені прокурором ризики, що обвинувачений буде ухилятися від суду чи впливати на свідків. Зазначила, що дуже тривалий час обвинувачений вже перебуває під вартою, на момент затримання він був студентом, отримував стипендію і соціальну допомогу, під час затримання навчався, а тому з об`єктивних причин не може бути працевлаштованим, а в разі зміни запобіжного заходу на домашній арешт зможе додатково утримувати себе шляхом ведення домашнього господарства.

Вислухавши думку учасників судового засідання,оглянувши наявні в суду матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Положеннями ч. 1 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд зобов`язаний повторно до спливу продовженого строку розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином.

Згідно ч. 1 ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи або навчання, розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа тощо.

Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Судом встановлено, що обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 04.10.2021 та до вказаного часу судовий розгляд кримінального провадження не може бути завершено.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання можливим спробам обвинуваченого переховуватися від суду, чинити тиск на потерпілих осіб та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вирішуючи дане питання, суд враховує також позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі «Єчюс проти Литви»).

В силу ст. 5 Конвенції про захист прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Так, згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, що загрожує обвинуваченому покаранням від 7 до 15 років позбавлення волі. Обвинувачений ОСОБА_1 не має постійного самостійного доходу, сім`ї також не має, зареєстрований в будинку, де ніхто не проживає, що свідчить про відсутність сталих соціальних факторів, при цьому можливість проживання за місцем реєстрації в судовому засіданні не доведено, придатність вказаного житла до експлуатації стороною захисту не доведено, наявність реальної можливості для утримання обвинуваченого самостійно чи з інших законних джерел у випадку зміни запобіжного заходу також не доведено. На даний час не всі свідки по справі є допитаними в судовому засіданні, що в свою чергу тягне за собою ризик чинення тиску на даних свідків.

У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Особлива тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

На даному етапі судового розгляду судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала, доцільності змінювати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не вбачається, встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики не зменшились та продовжують існувати, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства(рішення у справі «Летельє проти Франції»).

Стороною захисту не спростовано належними та допустимими доказами, що наведені прокурором та встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики відпали, зокрема наведені стороною захисту аргументи не є достатніми, на думку суду, обставинами, які переважують інші ризики, встановлені судом при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу, враховуючи як тяжкість пред`явленого обвинувачення, так і встановлені відомості про особу обвинуваченого.

Тому, для запобігання вказаним ризикам, та враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК України, враховуючи п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, суд вважає виправданим тримання ОСОБА_1 під вартою та недостатнім застосування щодо нього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки жоден із більш м`яких запобіжних заходів, на думку суду, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, не встановлено.

У відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Враховуючи тяжкість обвинувачення у злочині, який спричинив смерть людини, та особу обвинуваченого, суд вважає відсутніми підстави для визначення застави.

Таким чином, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд приходить до висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків, необхідно продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_1 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення застави.

Враховуючи викладене, в задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну раніше обраного запобіжного заходу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 27, 177, 183, 199, 327, 331, пункт 20-5 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у виді тримання під вартою продовжити на строк 60 діб, тобто до 15 листопада 2021 року включно, без визначення застави.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт відмовити.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження.

Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для виконання в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_1 в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Суддя Т.Ю. Васильєва