Рішення № 99646160, 15.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2021Справа № 910/9498/21Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9498/21

За позовом Фізичної особи-підприємця Івасика Андрія Леонідовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс»

про стягнення 111369,49 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Івасик Андрій Леонідович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» (далі - відповідач) про стягнення 111369,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, на виконання умов договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №26/05-2020 від 26.05.2020, були надані узгоджені послуги, втім відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 111369,49 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9498/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 14-А.

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.07.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2020 між Фізичною особою-підприємцем Івасиком Андрієм Леонідовичем (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» (далі - замовник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №26/05-2020 (далі - договір).

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що перевезення виконуються відповідно до умов цього договору, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) (зі змінами, внесеними Протоколом від 05.07.1978), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Цивільного кодексу України (в тому числі статті 916 «Провізна плата»), діючих на території України нормативних актів, інших міждержавних угод.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору, замовник для організації та здійснення конкретного перевезення надсилає факсом перевізнику заявку на перевезення вантажів (далі - заявка). В заявці вказуються: дата і час завантаження/розвантаження; дата доставки вантажу вантажоодержувачу; інформація про вантаж, в тому числі маса нетто-брутто; маршрут руху; необхідний рухомий склад і його розміри; розмір ставки за здійснення конкретного перевезення, форма і строки оплати; митні перетини кордонів; додаткові інструкції. Заявки, а також додатки до заявок є невід`ємною частиною цього договору.

Для цілей договору, належним документом, який підтверджує прийняття заявки до виконання буде вважатися засвідчена печаткою перевізника копія заявки, передана замовнику факсом. На підтвердження заявки перевізник повинен вказати реєстраційний номер транспортного засобу (тягач + причеп) (пункт 2.5 договору).

У розділі 5 договору сторони погодили порядок розрахунків. Зокрема, згідно з пунктом 5.1, 5.2 договору, ціна, яка відповідає конкретному перевезенню, узгоджується додатково перед кожним перевезенням і зазначається в заявці. Сторони домовилися, що ціни, зазначені в підтвердженій заявці є узгодженими і остаточними за умови відсутності претензій сторін по кожному виконаному перевезенню. У випадку яких-небудь претензій до якості та виконання своїх обов`язків сторонами щодо конкретного перевезення, кінцева вартість фрахтування може змінитися відповідно до передбачених умов договору. У випадку підписання сторонами «річних цін» на перевезення за маршрутами замовника, сторони керуються цими цінами.

Оплата транспортних послуг перевізника відбувається в українських гривнях, доларах США або Євро шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на поточний рахунок перевізника або оплатою готівкою до каси перевізника, з оформленням належним чином касових ордерів. Проведення розрахунків за кожне виконане перевезення здійснюється на момент розмитнення і перевірки цілісності та схоронності вантажу на основі рахунку-фактури, переданому перевізником факсом, якщо інше не вказано в заявці (пункти 5.4, 5.6 договору).

Пунктом 5.7 договору передбачено, що не пізніше 10 днів після розвантаження автомобіля, перевізник надає замовнику оригінали наступних документів: рахунок за надані послуги; CMR з відмітками отримувача; податкову накладну; акт виконаних робіт.

Всі зміни і доповнення до цього договору повинні бути виконані в письмовій формі, підписані уповноваженими сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Заявка на конкретне перевезення вантажу є невід`ємною частиною цього договору і сторони повинні керуватися умовами заявки, якщо вони не передбачені умовами договору або суперечать їм. (пункти 9.1, 9.2 договору).

Пунктом 9.5 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з пунктом 9.7 договору примірники заявок та додатків до них, які передані або отримані за допомогою факсимільного зв`язку мають юридичну силу.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2020 сторонами узгоджено заявку №3006/1 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом смт. Крижопіль (Україна) - м. Шарлеруа (Бельгія).

Відповідно до умов заявки №3006/1 від 30.06.2020 перевізник зобов`язався надати послуги перевезення вантажу (вугілля); об`єм 86 м.; дата подачі для завантаження 01.07.2020; тип рухомого складу рефрижератор марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_5/ НОМЕР_1 ; дата доставки вантажу 08.07.2020; ставка за перевезення 1400 Євро за курсом НБУ на день розвантаження; строк оплати 10 банківських днів; порядок оплати безготівковий.

15.07.2020 сторонами узгоджено заявки №150720/1 та №150720/2 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом смт. Крижопіль (Україна) - м. Шарлеруа (Бельгія) та м. Вінниця (Україна) - м. Шарлеруа (Бельгія).

Відповідно до умов заявки №150720/1 від 15.07.2021 перевізник зобов`язався надати послуги перевезення вантажу (вугілля); об`єм 86 м.; дата подачі для завантаження 16.07.2020; тип рухомого складу рефрижератор марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_5/ НОМЕР_1 ; дата доставки вантажу 24.07.2020; ставка за перевезення 1400 Євро за курсом НБУ на день розвантаження; строк оплати 10 банківських днів; порядок оплати безготівковий.

Відповідно до умов заявки №150720/2 від 15.07.2021 перевізник зобов`язався надати послуги перевезення вантажу (вугілля); об`єм 86 м.; дата подачі для завантаження 15.07.2020; тип рухомого складу рефрижератор марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2 / НОМЕР_3 ; дата доставки вантажу 23.07.2020; ставка за перевезення 1350 Євро за курсом НБУ на день розвантаження; строк оплати 10 банківських днів; порядок оплати безготівковий.

Позивачем були надані відповідачу послуги з узгодженого перевезення, що підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно - транспортними накладними (СMR) та складеними та підписаними без заперечень та зауважень уповноваженими представниками сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №ІА-0000049, №ІА-0000056 та №ІА-0000057.

