Рішення № 99652235, 15.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 року справа №320/11950/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірними дій, визнання неправомірною та скасування постанови

Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при винесенні постанови ВП № 41816949 від 03 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 31 439,54 грн.;

- визнати неправомірною та скасувати постанову ВП № 41816949 від 03 жовтня 2019 року про стягнення виконавчого збору головного державного виконавця Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Костецького Миколи Миколайовича у розмірі 31 439,54 грн. з ОСОБА_1 .

Також, просить суд поновити пропущений строк на звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду з вказаним позовом та відкрито провадження в адміністративній справі № 320/11950/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями статті 287 КАС України. Витребувано докази у справі від сторін, встановлено сторонам п`ятиденний строк для подання витребуваних судом доказів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Вказану ухвалу суду від 25 листопада.2020 відповідачем отримано 14 грудня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач витребувані судом докази не надав та правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не скористався.

11 грудня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла заява про продовження процесуального строку для подання доказів, витребуваних ухвалою суду від 25 листопада 2020, у порядку статті 121 КАС України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року заявлене позивачем клопотання про продовження процесуального строку для надання доказів в адміністративній справі №320/11950/20, витребуваних ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, задоволено. Продовжено позивачу процесуальний строк, встановлений ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, а саме строк для надання доказів у справі - на 5 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

21 грудня 2020 року на адресу суду позивачем надано витребувані судом докази.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Печерським РУ ГУ МВС України в місті Києві 25 вересня 1997 року (а.с.7).

20 лютого 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 2-1671/12 про стягнення з позивача на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 311572,46 грн. та судового збору у сумі 2 823,00 грн. (а.с. 29, 30).

13 липня 2012 року на виконання вказаного рішення Голосіївським судом м. Києва видано відповідний виконавчий лист, на підставі якого 03 лютого 2014 року Фастівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Київської області відкрито виконавче провадження № 41816949.

Вказані обставини встановлені Апеляційним судом м.Києва в ухвалі від 14.09.2017 у справі №2-1671/12 (а.с.36-38).

Також, як вбачається з листа відповідача від 02 листопада 2020 року № 13295, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 4).

24 вересня 2014 року виконавчий лист від 13 липня 2012 року № 2-1671/12 повернуто стягувачу на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Вказані обставини підтверджені листом відповідача від 02 листопада 2020 року № 13295 та встановлені Апеляційним судом м.Києва в ухвалі від 14.09.2017 у справі №2-1671/12 (а.с. 4, 37).

03 жовтня 2019 року державним виконавцем Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Костецьким Миколою Миколайовичем у виконавчому провадженні № 41816949 з примусового виконання виконавчого листа від 13 липня 2012 року №2-1671/12 винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 31 439,54 грн. (а.с.5).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» відмовлено у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2012 року № 2-1671/12 (а.с. 33 – 35).

14 вересня 2017 року Апеляційним судом м. Києва ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою поновлено пропущений строк пред`явлення виконавчого листа від 13 липня 2012 року № 2-1671/12 до виконання та видано дублікат цього виконавчого листа (а.с. 36- 38).

13 грудня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва дублікат відповідного виконавчого листа надано стягувачу (а.с. 42).

25 червня 2018 року приватним виконавцем Лисенко С.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56667778 з примусового виконання зазначеного дубліката виконавчого листа, виданого 13 грудня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва в цивільній справі №2-1671/12 (а.с. 43).

Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження № 56667778 від 25 червня 2018 року з позивача стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 31 439,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач не мав правових підстав для винесення 03 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні № 41816949 оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки 24 вересня 2014 року виконавчий документ повернуто стягувачу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII, у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 03 жовтня 2019 року).

Статтею 1 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 03 жовтня 2019 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 13 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення за заявою стягувача на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, виконавчого листа (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII).

Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частинами першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (із змінами внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018, який набув чинності 28.08.2018).

Частина четверта статті 27 Закону № 1404-VIII зобов`язує державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

За приписами пункту 5 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі (частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII).

Частинами першою – третьою статті 31 Закону № 1404-VIII встановлено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з пунктом 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Частиною першою статті 37 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 41 Закону №1404-VІІІ у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Як встановлено ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року у справі № 2-1671/12 виконавчий лист №2-1671/12 про стягнення позивача на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 311 572 грн. 46 коп. та судового збору в сумі 2 823 грн., а всього 314 395 грн. 46 коп. 24 вересня 2014 року повернуто державним виконавцем стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У відповідності з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (абзац перший частини другої статті 77 КАС України).

Відповідачем не надано доказів того, що на момент винесення ним постанови від 03 жовтня 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 41816949 з примусового виконання судового рішення у справі № 2-1671/12 виконавче провадження було відновлено в порядку, встановленому статтею 41 Закону №1404-VІІІ.

Визначені Законом №1404-VІІІ підстави для такого відновлення відсутні.

Вчинення державним виконавцем виконавчих дій (прийняття рішень) за відсутності діючого виконавчого провадження суперечить приписам частини першої статті 13 Закону №1404-VIII.

Також, суд звертає увагу, що з 25 червня 2018 року примусове виконання зазначеного судового рішення вже здійснюється приватним виконавцем Лисенком Сергієм Олексійовичем у виконавчому провадженні № 56667778, постановою про відкриття якого з позивача стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 31 439,54 грн. (а.с. 43).

За таких обставин стягнення з позивача державним виконавцем виконавчого збору суперечить приписам пункту 5 частини п`ятої та частини восьмою статті 27 Закону №1404-VIII.

Суд відхиляє наведені відповідачем в обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови в адресованому позивачу листі від 02 листопада 2020 року № 13295 (а.с. 4, зворот) доводи про те, що державний виконавець виніс оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору керуючись частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ, у зв`язку з наступним.

За загальним правилом частини четвертої статті 27 Закону №1404-VІІІ постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Разом з тим, оскаржувану постанову про стягнення з позивача виконавчого збору винесено державним виконавцем 03 жовтня 2019 року, тобто більш ніж через п`ять років з дня повернення виконавчого документу стягувачу (24 вересня 2014 року).

При цьому, як зазначає відповідач в листі від 02 листопада 2020 року № 13295 виконавчий документ повернуто державним виконавцем стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 статті 47 Закону України «По виконавче провадження».

Пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «По виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в редакції станом на 24 вересня 2014 року визначалось, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Зазначена підстава не є аналогічною підставам для повернення виконавчого документа стягувачу, передбаченим пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону № 1404-VІІІ.

Таким чином посилання відповідача в обґрунтування правомірності дій державного виконавця з винесення оскаржуваної постанови на частину третю статті 40 Закону № 1404-VІІІ є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржувана постанова відповідача про стягнення виконавчого збору не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, встановленим пунктами 1, 3, 4, 5, 6 та 10 частини другої статті 2 КАС України.

За таких обставин, системно проаналізувавши положення законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 1039341257 від 21 квітня 2020 року (а.с.6).

Зважаючи на задоволення позовних вимог зазначені судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при винесенні постанови № 41816949 від 03 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 31439,54 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Костецького Миколи Миколайовича №41816949 від 03 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 31439,54 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 34446916, місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Суворова, буд. 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 15.09.2021 р.

Суддя Кушнова А.О.