Рішення № 99619552, 14.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 вересня 2021 року Справа №520/14559/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Ніколаєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Жука С.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з урахуванням статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу №520/14559/21 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі по тексту - позивач) 04.08.2021 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту – відповідач), в якому просить:

- зупинити виконання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Гука С.В. від 22.07.2021 у виконавчому провадженні №65840656 про накладення штрафу до розгляду позовної заяви ТУ ДСА України у Харківській області по суті;

- постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Гука С.В. від 22.07.2021 у виконавчому провадженні №65840656 про накладення штрафу скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу від 22.07.2021 у межах виконавчого провадження №65840656 є протиправною та такою, щодо прийнята з порушенням норм чинного законодавства України. Вказує, що рішення суду було своєчасно та у повному обсязі виконано Управлінням у межах повноважень та реальних можливостей, відтак на думку представника позивача у відповідача відсутні правові підстави для накладення на позивача штрафу.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій О.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 позовну заяву у справі №520/14559/21 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження з викликом сторін в адміністративній справі №520/14559/21, з урахуванням приписів статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - до 06.09.2021. Водночас, витребувано у відповідача засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №65840656.

Відповідачем через канцелярію суду 06.09.2021 надано відзив на позовну заяву, до якого додано належним чином засвідчені копії виконавчого провадження №65840656.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що державний виконавець при прийнятті оскаржуваних постанов діяв у межах та у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства. За наведених обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні, призначеному на 14.09.2021 позивач підтримала позовні вимоги, викладенні у позовній заяві та просила їх задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Водночас, у відзиві на позовну заяву просив слухати справу за його відсутності.

Розглянувши документи надані сторонами, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

З автоматизованої програми «Спеціалізоване діловодство суду» встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі №520/13234/2020, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, будинок 36, корпус 2, місто Харків, 61050), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (вулиця Бакуліна, будинок 18, місто Харків, 61166, код ЄДРПОУ: 37874947), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки), із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_2 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. Звернуто до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Харківським окружним адміністративним судом 17.03.2021 у справі №520/13234/2020 було видано виконавчий лист.

Стягувач – ОСОБА_2 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про примусове виконання рішення на підставі зазначено виконавчого листа.

Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 18.06.2021 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №65840656 з виконання вказаного виконавчого листа. Боржнику запропоновано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

За викладеним у позові твердженням заявника на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі №520/13234/2020 позивачем було нараховано та виплачено частину недоотриманої суддівської винагороди у межах процедури негайного виконання судового акту, нараховано 25 248,75 грн. заборгованості з виплати суддівської винагороди за період квітень 2020 року.

Постановою старшого державного виконавця Відділу 22.07.2021 у межах виконавчого провадження №65840656 на позивача за невиконання рішення суду у повному обсязі було накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.

Не погодившись із застосованим штрафом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Захист права судді на отримання суддівської винагороди у повному розмірі та своєчасно підпадає під режим посилених гарантій у якості невід`ємного елемента незалежності суду згідно статтей 124-129 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VII (далі по тексту – Закон України №1402-VII).

Поширення на дані правовідносини дії інших актів законодавства може бути зумовлено виключно існуванням прогалин правового регламентування та не повинно суперечити самій суті проходження громадянином України публічної служби на посаді професійного судді.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, вказані вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до частини першої статті 2 та частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» обсяг асигнувань на бюджетною програмою "0501150" складає - 3.000.000,00 грн. у рік.

Таким чином, використання у якості джерела виплати державних/публічних фінансів за бюджетною програмою "0501150" із об`єктивною неминучістю призводить до погіршення правового становища професійного судді за рахунок створення правової ситуації, коли рішення суду про виплату боргу із суддівської винагороди професійного судді не буде виконано ніколи за відсутності добровільного волевиявлення Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України при тому, що саме унаслідок адміністративної бездіяльності перелічених суб`єктів владних повноважень та невжиття заходів із законодавчого виправлення раніше допущеної помилки у нормотворчій діяльності виникла і продовжує існувати ситуація із виплатою суддівської винагороди професійного судді не у повному обсязі.

Відтак, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи у контексті статтей 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) та статті 1 Протоколу першого до Конвенції владний суб`єкт - Територіальне управління на виконання судового акту про спонукання до належного виконання управлінської функції (зобов`язання нарахувати платіж та провести виплату коштів) повинно прийняти власне рішення про призначення платежу у належному розмірі (тобто провести обчислення розміру і нарахування платежу за обліками) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Між тим, у спірних правовідносинах заявником було вчинено управлінське волевиявлення виключно з приводу призначення недоплаченого залишку суддівської винагороди і нарахування цієї суми за обліками бюджетної установи.

У тексті позову заявником не викладено жодного доводу про звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях отримання додаткових асигнувань на виконання конкретного рішення суду і проведення виплати різниці в суддівській винагороді.

Відповідних документів до позову позивачем не долучено.

Після прийняття позову до розгляду таких документів позивач до матеріалів справи додатково не подав.

Суд вважає, що формальне посилання заявника на відсутність коштів не створює підстав для тривалого невиконання рішення суду без вжиття додаткових заходів організаційно-правового характеру, об`єктивно зумовлених потребою створити умови для виконання рішення суду.

До таких заходів може бути віднесено і окреме письмове звернення позивача до ДСА України з приводу виділення додаткових коштів для виконання конкретного рішення суду і включення боргових зобов`язань за невиконаним рішенням суду до кошторису бюджетної установи тощо.

Між тим, належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення будь-якого з таких заходів з метою набуття реальної можливості виконати рішення суду позивачем до окружного адміністративного суду не подано.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відносини з приводу змісту та обсягу повноважень державного виконавця на примусове виконання актів органів судової влади України та деяких актів суб`єктів владних повноважень, кола заходів державного примусу та процедур і механізмів їх реалізації регламентовані приписами Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1 і 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Приписам частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондують положення частини першої статті 75 зазначеного закону, де вказано, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 означеної статті).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №664/2551/18 невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Приєднані до справи докази не засвідчують існування події відсутності у боржника реальної можливості забезпечити виконання рішення суду у частині проведення виплати боргу із суддівської винагороди, адже за загальним правилом безготівковим коштам як речі матеріального світу властиві родові ознаки, а позивачем не подано взагалі жодних доказів недостатності коштів для проведення усіх платежів та правомірності віддання переваги/пріоритету іншим платежам.

Суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання частини другої статті 19 Конституції України, оскільки під час реалізації управлінської функції контролю у галузі примусового виконання судових актів із достатньою повнотою установив обставини фактичної дійсності, не припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, надав правильну кваліфікацію діянню боржника у виконавчому провадженні особи, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення цілком узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і з характером, предметом та наслідками вчинків боржника.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у спірних правовідносинах слід визнати недоведеним.

Вказана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Крім того, у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004, заява №18966/02 було вказано, що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №1140/3479/18, від 16.09.2020 у справі №287/1/17-а.

Відносно заявленої позивачем позовної вимоги про зупинення дії оскаржуваної вимоги, суд зазначає, що ефективним та належним способом захисту прав позивача є саме вирішення спору по суті.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного правового аналізу положень чинного законодавства України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, компенсації не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, 36, місто Харків, 61050, код ЄДРПОУ: 26281249) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вулиця Мироносицька, 99, літ. А-3, місто Харків, 61023, код ЄДРПОУ: 43315445) про визнання протиправною та скасування постанови– відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку та строк, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 14.09.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва