Постанова № 9965617, 01.04.2009, Закарпатський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-128/09/0770

рядок статзвіту - 2.11.1

код-01

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2009 року 16 год. 00 хв. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Андрійцьо В. Д.

при секретарі судового засідання - Повханич Г. П.

за участі:

представника позивача - Греци Я. В.(дов. від 14.01. 2009 р.);

представника відповідача - Бурі О. О. (дов. № 10-0 від 21.01.2009 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства « Інтерекс» до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.12.2008 року № 0002592340/0 2822/2301/34570551/2950, щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за жовтень 2008 року на суму 2 309 996, 00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - юридична особа приватне підприємство « Інтерекс» звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до субєкта владних повноважень Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.12.2008 року № 0002592340/0 2822/2301/34570551/2950, щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за жовтень 2008 року на суму 2 309 996, 00 грн., мотивуючи тим, що при донарахуванні податкових зобовязань внаслідок визначення звичайних цін, відповідачем не дотримано встановлену законом щодо цього процедуру.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити та дав пояснення аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні такого, як безпідставному, обгрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у письмових запереченнях на позов, зокрема пояснивши, що податковим органом правомірно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по ПДВ за жовтень 2008 року на суму 2 309 996, 00 грн. При визначенні бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України було правомірно застосовано «звичайні ціни», оскільки договірна (контрактна) вартість такого була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акту від 15.12.2008 року № 1439/23-01/34570551 (а. с. 9 -21) відповідачем було здійснено виїзну позапланову перевірку діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2008 року, за результатами якої встановлено, що останнім в порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 ЗУ від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР « Про додану вартість» завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року в розмірі 2 309 996, 00 грн.

За наслідками розгляду акту перевірки 17.12.2008 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002592340/0 2822/2301/34570551/2950 (а. с. 8), яким на підставі «б», «в» п. п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 ЗУ від 21.12.2000 р. № 2181-III « Про порядок погашення зобовязання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 ЗУ від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР « Про додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2 309 996, 00 грн.

Згідно поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року (а. с. 22-23) підприємством в розділі І « Податкові зобовязання» задекларовано операції на митній території України, що оподатковується за ставкою 20 %, крім імпорту товарів в сумі 3 073 518, 00 грн., сума податкового зобовязання з ПДВ становить 614 704, 00 грн.

Загальна сума податкових зобовязань (рядок 9 декларації) становить 614 704, 00 грн.

В зазначеній декларації підприємством задекларовано податковий кредит в сумі 1 706 157 грн. в тому числі ПДВ з вартості товарів (послуг) придбаних з податком на додану вартість на митній території України з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % та нульовою ставкою 107 848 грн.; ПДВ сплачений митним органам у розмірі 8 425 434 грн.

Різниця між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, згідно з даною декларацією має відємне значення та складає 1 091 453 грн.

Як вбачає з податкової декларації по податку на додану вартість ПП « Інтерекс» за вересень 2008 року (а. с. 25-26) таким задекларовано залишок відємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду 4 400 118 грн. (рядок 24 декларації) та суму податкового кредиту попереднього податкового періоду (рядок 17 податкової декларації попереднього податкового періоду) - 2 336 420 грн. різниця між сумою податкового зобовязання та су4мою податкового кредиту з ПДВ за вересень 2008 року має відємне значення і становить 1 526 864, 00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що протягом охоплюваного перевіркою періоду позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст. 4 ЗУ « Про податок на додану вартість» з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД (28-65).

Даний факт відповідачем не заперечується.

В подальшому, при реалізації товарів на території України, база оподаткування відповідних операцій податком на додану вартість визначалась позивачем відповідно до ч. 1 СТ. 4 ЗУ « Про податок на додану вартість» виходячи з їх договірної вартості (а. с. 66-150)

Даний факт відповідачем також не заперечується.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

Згідно пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Там же визначено, що:

справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За пунктом 1.20.2 статті 1 цього ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між неповязаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пунктом 1.20.6 статті 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обгрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обовязкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Крім того, за Законом України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть повязаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обгрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обовязок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В акті відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Здійснюючи перевірку відповідач дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Так, ч. 1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Аналогічно визначено і п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р., згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття « митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

А тому посилання відповідача на п.4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"; при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

Проте, відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосування непрямих методів визначення податкових зобовязань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у звязку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобовязань у звязку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення обєкта оподаткування або його елементів, повязаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України є, зокрема, встановлено, що методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобовязань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами.

Пунктом 4.3.5 статті 4 того ж Закону є визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобовязань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як вбачається із змісту акту відповідача, при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобовязань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не грунтується на вимогах чинного законодавства..

Суд констатує, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст. 71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає позовні вимоги позивача обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Враховуючи задоволення позову, судові витрати згідно ч.3 ст. 94 КАС України, здійснені позивачем, присуджуються йому. При цьому, згідно ч. 1 ст. 94 цього Кодексу документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. 1. Позовну заяву Приватного підприємства « Інтерекс» - задовольнити повністю.

2. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення прийняте Мукачівською обєднаною державною податковою інспекцією 17.12.2008 року № 0002592340/0 2822/2301/34570551/2950, щодо зменшення Приватному підприємству «Інтерекс» суми бюджетного відшкодування по ПДВ за жовтень 2008 року на суму 2 309 996, 00 грн.

3. 3. Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Інтерекс» (89636 с. Кольчино, вул. Фрідяшівська, 10, к.408 Мукачівського району, Закарпатської області) понесені судові витрати у розмірі 3(три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений сірок, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову.

Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.