14.05.2021 позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку було направлено заявки №3006/1, №150720/1 та №150720/2, рахунки на оплати наданих послуг, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ІА-0000049, №ІА-0000056 та №ІА-0000057 та міжнародні товарно - транспортні накладні (СMR), що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» за поштовим відправленням №7903706761000.

При цьому, згідно з інформації з офіційного сайту «Нова Пошта» розділ «Трекінг відправлень» слідує, що поштове відправлення №7903706761000 вручено адресату (відповідачу) 28.05.2021.

Втім, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс», в порушення своїх зобов`язань, за надані послуги з перевезення повної та своєчасної оплати не здійснило, у зв`язку з чим виник борг в сумі 111369,49 грн.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, а відповідно до статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України №57-V від 01.08.2006, передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) від 08.07.2020, 22.07.2020 та 23.07.2020 вбачається, що позивачем, як перевізником, здійснено перевезення вантажу за узгодженим сторонами міжнародним сполученням.

При цьому, сторони підписали без заперечень та зауважень акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ІА-0000049, №ІА-0000056 та №ІА-0000057.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність з боку відповідача письмових зауважень або претензій до наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що послуги позивачем надані належним чином і прийняті відповідачем без зауважень.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що послуга з перевезення - це безпосередньо сама доставка вантажу, який довірений перевізнику іншою особою (відправником) до певного визначеного пункту призначення і за надання такої послуги, яка вважається виконаною після доставки вантажу в пункт призначення, встановлюється провізна плата.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.6 договору передбачено, що проведення розрахунків за кожне виконане перевезення здійснюється на момент розмитнення і перевірки цілісності і схоронності вантажу на основі рахунку-фактури, переданого перевізником факсом, якщо інше не вказано в заявці.

Відповідно до умов заявок №3006/1, №150720/1 та №150720/2 про перевезення вантажу автомобільним транспортом оплата наданих послуг здійснюється замовником протягом 10 банківських днів в безготівковій формі у розмірі 1400 Євро (42572,60 грн за заявкою №3006/1), 1400 Євро (44340,66 грн за заявкою №150720/1) та 1350 Євро (43456,23 грн за заявкою №150720/2) за курсом НБУ на день розвантаження відповідно.

Як вбачається із матеріалів справи, рахунки на оплату наданих послуг за заявками №3006/1, №150720/1 та №150720/2 були направлені на адресу відповідача 14.05.2021 та отримані ним 28.05.2021.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, пункту 5.6 договору та умов заявок, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу на момент розгляду справи настав.

Втім, відповідач оплату отриманих послуг в повному обсязі не здійснив.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем послуг з перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 111369,49 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Івасика Андрія Леонідовича про стягнення 111369,49 грн

є доведеними належними доказами, дослідженими судом, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Окрім того, позивач просить стягнути на його користь витрати в сумі 11000,00 грн на професійну правничу допомогу, яку він отримав від адвоката Лози Віктора Миколайовича. Також, позивач з посиланням на п.2.3 договору про надання правової допомоги №б/н від 28.05.2021, визначає гонорар успіху адвоката в розмірі 4000,00 грн.

Згідно з частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №б/н від 28.05.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВО №1018124 від 03.06.2021; акт приймання-передачі наданих послуг від 03.06.2021 на суму 11000,00 грн, з детальним описом змісту правової (професійної правничої) допомоги; квитанцію до прибуткового касового ордеру №01-06 від 03.06.2021 про сплату 11000,00 грн.

За умовами пункту 1.1 укладеного договору про надання правової допомоги, повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі з ТОВ «М-Сервіс», з цією метою здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (6 год); провести заходи досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0,5 год); підготувати пакет документів, необхідних для звернення до суду, підготувати позовну заяву (12 год); здійснити арифметичні розрахунки (1 год); вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу, в т.ч. забезпечення виконання судового рішення (5 год).

Актом приймання-передачі наданих послуг від 03.06.2021 сторони підтвердили, що адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем надано Фізичній особі-підприємцю Івасику А.Л. правову допомогу вартістю 11000,00 грн, яка складається з: вивчення, огляду та попередньої оцінки документів та інших доказів за їх місцезнаходженням (6 год); проведення заходів досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0,5 год); підготовки пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовки позовної заяви (12 год); здійснення арифметичних розрахунків (1 год); вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу в т.ч. забезпечення виконання судового рішення (5 год).

Судом встановлено, що Лоза Віктор Миколайович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).

При цьому, судом також враховано, що в акті приймання-передачі наданих послуг від 03.06.2021 зазначається про надання адвокатом послуг у формі вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу (5 год), проте що це за послуги і як вони могли вплинути на розгляд даної справи, з урахуванням її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не зазначено, так само як і відсутня будь-яка інформація в матеріалах позовної заяви стосовно результатів проведення досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, що унеможливлює встановлення реальності такої послуги. Окрім того, визначений час на проведення арифметичних розрахунків (1 год) не є обґрунтованим, оскільки розрахунки не потребували складних математичних дій, зважаючи на те, що ціна позову (боргу) вже була визначена в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) №ІА-0000049, №ІА-0000056 та №ІА-0000057, а будь-яких інших нарахувань не здійснювалось.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги №б/н від 28.05.2021.

Водночас, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, а справа малозначною, суд приходить до висновку, що такі вимоги як стягнення "гонорару успіху" в розмірі 4000 грн, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер. Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд не вбачає підстав для додаткового покладення на відповідача витрат "гонорару успіху" у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Івасика Андрія Леонідовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» про стягнення 111369,49 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 14-А; ідентифікаційний код: 24915678) на користь Фізичної особи-підприємця Івасика Андрія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ) борг у розмірі 111369 (сто одинадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 49 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2021.

Суддя Т.В. Васильченко