Ухвала суду № 99640455, 09.09.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/9998/15-ц

Провадження №: 6/755/828/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Булгакової Є. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Коростенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звертаючись до суду, просила визнати виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом міста Києва 16.06.2015 року у справі №755/9998/15-ц, в частині боржника ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню та зняти арешт та заборону відчуження, накладені на майно та рахунки ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа №755/9998/15-ц.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, представник заявника звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі сторони заявника, вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду по суті.

За змістом положень ч.13 ст.7 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріалів, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Судом встановлено, що на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 08 червня 2015 року, видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06.03.2015 р.по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 9135873 (дев`ять мільйонів сто тридцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 83 копійки, а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року, замінено сторону (стягувача) у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів Дніпровського районного суду м. Києва № 755/9998/15-ц від 16 травня 2015 року, з акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ: 00039019, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100) на ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Як убачається з матеріалів справи, 03 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про припинення зобов`язань шляхом прощення боргу за Кредитним договором №10/29/5115 від 28 січня 2008 року.

Відповідно до п. 6,7 Договору, сторони погодили, що усі зобов`язання ОСОБА_1 , які існують за кредитним договором №10/29/5115 від 28.01.2008 року припиняються повністю шляхом прощення боргу.

З дати укладення даного договору ОСОБА_2 не має жодних претензій до ОСОБА_1 з виконання зобов`язань за Кредитним договором №10/29/5115 від 28.01.2008 року.

Відповідно ч.1 та ч.2 ст.432 Цивільного процесуального кодексу України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов`язку повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 605 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що виконавчий лист № 755/9998/15-ц про солідарне стягнення з з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 9135873 (дев`ять мільйонів сто тридцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 83 копійки, а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень в частині боржника ОСОБА_3 , слід визнати таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з припиненням зобов`язання шляхом прощення боргу новим кредитором ОСОБА_2 ..

Відповідно до заявлених вимог, заявник окремо просить суд зняти арешт та заборону відчуження, накладені на майно та рахунки ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа №755/9998/15-ц.

02.06.2016 року Постановою державного виконавця Луцюк А. В. в межах виконання виконавчого листа №755/9998/15-ц винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені. (частина перша статті 14 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до статей 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII передбачено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС, передбачені нормами ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року "Про судову практику у справах про зняття арешту з майна" (далі за текстом Постанова № 5) спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15,16 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із п. 5 даної Постанови, у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. по справі № 657/233/14-ц; провадження № 14-447цс18 зроблений висновок про те, що оскарження дій державного виконавця, здійснених під час виконання рішення суду в рамках виконавчого провадження повинно відбуватися у порядку, визначеному ст. 447 ЦПК України.

У відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 р. Справа № 279/2369/17; провадження № 14-505цс18 зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи (стаття 383 цього кодексу у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; стаття 447 того ж кодексу у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції - частина перша статті 448 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Окрім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року по справі №658/715/16-ц., у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 3 червня 2016 року № 5).

Відповідно до п. 6,7 ч.3 ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно ч.ч.1-2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно із ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження», (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

При цьому згідно ч. 7 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Наслідками закінчення виконавчого провадження у відповідності до ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» є повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що оскільки позивач є власником вказаного майна, арешт на майно накладено державним виконавцем в рамках виконавчого провадження, тому вимоги заявника щодо зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, необхідно розглядати в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (Судовий контроль за виконанням судових рішень), а саме звернення до суду зі скаргою, якщо позивач вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи або в порядку позовного провадження з відповідним позовом.

Таким чином, зняття арешту з майна, в даному конкретному випадку, не пов`язане з визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а є наслідком вчинення певних виконавчих дій з боку державного виконавця у разі визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Коростенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 354, 431, 432 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Коростенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.

Визнати виконавчий лист № 755/9998/15-ц, виданий 16 червня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" заборгованість в сумі 9135879,83 грн.. а також витрат, пов`язаних з розглядом справи в третейському суді в сумі 25500,00 грн., в частині божника ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: